Ухвала суду № 58831160, 06.07.2016, Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/161/15-а

Провадження № 2-а/515/1345/16

Татарбунарський районний суд Одеської області

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2016 року Татарбунарський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Семенюк Л.А.

за участю секретаря Унгурян Т.В.

позивачів ОСОБА_1

ОСОБА_2

представника відповідачів ОСОБА_3

третьої особи ОСОБА_4

представника третьої особи-адвоката ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Татарбунари справу за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Татарбунарської міської ради Одеської області та її виконавчого комітету, третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету та міської ради,

В С Т А Н О В И В:

30 січня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з адміністративним позовом до Татарбунарської міської ради Одеської області, виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області, третьої особи ОСОБА_6, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, а саме: визнати незаконними та скасувати рішення виконавчого комітету Татарбунарської міської ради від 19.12.2002 року №381; визнати незаконним та скасувати рішення Татарбунарської міської ради від 20.07.2006 року №26-У в частині вилучення земельної ділянки, що знаходиться за адресою: вул. Пушкіна, 12 м. Татарбунари, Одеська область, від ОСОБА_7 та переведення її до територіальної громади Татарбунарської міської ради; визнати незаконним та скасувати рішення Татарбунарської міської ради від 20.07.2006 року №25-У в частині погодження надання ділянки у власність ОСОБА_4

Справа неодноразово розглядалась судами різних інстанцій.

Згідно останньої ухвали Вищого адміністративного суду України від 31.05.2016 року скасовано постанову Татарбунарського районного суду Одеської області від 26.06.2015 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2015 року та направлено справу до суду першої інстанції на новий розгляд. У зазначеній ухвалі колегія суддів Вищого адміністративного суду України рекомендувала під час нового розгляду справи встановити дійсний характер правовідносин, що склалися між сторонами, суть права, про захист якого позивачі звернулися до адміністративного суду та вирішити питання, чи належить розглядати дану справу в порядку адміністративного судочинства з урахуванням практики Верховного Суду України та ухвалити законне та обгрунтоване рішення.

До початку судового засідання, через канцелярію суду від представника третьої особи ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 надійшла заява про розгляд справи у його відсутність та клопотання про закриття провадження по справі у звязку з тим, що, на його думку, дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір виник з приводу земельної ділянки, тобто наявний спір про право, який повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Представник Татарбунарської міської ради та її виконкому ОСОБА_3М (за довіреністю) надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги не визнає, вважаючи рішення Татарбунарської міської ради прийнятими на законних підставах.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не зявилась, надали через канцелярію суду заяву про слухання справи у їх відсутність.

Згідно з частиною 2 статті 158 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. У такому разі фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності з вимогами частини 2 статті 197 ЦПК України не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає що заявлене представником третьої особи клопотання підлягає задоволенню, а провадження по справі - закриттю, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Водночас, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а тому, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Звертаючись до суду з вказаним адміністративним позовом, позивачі виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Однак, суд не може погодитись з думкою останніх, оскільки такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Оскарження рішень, дій та бездіяльності органів місцевого самоврядування та органів державної влади є окремим способом захисту права, пов'язаним з їх діяльністю як суб'єктів владних повноважень, що здійснюють владні функції. Особа, яка реалізує своє суб'єктивне право через прийняття суб'єктом владних управлінських функцій відповідного рішення чи вчинення ним дій вступає з ним в публічно-правові відносини і має право на захист свого права в адміністративному суді.

Визнання протиправними та скасування (визнання незаконними - в редакції статті 16 ЦК України ) рішень органів місцевого самоврядування є окремим способом захисту цивільних прав та інтересів, порушених зазначеними органами під час реалізації ними своїх повноважень. Водночас, це не впливає на визначення судової юрисдикції спору, оскільки вона визначається виключно процесуальним законодавством, в даному випадку - статтею 17 КАС України.

Вищий адміністративний суд України зазначив, що КАС України відносить спір до публічно-правового та, відповідно, підсудного адміністративним судам, виходячи з природи дій суб'єкта владних повноважень, який повинен здійснювати у спірних правовідносинах владні управлінські функції. Реалізація у цих правовідносинах суб'єктивних прав фізичних і юридичних осіб, що передбачені нормами приватного права, не переводить такий спір у категорію приватноправового, про що міститься розяснення в пункті 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 р. № 3.

Згідно зі статтями 1, 3, 15 ЦПК України завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на положення статей 3, 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб'єкта, відповідно прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Таким чином, до адміністративної відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

ЗК України є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов'язків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

У відносинах, які склалися між сторонами, виник спір стосовно нерухомого майна земельної ділянки площею 0,10 га по вул. Пушкіна, 12 в м. Татарбунари Одеської області, на яку, рішеннями відповідачів припинено право постійного користування ОСОБА_8, яка померла; погоджено надання у приватну власність зазначеної земельної ділянки ОСОБА_2, як спадкоємцю; вилучено земельну ділянку за згаданою адресою від ОСОБА_2 та передано до земель територіальної громади Татарбунарської міської ради Одеської області, з чим не погоджуються позивачі по справі.

На думку суду, компетенція адміністративних судів на даний спір не поширюється, оскільки вимоги позивачів не стосуються захисту їх прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу місцевого самоврядування, зазначеного в якості відповідачів, в даних правовідносинах відповідач не здійснює владну управлінську функцію.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права користування землею), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Такий висновок викладений в правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року № 6-2510цс15, який згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Позиція Верховного Суду України щодо вказаних правовідносин викладена також в постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-551а14, в якій зазначено, що у разі прийняття субєктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватись у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право. Такого ж висновку Верховний суд України дійшов у постановах від 24 лютого 2015 року (справа №21-34а15), від 16 грудня 2014 року (справа №21-544а-14), від 09 грудня 2014 року (справа №21-308а14), від 11 листопада 2014 року (справа №21-493а14).

Оскільки предметом оскарження у даній справі є рішення виконавчого комітету Татарбунарської міської ради від 19.12.2002 року №381 та рішення міської ради від 20.07.2006 року №26-У в частині вилучення земельної ділянки, переведення її до територіальної громади та надання у власність ОСОБА_4 (тобто ненормативний акт, який вичерпав свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності вилучення земельної ділянки та передачі її у власність третьої особи має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне. Тому, даний спір не є публічно-правовим і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження в справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

На підставі вище викладеного, суд приходить до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю у звязку з непідсудністю позовних вимог адміністративному суду. При цьому, позивачам розяснюється їх право на звернення до суду із вказаними вимогами в порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,3,16,17,157,158,165,186,244-2 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Закрити провадження по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Татарбунарської міської ради Одеської області та її виконавчого комітету, третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету та міської ради.

Розяснити позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що вони мають право звернутися до суду з вказаним позовом в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Ухвалу суду може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Татарбунарський районний суд протягом 5 днів з дня проголошення ухвали. На ухвалу, постановлену без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Семенюк