Постанова № 58812352, 23.06.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 752/8033/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Новак А.В.

Суддя-доповідач: Кучма А.Ю.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Кучми А.Ю.

суддів: Епель О.В., Шурка О.І.

за участю секретаря: Козлової І.І.

розглянувши за відсутності осіб, які беруть участь в справі, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ст. 41 КАС України у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 26.03.2015 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та міського голови м. Івано-Франківська Анушкевичуса Віктора Анрюсовича про визнання незаконним розпорядження міського голови і поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та міського голови м. Івано-Франківська Анушкевичуса Віктора Анрюсовича (з урахуванням уточнених позовних вимог) про визнання незаконними розпорядження міського голови м. Івано-Франківська Анушкевичуса В.А. «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_2 та скасування надбавки за високі досягнення у праці» № 539-к від 09.07.2013, «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_2.» № 154-к від 03.04.2014, «Про звільнення з роботи ОСОБА_2.» № 187-с від 25.04.2014, поновлення на посаді заступника начальника управління економічного та інтеграційного розвитку виконавчого комітету міської ради (м. Івано-Франківськ), з 28.05.2014, стягнення з відповідача на його користь 93 375,00 грн відшкодування за завдану матеріальну шкоду із збільшенням вищевказаної суми в розмірі середньомісячної заробітної плати (3308,00 грн) за кожен повний додатковий місяць вимушеного безробіття, стягнення моральної шкоди в розмірі 150 000 грн.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26.03.2015 позовну заяву ОСОБА_2 в частині позовних вимог про визнання незаконним розпорядження міського голови міста Івано-Франківська Анушкевичуса В.А. «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_2 та скасування надбавки за високі досягнення у праці» № 539-к від 09.07.2013 залишено без розгляду.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 26.03.2015 в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними розпорядження міського голови м. Івано-Франківська Анушкевичуса В.А. «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_2.» № 154-к від 03.04.2014, «Про звільнення з роботи ОСОБА_2.» № 187-с від 25.04.2014, поновлення на посаді заступника начальника управління економічного та інтеграційного розвитку виконавчого комітету міської ради (м. Івано-Франківськ), з 28.05.2014, стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2015 клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі № 752/8033/14-а задоволено. Зупинено провадження у справі № 752/8033/14-а за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та міського голови м. Івано-Франківська Анушкевичуса Віктора Анрюсовича про визнання незаконним розпорядження міського голови і поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди до розгляду по суті позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання незаконним розпорядження міського голови м. Івано-Франківська Анушкевичуса В.А. «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_2 та скасування надбавки за високі досягнення праці» № 539-к від 09.07.2013.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 16.10.2015, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2016 вищевказаний адміністративний позов задоволено. Визнано незаконним розпорядження міського голови м. Івано-Франківськ Анушкевичуса В.А. № 539-к від 09.07.2013 «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_2 та скасування надбавки за високі досягнення у праці».

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції від 26.03.2015, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права та ухвалити нову про задоволення позовних вимог.

Особи, які беруть участь в справі в судове засідання не з'явилися, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова суду - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день ухвалення рішення у даній справі Розпорядження міського голови міста Івано-Франківська Анушкевичуса В.А. «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_2 та скасування надбавки за високі досягнення у праці» № 539-к від 09.07.2013 та Розпорядження міського голови м. Івано-Франківська Анушкевичуса В.А. «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_2.» № 154-к від 03.04.2014 є чинним та у встановлений законом спосіб не скасовані, а тому розпорядження міського голови міста Івано-Франківська Анушкевичуса В.А. «Про звільнення з роботи ОСОБА_2.» № 187-с від 25.04.2014 є законним та обгрунтованим.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно Розпорядження міського голови м. Івано-Франківська Анушкевичуса В.А. «Про призначення за переведенням на посаду ОСОБА_2.» № 71-с від 04.05.2011 позивача призначено за переведенням на посаду начальника управління економічного та інтеграційного розвитку виконавчого комітету міської ради з 04.05.2011 з окладом згідно штатного розпису, як такого, що успішно пройшов стажування.

Розпорядженням міського голови м. Івано-Франківська Анушкевичуса В.А. «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_2 та скасування надбавки за високі досягнення у праці» № 539-к від 09.07.2013, ОСОБА_2, заступнику начальника управління економічного та інтеграційного розвитку виконавчого комітету міської ради, оголошено догану та скасовано надбавки за високі досягнення за неналежне виконання службових обов'язків, а саме відсутність 12.06.2013, без поважних причин на засіданні міської комісії з легалізації заробітної плати та зайнятості населення.

Як уже зазначалось вище, дане розпорядження скасовано в судовому порядку, рішенням що набрало законної сили в порядку ст. 254 КАС України.

Розпорядженням міського голови м. Івано-Франківська Анушкевичуса В.А. «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_2.» № 154-к від 03.04.2014, ОСОБА_2, заступнику начальника управління економічного та інтеграційного розвитку виконавчого комітету міської ради, оголошено догану за невиконання розпорядження міського голови № 35-с від 20.01.2014 «Про проведення щорічної оцінки виконання посадовими особами місцевого самоврядування покладених на них обов'язків і завдань у 2013 році», що є порушенням п.п. 6) п. 3.1 Розділу ІІІ Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.

Так, згідно Типового положення про проведення атестації посадових осіб місцевого самоврядування, затвердженого Постановою КМ України, № 1440 від 26.10.2001 з метою підвищення ефективності діяльності посадових осіб місцевого самоврядування (далі - посадові особи) один раз на 4 роки проводиться їх атестація, під час якої оцінюються результати роботи, ділові та професійні якості, виявлені працівниками при виконанні обов'язків, визначених типовими професійно-кваліфікаційними характеристиками посад і відображених у посадових інструкціях, що затверджуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті, районної, обласної ради.

Згідно з п. 1.4 Загального порядку проведення щорічної оцінки виконання державними службовцями покладених на них обов'язків і завдань, затвердженого наказом Головного управління державної служби України, № 122 від 31.10.2003 порядок проведення щорічної оцінки в окремому державному органі визначається керівником відповідного органу (далі - керівник) з урахуванням загального порядку та особливостей кожного державного органу і затверджується наказом або іншим розпорядчим документом.

Розпорядженням міського голови м. Івано-Франківська Анушкевичуса В.А. № 35-с від 20.01.2014 «Про проведення щорічної оцінки виконання посадовими особами місцевого самоврядування покладених обов'язків і завдань у 2013 році» до 28.02.2014 проводилась щорічна оцінка.

В матеріалах справи відсутні докази ознайомлення позивача з даним Розпорядженням.

Крім того, згідно п. 1.8. Загального порядку № 122 від 31.10.2003 щорічна оцінка має здійснюватися в атмосфері довіри і справедливості, на засадах законності, прозорості, гласності, об'єктивності, неупередженості, рівноправності.

Апелянт, неодноразово наголошував у судових засіданнях суду апеляційної інстанції та виклав в апеляцій скарзі з приводу неможливості проведення стосовно нього щорічної оцінки без попереднього та неупередженого розгляду конфліктних ситуацій, які склалися між позивачам та посадовими особами Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. З цього приводу позивач звертався до міського голови, його заступників, секретаря міської ради (службова записка № 233/01-20 від 26.02.2014, а також до начальника управління Білика Б.І. (службова записка № 257/01-20 від 04.03.2014), однак на дані сдужбові записки не отримував відповідей.

У зв'язку з не вирішенням конфліктної ситуації, яка склалась між позивачем та посадовими особами відповідача, не проведення службового розслідування за вимогою позивача з метою спростування безпідставних, на думку позивача, тверджень щодо неналежного виконання ним службових обов'язків (відсутність без поважних причин на засіданні міської комісії з легалізації заробітної плати та зайнятості населення, яка відбулась 12.06.2013), колегія суддів вважає, що відповідачем не забезпечено атмосфери довіри і справедливості, на засадах законності, прозорості, гласності, об'єктивності, неупередженості, рівноправності при проведенні щорічної оцінки позивача, що є порушенням п. 1.8. Загального порядку № 122 від 31.10.2003.

Таким чином, колегія суддів вважає необхідним скасувати розпорядження міського голови м. Івано-Франківська Анушкевичуса Віктора Анрюсовича «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_2.» № 154-к від 03.04.2014.

Відповідно до п. 3 частини першої ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Отже, зазначена правова норма надає роботодавцю (власникові) право розірвати трудовий договір у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до нього раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. При звільненні працівника з цих підстав враховується, що на нього покладаються обов'язки, які складають зміст його трудової функції, а також обов'язок додержуватись внутрішнього трудового розпорядку, який встановлено законодавством та локальними нормативними актами.

Підставою для розірвання трудового договору за п. 3 частини першої ст. 40 КЗпП України є саме систематичне невиконання працівником трудових обов'язків.

Такими, що систематично порушують трудову дисципліну, визнаються працівники, які мають дисциплінарне або громадське стягнення за порушення трудової дисципліни та порушили її знову протягом року з дня застосування стягнення за перше порушення.

Виходячи з цього, при звільненні працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП України організація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання вказаних обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які і коли проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнень.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в пункті 22 постанови № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. п. 3, 4, 7, 8 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

У справі про звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України суд повинен з'ясовувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати його вчинення систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відповідно до пункту 23 зазначеної Постанови за передбаченими п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (ст. 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.

Підставою звільнення може бути лише безпосереднє порушення трудової дисципліни чи невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, за наявності застосованого й не втратившого юридичної сили за давністю або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення.

Зі змісту розпорядження про звільнення позивача вбачається, що підставою для звільнення позивача за систематичне невиконання без поважних причин службових обов'язків відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України були, зокрема, розпорядження № 539-к від 09.07.2013, № 154-к від 03.04.2014 «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_2.».

При цьому, колегія суддів зазначає, що тільки правомірно накладені стягнення можуть враховуватись і бути підставою для звільнення працівника за пунктом 3 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Враховуючи те, що розпорядження № 539-к від 09.07.2013 скасовано судовим рішенням, що набрало законної сили, що свідчить про відсутність систематичності невиконання позивачем без поважних причин, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку обов'язків, а також беручи до уваги, що колегія суддів дійшла висновку про скасування розпорядження № 154-к від 03.04.2014, з підстав не дотримання відповідачем п. 1.8. Загального порядку № 122 від 31.10.2003, розпорядження міського голови м. Івано-Франківська Анушкевичуса А.А. «Про звільнення з роботи ОСОБА_2.» № 187-с від 25.04.2014 підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на посаді заступника начальника управління економічного та інтеграційного розвитку виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради з 28.05.2014.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, у випадку невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, законодавством України, а саме ст. 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, що передбачає обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Разом з тим, відповідно до частини першої ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Враховуючи норми Порядку обчислення середньої заробітної плати, колегія суддів вважає, що сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 93 375, 00 грн.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції зазначає, що вони не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Частина друга ст. 23 ЦК України визначає, що моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Колегія суддів зауважує, що особливість моральної шкоди полягає в тому, що вона має немайновий характер та може полягати у фізичному болі та/або стражданнях фізичної особи, а також інших негативних наслідках немайнового характеру, які було спричинено внаслідок приниження честі, гідності фізичної особи та ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також інших протиправних діянь.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» № 4 від 31.03.1995, при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями, вини останнього в її заподіянні. Суд зокрема, повинен з'ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральної шкоди чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

З огляду на вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не не надав належного та допустимого доказу, який би підтверджував заподіяння такої шкоди, в зв'язку з чим позовна вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 150 000 грн не підлягає задоволенню.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 26.03.2015 скасувати та постановити нову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та міського голови м. Івано-Франківська Анушкевичуса Віктора Анрюсовича про визнання незаконними розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.

Скасувати розпорядження міського голови м. Івано-Франківська Анушкевичуса Віктора Анрюсовича «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_2.» № 154-к від 03.04.2014.

Скасувати розпорядження міського голови м. Івано-Франківська Анушкевичуса Віктора Анрюсовича «Про звільнення з роботи ОСОБА_2.» № 187-с від 25.04.2014.

Поновити ОСОБА_2 на посаді заступника начальника управління економічного та інтеграційного розвитку виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради з 28.05.2014.

Стягнути з Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_2 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 93 375, 00 грн.

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Постанова в частині поновлення на роботі підлягає до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено: 29.06.2016.

Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма

Судді: О.В. Епель

О.І. Шурко

Головуючий суддя Кучма А.Ю.

Судді: Шурко О.І.

Епель О.В.