Рішення № 58830152, 09.06.2016, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/11367/15-ц

Провадження №2/521/1861/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2016 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Плавича І.В.,

при секретарі Мазинській І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» до ТОВ «Мебельбан», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні вказаного складу суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» до ТОВ «Мебельбан», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову повноважний представник сторони позивача вказує, що 11 грудня 2013 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» з однієї сторони, та ТОВ «Мебельбан» з іншої сторони, був укладений кредитний договір №MKKU2.6306.010, відповідно до умов якого банк надає позичальникові кредит у розмірі 300000,00 доларів США з розрахунку 20% річних на поповнення обігових коштів строком до 10 грудня 2015 року з погашенням кредиту та процентів за користування кредитом щомісячно згідно із відповідним графіком, а останнє в свою чергу зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором.

Виконання основного зобовязання було забезпечене заставою, а також порукою, про що укладено окремі договори.

Однак як зазначає представник банку, не зважаючи на взяті на себе зобовязання, ТОВ «Мебельбан» в порушення умов укладеного договору суму кредиту не повертає та проценти не сплачує, у звязку з чим банк звернувся з позовом до суду, в якому, уточнивши первісні вимоги, остаточно просив суд стягнення з боржника ТОВ «Мебельбан» та поручителя ОСОБА_1 на користь банку суми заборгованості за кредитним договором з урахуванням процентів та штрафних санкцій в загальному розмірі 372061,51 гривень.

Представник банку у відкрите судове засідання зявилась, заявлені вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити.

Представники відповідачів ТОВ «Мебельбан», ОСОБА_1 у відкрите судове засідання зявились, заявлені вимоги не визнали, просили суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення сторін, дослідивши відповідний письмові докази, представлені суду, надавши виниклим між сторонами по справі правовідносинам належну правову оцінку, проаналізувавши арифметичні розрахунки, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову банку виходячи з наступного.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що 11 грудня 2013 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» з однієї сторони, та ТОВ «Мебельбан» з іншої сторони, був укладений кредитний договір №MKKU2.6306.010, відповідно до умов якого банк надає позичальникові кредит у розмірі 300000,00 доларів США з розрахунку 20% річних на поповнення обігових коштів строком до 10 грудня 2015 року з погашенням кредиту та процентів за користування кредитом щомісячно згідно із відповідним графіком, а останнє в свою чергу зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором.

На забезпечення виконання основного зобовязання, 11 грудня 2013 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», ТОВ «Мебельбан», та ОСОБА_1, був укладений договір поруки, згідно якого поручитель ОСОБА_1 бере на себе прямі зобовязання відповідати перед кредитором по зобовязанням боржника ТОВ «Мебельбан».

Разом з тим 11 грудня 2013 року між ТОВ «Мебельбан» та ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» був укладений договір застави товару в обороті, згідно якого поручитель ТОВ «Мебельбан» передає в заставу банку товарів, погодженою сторонами вартістю 798683,99 гривень.

Проте як свідчив представник банку, в порушення вимог кредитного договору, відповідач ТОВ «Мебельман» умови договору не виконує, кредит не повертає, проценти не сплачує.

Надаючи виниклим між сторонами по справі належну правову оцінку, суд зазначає, що згідно ст. 509 ч.ч.1,2 ЦК України, за якою зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. При цьому, зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ч.1, ч.2 п.1 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлює ст. 626 ч.1 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Щодо ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

В силу ст. 1054 ч.ч.1,2 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно ст. 1055 ч.ч.1,2 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до положень ст. 1054 ч.2 ЦК України, судом звернуто увагу на наступне. Згідно ст. 1046 ч.1 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З урахуванням даних норм закону та на підставі встановлених фактів по справі суд прийшов до висновку, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, що підтверджується змістом кредитного договору, договору забезпечення. Однак відповідач ТОВ «Мебельбан» не виконав відповідного грошового зобовязання.

Згідно положень ст. 1049 ч.ч.1,3 ЦК України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказує ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Дійсно, згідно ст. 530 ч.1 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виходячи з положень кредитного договору, боржник ТОВ «Мебельбан» отримав визначену суму кредитних коштів в користування до 10 грудня 2015 року. Однак як погодили сторони в кредитному договорі, кредитор має право вимагати зокрема дострокового повернення кредитів, сплати процентів та інших повязаних із кредитом виплат, передбаченим договором, у випадку зокрема порушення позичальником будь-якого з зобовязань (п.6.1 договору), що відповідає вимогам ст. 1050 ч.2 ЦК України. У звязку з цим банк звернувся з даним позовом до суду 15 липня 2015 року.

В силу ст. 536 ч.ч.1,2 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобовязання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як наводить ст. 612 ч.1 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до ст. 614 ч.1 ЦК України, особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що позичальник ТОВ «Мебельбан» прострочило виконання зобовязання з повернення суми кредиту та процентів за правочином.

Згідно ст. 625 ч.ч.1,2 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ст. 546 ч.ч.1,2 ЦК України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Матеріали справи свідчать, що належне виконання позичальником ТОВ «Мебельбан» грошового зобовязання за кредитним договором було забезпечено неустойкою, заставою, порукою.

Як наводить ст. 534 ч.1 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобовязання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, повязані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Тобто, зважаючи на регламентацію виниклих між сторонами по справі правовідносин і виходячи із умов кредитного договору, суд звертає увагу на наступне.

Заявляючи та обґрунтовуючи уточнені позовні вимоги, сторона позивача виходить з розрахунку заборгованості по кредитному договору станом на 18 листопада 2015 року, за яким загальна сума боргу ТОВ «Мебельбан» становить 372061,51 гривень, з яких: поточна заборгованість по тілу кредиту 2670,04 гривень; прострочена заборгованість по тілу кредиту 113966,90 гривень; поточна заборгованість по процентам 66,67 гривень; прострочена заборгованість по процентам 10191,91 гривень; заборгованість по комісії 0,00 гривень; сума пені 5560,79 гривень; сума штрафу 239605,20 гривень.

Суд звернув увагу на ті обставини, що згідно договору поруки від 11 грудня 2013 року, сторони погодили, що договір вступає в дію з моменту його підписання і діє до повного виконання зобовязань за кредитним договором (п. 14 договору).

В силу ст. 559 ч.4 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не предявить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як розяснено в п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобовязання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобовязань за цим договором строк предявлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобовязання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобовязання у повному обсязі або у звязку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Предявленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і предявлення до нього позову. При цьому в разі предявлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобовязання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобовязань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Виходячи з положень кредитного договору та враховуючи той факт, що банк скористався правом дострокової вимоги повернення кредиту, суд приходить до висновку в даному випадку строк основного зобовязання слід розцінювати як такий, що встановлений моментом предявлення вимоги. У звязку з цим, кредитором пропущений встановлений законом річний строк звернення з вимогами до поручителя боржника, що обчислюється з моменту укладення договору поруки (ст. 559 ч.4 ЦК України).

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог, що заявлені до поручителя боржника ОСОБА_1

Перевіряючи обґрунтованість вимог банку в частині стягнення штрафних санкцій, суд звертає увагу на наступне.

В якості правової підстави нарахування штрафу в розмірі 239605,20 гривень, представник банку зазначає непереукладення в строк договору страхування заставленого майна від 11 грудня 2013 року на новий строк.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

В силу ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. При цьому сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ч.4 ЦК України).

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ст. 258 ч.2 п.1 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ч.1 ЦК України).

Отже суд вважає обґрунтованою заяву сторони відповідачів та погоджується, що строк позовної давності щодо предявлення вимог про стягнення суми штрафу у розмірі 239605,20 гривень сплинув 12 грудня 2015 року. При цьому суд звернув увагу, що згідно договору №000311/02/15-ОД добровільного страхування майна від 11 грудня 2015 року, укладеного між ПрАТ «CK «Страхові гарантії» та TOB «Мебельбан», застраховано товар в обороті згідно з переліком (додатком 2 до договору страхування), та ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» визначений вигодонабувачем, якому належить право на отримання страхового відшкодування в межах прямого збитку в частині заборгованості страхувальника за договором №МККИ2.6306.010 від 11 грудня 2013 року.

Відносно правомірності нарахування банком пені в розмірі 5560,79 гривень, суд зазначає, що згідно ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобовязань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобовязані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобовязань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1275-р від 02 грудня 2015 року «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України», затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція та згідно з додатком до таких населених пунктів віднесено місто Донецьк (ч.1 п.1 переліку).

Як свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців серії АД №067788, ТОВ «Мебельбан» (ідентифікаційний код юридичної особи 36380112) зареєстроване за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, кімната №17.

Виходячи з викладеного, нарахування ПАТ «ВБР» неустойки за відповідним кредитним договором суперечить положенням вказаного закону.

Як зобовязує процесуальний закон, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, виключно в межах заявлених вимог та не вправі на власний розсуд виходи за рамки цих вимог чи змінювати осіб, до яких такі вимоги заявлено (ст.ст. 11, 33 ЦПК України).

Дійсно, згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Однак як чітко зобовязує ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У звязку з цим, в процесі розгляду даної цивільної справи прийшов до висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача ТОВ «Мебельбан» суми боргу в загальному розмірі 126895,52 гривень, з яких: поточна заборгованість по тілу кредиту 2670,04 гривень; прострочена заборгованість по тілу кредиту 113966,90 гривень; поточна заборгованість по процентам 66,67 гривень; прострочена заборгованість по процентам 10191,91 гривень.

Відповідно до ст. 88 ч.1 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином суд вважає обґрунтованим стягнути з ТОВ «Мебельбан» на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» пропорційну частину суми оплаченого судового збору у розмірі 1903,43 гривень.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 79, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» до ТОВ «Мебельбан», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ «Мебельбан» на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» суму заборгованості за кредитним договором №MKKU2.6306.010 від 11 грудня 2013 року з урахуванням процентів у загальному розмірі 126895,52 гривень.

Стягнути з ТОВ «Мебельбан» на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» пропорційну частину суму оплаченого судового збору у розмірі 1903,43 гривень.

В задоволенні інших вимог ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» до ТОВ «Мебельбан», ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: