Ухвала суду № 58837509, 07.07.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська 2а

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа 753/5808/16-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/9353/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Коренюк А.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А.

7 липня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Семенюк Т.А.

Суддів - Прокопчук Н.О., Шкоріної О.І.

при секретарі - П'ятничук В.Г.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на частину будинку,-

В С Т А Н О В И Л А :

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року позовну заяву повернуто позивачу.

В апеляційній скарзі позивач просить суд скасувати зазначену ухвалу, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що у березні 2016 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ та просила суд визнати за ОСОБА_3 право власності на ј частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25 березня 2016 року позовну заяву залишено без руху та надано строку для усунення її недоліків, а саме для сплати судового збору та зазначення дійсної вартості майна та визначення ціни позову.

На виконання вимог ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 25 березня 2016 року позивачем надано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна із зазначенням вартості спірного нерухомого майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 121 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у встановлені строки не усунуто недоліки зазначені в ухвалі суду.

Проте погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна з огляду на наступне.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 80 ЦПК України, у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, ціна позову визначається дійсною вартістю нерухомого майна.

Частиною 2 ст. 80 ЦПК України, встановлено, що якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених частиною п'ятою статті 216, статтею 1212 ЦК тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом статті 80, пункту 4 частини другої статті 119 ЦПК такий обов'язок покладається на позивача (у тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у виді повернення майна застосовуються за ініціативою суду, наприклад, при визнанні договору недійсним згідно з частиною п'ятою статті 216 ЦК).

Проте, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд (частина друга статті 80 ЦПК). Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, і суми судового збору, здійснюється судом із наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору.

Таким чином, повернення позовної заяви з підстав несплати судового збору, без встановлення ціни позову, суперечить зазначеній вище нормі процесуального права.

Оскільки ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм чинного законодавства, вона підлягає скасуванню з направленням питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303,307, 312, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді