Постанова № 58814692, 08.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2016 р. Справа№ 910/32433/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсакової Г.В.

суддів: Хрипуна О.О.

Власова Ю.Л.

при секретарі судового засідання Ляховенко М.Д.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Лапій А.В. - за довіреністю;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" на рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2016 (повне рішення складено 04.02.2016)

у справі №910/32433/15 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Технічної Безпеки"

до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця"

про стягнення 66 596,24 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.01.2016 у справі № 910/32433/15 здійснено заміну відповідача - Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" його правонаступником Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця", позов задоволений повністю, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Технічної Безпеки" 40 176 (сорок тисяч сто сімдесят шість) грн. 00 коп. основного боргу, 5 549 (п'ять тисяч п'ятсот сорок дев'ять) грн. 82 коп. пені, 18 985 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 39 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 1 885 (одна тисяча вісімсот вісімдесят п'ять) грн. 03 коп. - 3% річних, 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2016 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи, судом порушено і неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 колегією суддів у складі: головуючого судді Корсакової Г.В., суддів: Станіка С.Р., Власова Ю.Л. прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" на рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2016 у справі №910/32433/15 до провадження та призначено розгляд справи на 05.04.2016.

Відповідно до розпорядження головного спеціаліста Київського апеляційного господарського суду № 09-52/705/16 від 05.04.2016 у зв'язку з перебуванням судді Станіка С.Р., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/32433/15.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.04.2016 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Корсакової Г.В. суддів: Хрипуна О.О., Власова Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 прийнято справу №910/32433/15 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" на рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2016 до провадження у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Хрипун О.О., Власов Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 розгляд справи №910/32433/15 відкладено на 25.05.2016.

В судовому засіданні 25.05.2016 представник відповідача надав суду клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 продовжено строк розгляду спору у справі 910/32433/15 на п'ятнадцять днів та розгляд справи відкладено на 08.06.2016.

В судове засідання 08.06.2016 представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача, явка якого в судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив суд її задовольнити.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно із ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.08.2009 між Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр Технічної Безпеки" (виконавець) було укладено договір з надання послуг з спостереження за пожежною автоматикою та технічному обслуговуванню установки пожежної автоматики № ЦСО9-103/04 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання з надання послуги по спостереженню за установками пожежної автоматики, які підключені до обладнання системи пожежного спостереження (далі обладнання), технічному обслуговуванню такого обладнання та установки пожежної автоматики (далі - послуги) на об'єкті замовника, який розташований за адресою: м. Київ, східний тунель станції Київ-Пасажирський, далі - об'єкт.

Згідно з п. 1.2. договору замовник зобов'язується прийняти послуги, що зазначені в п. 1.1. цього договору, та оплатити їх в строки та розмірах, які обумовлені в цьому договорі.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що щомісячна вартість надання послуг, які зазначені в п. 1.1. даного договору становить разом з ПДВ -1 488,00 грн.

Пунктом 4.3. договору визначено, що замовник щомісячно перераховує на розрахунковий рахунок виконавця, але не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа місяця наступного за звітним щомісячну вартість наданих послуг, які зазначені в п. 4.1. договору на підставі підписаних обома сторонами актів здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг).

Відповідно до п. 5.1. договору він набуває чинності з 01.08.2009 і діє до 30.06.2010.

Згідно з п. 5.2. договору у випадку якщо жодна з сторін письмово не повідомить іншу про бажання припинити дію даного договору за один календарний місяць до дати його припинення даний договір вважається продовженим на один рік на тих же умовах, без обмеження кількості разів продовження дії договору.

Сторонами доказів в підтвердження виявлення небажання продовжувати договірні відносини не надано.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 статті 902 Цивільного кодексу України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи на виконання умов договору позивачем були надані послуги, що підтверджується актами надання послуг, які підписані та скріплені печатками обох сторін: № ТБ-00000003709 від 31.03.2013, № ТБ-00000005512 від 30.04.2013, № ТБ-00000007341 від 31.05.2013, № ТБ-00000009187 від 30.06.2013, № ТБ-00000010978 від 31.07.2013, № ТБ-00000012822 від 31.08.2013, № ТБ-00000014654 від 30.09.2013, № ТБ-00000016505 від 31.10.2013, № ТБ-00000018982 від 30.11.2013, № ТБ-00000020182 від 31.12.2013, № ТБ-00000000088 від 31.01.2014, № 1891 від 28.02.2014, № 3753 від 31.03.2014, № 5575 від 30.04.2014, № 7401 від 31.05.2014, № 9272 від 30.06.2014, № 11127 від 31.07.2014, № 13004 від 31.08.2014, № 14891 від 30.09.2014, № 16780 від 31.10.2014, № 18696 від 30.11.2014, № 20608 від 31.12.2014, № 86 від 31.01.2015, № 2035 від 28.02.2015, № 4004 від 31.03.2015, № 16094 від 30.09.2015, 18061 від 31.10.2015 на загальну суму 40 176,00 грн.

Проте, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань вартість наданих послуг у визначений договором строк не оплатив, в зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 40 176,00 грн.

Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням існування належних доказів надання позивачем послуг та відсутність доказів їх оплати, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 40 176,00 грн. основного боргу.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 5 549, 82 грн. пені, 18 985, 39 грн. інфляційних втрат та 1 885, 03грн. - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач в порушення умов договору у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.2.1. договору у разі порушення строків оплати, які визначені в п. 4.3. даного договору замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Таким чином, сторонами в договорі передбачено інший період нарахування пені, ніж визначений ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, а саме до дня оплати.

Пунктом 4.3. договору визначено, що замовник щомісячно перераховує на розрахунковий рахунок виконавця, але не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа місяця наступного за звітним щомісячну вартість наданих послуг, які зазначені в п. 4.1. договору на підставі підписаних обома сторонами актів здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг).

Таким чином, виходячи з умов п. 4.3., п. 6.2.1. договору та приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, пеня має нараховуватися від суми заборгованості по кожному акту надання послуг окремо з 16 числа кожного місяця по день оплати.

Наданий позивачем розрахунок пені відповідає зазначеним вимогам закону, умовам договору і дійсним обставинам справи. При цьому, нарахування пені здійснено позивачем в межах шестимісячного строку нарахування пені, як це передбачено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 5 549,82 грн. пені.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на обставини справи, перевіривши наданий позивачем розрахунок майнових вимог в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 18 985,39 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 1 885,03 грн. - 3% річних.

Доводи скаржника про те, що у зв'язку із закінченням строку дії ліцензії, наданої під час укладення договору, позивач мав надати відповідачу копію нової ліцензії, яка б надавала право здійснювати відповідний вид діяльності, а тому відповідач позбавлений можливості перевірити правомірність надання послуг позивачем, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки надані позивачем послуги відповідач прийняв без будь-яких зауважень, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами надання послуг, а відтак вказані послуги підлягають оплаті.

Посилання скаржника на те, що на час виникнення спірних правовідносин відповідач підпорядковувався Укрзалізниці та здійснював перерахування коштів виключно у встановленому наказом Укрзалізниці № 069-Ц від 28.02.2012 порядку, тому його вина у розумінні ст. 614 Цивільного кодексу України відсутня, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки відповідачем не надано суду жодного доказу відсутності його вини у невиконанні зобов'язання.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача, який мав довести з посиланням на конкретні письмові докази (ст.32 ГПК України), що ним виконано зобов'язання в повному обсязі та вчасно.

Як вбачається з позовної заяви, позивач також просив стягнути з відповідача 2 647,06 грн. витрат по оплаті послуг адвоката.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

18.08.2015 між позивачем (клієнт) та Адвокатом Глоба К.В. був укладений договір про надання правової допомоги № 180815-01/2015, за умовами якого адвокат зобов'язався надати правову допомогу та представляти інтереси в суді, в тому числі про стягнення заборгованості з ДТГО "Південно-Західна залізниця", гонорар за виконання якої становить 2 647,06 грн.

В якості доказів оплати позивачем гонорару адвокату Глоба К.В. подано платіжні доручення № 2406 від 28.08.2015 на суму 10 000,00 грн. та № 2437 від 04.09.2015 на суму 15 000,00 грн., які не підтверджують перерахування даних коштів адвокату, оскільки на них відсутні банківські відмітки (дата, підпис відповідальної особи та відбиток штампу банку).

Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Підтвердженням того, що Глоба К.В. адвокат, є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 від 28.09.2012.

Матеріали справи свідчать, що позовна заява підписана представником ОСОБА_1. на підставі довіреності позивача, а представництво інтересів позивача в судових засіданнях здійснено ОСОБА_2., при цьому доказів того що останні є адвокатами та мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю не подано.

Таким чином, не підтверджено надання послуг саме адвокатом та відсутні належні докази оплати послуг того адвоката, яким надано були послуги.

Відтак, висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для покладення на відповідача 2 647,06 грн. витрат по оплаті послуг адвоката, є правомірним.

Враховуючи вищевикладене, з встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Керуючись статтями 99, 101, 103,105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" на рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2016 у справі №910/32433/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2016 у справі №910/32433/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/32433/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Г.В. Корсакова

Судді О.О. Хрипун

Ю.Л. Власов