Рішення № 58832953, 29.06.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/3764/16 Головуючий 1 інст. Діденко С.А.

Справа № 640/1969/16-ц Доповідач Кружиліна О.А.

Категорія: договірні

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2016 року м. Харків

Апеляційний суд Харківської області у складі:

головуючого Кружиліної О.А.,

суддів Кіся П.В., Хорошевського О.М.

за участю секретаря Брулевича В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 Іскандер огли

на заочне рішення Київського районного суду м.Харкова від 02 березня 2016 року

за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 Іскандер огли про визнання договору дарування недійсним та поновлення права власності на частину житлового будинку, -

в с т а н о в и в :

02 грудня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір дарування частини житлового будинку від 27.02.2008 року № 106, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_4 від його імені на підставі довіреності від 23.01.2008 року № 88 передав безоплатно у власність (подарував), а ОСОБА_1 прийняв у дар 1/3 частину житлового будинку № 176 з відповідною частиною надвірних побудов по вул. Шевченка в м. Харків.

Поновити право власності ОСОБА_2 на 1/3 частину домоволодіння № 176 по вул.Шевченка в м. Харків.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він з 1994 року проживає один за адресою: м. Харків, вул.Шевченка, буд.176.

Станом на 03.09.2002 року, за даними технічного паспорту, власниками вказаного будинку були: ОСОБА_2 1/9, ОСОБА_5 (його сестра) 1/9, ОСОБА_6 (його брат) 1/9.

08.08.2004 року ОСОБА_5 померла.

Через смерть сестри різко погіршився стан здоровя брата ОСОБА_6

За роки проживання до нього часто навідувався його сусід ОСОБА_1, який безкоштовно приносив харчі та підтримував з ним добросусідські відносини.

Дізнавшись про смерть сестри та поганий стан здоровя брата, ОСОБА_1 запропонував допомогти з переоформленням на нього часток власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6

З цією метою ОСОБА_1 привів добре знайомих йому ОСОБА_4 та ОСОБА_7, відрекомендував їх як юридично обізнаних громадян та обіцяв допомогти з вказаним переоформленням часток домоволодіння.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03.12.2007 року визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/9 частину домоволодіння № 176 по вул. Шевченка в м. Харкові в порядку спадкування за законом після смерті сестри ОСОБА_5, що померла 08.08.2004 року.

23.01.2008 року він видав довіреність на ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_7 на представлення його інтересів у будь-яких організаціях.

08.02.2008 року Приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 посвідчено договір дарування частини житлового будинку, згідно з яким ОСОБА_7І від імені його брата ОСОБА_6 передав безоплатно у власність (подарував), а ОСОБА_2 прийняв у дар 1/9 частину житлового будинку № 176 з відповідною частиною надвірних прибудов по вул. Шевченка.

11.02.2008 року в КП «ХМБТІ» за ним зареєстровано право приватної власності на 1/9 частину житлового будинку № 176 по вул.Шевченка в м.Харкові, яка раніше належала його брату.

Таким чином він став власником 1/3 частини вказаного домоволодіння.

На підтвердження цього ОСОБА_1 надав йому фотокопії договору дарування і Витягу КП «ХМБТІ» від 11.02.2008 року, які він прийняв за оригінали правовстановлюючих документів.

27.02.2008 року, без його відома, приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 було посвідчено договір дарування частини житлового будинку, згідно з яким ОСОБА_4 від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності від 23.01.2008 року № 88 передав безоплатно (подарував), ОСОБА_1 1/3 частину житлового будинку № 176 з відповідною частиною надвірних будівель по вул. Шевченка.

До 2013 року ОСОБА_2 вважав себе повноправним власником, бо вказані особи надали йому замість оригіналів правовстановлюючих документів кольорові фотокопії, які він вважав за оригінали, але коли він звернувся до КП «Харківводоканал» для проведення води в домоволодіння № 176 по вул. Шевченка та отримав відмову із посиланням на те, що він не є власником вказаного домоволодіння.

Вважає договір дарування частини житлового будинку від 27.02.2008 р. №106, укладений від його імені, недійсним.

Житловий будинок № 176 по вул. Шевченка є єдиним його помешканням.

Фактичної передачі спірного нерухомого майна за договором дарування не відбувалося і він продовжує сплачувати комунальні послуги по ньому.

З 2013 року він неодноразово звертався до правоохоронних органів та суду з приводу визнання недійсною довіреності № 88, на підставі якої був оформлений договір дарування.

Підписуючи довіреність від 23.01.2008 року № 88, якою передбачено можливість подарувати ОСОБА_1 належну йому 1/3 частину житлового будинку № 176, що знаходиться у м.Харкові, вул. Шевченка, помилявся і насправді не до кінця розумів юридичне значення цього документу, не усвідомлював, що після підписання цього документу він має звільнити своє домоволодіння та передати ключі від нього ОСОБА_1. На неправильне сприйняття умов договору дарування вплинув похилий вік ОСОБА_2 (90 років), безпорадний стан його здоров'я, потреба в сторонньому догляді. Через ці обставини відбулась невідповідність реальним бажанням ОСОБА_2 та фактичним умовам договору дарування. ОСОБА_2 вважав, що ОСОБА_1 і в подальшому буде йому матеріально допомагати, підтримувати добросусідські відносини, а він залишиться власником свого майна. На теперішній час частина житлового будинку за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, буд. 176, знаходиться у повному володінні та користуванні ОСОБА_2

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 березня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Договір дарування від 27.02.2008 року № 106, від імені ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 про передачу у власність 1/3 частини житлового будинку № 176 з відповідною частиною надвірних побудов по вул. Шевченка в м. Харкові, який посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3, визнано недійсним.

Поновлено право власності ОСОБА_2 на 1/3 частину домоволодіння № 176 по вул. Шевченка в м. Харків.

29 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 18 квітня 2016 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено.

Не погодившись з зазначеним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне зясування судом першої інстанції обставин справи. Зокрема, зазначив, що протягом семи років позивач не мав ніяких претензій до відповідача і ним не заявлялися вимоги про вчинення щодо нього будь-яких протиправних дій з боку відповідача, а у 2015 році ОСОБА_2 звертався до суду з позовом про визнання недійсними довіреності від 23 січня 2008 року та договору дарування від 27 лютого 2008 року, при цьому посилався, що довіреність було видано ним під впливом помилки, а договір вчинений у звязку зі зловмисною домовленістю представника з іншою особою. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 березня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_7 про визнання правочинів недійсними та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Вважає, що обставини, на які посилається позивач у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не відповідають дійсності.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які зявилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, відповідно до статті 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з положень статей 203, 216, частини 1 статті 229, 717, 727 ЦК України та вважав, що волевиявлення ОСОБА_2 не було вільним і не відповідало його внутрішній волі. Цьому сприяло те, що позивач помилявся з приводу обставин та дій для яких була надана ним довіреність, якою було передбачено право довіреної особи здійснити дарування його майна сторонній особі. При цьому, суд вважав доведеними обставинами сприйняття ОСОБА_2 пропозиції ОСОБА_1 щодо оформлення права власності на нерухоме майно, як надання йому допомоги в упорядкуванні правовстановлюючих документів з боку сусіда, як особі похилого віку, оскільки ключі від житлового будинку після оформлення договору дарування у 2008 року не передавались, ОСОБА_2 продовжує постійно мешкати у своєму домоволодінні та сплачує комунальні платежі і іншого місця проживання він не має.

З таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки він не ґрунтується на матеріалах справи та суперечить нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 на час укладання оспорюваного договору належало право власності на 1/3 частину домоволодіння, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, буд. 176: 1/9 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом,виданого Восьмою ХДНК 26.10.2002 року за реєстровим № 3-1229 та зареєстрованого в КП «ХМБТІ» 15.11.2002 року; 1/9 частина на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2007 року справа № 2-6193/07/01 та зареєстрованого в КП « ХМБТІ» 25.12.2007 року; 1/9 частина на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 08.02.2008 року, реєстровий № 69 та зареєстрованого КП «ХМБТІ» 11.02.2008 року (а.с. 13).

23 січня 2008 року ОСОБА_2 видана довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_8 за реєстровим № 88, якою ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_7 та ОСОБА_4 представляти його інтереси у судах та будь-яких організаціях, підприємствах, установах та укласти від його імені договір дарування належної йому частини житлового будинку №176, що знаходиться у м. Харкові, вул. Шевченка, з ОСОБА_1 (а.с. 11).

27 лютого 2008 року між ОСОБА_4, який діяв від імені ОСОБА_2 на підставі зазначеної довіреності, з однієї сторони та ОСОБА_1, з другою сторони, укладено договір дарування частини житлового будинку, відповідно до якого ОСОБА_2 передав безоплатно у власність (подарував), а ОСОБА_1 прийняв у дар 1/3 частину житлового будинку , розташованого за адресою : м. Харків, вул. Шевченка, буд. 176 ( а.с. 13).

18 вересня 2008 року ОСОБА_1 зареєстрував за собою право власності на обєкт дарування.

У 2015 році ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання недійсними довіреності від 23 січня 2008 року та договору дарування від 27 лютого 2008 року з тих підстав, що довіреність було видано ним під впливом помилки, а договір вчинений у звязку зі зловмисною домовленістю представника з іншою особою.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 березня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_7 про визнання правочинів недійсними та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Зазначене рішення ОСОБА_2 не оскаржувалось.

02 грудня 2015 року ОСОБА_2 знову звернувся до суду з позовом про визнання договору дарування від 27 лютого 2008 року недійсним з тих підстав, що він помилявся у сприйнятті природи договору.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_9 підтримали позовні вимоги та пояснювали, що підписуючи довіреність від 23.01.2008 року № 88, якою передбачено можливість подарувати ОСОБА_1 належну йому 1/3 частину житлового будинку № 176, що знаходиться у м.Харкові, вул. Шевченка, помилявся і насправді не до кінця розумів юридичне значення цього документу, не усвідомлював, що після підписання цього документу він має звільнити своє домоволодіння та передати ключі від нього ОСОБА_1. На неправильне сприйняття умов договору дарування вплинув похилий вік дарувальника (90 років), безпорадний стан його здоров'я, потреба в сторонньому догляді. Через ці обставини відбулась невідповідність реальним бажанням ОСОБА_2 та фактичним умовам договору дарування. ОСОБА_2 вважав, що ОСОБА_1 і в подальшому буде йому матеріально допомагати, підтримувати добросусідські відносини, а він залишиться власником свого майна. На теперішній час домоволодіння є його єдиним місцем проживання і знаходиться у повному володінні та користуванні ОСОБА_2 ОСОБА_1 будинком не користується, оскільки йому він не потрібен, йому потрібна була лише земля.

Представник ОСОБА_1 ОСОБА_10 проти задоволення позовних вимог заперечувала, зазначила, що вони є безпідставними та необґрунтованими. Вказувала, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_11 підписуючи довіреність від 23.01.2008 року № 88, якою передбачена можливість подарувати ОСОБА_1 належну йому 1/3 частину житлового будинку помилявся і насправді не до кінця розумів юридичне значення цього документу і не усвідомлював, що розлучається зі своїм єдиним нерухомим майном назавжди. Не зважаючи на свій вік, при підписанні довіреності ОСОБА_11 було 82 роки, він усвідомлював свої дії і був обізнаний про договір дарування. Крім того, пояснила суду, що ОСОБА_11 зареєстрований і постійно проживає зі своєю дочкою у приватному будинку за адресою: м.Харків, вул. Васильківська, 16, який у 2004 році подарував дочці, що вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Спірне домоволодіння, в якому на час підписання договору дарування позивач мав 1/3 частину, складається з житлової площі у 31,8 кв.м. Будинок є непридатними до житла, він не газифікований, не має води і в ньому ніхто не мешкає, будинок потребує ремонту, що підтверджується інформаційним листом секретаря вуличного комітету. Ніяких комунальних послуг позивач не сплачує.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

З роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», убачається, що відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставоюдля визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Відповідно до частини 3 статті 10 та статті 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених, статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження заявлених вимог ОСОБА_2 надано ксерокопії посвідчення про те, що він є інвалідом 2 групи і має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни та довідку з Комунального виробничого підприємства по обслуговуванню приватних домоволодінь у Київському районі м. Харкова про його проживання у спірному домоволодінні з 1994 року по теперішній час, яка була датована 26 лютого 2008 року, тобто до підписання договору дарування (а.с.5).

Інших доказів на підтвердження своїх позовних вимог, позивачем не надано.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_11 підтвердив факт своєї реєстрації у домоволодінні за адресою: м. Харків, вул. Васильківська, 16, який він подарував у 2004 році своїй дочці.

Також ним підтверджено, що житловий будинок, в якому йому належала 1/3 частина, не газифікований, не має водопроводу та потребує ремонту.

Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, судовим розглядом не встановлено та не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що позивач, вік якого при підписанні довіреності і укладання договору дарування від його імені, складав 82 роки, мав такий стан здоровя, що він потребував у звязку з цим догляду та сторонньої допомоги і не усвідомлював, що розлучається зі своїм єдиним нерухомим майном назавжди. Не надано також доказів на підтвердження тих обставин, що спірне майно є єдиним місцем його проживання, що фактична передача майна та ключів не відбулась та що він продовжує сплачувати комунальні послуги по ньому.

З врахуванням наведеного, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 307 ЦПК України на підставі пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України, апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення по суті позовних вимог, яким відмовляє ОСОБА_11 у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування 1/3 частини житлового будинку № 176, який знаходиться в м. Харкові по вул. Шевченка, що укладений 27 лютого 2008 року між ОСОБА_4 від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності від 23 січня 2008 року № 88 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_11 на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним не надав суду апеляційної інстанції належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, про наявність обставин, які вказують на помилку неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинули на його волевиявлення, які дійсно були і мали істотне значення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п.4 ч.1 ст. 309, ст. ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, ст. 6, 203, 215, 230, 229, 717 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , ст.ст.10, 60, 212 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 Іскандер огли задовольнити.

Заочне рішення Київського районного суду м.Харкова від 02 березня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 Іскандер огли про визнання договору дарування недійсним та поновлення права власності на частину житлового будинку відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга на рішення апеляційного суду може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий О.А. Кружиліна

Судді П.В. Кісь

ОСОБА_12