Ухвала суду № 58832073, 05.07.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/5430/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1011/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 47

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Левченко Т. А. , Собини О. І.

за участю секретаря - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу заступника керівника Сумської місцевої прокуратури

на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 квітня 2016 року

в цивільній справі за позовом прокурора м. Суми до Сумської міської ради, ОСОБА_3, третя особа: Державна інспекція сільського господарства в Сумській області, про визнання рішення Сумської міської ради в частині протиправним та його скасування, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, -

в с т а н о в и л а:

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 квітня 2016 року закрито провадження в цивільній справі за позовом прокурора м. Суми до Сумської міської ради, ОСОБА_3, третя особа: Державна інспекція сільського господарства в Сумській області, про визнання рішення Сумської міської ради в частині протиправним та його скасування, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Вказану ухвалу суду заступник керівника Сумської місцевої прокуратури оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі він, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати і направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що даний спір має розглядатись в порядку адміністративного судочинства, у звязку з чим і закрив провадження у даній справі, яка розглядалась за нормами ЦПК. При цьому, позивач посилається на те, що одним із відповідачів у справі є фізична особа ОСОБА_3, а спір стосується обставин щодо правомірності передачі цьому відповідачу земельної ділянки у користування. Крім того, позивач вказує на те, що в правовідносинах, які склались між сторонами, Сумська міська рада виступає як власник земельної ділянки та не здійснює управлінських функцій. Відтак, прийняття субєктом владних повноважень, яким є Сумська міська рада, рішення про передачу земельної ділянки в оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) та подальше оспорювання правомірності набуття відповідачем фізичною особою спірної земельної ділянки свідчить про виникнення спору про право цивільне, який має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Сумської місцевої прокуратури ОСОБА_4 про задоволення апеляційної скарги та пояснення представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_5 про залишення ухвали суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Закриваючи провадження у даній справі на підставі п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України, суд першої інстанції вважав, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, так як даний спір має вирішуватись за правилами адміністративного судочинства.

Однак, з таким висновком суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Згідно зі статтями 1, 3, 15 ЦПК України завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій (далі субєкт владних повноважень).

З огляду на положення статей 3, 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього субєкта, відповідно прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів відносяться спори, які виникають з публічно-правових відносин, що стосується цих відносин, коли один із його учасників субєкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість, визначальні ознаки приватноправових відносин юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу субєкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного субєкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії субєкта владних повноважень.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

ЗК України є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обовязків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Так, відповідно до частин другої та третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За статтею 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 80 ЗК України установлено, що самостійними субєктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого субєкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, в звязку з прийняттям субєктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обовязків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин рішення субєкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та предявлятися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою предявлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення субєкта владних повноважень.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, який відповідно до ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Виходячи з матеріалів даної справи, рішенням Сумської міської ради від 25 квітня 2007 року за № 514-МР між Сумською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 був укладений договір оренди земельної ділянки від 02 квітня 2008 року, відповідно до умов якого останньому було надано в оренду земельну ділянку площею 0,0156 га під розміщення магазину по вул. 40 років Жовтня, 29 у м. Суми (т.1, а.с.8-11, 12, 13).

За договором купівлі-продажу від 15 березня 2013 року ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_6 нерухоме майно магазин, площею 89,4 кв.м, який розташований за вищевказаною адресою. В п.1.3 вказаного договору зазначено, що продавець сповіщає покупця, що земельна ділянка площею 0,0156 га, кадастровий номер 5910136600:05:002:0202 перебуває у тимчасовому платному користуванні продавця (т.1, а.с.14-15).

Рішенням Сумської міської ради від 31 липня 2013 року за № 2587-МР ОСОБА_3 був наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду під розміщеним магазином по вул. 40 років Жовтня, 29 у м. Суми орієнтовною площею 0,0635 га (т.1, а.с.16-18).

На підставі рішення Сумської міської ради від 04 грудня 2013 року за № 2880-МР ОСОБА_3 надано в оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 0,0635 га під розміщеним магазином по вул. 40 років Жовтня, 29 у м. Суми (т.1, а.с.19-20), а 11 лютого 2014 року між Сумською міською радою та ОСОБА_3 було укладено відповідний договір оренди спірної земельної ділянки (т.1, а.с.21-24).

Отже, аналіз наведених норм права та встановлених у справі обставин дають підстави стверджувати, що спір, який розглядається у даній справі, виник із цивільних правовідносин щодо правомірності надання Сумською міською радою земельної ділянки ОСОБА_3 у користування на підставі договору оренди землі.

Таким чином, критеріями розмежування справи цивільного судочинства від справи адміністративного судочинства є одночасно: субєктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Отже, спір у справі, що розглядається, не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а розгляд даної справи має відбуватись за правилами цивільного судочинства з приводу захисту права цивільного.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив ухвалу з невідповідністю його висновків обставинам справи, а також з порушенням норм процесуального права, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, у звязку з чим ухвалу суду від 28 квітня 2016 року необхідно скасувати і направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.307 ч.2 п.4; 311 ч.1 п.п.3,4; 314 ч.1 п.2; 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу заступника керівника Сумської місцевої прокуратури задовольнити.

Ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 квітня 2016 року в даній справі скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий -

Судді -