Рішення № 58814098, 29.06.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.06.2016№910/8819/16

За позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО

Україна»

до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова

компанія «Оранта»

про стягнення 19 779, 14 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Храмова Я.М. за довіреністю № 6 від 01.01.2016 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення 19 779,14 грн. Також позивач просить суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 09.04.2013 р. між ним та ТОВ «ОТП Лізинг» було укладено Договір добровільного страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків № 250560178.13 щодо автомобіля «Hyundai Sonata», реєстраційний номер НОМЕР_1. 15.05.2013р. в аеропорту «Бориспіль» термінал «А» відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Audi», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2, та автомобіля «Hyundai Sonata», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_3 Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 12.07.2013 р. у справі № 755/15403/13-п водія автомобіля «Audi», реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди та притягнуто до адміністративної відповідальності, у зв'язку з чим, позивач виплатив 19 779,14 грн. страхового відшкодування на підставі платіжного доручення № 14831 від 16.12.2013 р. Враховуючи те, що цивільна відповідальність водія транспортного засобу «Audi», реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована відповідачем за полісом №АВ/9251948, позивач звернувся до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування, яка останнім була залишена без задоволення, з огляду на що він вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.05.2016р. було порушено провадження у справі № 910/8819/16, її розгляд призначено на 06.06.2016р.

31.05.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла інформація з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ, відповідно до даних якої за полісом серії АВ № 9251948 страховою компанією є ПАТ «НАСК «Оранта» , ліміт по життю та здоров'ю складає 100 000,00 грн., по майну - 50 000,00 грн., франшиза становить 510,00 грн., строк дії поліса з 04.01.2013 р. по 03.01.2014 р.

06.06.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

06.06.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки дорожньо-транспортна пригода відбулась 15.05.2013 р., а позивач звернувся з претензією до відповідача лише 08.06.2015р., тобто з пропуском річного терміну, передбаченого ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у зв'язку з чим відповідач листом № 09-02-07/11891 від 12.08.2015 р. відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування. Крім того, відповідач зазначає, що згідно зі ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством.

Також, 06.06.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності, обґрунтовану тим, що дорожньо-транспортна пригода трапилась 15.05.2013 р., а позовну заяву відповідач отримав 18.05.2016 р., у зв'язку з чим вважає, що позивачем пропущений трирічний строк позовної давності, який сплинув 15.05.2016 р., що є підставою для відмови у позові.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 29.06.2016 р.

В судовому засіданні 29.06.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 29.06.2016 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 29.06.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.04.2013р. між позивачем (страховик) та ТОВ «ОТП Лізинг» (страхувальник, вигодонабувач) було укладено Договір добровільного страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків № 250560178.13 (далі - Договір), зокрема, щодо транспортного засобу «Hyundai Sonata», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску Додаток № 1 до Договору).

Згідно з п. 2 Договору страховим випадковим за цим Договором є пошкодження, знищення або втрата транспортного засобу, його складових частин, деталей або обладнання внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до п. 5 Договору строк його дії встановлено з 13.04.2013 р. по 12.04.2014 р. включно, територія страхування - Україна.

З матеріалів справи вбачається, що 15.05.2013р. о 08 год. 10 хв. в аеропорту «Бориспіль» термінал «А» відбулась дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля «Audi», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2, через те, що останній не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, перед початком руху та зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним, внаслідок чого скоїв зіткнення із застрахованим позивачем автомобілем «Hyundai Sonata», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_3, що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 12.07.2013 р. у справі № 755/15403/13-п водія автомобіля «Audi», реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до Полісу № АВ/9251948 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія транспортного засобу «Audi», реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_2 була застрахована відповідачем на період з 04.01.2013 р. по 03.01.2014 р. із встановленим розміром франшизи 0,00 грн.

Згідно з Довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 9199665 автомобіль «Hyundai Sonata», реєстраційний номер НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження передньої лівої частини.

Відповідно до рахунку-фактури № ПГ-0000052 від 27.05.2013 р., складеного ТОВ «Автоком», вартість відновлювального ремонту автомобіля «Hyundai Sonata», реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 21 279,14 грн.

Згідно з платіжним дорученням № 1761 від 29.06.2013 р. страхувальник ТОВ «ОТП Лізинг» сплатив ТОВ «Автоком» 21 279,14 грн. за ремонт автомобіля «Hyundai Sonata», реєстраційний номер НОМЕР_1.

18.10.2013р. Суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 на замовлення позивача було складено Звіт №3324, відповідно до якого розмір завданого страхувальнику матеріального збитку приймається рівним вартості відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу запчастин, без урахування ВТВ, та складає 22 486,63 грн.

07.11.2013 р. страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування.

13.11.2013 р. позивачем було складено Страховий акт № 105915, відповідно до якого було вирішено виплатити страхове відшкодування в сумі 19 779, 14 грн.

Платіжним дорученням № 14831 від 16.12.2013 р. позивач перерахував страхувальнику 19 779,14 грн. страхового відшкодування із призначенням платежу: «Опл. страх. відшк. а/м HYNDAI SONATA НОМЕР_1 зг. пол. 250560178.13 постр. ОТП Лізинг ТОВ Без ПДВ.».

Позивач звернувся до відповідача з претензією №1449 від 08.06.2016р. про відшкодування шкоди в сумі 19 799,14 грн.

У відповідь на вищевказану претензію, відповідач листом № 09-02-07/11891 відмовив позивачу у здійсненні виплати страхового відшкодування на підставі ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Оскільки вимоги позивача не були задоволені, він вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, відновлювальний ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Як наголосив Вищий господарський суд України в постановах від 04.12.2012 р. у справі № 5011-37/5786-2012 та від 04.12.2012 р. у справі № 5011-68/7859-2012, норми Закону України «Про страхування» не містять положень, які б зобов'язували страховика визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи (дослідження), проведеної оцінювачем чи суб'єктом оціночної діяльності, та на підставі лише звіту про оцінку КТЗ. Натомість положеннями статті 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.

При визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, позивач не керувався нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» з огляду на наявність укладеного між ним та ТОВ «ОТП Лізинг» Договору № 250560178.13 від 09.04.2013 р., у відповідності до умов якого позивачем і було здійснено визначення розміру збитку застрахованого автомобіля та страхового відшкодування.

Так, за умовами п. 9.2.1. Договору відшкодування передбачених договором страхування витрат страхувальника, пов'язаних з страховим випадком, здійснюється:

9.2.1.1. Страховиком Страхувальнику/Вигодонабувачу, якщо обсяг витрат погоджений з Страховиком та сплачений за рахунок Страхувальника;

9.2.1.2. Страховиком Страхувальнику/Вигодонабувачу, якщо виплата страхового відшкодування здійснюється на підставі акта автотоварознавчого дослідження/експертизи чи рахунків СТО, при цьому, сума ПДВ не відшкодовується, якщо виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо Страхувальнику-фізичній особі або Вигодонабувачу готівкою або на банківський рахунок. Сума ПДВ відшкодовується Страхувальнику або Вигодонабувачу після надання Страховику відремонтованого ТЗ та платіжно-касових документів по ремонту ТЗ, які підтверджують факт сплати суми ПДВ;

При цьому, пунктом 2 Договору передбачено, що виплата страхового відшкодування здійснюється без вирахування зносу на деталі та вузли, що підлягають заміні в ході відновлювального ремонту ТЗ (з урахуванням вимог п. 9.2.5. Договору).

Згідно з п. 9.2.5. Договору при повній загибелі або крадіжці обладнання, що знаходиться в комплектації ТЗ: радіо, відео, аудіо та акустичного; шин, дисків, акумуляторної батареї страхове відшкодування сплачується з урахуванням їх зносу за період експлуатації (п. 9.2.8. Договору).

Разом з цим, позивач і не повинен був керуватися положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів», оскільки цей закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Натомість відносини позивача і його страхувальника, що склались на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу, є добровільним страхуванням, яке відповідно до ст. 6 Закону здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Зазначена правова позиція також відображена в постанові Вищого господарського суду України від 07.08.2014 р. у справі № 910/14328/13, в якій наголошується на тому, що Закон України «Про страхування» не містить положень, які б покладали на страховика за договором добровільного страхування обов'язок здійснювати проведення суб'єктами оціночної діяльності оцінки заподіяної шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, та які б ставили необхідність відшкодування шкоди у залежність від проведення такої оцінки, а згідно з ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Разом з цим, частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки, на страховика, який уклав договір добровільного страхування, також не покладає.

Таким чином, розмір відшкодування, право вимоги виплати якого відповідачем виникло у позивача, обмежений лише фактичними витратами (платежами) страховика (позивача), здійсненими на користь страхувальника.

Як наголошує на тому Вищий господарський суд України у своїх постановах при розгляді справ даної категорії, (постанови від 23.08.2011 р. у справі № 42/92, від 07.08.2012 р. у справі № 2/22, від 01.03.2011 р. у справі № 47/372, від 23.02.2016 р. у справі № 910/22260/15, від 17.02.2016 р. у справі № 910/1231/15-г, від 10.05.2016 р. у справі № 910/27732/15, від 04.05.2016 р. у справі № 910/20967/15) звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не остаточну суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Верховний Суд України у постанові № 3-50гс15 від 15.04.2015 р. також висловив правову позицію стосовно того, що Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рахунку-фактури № ПГ-0000052 від 27.05.2013 р., складеного ТОВ «Автоком», вартість відновлювального ремонту автомобіля «Hyundai Sonata», реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 21 279, 14 грн.

Згідно з платіжним дорученням № 1761 від 29.06.2013 р. страхувальник ТОВ «ОТП Лізинг» сплатив ТОВ «Автоком» 21 279, 14 грн. за ремонт автомобіля «Hyundai Sonata», реєстраційний номер НОМЕР_1.

18.10.2013 р. Суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 на замовлення позивача було складено Звіт № 3324, відповідно до якого розмір завданого страхувальнику матеріального збитку приймається рівним вартості відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу запчастин, без урахування ВТВ, та складає 22 486,63 грн.

13.11.2013 р. позивачем було складено Страховий акт № 105915, відповідно до якого було вирішено виплатити страхове відшкодування в сумі 19 779,14 грн.

Платіжним дорученням №14831 від 16.12.2013р. позивач перерахував страхувальнику 19 779,14 грн. страхового відшкодування із призначенням платежу: «Опл. страх. відшк. а/м HYNDAI SONATA НОМЕР_1 зг. пол. 250560178.13 постр. ОТП Лізинг ТОВ Без ПДВ.».

Таким чином, на підставі встановлених судом обставин, слід дійти висновку, що до позивача дійсно перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Вищий господарський суд України у постанові від 28.02.2012р. у справі № 7/088-11 наголосив, що чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної вимоги до відповідача.

Зокрема, приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Позивач звертався до відповідача зі зворотними вимогами, однак вони не були задоволені в добровільному порядку.

При цьому, слід також враховувати правову позицію Верховного Суду України в постанові від 04.11.2014 р. № 3-165гс14, за змістом якої позивач у справі отримав право вимоги після виплати потерпілій особі страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, а може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Отже, відповідно до наведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

При цьому, необхідно враховувати, що відповідно до ст. 12.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до Полісу №АВ/9251948, належним чином засвідчена копія якого міститься у матеріалах справи, розмір франшизи становить 0,00 грн., у зв'язку з чим суд вважає, що інформація надана МТСБУ щодо розміру франшизи за страховим полісом № АВ/9251948 - 510 грн., є невірною інформацією, яка могла бути внесена до бази даних МТСБУ внаслідок надання помилкової інформації Страховиком або внаслідок технічної помилки, допущеної безпосередньо в процесі внесення відповідної інформації до бази даних МТСБУ, а тому відповідач мав відшкодувати позивачу 19 779,14 грн.

З огляду на вищевикладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати спірної суми боргу, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню з наведених вище підстав.

Разом з цим, подана відповідачем заява від 03.06.2016 р. про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 р. № 3-303гс15, від 17.02.2016 р. № 2471цс15, строк позовної давності у спірних правовідносинах є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

З матеріалів справи вбачається, що дорожньо-транспортна пригода відбулась 15.05.2013 р., у зв'язку з чим позивач мав право подати до суду відповідний позов у строк до 15.05.2016 р.

У пункті 4.4.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Згідно поштового конверту, в якому на адресу господарського суду надійшла позовна заява, остання була подана позивачем 13.05.2016 р., що підтверджується відбитком поштового штемпеля підприємства зв'язку на конверті.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що строк позовної давності позивачем пропущений не був.

Посилання відповідача на те, що у відповідності до вимог ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова компанія проводить відшкодування шкоди у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу у розмірі відновлювального ремонту з урахуванням зносу, суд вважає безпідставними та до уваги не приймає, оскільки вони стосуються врегулювання правовідносин страховика та застрахованої ним особи у правовідносинах з обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, а не правовідносин між страховими компаніями з відшкодування виплаченої страхової суми.

Разом з тим, суд вважає необґрунтованими та не приймає до уваги доводи відповідача в частині того, що оскільки дорожньо-транспортна пригода відбулась 15.05.2013 р., а позивач звернувся з претензією до відповідача лише 08.06.2015 р., тобто з пропуском річного терміну, передбаченого ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у зв'язку з чим відповідач листом № 09-02-07/11891 від 12.08.2015 р. відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування.

Так, відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Тобто наведена норма визначає можливість відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж встановлених строків, і не містить підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 3-49гс15 від 15.04.2015 р.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 кожна особа має вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (02081, місто Київ, вулиця Здолбунівська, будинок 7-Д; код ЄДРПОУ 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (01054, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 33; код ЄДРПОУ 16285602) суму страхового відшкодування у розмірі 19 779 (дев'ятнадцять тисяч сімсот сімдесят дев'ять) грн. 14 коп. та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення 04.07.2016

Суддя М.Є. Літвінова