Ухвала суду № 58812859, 05.07.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/177/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Спіжавка Г.Г.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

05 липня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Граб Л.С. ,

секретар судового засідання : Томашук А.В.

за участю:

представника апелянта: Степка Дмитра В'ячеславовича

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кейт-Колект" на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю " Кей - Колект" про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулась до Чернівецького окружного адністративного суду із позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" про визнання протиправними дій та скасування рішення про державну реєстрацію .

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТОВ "Кей - Колект" подало апеляційну скаргу, в якій просить постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

04 липня 2016 року за вх. № 7792/16 до Вінницького апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання від позивач про розгляд справи без її участі.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив суд вимоги викладені в ній задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, день та місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином. Причини неявки суду не відомі.

Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 14 листопада 2006 року між Акціонерним комерційним інвестиційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11076974000 (кредитний договір), за умовами якого остання отримала грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 70000 доларів США, які зобов'язалась повернути зі сплатою 12,30 % річних за користування ними .

В забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором іпотекодержатель - АКІБ "УкрСиббанк" та іпотекодавець - ОСОБА_3 уклали іпотечний договір від 14.11.2006 року у відповідності до вимог якого предметом іпотеки є житловий будинок з належними до нього господарськми та побутовими будівлями і спорудами, загальною площею - 190,20 кв.м. та житловою площею - 114,20 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17-21).

Відповідно до п.5 договору іпотеки від 14.11.2006р. №30438, було передбачено можливість задоволення вимоги іпотекодержателя за кредитним договором шляхом набуття права власності іпотекодержателем на предмет іпотеки, відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку» (а.с.18).

Листом від 15.12.2011р. №12-22/26983 акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» було повідомлено ОСОБА_3 про відступлення права вимоги за кредитним договором товариству з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект на підставі договору факторингу №1 від 12.12.2011р.(а.с.29).

Відповідно до копії відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.07.2015, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Б.М. на підставі договору іпотеки ( видавник: приватний нотаріус Чернівецького МНО Чернівецької області Лірнеченко Н.М) прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 22715014 від 09.07.2015, згідно з яким приватна власність на житловий будинок загальною площею - 190,20 кв.м та житловою площею - 114,20 кв.м., розташовану за адресою - АДРЕСА_1, зареєстрована за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (а.с.20).

Позивач вважаючи вказане рішення відповідача протиправним звернулась до суду за захистом порушених прав.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року позов задоволено.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі.

Частиною 1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.

При цьому, згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вичиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Аналогічні положення містяться у п. 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим у постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року №868, у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Порядок №868), у силу якого нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Крім того, приписами п. 5-5 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію.

Наведене вище також узгоджується з положеннями ст. 46-1 Закону України «Про нотаріат» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, у відповідності до якої, нотаріус є спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і який має печатку такого реєстратора.

Як вбачається з матеріалів справи, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Б.М. не учинялося жодної з перелічених у ст. 34 Закону України «Про нотаріат» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, нотаріальної дії з об'єктом нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Враховуючи зазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не мав жодних передбачених законодавством підстав здійснювати функції державного реєстратора щодо цього майна.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 21.01.2015 року у справі №К/800/66279/13 (ЄДРСР №42627401) та від 02.02.2016 року у справі №К/800/44973/15 (ЄДРСР №55514131).

Крім того, 07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Статтею 1 вищевказаного Закону, встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У свою чергу, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з п. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього Закону, інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови у позові, а є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

При цьому, положеннями цього Закону не встановлено, що іпотека припиняється, а лише передбачено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 (ЄДРСР №51404742).

Таким чином, положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлена загальна заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника (незалежно від суб'єкта, який здійснює таке стягнення), що фактично і було зроблено за результатами прийняття оскаржуваного у даній справі рішення.

Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження в суді апеляційної інстанції, спірний будинок підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, а загальна площа не перевищує 250 кв. метрів. Доказів проведення перевірки щодо відповідності вказаного об'єкту нерухомого майна наведеним положенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» відповідачем та третьою особою до суду не надано.

Виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства України, колегія суддів прийшла до висновку про те, що рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 22715014 від 09.07.2015 року, що винесено на підставі Договору іпотеки серія та номер р. № 2574 від 13.08.2007 року про реєстрацію права приватної власності за ТОВ "Кей-Колект" на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є неправомірними.

В силу вимог статтей 69- 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Отже, на підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариства з обмеженою відповідальністю " Кей - Колект" не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кейт-Колект" залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 07 липня 2016 року.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Граб Л.С.