Ухвала суду № 58822754, 08.07.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/537/2016(м)

265/1468/15-ц

Єдиний унікальний номер 265/1468/15-ц

Номер провадження 22ц/775/537/2016(м)

Головуючий в 1 інстанції Костромітіна О.О.

Доповідач Гаврилова Г.Л.

Категорія 44

У Х В А Л А

Іменем України

05 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Гаврилової Г.Л.

суддів Бугрим Л.М., Сороки Г.П.

секретарі Гаркуша О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа служба у справах дітей Орджонікідзевської районної адміністрації, про захист права власності та усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 квітня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

В березні 2015 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права власності квартирою 29 будинку 13/19 по бульвару 50 Років Жовтня в місті Маріуполі, виселення відповідачів з вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення. В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що ОСОБА_2 є одноособовим власником квартири АДРЕСА_1. 21 лютого 2012 року позивач на підставі договору іпотеки здійснив державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за собою на підставі нотаріально посвідченого договору іпотеки від 4 листопада 2009 року шляхом звернення стягнення на майно, передане в іпотеку. Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 27 березня 2014 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 було виселено без надання іншого житла. Однак, до теперішнього часу позивач не може користуватися своєю власністю, оскільки боржники, без його дозволу заселили в квартиру інших осіб, а саме відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які в добровільному порядку не бажають звільнити квартиру, та його як власника до квартири не пускають. Просив суд усунути перешкоди у здійсненні ним права власності щодо квартири АДРЕСА_2, виселити відповідачів з вказаної квартири без надання їм іншого жилого приміщення.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист права власності та усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 (50 років Жовтня) у місті Маріуполі шляхом виселення з вказаної квартири ОСОБА_4, ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_4,посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції у вступній частині оскаржуваного рішення зазначив предмет позову , як усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення та зняття з реєстрації обліку. Проте, своїм рішенням задовольнив вже інші позовні вимоги, а саме про захист права власності та усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення. Крім того, ухвалюючи судове рішення, суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин приписи ст. 39 ЗК « Про іпотеку», ст. 109 ЖК України та не взяв до уваги правову позицію Верховного суду України, згідно яких при зверненні стягнення на предмет іпотеки та виселення, суд має виходити з того, що виселення мешканців з іпотечного житла має відбуватись із дотримання ст. 109 ЖК України , тобто з наданням іншого житла. Суд не перевірив, за які кошти придбана квартира, з якої виселяються відповідачі та в якій валюті, та безпідставно дійшов висновку про отримання кредиту у гривневому еквіваленті. Внаслідок чого, судом не було застосовано до даних правовідносин ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який забороняє виселення відповідачів з іпотечної квартири без надання іншого житла.

Позивач та відповідачі, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не зявились, клопотань до апеляційного суду не надавали, що у відповідності до ч.2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справі за їх відсутність. Належне повідомлення відповідачів відповідно до частин 3 та 5 статті 76 ЦПК України підтверджується розпискою, та відповідними актами ЖЄО. При цьому, судова повістка відповідачу ОСОБА_3 була вручена представникам ЖЄО як за місцем його постійної реєстрації так і за місцем знаходження квартири АДРЕСА_4( Меотиди) в м. Маріуполі(том 2 а.с. 60,68-75). Третя особа - служба у справах дітей Орджонікідзевської районної адміністрації надала заяви про слухання справи за їх відсутність. ( том 1 а.с.250, том 2 а.с.1)

Заслухавши суддю доповідача, представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_8, який просив задовольнити апеляційну скаргу, заперечення представника позивача ОСОБА_9, яка просила судове рішення залишити без змін, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, та підтверджується висновками, викладених в рішенні Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 27 березня 2014 року, що 4 листопада 2009 року ОСОБА_10 уклала з ОСОБА_2 договір позики на суму 151060 гривень, що є еквівалентом 18200 доларів США.

4 листопада 2009 року ОСОБА_10, ОСОБА_6 ОСОБА_7 уклали з ОСОБА_2 договір іпотеки в забезпечення виконання зобов'язання, що виникло у ОСОБА_10 на підставі договору позики від 4 листопада 2009 року, укладеного нею з ОСОБА_2 на суму 151060 гривень. Предметом іпотеки є квартира №29 у будинку 13/19, розташована за адресою: м. Маріуполь , бульвар 50 років Жовтня, яка належала іпотекодавцям на підставі свідоцтва про право власності на житло від 02.07.2009 року.

Судом також встановлено, що відповідно до особового рахунку № 102929 в квартирі АДРЕСА_5 ( бульвар Меотиди) в місті Маріуполі були зареєстровані ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 (а.с. 27)

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 27 березня 2014 року усунуто перешкоди у здійсненні права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 шляхом виселення із вказаної квартири ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 (а.с.4-7)

Ухвалами Апеляційного суду Донецької області від 23 липня 2014 року та 4 листопада 2014 року рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 27 червня 2014 року залишено без змін та рішення набрало чинності. ( а.с.8-16)

На виконання даного рішення ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 були виселені та зняті з реєстраційного обліку в даній квартирі з 19.08.2014 року. ( а.с.27)

Судом також встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1,( з 23.09.2008 року) разом з батьком ОСОБА_3О.(з 17.04.1987 року) зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, б. 9, кв.10, що підтверджено копію особистого рахунку №1720. ( а.с. 86 оборот)

Задовольняючи позовні вимоги щодо про захист права власності та усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 суд виходив з того, що питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки- квартиру 29 будинку 13/19 по бульвару 50 Років Жовтня в місті Маріуполі вже вирішено; позивач з 2012 року є власником даної квартири; іпотекодавець та члени його родини з квартири виселені,про що є судові рішення, які набрали чинності та виконані, отже, спір між сторонами виник у звязку із оспоренням права власності, а не зверненням стягнення на спірне житло як предмет іпотеки, а відповідачі , які не зареєстровані в спірній квартирі та мають інше житло, мають бути виселені.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду.

Частиною першою статті 40 Закону "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Судом встановлено, що боржник, іпотекодавець та члени його сімї , тобто усі мешканці, які набули право на користування спірним приміщенням, були виселені за рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 27 березня 2014 року, яке набрало чинності та виконане.

Судом також встановлено, що згідно довідки ЖКП «Азовжитлокомплекс» від 18 березня 2015 року в квартирі АДРЕСА_2 проживають без реєстрації ОСОБА_3 та ОСОБА_4. ( а.с.28)

За змістом статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Гарантією недоторканості житла є також і заборона виселення фізичної особи або іншим чином примусового позбавлення її житла, крім випадків, встановлених законом.

Місцем проживання фізичної особи, згідно зі ст. 29 ЦК України визнається житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно або тимчасово. Згідно зі ст.3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" законодавець визначив поняття "місце проживання" як адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Згідно ст. 5 даного Закону, яка регулює питання реєстрації місця проживання особи, громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Судом встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1,( з 23.09.2008 року) разом з батьком ОСОБА_3О.(з 17.04.1987 року) зареєстровані в державній двохкімнатній квартирі за адресою: м. Маріуполь, вул. Волгодонська, б. 9, кв.10, що підтверджено копію особистого рахунку №1720. ( а.с. 86 оборот)

Відповідно до рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 05 серпня 2013 року у задоволені позову ОСОБА_3 який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_11 , зокрема, про встановлення факту проживання ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_6 з 02 грудня 1997 року з часу народження по теперішній час відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 01 жовтня 2013 року судове рішення в даній частині було залишено без змін та набуло чинності. ( том 2 а.с. 16-25)

Даним судовим рішеннями встановлено, що ОСОБА_3 та його син ОСОБА_4 були постійно зареєстровані в ІНФОРМАЦІЯ_3 як на час настання спірних правовідносин, так і в подальшому. При укладанні договору іпотеки між іпотекодавцями ОСОБА_5М, ОСОБА_6, ОСОБА_7Д та ОСОБА_2 , як іпотеко держателем, нотаріусу стороною іпотекодавців була надана довідка від 04.11.2009 року, яка складена представниками житлової організації про те, що за адресою АДРЕСА_7 проживає ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Отже, постійним місцем проживання відповідачів є квартира АДРЕСА_8.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.( правові висновки Верховного Суду України у справі за № 6-197цс16)

Отже, у розумінні ст. 109 Житлового кодексу України, правила даної статті підлягають до застосування до осіб, які набули право користування спірним житлом, проживають в даній квартирі з правових підстав, не забезпечені іншим житлом, отже, як на захист їх конституційних прав на житло законодавець покладає обовязок суду визначити місце іншого постійного жилого приміщення для осіб, яких виселяють.

У даному випадку, відповідачі мають право на житло в іншій квартирі, яка є їх постійним місцем проживання,зареєстровані в даній квартирі, не набули самостійного права на спірну квартиру, отже підстав застосовувати до даних правовідносин приписи ст. 109 ЖК України у суду не було, а доводи апеляції з цього приводу є неспроможними.

Доводи апеляції щодо застосування до спірних правовідносин ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який забороняє виселення відповідачів з іпотечної квартири без надання іншого житла, також не є спроможними, оскільки приписи даного Закону застосовуються у справах, в яких предметом спору є споживчий кредит, наданий кредитною установою резидентом України в іноземній валюті ( ст.1 Закону),тоді як у даному випадку правовідносини виникли між фізичними особами.

Не заслуговують на увагу доводи апеляції відносно того, що у вступній частині оскаржуваного рішення суд зазначив предмет позову як усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення та зняття з реєстрації обліку, проте, своїм рішенням задовольнив вже позовні вимоги про захист права власності та усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення. Відповідно до позовної заяви позивач звернувся із позовом про захист права власності та усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення і саме ці позовні вимоги судом розглянуті та судом зроблений висновок, викладений у резолютивній частині рішення.

Інші доводи відповідача, зокрема, про не зясування судом питання : чи була квартира придбана за рахунок кредитних коштів, та в якій валюті, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки згідно рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 08 серпня 2013 року судом встановлені обставини , згідно яких 04.11.2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 уклали договір позики саме в гривневому еквіваленті в розмірі 151060 гривень ( том 1 а.с. 219 об.), а підстави набуття квартири не має у даному випадку правового значення.

За таких обставин, переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги , судова колегія погоджується з висновками суду щодо задоволення позову, а доводи апеляційної скарги про порушення норм матеріального права є безпідставними.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, та є безумовною підставою для скасування рішення у справі не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 квітня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді: Гаврилова Г.Л.

ОСОБА_12

ОСОБА_13