Ухвала суду № 58812317, 07.07.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11553/15 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

07 липня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Епель О.В.

Карпушової О. В.

При секретарі: Закревській І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Система" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Система" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 26 грудня 2014 року №183226552209.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, в період з 19 листопада 2014 року по 02 грудня 2014 року Державною податковою інспекцією у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка ТОВ "Торговий дім "Система" щодо підтвердження відомостей по взаємовідносинам з платником податків ТОВ «ПРО СЕРВІС» за період з 01 липня 2014 року по 31 серпня 2014 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 12 грудня 2014 року № 1221/26-55-22-09/30264156, яким встановлено порушення позивачем статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 5 281 397,00 грн.

На підставі складеного акту перевірки, 26 грудня 2014 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 183226552209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 7 922 096,00 грн., у тому числі за основним платежем - 5 281 397,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2 640 699,00 грн.

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що в періоді, який перевірявся податковим органом, позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «ПРО СЕРВІС», зокрема, між ними було укладено договір поставки № 44/01/04-2014 від 01 квітня 2014 року, згідно якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар та проводити його оплату на умовах та в порядку, визначених даним договором.

Відповідно до пункту 2.1 договору, загальна ціна даного договору становить ціну товару, отриманого по всім видатковим накладним протягом терміну дії даного договору.

Згідно із розділом 3 договору, постачальник здійснює поставку товару партіями. Асортимент, кількість та ціна товару в кожній партії товару, визначається згідно замовлення покупця, наданого за допомогою електронної пошти або телефонного, факсового зв'язку і вказується в видаткових накладних, складених на підставі отриманого від покупця замовлення. Постачання товару здійснюється на базисних умовах DDP, у відповідності з Правилами ІНКОТЕРМС - 2010, місце поставки - склад покупця, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. М. Кривоноса, 2, якщо інше місце поставки не зазначене у відповідному замовленні.

Відповідно до пункту 5.4 договору, постачальник разом з товаром передає покупцю наступні документи на товар: видаткову накладну; податкову накладну.

Сплачені за отриманий за договором товар кошти були включені позивачем до валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідного звітного періоду.

Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Згідно п. 138.1 статті 138 ПК України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Торговий дім «Система» зареєстроване як суб'єкт підприємницької діяльності з 21 грудня 1998 року та з 13 січня 1999 року є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію платника податку на додану вартість і перебуває на податковому обліку Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит на підставі таких первинних документів: видаткові накладні, податкові накладні, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, товарно-транспортні накладні (автомобільний перевізник - ТОВ «Л.К.О.»), договір перевезення вантажу від 05 травня 2014 року № 123 (перевізник - ТОВ «Л.К.О.») разом з актами виконаних робіт, платіжні доручення щодо оплати товару, згідно договору № 44/01/04-2014, лист ТОВ «ПРО СЕРВІС» від 27 серпня 2015 року про відсутність заборгованості, акт звіряння взаємних розрахунків.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.

Крім того, придбаний у контрагента товар був використаний позивачем у його подальшій господарській діяльності. Так, основним видом діяльності "Торговий дім "Система" є оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням. Товари, що були придбані у ТОВ «ПРО СЕРВІС», як оптового постачальника, безпосередньо реалізовувалися в подальшому суб'єктам господарської діяльності-покупцям: ТОВ «Укрсервіс», ТОВ «ІнТех», ТОВ «ВВС-Сервис», ТОВ ЦСО «КРЦ».

Отже позивачем правомірно було сформовано податковий кредит, оскільки наведена вище первинна документація чітко відображає операції які були здійсненні між позивачем та його контрагентом.

Позиція апелянта ґрунтується на тому, що відповідно до інформаційнійної бази «АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України» відсутня Інформація щодо наявності у ТОВ «Л.К.О.» зареєстрованих транспортних засобів та відсутня реєстрація автомобілів зазначених в товарно-транспортних накладних; ТОВ «ПРО СЕРВІС» реалізувало ТОВ "Торговий дім "Система" товари відмінні від тих, що були придбані ним по ланцюгу постачальників. Між тим, наведене не виключає можливості залучення ТОВ «Л.К.О.» третіх осіб для здійснення господарської діяльності. Крім того, відповідачем не надано доказів на підтвердження такої позиції, зокрема, не надано доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, доказів на спростування можливості ТОВ «Л.К.О.» здійснювати транспортування продукції, придбаної позивачем за спірним договором тощо.

Будь-яких інших доводів, відмінних від наведених в суді першої інстанції, відповідачем в апеляційній скарзі не зазначено, доводів, викладених в оскаржуваному рішенні не спростовано, порушення суд норм права не доведено.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення договору між позивачем та його контрагентом, останній був зареєстрований як платник податку на додану вартість та мав свідоцтво платника податків на додану вартість у встановленому законом порядку.

Також необхідно зазначити, що невиконання контрагентом зобов'язання по сплаті податку до бюджету не являється підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість.

Крім цього, невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Судом на момент прийняття рішення у справі не встановлено наявність постановлених у судовому порядку обвинувальних вироків стосовно посадових осіб контрагентів за фактом фіктивного підприємництва.

Враховуючи зазначене, та оскільки судом не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентом правочинів, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства

А як наслідок, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2016 року клопотання Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про звільнення від сплати судового збору задоволено частково. Відстрочено Державній податковій інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві сплату судового збору до ухвалення судового рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 статті 98 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів під час ухвалення судового рішення вирішує питання про стягнення з відповідача судового збору за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду.

Частиною 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції згідно із Законом України від 22 травня 2015 року № 484-VIII, який набрав чинності з 01 вересня 2015 року), ставка судового збору за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду дорівнює 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно ч. 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання позовної заяви), ставка судового збору за подання до адміністративного суду: адміністративного позову майнового характеру дорівнює 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Ставки судового збору обраховуються, виходячи із мінімальної заробітної плати у розмірі 1 218,00 грн., який встановлений станом на 01 січня 2015 року.

Судовий збір при поданні апеляційної скарги на рішення суду у справі за адміністративним позовом майнового характеру підлягав сплаті відповідачем у розмірі 5 359,20 (4 872,00 * 110 %) грн.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2013 року - залишити без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 38748591; адреса місцезнаходження - вул. Лєскова, 2, м. Київ, 01011) до спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897, банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві, код банку отримувача (МФО) - 820019, рахунок отримувача - 31211206781007, код класифікації доходів бюджету - 22030001) судовий збір судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5359, 20 грн. (п'ять тисяч триста п'ятдесят дев'ять гривень 20 копійок)

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Епель О.В.

Карпушова О.В.