Постанова № 58811025, 29.06.2016, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2016 р. № 809/80/16

11 год. 55 хв. м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого - Гундяка В.Д.,

суддів: Кафарського В.В., Кишинського М.І.,

при секретарі Бунич Т.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Танчака А.Ю.,

представника третьої особи Микитюк Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Міністра внутрішніх справ України Авакова Арсена Борисовича, третя особа: управління поліції охорони в Івано-Франківській області про визнання незаконним наказу та зобов'язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В:

08.02.2016 року ОСОБА_4 звернувся з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа управління поліції охорони в Івано-Франківській області про визнання незаконним наказу та зобов'язання до вчинення дій. Позовні вимоги мотивував тим, що виданий Міністром внутрішніх справ України наказ про його звільнення підлягає до скасування, як такий, що прийнятий в порушення вимог чинного законодавства, а відповідачу слід продовжити термін його прикомандирування до Тужилівської сільської ради із залишенням в кадрах МВС України.

Ухвалою суду від 12.04.2015 року прийнято заяву про зміну позовних вимог шляхом пред'явлення додаткової позовної вимоги про зобов'язання Міністра внутрішніх справ України видати наказ про зарахування ОСОБА_4 в кадри Національної поліції України.

Ухвалою суду від 16.05.2016 року замінено відповідача - Міністерство внутрішніх справ України належним відповідачем - Міністром внутрішніх справ України Аваковим Арсеном Борисовичем.

У судовому засіданні представник позивача змінені позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що позивач 16.03.2003 року був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ на посаду міліціонера по охороні об'єктів взводу міліції відділення Державної служби охорони при Калуському РВ УМВС України в Івано-Франківській області. Вказав, що 26.03.2006 року ОСОБА_4 за результатами проведених виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, було обрано на посаду голови Тужилівської сільської ради та переобрано у 2010 році. Зазначив, що відповідно до вимог чинного законодавства України позивачем були подані рапорти на ім'я начальника ВДСО при УМВС України в Івано-Франківській області про увільнення від займаної посади та прикомандирування із залишенням в кадрах МВС України, які відповідними наказами Міністра внутрішніх справ України були задоволені , в тому числі повторно у 2010 році. Пояснив, що 25.10.2015 року ОСОБА_4 втретє обрано на посаду голови Тужилівської сільської ради, в зв'язку з чим 07.12.2015 року позивачем подана заява про зарахування в кадри Національної поліції України. Проте 24.12.2015 року ОСОБА_4 було повідомлено про звільнення з органів внутрішніх справ України в запас Збройних Сил згідно наказу від 06.11.2015 року за №2388 о/с. Вважає даний наказ протиправним та прийнятим з порушенням встановленого законом порядку. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача під час проведення засідання в режимі відеоконференції змінені позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у письмовому запереченні. Суду пояснив, що оскаржуваний наказ МВС, яким ОСОБА_4 було звільнено зі служби за п.64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, прийнятий відповідно до вимог чинного законодавства. Зазначив, що підставою для прийняття вищезгаданого наказу стало набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію», відповідно до положень якого створюються органи Національної поліції та ліквідуються органи внутрішніх справ. Вказав, що при цьому працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються від служби через скорочення штатів. Звернув увагу суду на те, що оскільки ОСОБА_4 не було прийнято на службу в органи Нацполіції, то відповідно до вищевказаних положень Закону позивача правомірно було звільнено із служби в органах внутрішніх справ. Тому на його думку, оскаржуваний наказ є цілком обґрунтованим. Просив в задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, змінені позовні вимоги не визнала з мотивів, викладених у письмових поясненнях. В судовому засіданні пояснила, що відповідно до п.8 розділу 11 Закону України «Про Національну поліцію», з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Вказала, що вищевказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» 06.08.2015 року, тобто з цієї дати протягом 3 місяців ОСОБА_4 мав право подати заяву про прийом на службу до Національної поліції України. Зазначила, що оскільки у період з 06.08.2015 по 06.11.2015 року позивач із відповідною заявою до третьої особи по справі не звертався, то оскаржуваний наказ прийнятий підставно та відповідно до вимог чинного законодавства України. З огляду на обставини справи, просила в задоволенні позову відмовити.

Вислухавши представників сторін та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, дослідивши наявні в матеріалах адміністративної справи письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позов слід задовольнити частково з наступних мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 проходив публічну службу в органах внутрішніх справ України з 15.03.1998 року по 01.07.1999 року на посаді міліціонера відділення Державної служби охорони при Рожнятівському районному відділі УМВС України в Івано-Франківській області у спеціальному званні "молодший сержант міліції". Наказом відділу Державної служби охорони при УМВС України в Івано-Франківській області №31о/с від 01.07.1999 року звільнений з органів внутрішніх справ України за ст.63 п."Ж" (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим іначальницьким складом органів внутрішніх справ України.

Як вбачається з досліджених судом матеріалів справи, наказом відділу Державної служби охорони при УМВС України в Івано-Франківській області від 13.06.2003 року №52о/с прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України, знову та призначений на посаду міліціонера по охороні об'єктів взводу міліції відділення Державної служби охорони при Калуському міськрайвідділі УМВС України в Івано-Франківській області із присвоєнням спеціального звання "молодший сержант міліції" (а.с. 13). З 03.12.2003 року - командир взводу міліції відділення Державної служби охорони при Калуському міськрайвідділі УМВС України в Івано-Франківській області. Наказом Департаменту ДСО при МВС України від 30.12.2003 №193о/с ОСОБА_4 присвоєно спеціальне звання середнього начальницького складу "лейтенант міліції". З 02.02.2004 року - командир взводу міліції відділення Калуського відділення Державної служби охорони ВДСО при УМВС України в Івано-Франківській області. Наказом Департаменту ДСО при МВС України від 30.12.2004 №229о/с ОСОБА_4 присвоєно чергове спеціальне звання середнього начальницького складу "старший лейтенант міліції".

Судом встановлено, що 06.11.2015 року МВС України прийнято оскаржуваний наказ за №2388о/с про звільнення капітана міліції ОСОБА_4, прикомандированого до Тужилівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (а.с.31). Про прийняте рішення ОСОБА_4 було повідомлено листом від 22.12.2015 за вих.№Л-2, який отриманий позивачем 24.12.2015 року (а.с. 25).

Оцінивши одержані в ході судового розгляду докази, їх достатність та взаємний зв'язок суд не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем наказу від 06.11.2015 року з огляду на нижчевикладене.

Згідно вимог п.3 ч.3 ст.2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ст. 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

В судовому засіданні встановлено, що згідно рішення Тужилівської сільської територіальної виборчої комісії в одномандатному виборчому окрузі №27 від 26 березня 2006 року ОСОБА_4 обраний головою сільської ради с.Тужилів Калуського району Івано-Франківської області (а.с. 15-17). В зв'язку з цим 19.05.2006 командир взводу міліції Калуського відділення Державної служби охорони ВДСО при УМВС України в Івано-Франківській області старший лейтенант міліції ОСОБА_4 увільнений від займаної посади та залишений в кадрах МВС України (а.с.14). Під час перебування на обраній посаді, наказом МВС України від 30.12.2008 №1921о/с ОСОБА_4 згідно з Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України присвоєно чергове спеціальне звання середнього начальницького складу - капітан міліції.

Згідно рішення Тужилівської сільської територіальної виборчої комісії в одномандатному виборчому окрузі №28 від 12 листопада 2010 року ОСОБА_4 обраний головою сільської ради с.Тужилів Калуського району Івано-Франківської області - вдруге та залишений в кадрах МВС України відповідно до наказу за №2081 о/с від 07.12.2010 (а.с.18). В судовому засіданні встановлено, що 25.10.2015 року ОСОБА_4 втретє обрано на посаду голови Тужилівської сільської ради, на якій він і перебував на час звільнення.

За загальним правилом проходження публічної служби громадянами України регулюється Законом України "Про державну службу", положеннями спеціальних законів та підзаконних актів, а також нормами трудового та іншого законодавства у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовані окремі правовідносини, які виникають при проходженні служби.

Таким чином спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про статус депутатів місцевих рад народних депутатів», Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про Національну поліцію» та Кодексом законів про працю України .

Відповідно до статті 118 зазначеного Кодексу працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що особа має право на отримання попередньої роботи (посади) або, за згодою працівника, іншої рівноцінної.

Із цією нормою кореспондуються приписи статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", якою передбачено, що депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації.

Згідно ч.5 ст. 12 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" за N 280/97-ВР від 21.05.1997 на сільських, селищних, міських голів поширюються повноваження та гарантії депутатів рад, передбачені законом про статус депутатів рад, якщо інше не встановлено законом.

Отже для окремих категорій службовців встановлена особлива процедура звільнення, додержання якої є обов'язковим для суб'єкта владних повноважень відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України.

Так 02.07.2015 прийнято Закон України «Про національну поліцію», опублікований 06.08.2015, який набрав чинності 07.11.2015, а його окремі положення - 07.08.2015 року.

Питання звільнення зі служби в органах внутрішніх справ регламентовано п.10 Прикінцевих та Перехідних положень Закону, згідно якого працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

З системного аналізу вказаної норми слідує, що законодавець визначив виключно дві умови для можливості звільнення зі служби працівника міліції :1) відмова від проходження служби в поліції; 2) неприйняття на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення.

Однак судом не встановлено факту відмови ОСОБА_4 від проходження служби в поліції. Крім цього суд враховує, що позивач не міг бути прийнятий на службу до поліції до закінчення своїх повноважень як сільського голови, так як відповідно до ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" за N 280/97-ВР від 21.05.1997 сільський, селищний, міський голова не може бути депутатом будь-якої ради, суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, в тому числі на громадських засадах, займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю.

Пунктом 11 Прикінцевих та Перехідних положень вищевказаного Закону визначено, що не є перешкодою для звільнення працівників міліції зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону їх перебування на лікарняному чи у відпустці.

Здійснивши системний аналіз вищевказаної норми суд приходить до висновку, що даним положенням Закону визначено вичерпний перелік передбачених чинним законодавством України гарантій, які не поширюються на осіб, що звільняються відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону. При цьому зазначений перелік є виключним та поширеномцу тлумаченню не підлягає. Водночас обмеження гарантії, передбаченої Законом України «Про місцеве самоврядування», а саме перебування на виборній посаді, п.11 Прикінцевих та Перехідних положень не передбачено.

Проаналізувавши вищевикладене на переконання суду, відповідачем протиправно не враховано обставину обрання ОСОБА_4 головою сільської ради с.Тужилів Калуського району Івано-Франківської області, а отже і перебування на виборній посаді та поширення на нього гарантій, передбачених Законом України «Про статус депутатів місцевих рад ».

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що Міністром внутрішніх справ України Аваковим А.Б. протиправно винесено оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_4 зі служби, так як останній був прикомандирований до сільської ради с.Тужилів із залишенням на службі в МВС України до закінчення повноважень та не міг бути звільнений зі служби без додержання відповідних гарантій, які позивач набув, як обраний на посаду сільського голови за результатами місцевих виборів від 25.10.2015 року.

Разом з цим суд приймає до уваги, що у відповідності з ст. 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" депутат місцевої ради може бути звільнений з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу від займаної посади, виключений з навчального закладу за умови його попередження в порядку, встановленому законом. Про таке попередження відповідний власник або уповноважений ним орган письмово повідомляє не менш ніж за 15 днів відповідну місцеву раду. Іншого порядку для звільнення посадових осіб органів місцевого самоврядування чинним законодавством України, в тому числі і Законом України «Про Національну поліцію», не передбачено. Однак вказане повідомлення до Тужилівської сільської ради в порушення чинного законодавства не надходило, що підтверджується дослідженою судом в якості письмового доказу по справі інформацією цієї Ради за №619/02-24 від 04.04.2016 року. Одночасно суд враховує, що згідно п.8 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування даного Закону вважаються повідомленими про майбутнє вивільнення тільки працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ, а не органи місцевого самоврядування.

При цьому суд вважає необґрунтованим та безпідставними твердження представника відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин приписів Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» і "Про статус депутатів місцевих рад", оскільки дані відносини врегульовуються виключно Законом України «Про Національну поліцію» як спеціальним нормативним актом, оскільки відповідні положення вищевказаних Законів України за своїм змістом не суперечать один одному, тому у спірних правовідносинах відсутня конкуренція норм, а відтак і приорітет спеціального нормативного акту.

Суд також враховує, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не дотримано приписів Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР за №114 від 1991 року.

Так згідно даного Положення особи начальницького складу органів внутрішніх справ можуть бути прикомандировані до інших міністерств і відомств або підвідомчих їм підприємств, установ і організацій для виконання спеціальних робіт чи обов'язків із залишенням у кадрах Міністерства внутрішніх справ. Особи начальницького складу, прикомандировані до інших міністерств і відомств або підвідомчих їм підприємств, установ і організацій (включаючи осіб, прирівнюваних до них), звільняються зі служби за підставами і в порядку, що передбачені пунктами 62-74 цього Положення. Звільнення зазначених осіб провадиться за поданням відповідних міністерств, відомств або підвідомчих їм підприємств, установ і організацій. Проте відповідач не повідомив суд та не надав доказів наявності такого подання.

Окрім того суд відхиляє надані представником Міністра внутрішніх справ Авакова А.Б. копії рішень окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2016 року по справі №826/26752/15, так як стороною по справі не виступає ОСОБА_4, а нормами КАС України, зокрема ч.1 ст.244-2 КАС України, визначено обов'язковість виключно рішень Верховного Суду України у подібних правовідносинах.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що оскільки позивача звільнено з Міністерства внутрішніх справ України незаконно, то з метою відновлення порушених прав та законних інтересів ОСОБА_4, до задоволення підлягає і інша позовна вимога щодо зобов'язання Міністра внутрішніх справ України Авакова Арсена Борисовича видати наказ про продовження капітану міліції ОСОБА_4 терміну прикомандирування до Тужилівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області до закінчення повноважень керівника органу місцевого самоврядування - сільського голови Тужилівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області.

Так відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Однак оскільки позивач перебуває на виборній посаді, то відповідно до вимог ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» він повинен бути прикомандирований до місцевої ради із залишенням на службі в МВС України.

При цьому суд залишає без уваги твердження представника відповідача про неможливість залишення ОСОБА_4 у кадрах МВС у зв'язку зі зміною функцій МВС України та відсутності в позивача статусу державного службовця, так як дані обставини, на переконання суду, не перешкоджають реалізації гарантованого ОСОБА_4 чинним законодавством права збереження місця роботи на попередній службі на час перебування на виборній посаді.

Одночасно суд вважає безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення, позовну вимогу про зобов'язання Міністра внутрішніх справ України Авакова Арсена Борисовича видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_4 в кадри Національної поліції України до закінчення повноважень керівника органу місцевого самоврядування, з огляду на наступне.

Відповідно до Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. При цьому згідно ст. 47 Закону призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України. Відповідно до статті 48 призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону. Тобто зарахування до національної поліції не відноситься до компетенції відповідача.

З огляду на вищенаведене суд приходить до висновку, що Законом України «Про Національну поліцію» передбачений особливий порядок прийняття на службу в дані органи, а відтак суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення про зарахування позивача в кадри національної поліції України всупереч встановленому чинним законодавством України порядку.

За таких обставин позов слід задовольнити частково.

На підставі ст. 145 Конституції України, ст. 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад народних депутатів», ст.ст. 47, 48 Закону України «Про Національну поліцію», п.п.8, 11 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про національну поліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР за №114 від 1991 року керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ за №2388 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення з 06 листопада 2015 року з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України капітана міліції ОСОБА_4 (М-121846), прикомандированого до Тужилівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області.

Зобов'язати Міністра внутрішніх справ України Авакова Арсена Борисовича видати наказ про продовження капітану міліції ОСОБА_4 терміну прикомандирування до Тужилівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області до закінчення повноважень керівника органу місцевого самоврядування - сільського голови Тужилівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області.

В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Згідно ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення встановлених строків подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання сторонами та іншими особами, які беруть участь в справі, апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий Гундяк В.Д.

Судді: Кафарський В.В.

Кишинський М.І.

Постанова в повному обсязі виготовлена 01.07.2016 року