Ухвала суду № 58839543, 05.07.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №323/2331/15 Головуючий у 1 інстанції: Мінаєв М.М.

Провадження № 22-ц/778/837/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«05» липня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Кримської О.М.,

суддів: Дашковської А.В.,

ОСОБА_2,

секретар: Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 11 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог зазначили, відповідно до розписки від 23.10.2009 року ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 18500 грн. з умовою повернення по 800 грн. щомісячно, починаючи з 01.01.2010 року, та позичив у ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 8000 грн. з умовою повернення по 200 грн. щомісячно, починаючи з 01.01.2010 року.

Проте, взятих на себе зобовязань ОСОБА_3 не виконав, кошти не повернув.

В жовтні 2013 року ОСОБА_3 повернув ОСОБА_5 лише 200 грн., пояснивши, що через важке матеріальне становище поверне кошти у найближчий час. Таким чином, з урахуванням повернутого загальна сума боргу складає 26300 гривень.

На підставі зазначеного просили стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 18300 грн., на користь ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 8000 грн.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 11 грудня 2015 року з виправленою опискою ухвалою від 28 січня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову суму в розмірі 8000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 грошову суму в розмірі 18300,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в розмірі 243,60 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 23.10.2009 року відповідач склав та підписав розписку про те, що він має борг перед ОСОБА_5 в сумі 18500,00 грн., та перед «Агафоновою Тонею» в сумі 8000,00 грн. Цією ж розпискою відповідач зобовязався повернути позивачам борг шляхом сплати 1000,00 грн. на місяць із січня 2010 року, з яких 800,00 грн. в рахунок погашення боргу перед ОСОБА_5, і 200,00 грн. в рахунок погашення боргу перед ОСОБА_4 (а.с.6).

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Положеннями ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ч. 1 ст. 1051 ЦК України).

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок довести, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця.

Оскільки позивач надав до суду копію розписки, в якій зазначено, що ОСОБА_3 заборгував ОСОБА_5 18 500 гривень та зобов'язується повернути з розстрочкою платежу 800 грн. в місяць, починаючи з січня 2010 року, а також заборгував ОСОБА_4 8000 грн. і зобов'язується повернути з розстрочкою платежу 200 грн., всього по 1000 грн. в місяць, колегія суддів погоджується з висновком суду, що саме на відповідача покладено обов'язок довести, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавців, а сам факт заперечення про неотримання коштів від позивача не може свідчити про таке.

Своє зобовязання про повернення грошей відповідач до теперішнього часу не виконав.

З огляду на наведене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача боргу на користь ОСОБА_4 - в розмірі 8000,00 грн., на користь ОСОБА_5 в розмірі 18300,00 грн.

Довід апеляційної скарги про те, що позивачами не було надано оригіналу боргової розписки колегія суддів вважає неприйнятним, оскільки як вбачається з матеріалів справи, оригінал боргової розписки надавався суду до огляду, та наданий для долучення до матеріалів справи в суді апеляційної інстанції (а.с.138).

За приписами ст.295 ЦПК України в апеляційній скарзі в тому числі мають бути зазначені в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин); нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції; клопотання особи, яка подала скаргу.

Зазначаючи в апеляційній скарзі про те, що позивачі «ввели суд в оману щодо фактичних обставин справи, надавши суду Висновок про результати розгляду звернення від 21.09.2013 року» (а.с.22), відповідач не посилається на інші обставини та не надає доказів на їх підтвердження, що є його обовязком в розумінні положень ст.ст.10,60 ЦПК України та не заявляє будь-яких клопотань згідно з вимогами ст.295 ЦПК України.

Вказуючи на те, що суд першої інстанції позбавив його права подати докази в обґрунтування своїх заперечень, відповідач не зазначає які саме докази він був позбавлений можливості надати суду.

Посилання (твердження, заперечення) відповідача в суді апеляційної інстанції на те, що він повертав кошти позивачам, про що свідчать відповідні розписки ОСОБА_4, ОСОБА_5, які містяться в матеріалах кримінального провадження, порушеного за заявами ОСОБА_5 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.190 КК України спростовуються відповіддю слідчого Комунарського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області майора поліції ОСОБА_6 за №6167/45/04-2016 від 17.06.2016 року (а.с.164), наданого на запит апеляційного суду, з якої вбачається, що зазначені розписки в матеріалах кримінального провадження відсутні.

Як вбачається зі змісту розписки, договір позики, укладений між сторонами, не містить строку повернення позики в розумінні положень ч.1 ст.1049 ЦК України, а тому безпідставними є твердження апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що позивачі пропустили строк позовної давності, до того ж ані суді першої інстанції , ані в апеляційній скарги відповідач не прохав застосувати позовну давність.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо порушення права відповідача брати участь в розгляді справи особисто або через представника не заслуговують на увагу та не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 157 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця.. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Суд першої інстанції 5 разів призначав справу до розгляду (17.09.2015року, 07.10.2015 року, 13.11.2015 року, 27.11.2015 року,11.12.2015 року), неодноразове відкладав розгляд справи за клопотаннями ОСОБА_3 (а.с.39).

27 листопада 2015 року суд відклав розгляд справи з метою витребування документів на підтвердження того, що відповідач є працівником ТОВ «Транс Інтернейшінал Компані», директор якого ОСОБА_7 посвідчив видану ним довіреність, оскільки в тексті довіреності було зазначено, що вона видана за містом роботи ОСОБА_8 ( а не ОСОБА_3С.) (а.с.56).

Крім того, згідно отриманої судом інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців керівником ТОВ «Транс Інтернейшінал Компані», який має право представляти юридичну особу у відносинах з третіми особами, та вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, є ОСОБА_9 (а.с.64-69).

Розгляд справи було відкладено на 11 грудня 2015 року, про що відповідач був вчасно та належним чином повідомлений і такі обставини підтверджуються повідомленнями про вручення поштового відправлення від 27 листопада 2015 року (а.с.59-60).

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст.304,307,308,313-315,319 ЦПК України,колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 11 грудня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: