Рішення № 58829763, 08.07.2016, Київський районний суд м. Одеси

____________________

Справа № 520/6983/16-ц

Провадження № 2/520/3669/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2016 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря Баранової Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна,

ВСТАНОВИВ:

14.06.2016 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просить суд ухвалити рішення, яким: розірвати шлюб між нею, ОСОБА_1, та ОСОБА_2, зареєстрований 19 грудня 2003 року Третім відділом реєстрації актів громадянського стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси в книзі реєстрації актів про одруження за № 444; поділити спільне майно подружжя, визнавши за нею, ОСОБА_1, право власності на ? частину житлового будинку за адресою: м. Одеса, вул. Петрашевського, 1-А, загальною площею 369, 3 кв.м. та право власності на ? частину земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Петрашевського, 1-А, загальною площею 0,0239 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5110136900:13:009:0018.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину житлового будинку за адресою: м. Одеса, вул. Петрашевського, 1-А, загальною площею 369, 3 кв.м. та право власності на ? частину земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Петрашевського, 1-А, загальною площею 0,0239 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5110136900:13:009:0018.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона та відповідач перебувають у зареєстрованому шлюбі, проте подружнє життя з відповідачем не склалось, причиною цього є різні погляди на життя, а також втрачено почуття любові та поваги.

Також позивач вказує на те, що під час перебування в шлюбі з відповідачем ними було набуте майно, однак вона та її чоловік не можуть дійти згоди щодо його розподілу, тому вона змушена звернутись до суду з даним позовом.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового засідання сповіщені належним чином у порядку ст.74,76,77 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Також зазначала, що шлюбні стосунки у теперішній час між ними припинені, наполягала на розірвані шлюбу.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не зявився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, 22.06.2016 року надав до суду заяву, в якій просив справу розглядати в його відсутності, позовні вимоги визнав в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 174 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Як розяснив Пленум Верхового Суду України у п. 24 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без зясування і дослідження інших обставин справи.

Суд, вислухавши сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями Цивільного Кодексу України та Сімейним Кодексом України.

Судом встановлено, що 19 грудня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який був зареєстрований у Третьому відділі реєстрації актів громадянського стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено відповідний актовий запис за №444.

05 березня 2004 року у сторін народилась донька ОСОБА_3, про що Третім відділом реєстрації актів громадянського стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси було складено актовий запис за № 177.

Згодом, 10 червня 2010 року народився син ОСОБА_4, про що Київським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції в Книзі реєстрації народжень зроблено відповідний актовий запис за № 988.

Під час перебування в шлюбі сторонами було набуте майно, яке складається з: житлового будинку, що знаходиться за адресою м. Одеса, вул. Петрашевського, буд. 1-А, та складається в цілому з одного житлового будинку, загальною площею 369, 3 кв.м., житловою площею 68,6 кв.м. зазначеного в схематичному плані літ. «Д», з надвірними спорудами: 1,2 огорожа; ІІ мостіння, який на підставі Договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстр. № 10901 зареєстрований за ОСОБА_2; та земельної ділянки за адресою м. Одеса, вул. Петрашевського, 1-А, загальною площею 0,0239 га набутою відповідачем ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстр. № 10902, на яку в подальшому було оформлено Державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯГ № 054506.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши позивача, вважає, що позов в частині розірвання шлюбу підлягає задоволенню тому, що родина фактично розпалася і її відновлення неможливе за обставин, зазначених позивачем у позовній заяві. Під час розгляду справи, судом також було встановлено, що у позивача відсутні які-небудь почуття до відповідача, їх шлюбний союз розпався та існує формально.

Одночасно, суд вважає, що подальше спільне життя чоловіка ОСОБА_2, та жінки ОСОБА_1, й збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, тому що сторони подружні відносини припинили й спільного господарства не ведуть, даний факт має істотне значення. Примирення між сторонами неможливе.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України шлюб розривається, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.

Таким чином, в ході розгляду справи, судом була перевірена наявність відповідних підстав для розірвання шлюбу і суд переконався у дійсному волевиявленні позивача.

Також судом враховується той факт, що один із членів сім`ї (чоловік чи жінка) або обоє мають право звернутися із заявою в суд про розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 110 Сімейного кодексу України) й це право підлягає судовому захисту.

Відповідно до положень ст. 51 Конституції України, ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на добровільній згоді жінки та чоловіка, та примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно із положеннями ст. 18 ч. 2 п. 3, ст.ст. 51, 56 ч. 3, ст.110 ч. 1 СК України, дружина і чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, при цьому способом захисту сімейних прав та інтересів, у тому числі, є право на припинення шлюбних відносин шляхом предявлення до суду позову про розірвання шлюбу одним із подружжя.

Враховуючи викладене та задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу одна з основних його засад. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.

На підставі вище викладеного, суд вважає, що причини, що спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу, є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам.

Однією з причин припинення шлюбу є його розірвання. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду (ч. 3 ст. 105 СК України).

Разом з тим майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку .

Відповідно до чинного законодавства, загальною спільною власністю чоловіка і жінки є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, що може бути об'єктом права приватної власності, крім майна нажитого кожним з чоловіка і жінки за час їхнього роздільного проживання при фактичному припиненні подружніх відносин.

Згідно з положеннями ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, навіть якщо один із них не мав самостійного заробітку.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, що означає, що ні дружина, ні чоловік не зобовязанні доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте ними у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на імя одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя, тобто якщо у відповідному документі власником чи набувачем вказано лише чоловіка, це ще не означає, що він є одноосібним власником майна.

Обєктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Річ це обєкт матеріального світу, саме предмети якого є обєктом права власності.

Подружжя володіє, користується та розпоряджається майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності на рівних засадах, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, відповідно до положень ст. 63 СК України.

Дружина та чоловік з часу реєстрації шлюбу мають право на поділ набутого ними майна як під час перебування у шлюбі, так і після його розірвання.

Ст. 69 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Кожен із співвласників має право на поділ спільного майна.

Поділ всього майна, яке було спільною сумісною власністю подружжя, або лише певної речі, означає припинення щодо нього режиму обєкта права спільної сумісної власності.

При визначені розміру часток майна дружини та чоловіка суд керується ст. 70 СК України, відповідно до положень якої у разі поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною 1 статті 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України „ Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя № 11 від 21.12.2007р., вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення ведення спільного господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що майно, яке придбано за час шлюбу, а саме: житловий будинок, що знаходиться за адресою м. Одеса, вул. Петрашевського, буд. 1-А та земельна ділянка площею 0,0239 га., за цією ж адресою, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а від так підлягає поділу.

При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Вирішуючи справу по суті, суд не відступає від засади рівності часток подружжя, оскільки матеріали справи не містять жодних відповідних доказів для зменшення частки будь-кого з подружжя.

Виходячи з наведених вимог закону та керуючись роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного суд України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя», суд вважає, що по даній справі слід застосувати засади рівності часток подружжя.

Відповідно ст.ст. 355 ч.1, 356 ч.1 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності ( спільне майно). Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Статтею 372 ЦК України визначено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховується також борги подружжя та правовідносини за зобов'язанням, що виникли в інтересах сім'ї.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувались за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувались за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв їх одержанню.

Оскільки саме позивач звертається до суду з вимогою про поділ майна тому на стороні позивача лежить процесуальний обов'язок довести свої вимоги.

За приписами ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст. ст. 58-59 ЦПК України докази по справі повинні бути належними та допустимими, та не ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, при вирішенні спору суд враховує положення ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналізуючи зібрані по справі докази, враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача доведені, обставини, викладені в позовній заяві підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, від так є всі законні підстави для задоволення позову.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, ст.1 ЦПК України задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 7, 8, 10, 11, 15, 209, 212, 213, 214, 215, 223, 293, 294 ЦПК України, ст. ст. 60, 62, 63, 67 СК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 19 грудня 2003 року Третім відділом реєстрації актів громадянського стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси в книзі реєстрації актів про одруження за № 444.

Визнати нерухоме майно, а саме: житловий будинок за адресою: м. Одеса, вул. Петрашевського, 1-А, загальною площею 369, 3 кв.м. та земельну ділянку за адресою: м. Одеса, вул. Петрашевського, 1-А, загальною площею 0,0239 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5110136900:13:009:0018 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на ? частину житлового будинку за адресою: м. Одеса, вул. Петрашевського, 1-А, загальною площею 369, 3 кв.м., житловою площею 68,6 кв.м. зазначеного в схематичному плані літ. «Д», з надвірними спорудами: 1,2 огорожа; ІІ мостіння.

Визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 право власності на ? частину земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Петрашевського, 1-А, загальною площею 0,0239 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5110136900:13:009:0018.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 право власності на ? частину житлового будинку за адресою: м. Одеса, вул. Петрашевського, 1-А, загальною площею 369, 3 кв.м., житловою площею 68,6 кв.м. зазначеного в схематичному плані літ. «Д», з надвірними спорудами: 1,2 огорожа; ІІ мостіння.

Визнати за ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 право власності на ? частину земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Петрашевського, 1-А, загальною площею 0,0239 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5110136900:13:009:0018.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення через Київський районний суд м. Одеси.

Суддя Куриленко О. М.