Рішення № 58837504, 06.07.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом»янська, 2-А

Факс 284-15-77 е-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22-ц/796/5957/2016 р. Головуючий у 1 інстанції - Шевченко Л.В.

Доповідач - Мараєва Н.Є

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6.07.2016 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах

Апеляційного суду м.Києва в складі :

Головуючого - Мараєвої Н.Є.,

Суддів - Андрієнко А.М., Заришняк Г.М.

При секретарі - Гарматюк О.Д.

Розглянули у відкритому судовому засіданні в м.Києві

Цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 3 березня 2016 р.

в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства України з

управління зоною відчуження, 3-особа: Державне підприємство «Науково-технічний центр

дезактивації та комплексного поводження з радіоактивними відходами, речовинами,

джерелами іонізуючого випромінювання»

про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час

вимушеного прогулу

Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., пояснення осіб, які з»явилися, перевіривши

матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

В с т а н о в и л а :

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 3 березня 2016 р. відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного агентства України з управління зоною відчуження, 3-особа: Державне підприємство «Науково-технічний центр дезактивації та комплексного поводження з радіоактивними відходами, речовинами, джерелами іонізуючого випромінювання» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить це рішення скасувати і постановити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на незаконність даного рішення, зокрема, що суд неповно з»ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, згідно наказу ДАВЗ України від 27 березня 2015 р. № 26-ОС виконання обов'язків директора ДП «НТЦ КПРВ» до підведення підсумків конкурсу на заміщення вакантної посади директора зазначеного підприємства покладено з 31.03.2015 на ОСОБА_1 (а.с. 32).

Відповідно до акту про відсутність на роботі від 23.07.2015 р. за підписами працівників ДП «НТЦ КПРВ»: заступника головного інженера ОСОБА_3, головного бухгалтера ОСОБА_4, економіста першої категорії ОСОБА_5, менеджера з персоналу ОСОБА_6 - в.о. директора ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з 20 по 23 липня 2015 р. без поважних причин (а.с. 46).

Листом від 23.07.2015 р. № 01-08/439 працівники ДП «НТЦ КПРВ»: в.о. табельщика ОСОБА_7, менеджера з персоналу ОСОБА_6, головний бухгалтер ОСОБА_4, заступник головного інженера ОСОБА_3 повідомили генерального директора Державної корпорації «Українське державне об'єднання «Радон» Мельниченко В.П. про те, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі з 20 по 22 липня 2015 року без вагомих причин (а.с. 59).

На підставі наказу ДАВЗ України від 03.08.2015 р. №74 «Про проведення позапланового внутрішнього аудиту відповідності» було прийнято рішення щодо проведення аудиторських заходів аудиторською групою у складі: керівника аудиторської групи головного спеціаліста з питань внутрішнього аудиту ОСОБА_10 та члена аудиторської групи менеджера з персоналу Державної корпорації «Українське державне об'єднання «Радон» ОСОБА_11

За результатами перевірки складено звіт позапланового аудиту відповідності на тему: «Оцінка діяльності ДП «НТЦ КПРВ» щодо дотримання актів законодавства, планів, процедур, контрактів з питань стану збереження активів, інформації та управління державним майном у період з 31 березня по 31 липня 2015 року» від 06.08.2015 № 2 (а.с. 47-57).

Із зазначеного звіту вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від пояснень щодо відсутності на робочому місці (а.с.54).

Відповідно до акту аудиторської групи від 06.08.2015 керівник аудиторської групи ОСОБА_10 запропонувала в.о. директора ДП «НТЦ КПРВ» ОСОБА_1 надати письмові пояснення щодо відсутності його на робочому місці без поважних причин 20, 21, 22 та 23 липня 2015 року, на що усних та письмових пояснень та будь-яких документів, що підтверджують причини його відсутності на робочому місці, він не надав (а.с. 58).

Як вбачається зі змісту службової записки керівника аудиторської групи ОСОБА_10 від 07.08.2015 р. на ім'я голови ДАЗВ України Антіпова Ю.Ф., ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці без поважних причин і відмовився від пояснень про причини своєї відсутності (а.с. 61-63).

Наказом ДАЗВ України від 07.08.2015 № 72-ОС ОСОБА_1 звільнений з посади в.о.директора ДП «НТЦ КПРВ» 07.08.2015 за прогули без поважних причин з 20 по 23 липня 2015 р. відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України та на підставі акта про відсутність на роботі в.о.директора ДП «НТЦ КПРВ» ОСОБА_1 без поважних причин, аудиторського звіту від 06.08.2015 р. № 02, службової записки головного спеціаліста з питань внутрішнього аудиту ОСОБА_10 (а.с. 9).

Згідно витягу з протоколу від 25.02.2016 р № 8 Професійна спілка працівників атомної енергетики та промисловості України «Східна об'єднана організація профспілки первинна профспілкова організація ДП «НТЦ КПРВ» надала згоду на звільнення ОСОБА_1 з посади в.о. директора ДП «НТЦ КПРВ» на підставі п. 4 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с. 144).

Факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці з 20 по 23 липня 2015 року підтверджується письмовими доказами: актом про відсутність на роботі від 23.07.2015 р. (а.с.46), звітом позапланового аудиту від 06.08.2015 № 2 (а.с.54), службовою запискою головного спеціаліста з питань внутрішнього аудиту ОСОБА_10 від 07.08.2015 (а.с.61-63).

Обґрунтовуючи поважність причин своєї відсутності на роботі, позивач посилався на повістку начальника мобілізаційного підрозділу Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області О.Проценка, оригінал якої міститься в матеріалах справи (а.с.112).

Згідно цієї повістки ОСОБА_1 викликався до мобілізаційного підрозділу 15.07.2015 р. о 10-00. На звороті повістки містяться відмітки за підписом начальника мобілізаційного підрозділу О.Проценка, засвідчені печаткою ГУ СБ України у м.Києві та Київській області, про те, що ОСОБА_1 прибув по повістці 20.07, 21.07, 22.07, 23.07, 15.07.2015 р.

За клопотанням представника відповідача судом першої інстанції було витребувано з Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області журнал обліку відвідувачів мобілізаційного підрозділу, згідно даних якого ОСОБА_1 15.07, 20.07, 21.07, 22.07, 23.07.2015 р. прибув до мобілізаційного підрозділу по повістці (а.с. 89-94).

Згідно листа начальника ГУ СБ України у м.Києві та Київській області С.Грещука від 19.11.2015 № 51/22-7044 зазначено, що ОСОБА_1 15.07.2015 р. викликався за повісткою до мобілізаційного підрозділу для звірки облікових даних. У ході бесіди він виявив готовність добровільно проходити військову службу по мобілізації у зоні АТО. У зв'язку з цим ОСОБА_1 повторно викликався 20.07, 21.07 та 22.07.2015 р. для надання додаткових документів, проходження медичної комісії, надання іншої інформації. За результатами проведених заходів 23.07.2015 р. було прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у призові на військову службу по мобілізації за станом здоров»я.

Таким чином, постановлюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач з 20 по 23 липня 2015 р. перебував у мобілізаційному підрозділі з приводу добровільного призову на військову службу, що цей факт знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, і підтверджується, зокрема, письмовими доказами, які були наведені вище; також суд зазначав, що це була особиста ініціатива позивача, що відсутність його на робочому місці не була узгоджена з роботодавцем, тобто, відповідачем, та не була оформлена належним чином, що позивач завчасно не повідомив роботодавця про свою відсутність на робочому місці з 20 по 23 липня 2015 р., відмовився надати пояснення щодо причини своєї відсутності. Тому, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Проте, із цими висновками суду погодитися не можна з таких підстав.

Згідно п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз»яснино, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу».

За змістом ст.ст.40, 41 КЗпП України підставами для звільнення працівника згідно, зокрема п.4 ст40 КЗпП України, є його відповідні винні дії, вчинення яких передувало виданню наказу про припинення трудового договору.

Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з»ясування поважності причин його відсутності.

Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причини відсутності на роботі працівника, звільненого за п.4 ст.40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені ст.57 ЦПК України.

Така позиція викладені в ухвалі ВССУ від 29.07.2015 р. по справі №761/36110/14-ц.

Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач з 20 по 23 липня 2015 р. перебував у мобілізаційному підрозділі з приводу добровільного призову на військову службу, і ця обставина перевірена судом, і підтверджується зазначеними вище письмовими доказами.

У наказі про звільнення позивача з роботи з 7.08.2015 р. за прогули без поважних причин вказано, що він був відсутній на роботі з 20 по 23.07.2015 р.

Проте, обґрунтовуючи позов позивач зазначав, що його відсутність на роботі була пов»язана із отриманням повістки з вимогою з»явитися до мобілізаційного підрозділу ГУ СБ України у м.Києві та Київській області для проходження медкомісії, і в цей період часу він перебував у ГУ СБ України у м.Києві та Київській області.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що відсутність позивача на роботі у зазначений у матеріалах справи період була з поважних причин, оскільки, була викликана об»єктивними і поважними причинами - проходження медкомісії для мобілізації у зону АТО, а тому, не може вважатися прогулом в розумінні п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.

За таких обставин судова колегія вважає, що позивача було звільнено з роботи без законних підстав, тому, він підлягає поновленню на роботі на займаній посаді з 7.08.2015 р., а наказ Державного агентства України з управління зоною відчуження від 7.08.2015 р. №72-ОС про його звільнення з посади виконуючого обов»язки директора Державного підприємства «Науково-технічний центр дезактивації та комплексного поводження з радіоактивними відходами, речовинами, джерелами іонізуючого випромінювання» Державної корпорації «Українське державне об»єднання «Радон», належить визнати незаконним.

Таким чином позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно ст.60 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Що ж стосується решти позовних вимог, то судова колегія вважає, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню, оскільки, відповідач Державне агентство України з управління зоною відчуження є органом, який виконує лише функцію прийому на роботу та звільнення керівника ДП «Науково-технічний центр дезактивації та комплексного поводження з радіоактивними відходами, речовинами, джерелами іонізуючого випромінювання»; що позивач був працівником ДП НТЦ, який є 3-особою по справі (а не відповідачем), де позивач був зарахований до штату працівників та отримував заробітну плату, до якого позивач може звернутися із такими вимогами.

З огляду на викладене судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції не можна вважати законним і обґрунтованим, тому, воно підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог

Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 307, 309, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

Вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Солом»янського районного суду м. Києва від 3 березня 2016 р. - скасувати і постановити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ Державного агентства України з управління зоною відчуження від 7.08.2015 р. №72-ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов»язки директора Державного підприємства «Науково-технічний центр дезактивації та комплексного поводження з радіоактивними відходами, речовинами, джерелами іонізуючого випромінювання» Державної корпорації «Українське державне об»єднання «Радон».

Поновити ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов»язки директора Державного підприємства «Наукбво-технічний центр дезактивації та комплексного поводження з радіоактивними відходами, речовинами, джерелами іонізуючого випромінювання» Державної корпорації «Українське державне об»єднання «Радон».

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :