Рішення № 58835603, 06.07.2016, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/2599/16-ц

провадження № 2/753/3046/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2016 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Комаревцевої Л.В.

за участю секретаря - Борисова М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА», ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_4 у лютому 2016 року звернувся до суду з позовом до ПАТ "НАСК "Оранта" та ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на те, що 17.08.2014 близько 15 год. 10 хв. на вул. Червоноармійській в селищі Гостомель Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля «ВАЗ 21011», д.н.з. НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля «Фольксваген Т4» д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_4 Вказана ДТП сталася з вини водія ОСОБА_3, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована в ПАТ "НАСК "Оранта", згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ 1703649 від 30.08.2014 року. ОСОБА_4 наполягав на тому, що, відповідачі зобов'язані відшкодувати йому матеріальну шкоду, завдану застрахованою особою внаслідок ДТП, але фактично відмовились від виплат, чим порушили права та інтереcи позивача.

Представник позивача у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Перед початком розгляду справи по суті представник позивача ОСОБА_5 повідомив, що подав суду усі докази у підтвердження та обгрунтування вимог позову.

Представник ПАТ "НАСК "Оранта" позовні вимоги не визнав у повному обсязі, просив суд відмовити у задоволенні позову, крім того подав до суду письмові заперечення на позов.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позовних вимог не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову у частині вимог пред`явлених до нього, також подав до суду письмові заперечення.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, та завірену копію страхової справи № 7180 по факту вказаного ДТП, суд, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17.08.2014 близько 15.10 год. ОСОБА_3 перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно-справним автомобілем «ВАЗ 21011», д.н.з. НОМЕР_3, рухаючись по вул. Червоноармійській в сел. Гостомелі Київської області, де біля будинку № 158 порушуючи вимоги п. 1.3 ПДР України «учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно виконувати вимоги правил дорожнього руху, а також бути взаємовічливими», п.1.5 ПДР України «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків», п. 2.9.а ПДР України «Водію забороняється керувати транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння», а також порушуючи п. 1.2 ПДР України «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху», не врахував дорожню обстановку, маючи технічну можливість попередити зіткнення, здійснив виїзд на зустрічну смугу руху відносно свого напрямку руху і допустив зіткнення з автомобілем «Фольксваген Т4» д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4, який рухався по даній вулиці в зустрічному напрямку руху. В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «ВАЗ 21011», д.н.з. НОМЕР_3 ОСОБА_6 отримав численні тілесні ушкодження.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 07.08.2015 звільнено ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, на підставі ст. 46 КК України, у зв'язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим, а кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_3 закрито.

Згідно ч.4 ст.61 ЦПК України, вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 була застрахована в ПАТ "НАСК "Оранта", згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/1703649 від 30.08.2014 року. Період дії полісу охоплює період з 30.08.2014 року по 29.05.2015 року.

У позові позивач вказував, що звертався до ПАТ "НАСК "Оранта" щодо отримання страхового відшкодування, однак жодних належних та допустимих доказів такого звернення до суду не надав.

У той час, в матеріалах справи міститься письмове повідомлення ОСОБА_4 від 18.08.2014 року до ВАТ НАСК "Оранта" про дорожньо-транспортну пригоду, на яке йому було надано роз"яснення страховою компанією №09-03-09/21478 від 17.11.2014 з переліком документів, які необхідно подати до страхової компанії для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування, серед яких, окремим пунктом, вказано про необхідність подання заяви про страхове відшкодування із зазначенням способу його виплати.

Оскільки, згідно ч.1 ст. 35 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Тобто, чинне законодавство чітко розмежовує повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заяву про страхове відшкодування, оскільки повідомлення подається в стислі строки для забезпечення можливості страховика у розслідуванні причин та обставин ДТП, а заява - є підставою для прийняття рішення про виплату та порядок виплати страхового відшкодування і складання страхового акту.

Відповідно до п.37.1.4 ст.37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Позивач не подав упродовж одного року з моменту ДТП заяви на виплату страхового відшкодування, доказів подання такої заяви до Відповідача -1 позивач не надав, що узгоджується з матеріалами страхової справи № 7180 та письмовими доказами.

З матеріалів справи вбачається, що ДТП мала місце 17.08.2014, із заявою про сплату страхового відшкодування ОСОБА_4 звернувся до страхової компанії 28.09.2015.

Згідно з п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Наведена норма визначає підставу для відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж встановлених строків.

Аналогічні положення зазначені у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 р. у справі № 910/9494/14.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 3 ст. 538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 991 Цивільного кодексу України страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі наявності інших підстав, встановлених законом.

Отже, суд вважає, що відповідач-1 правомірно відмовив страхувальнику у виплаті страхового відшкодування, оскільки його дії узгоджуються з наведеними вище нормами чинного законодавства.

За викладених обставин, суд не приймає до уваги посилання представника позивача про подання заяви про виплату страхового відшкодування позивачем у визначений законом термін. Крім того, доводи представника позивача про те, що лист № 09-03-09/21478/14.11.14 про порядок відшкодування шкоди (а.с.57) за своїм змістом свідчить про визнання Відповідачем-1 факту подання заяви про виплату страхового відшкодування у встановлений законом термін, спростовуються письмовими доказами, в тому числі матеріалами страхової справи № 7180, в якій відсутня заява позивача про виплату страхового відшкодування, подана у визначений законом строк. Крім того, представник позивача не зміг надати суду підтвердження подання заяви про виплату страхового відшкодування, поданої Відповідачу -1 у строк, визначений законом. Вказав, що докази з приводу цього у позивача відсутні.

Приймаючи до уваги викладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача, щодо стягнення з ПАТ "НАСК "Оранта" суми страхового відшкодування не підлягають задоволенню, оскільки позивачем з власної ініціативи не було подано до страхової компанії заяви на виплату страхового відшкодування та пропущено строк для її подачі.

Крім того, суд критично ставиться до визначення позивачем матеріального збитку завданого внаслідок пошкодження його автомобіля «Фольксваген Т4», виходячи з наступного.

Згідно ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 07.08.2015 року, внаслідок винних дій ОСОБА_3 у заначеному ДТП було пошкоджено автомобіль «Фольксваген Т4» д.н.з. НОМЕР_1, тоді як згідно наданої позивачем копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу вбачається, що у власності позивача є автомобіль «Фольксваген Т4» д.н.з. НОМЕР_2, належних доказів, що надані ухвала або свідоцтво мають описку чи помилку суду не надано.

Крім того, згідно вказаного свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу за позивачем зареєстровано автомобіль «Фольксваген Транспортер» д.н.з. НОМЕР_2, номер шасі НОМЕР_4, однак, суду надано висновок №414/9-15 від 18.09.2015 року та звіт №526/10-15 від 23.10.2015 року про оцінку транспортного засобу, згідно яких проводилась оцінка пошкодження автомобіля «Фольксваген Транспортер» д.н.з. НОМЕР_2, номер шасі НОМЕР_5, тобто з викладеного можна зробити висновок, що оцінка проводилась іншого автомобіля, який не є предметом спору у даній справі.

З викладеного вбачається, що до суду надано: ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 07.08.2015 року, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, висновок №414/9-15 від 18.09.2015 року та звіт №526/10-15 від 23.10.2015 року про оцінку транспортного засобу, кожен документ з яких має різні дані та характеристики автомобіля «Фольксваген Транспортер», який є у власності позивача. Крім того, за текстом позову , який підписано позивачем особисто, вказано, що ДТП відбулось за участю автомобіля «Фольксваген Т4» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4 (абзац 1 позовної заяви).

На питання суду щодо надання пояснень з приводу наведених фактів, представник позивача ОСОБА_5 не зміг пояснити природу вказаних розбіжностей, та не надав до суду будь-яких доказів, що якийсь із перелічених документів може мати та має описку чи помилку.

Суд роз`яснив представнику позивача зміст ст. 10 ЦПК України, зокрема наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Приймаючи до уваги викладені обставини, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.

Позовна вимога про стягнення з відповідача-2 моральної шкоди не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно зі ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діяти чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із подальшими змінами), заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Згідно з п.5 згаданого Пленуму ВСУ відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Позивач моральну шкоду обґрунтовував тим, що отримав моральні страждання внаслідок тривалих фізичних страждань, внаслідок пошкодження належного йому майна та неможливістю його викаристання.

Виходячи з того, що ОСОБА_4 не подано належних та допустимих доказів, що підтверджують факт завдання йому моральної шкоди внаслідок ДТП саме внаслідок пошкодження автомобіля «Фольксваген Т4» д.н.з. НОМЕР_1, тому у цій частині позовних вимог також необхідно відмовити.

Частиною 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, зважаючи на те, що обов'язок по доведенню обставин справи покладено на кожну із сторін, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення страхового відшкодування, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, оскільки позовні вимоги ОСОБА_4 не ґрунтуються на приписах закону, а обставини справи не підтверджені належними та допустими засобами доказування.

Відповідно до ст. 88 ч. 1 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З огляду на відхилення позовних вимог судові витрати не підлагаєть стягненню з відповідача.

Зважаючи на викладене, керуючись ст.ст. 10, 11, 57,58,59,60, 79, 88, 131, 209, 212-215 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА», ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Комаревцева Л.В.