Ухвала суду № 58833793, 06.07.2016, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи: 650/282/16-ц Головуючий в 1 інстанції: Дічакова Т.І. Номер провадження: 22-ц/791/1559/16 Доповідач Іванова І.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Херсонської області у складі:

головуючого Стародубця М.П.

суддів: Іванової І.П., Ігнатенко П.Я.,

секретар Пісоцька Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2

на рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 12 травня 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Перше травня», голови Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Перше травня» ОСОБА_3 про зобовязання забезпечення роботою і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и л а:

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 14 липня 2006 року він написав заяву про прийняття його на роботу до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Перше травня» (далі СТОВ «Перше травня») скиртувальником з 15 по 20 липня 2006 року. На підставі цієї заяви, 15 липня 2006 року було постановлено наказ № 47/1 про прийняття ОСОБА_2 на роботу. Позивач зазначив, що йому було не відомо про тимчасовість праці, умови оплати та дотепер відсутній наказ про звільнення, а тому він позбавлений заробітку та державних соціальний гарантій на випадок безробіття, перебуває у вимушеному прогулі з вини відповідача у звязку з простоєм та вважає, що йому незаконно затримали видачу належно оформленої трудової книжки.

На підставі викладеного, враховуючи заяви про збільшення позовних вимог, просив: - стягнути за час вимушеного простою 105 654,90грн., за затримку видачі належно оформленої трудової книжки - 158470 грн., суму в рахунок відшкодування моральної шкоди 158 470 грн.; - визнати недійсними: заяву від 14 липня 2006 року, посилаючись на те, що вона написана від імені ОСОБА_2 іншою особою без його відома; заяву від 19 липня 2005 року та 18 січня 2006 року без підпису ОСОБА_2, написаних невідомою особою; - визнати незаконними накази № 37 від 15 липня 2005 року, № 05 від 20 січня 2006 року, № 14 від 28 лютого 2006 року, № 14/1 від 04 березня 2006 року, № 31 від 03 травня 2006 року, № 47/1 від 15 липня 2006 року стосовно ОСОБА_2, що не відповідають чинному трудовому законодавству; поновити ОСОБА_2 на посаді охоронника у СТОВ «Перше травня», пізніше уточнивши в заяві № 23 поновити на альтернативній посаді різноробочого-охоронника; зобовязати голову СТОВ «Перше травня» постановити наказ про його поновлення на даній посаді та зобовязати його виконати судові рішення, які можуть бути постановлені на користь ОСОБА_2 у випадку задоволення будь-якої позовної вимоги позивача по даній справі; винести окрему ухвалу стосовно ОСОБА_3

Рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 12 травня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені ним вимоги в повному обсязі.

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу СТОВ «Перше травня», посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 12 травня 2016 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно наказу № 47/1 від 15 липня 2006 року ОСОБА_2 був прийнятий на роботу тимчасово скиртувальником на період скиртування соломи з 15 липня 2006 року по 20 липня 2006 року на підставі заяви від 14 липня 2006 року (а.с. 9).

Відповідно до виписки з особового рахунку за 2006 рік ОСОБА_2 з 15 липня 2006 року за 6 робочих днів нарахована заробітна плата в сумі 967 грн.(а.с. 8).

У відомостях Пенсійного фонду України про доходи за звітний період ОСОБА_2 за липень 2006 року значиться сума в розмірі 967 грн. (а.с. 52).

З особової картки вбачається, що про тимчасовість роботи пастуха та охоронника ОСОБА_2 ознайомлювався під підпис (а.с.120).

Із трудової книжки ОСОБА_2 вбачається, що він приймався на роботу в СТОВ «Перше травня» тимчасово на певний строк протягом 2005-2006 років (а.с. 5).

Заслухавши доповідача, представників сторін, що зявились в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про визнання недійсними заяв та наказів про прийняття на роботу є безпідставними, оскільки вони не порушують прав позивача, бо фактично ОСОБА_2 на роботу виходив, був допущений до роботи, з ним проведено розрахунок, що не заперечувалося сторонами. Також твердження про те, що позивач писав заяву про прийняття його на інші види роботи та на інших умовах, ніж на тих, які зазначені в заяві про прийняття на роботу та наказі, не прийняті судом до уваги, оскільки ОСОБА_2 не надав жодних доказів цього, як і доказів того, що заяви від 14 липня 2006 року, 19 липня 2005 року та 18 січня 2006 року він не писав.

Суд дійшов висновку, що не було надано доказів того, що позивач продовжував працювати по закінченню строку трудового договору у 2006 році, а також, що він виходив працювати, але його не допускали до роботи та порушення оформлення звільнення не робить звільнення неправомірним і не тягне за собою поновлення на роботі.

Суд не прийняв до уваги вимогу про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, викликаного простоєм, оскільки ОСОБА_2 не надав жодних доказів про те, що на СТОВ «Перше травня» існували умови, за якими згідно діючому законодавству можна назвати простоєм, а також встановлено при огляді книги обліку трудових книжок в СТОВ «Перше травня» трудова книжка ОСОБА_2 в період його роботи у відповідача в 2005 та 2006 роках на підприємство не здавалась, а тому відсутні підстави для задоволення вимоги стосовно стягнення коштів за затримку видачі належно оформленої трудової книжки. Також суд послався на пропущення строку позовної давності.

Таких висновків суд дійшов обґрунтовано.

Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у звязку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. З чого вбачається, що вимога ОСОБА_2 про поновлення його на роботі суперечить вимогам закону, оскільки вимагаючи поновити його на роботі, він наголошував на тому, що дотепер перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Позивач просив поновити його на альтернативній посаді різноробочого-охоронника, що суперечить зазначеній вище нормі права, оскільки поновити особу можливо на тій посаді, з якої її було звільнено та, як було зазначено СТОВ «Перше травня» посада різноробочого-охоронника взагалі відсутня на підприємстві.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога ОСОБА_2 про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, викликаного його простоєм являється безпідставною з огляду на ст. 34 КЗпП України, де передбачено, що простій це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Відповідно до ч. 2 ст.113 КЗпП України про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра або посадових осіб. Однак, не було надано доказів того, що у СТОВ «Перше травня» зупинялась робота та робітники підприємства повідомляли власника або інших посадових осіб, визначених законом, про початок простою, а тому в такому випадку не існували умови, які можна назвати простоєм на підприємстві або окремому структурному підрозділі.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд зменшив розмір позовних вимог та зазначив «вибірково» позовні вимоги, у звязку з чим відмовив у їх задоволенні є необґрунтованими, оскільки зі змісту судового рішення вбачається, що суд у повній мірі розглянув всі вимоги та навів у рішенні підстави відмови у їх задоволенні.

Представник ОСОБА_2 наголошує на тому, що суд безпідставно не прийняв заяву № 20 від 25 квітня 2016 року про збільшення позовних вимог, однак колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що вказаною заявою відбулося б не збільшення позовних вимог, а їх зміна, яка є недопустимою на етапі розгляду справи по суті згідно з вимогами ст. 31 ЦПК України. Також, твердження щодо вибіркового задоволення клопотань судом про витребування документів являються голослівними, оскільки колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в повній мірі їх розглянув та задовольнив тільки ті клопотання, які можливо та доцільно задовольнити для повного та всебічного розгляду даної цивільної справи.

Твердження представника позивача ОСОБА_1, що суд порушив вимоги процесуального закону, оскільки постановляв ухвали про доручення документів до матеріалів справи та про відмову в задоволенні клопотання усно під технічний запис не заслуговують на увагу з огляду на ч. 4,5 ст. 209 ЦПК України, де зазначено, що суд може постановити ухвалу, не виходячи до нарадчої кімнати. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до журналу судового засідання, а отже не оформлюються окремим процесуальним документом і не приєднуються до справи.

Крім того, в апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 наголошує на тому, що суд порушив ст. 235 Кодексу законі про працю України, вказавши в рішенні, що «порушення оформлення звільнення не робить звільнення неправомірним і не тягне за собою поновлення на роботі».

Колегія суддів не приймає такий довід до уваги, оскільки у вказаній статті зазначено, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті, а отже, статтею передбачено усунення недоліків у формуванні причини звільнення. У даному випадку має місце відсутність запису у трудовій книжці, оскільки вона не здавалася працівником на підприємство, та інших документів про звільнення, що спростовується тим, що у всіх документах на підставі яких позивача прийнято на роботу скиртувальником, зазначений період виконання даних робіт, а саме: з 15 липня по 20 липня 2006 року, а отже - і сам період дії трудового договору, що стосується і інших посад, на які ОСОБА_2 був прийнятий тимчасово на певний строк.

Твердження представника позивача про те, що зі слів свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, вбачається, що ОСОБА_2 пропрацював скиртувальником не 6 днів, а біля 1 місяця є голослівними, оскільки не спростовують письмові докази протилежного. Скаржник посилається на розрахунково-платіжні відомості по касі щодо виплаченої заробітної плати ОСОБА_2, які суд першої інстанції відмовився витребувати. Суд апеляційної інстанції відхиляє дані аргументи з огляду на наявні в матеріалах справи відомості по заробітній платі позивача за період роботи, надані Управлінням Пенсійного фонду України та податковою інспекцією, а також з огляду на те, що довідкою СТОВ «Перше травня» від 30 березня 2016 року № 131 (а.с. 78) зазначено, що згідно п. 279 розділу 3.3. положень «Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5, документи (довідки, звіти, розрахунки) про суми виплачених доходів і утриманих з них податків і зборів (обовязкових платежів) на користь фізичних осіб юридичними особами та фізичними особами ? субєктами підприємницької діяльності зберігаються на підприємстві 5 років, а тому у відповідача немає можливості надати вказані документи. Теж саме стосується табелю обліку використання робочого часу ОСОБА_2 на підприємстві СТОВ «Перше травня» за липень, серпень 2005 року та січень, лютий, березень, квітень, травень 2006 року строк зберігання якого 3 роки, що підтверджено довідкою СТОВ «Перше травня» від 18 квітня 2016 року № 172 (а.с. 137).

Що стосується доводів ОСОБА_1 про підробність документів, які він просив визнати недійсними, а саме: заяви від 14 липня 2006 року про прийняття на посаду скиртувальника, від 19 липня 2005 року про прийняття на посаду пастухом та від 18 січня 2006 року про прийняття на посаду охоронника та визнати незаконними накази № 37 від 15 липня 2005 року, № 05 від 20 січня 2006 року, № 14 від 28 лютого 2006 року, № 14/1 від 04 березня 2006 року, № 31 від 03 травня 2006 року, № 47/1 від 15 липня 2006 року про прийняття на роботу та звільнення з роботи, то скаржник ніяким чином не підтвердив свої твердження в розумінні ст.ст. 57, 60 ЦПК України, якими закріплений обовязок доказування, а тільки наголошував на тому, що суд повинен був порівняти «дійсний» почерк ОСОБА_2 з почерком, яким написані зазначені заяви, що взагалі є недопустимим.

Посилання скаржника на той факт, що ОСОБА_2 не був ознайомлений з наказами про його звільнення з роботи пастуха, охоронника, скиртувальника є необґрунтованими, оскільки останній знав на які строки був прийнятий на роботу, з огляду на написані ним заяви про прийняття на роботу від 19 липня 2005 року, 18 січня 2006 року, 14 липня 2006 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 КЗпП УЦкраїни у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника. Отже, як вбачається з матеріалів справи, звільнення відбулось не із ініціативи власника та позивач не звертався на підприємство з вимогою про видачу наказу про звільнення.

Отже, доводи апеляційної скарги є безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду, а тому вимоги про стягнення моральної шкоди також являються нічим не обумовленими, оскільки не доведені обставини незаконного звільнення, простою, неналежного оформлення трудової книжки.

Крім того, слід зазначити, що позивачем пропущено строки позовної давності, передбачено ст. 233 КЗпП України.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303,п.1 ч.1 ст. 307,308,п.1 ч.1 ст. 314, п.1 ч.1 ст. 315 ЦПК України колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2відхилити.

Рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 12 травня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала набуває чинності негайно, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий М.П. Стародубець

Судді: І.П. Іванова

ОСОБА_6