Постанова № 58810760, 30.06.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2016 р. Справа №805/789/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича при секретарі судового засідання Химич М.В. розглянувши адміністративну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» м.Добропілля

до Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції Головного Управління ДФС у Донецькій області

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.09.2015 року №0000422200/2106 та №0000432200/2107

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська», звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції Головного Управління ДФС у Донецькій області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.09.2015 року №0000422200/2106 та №0000432200/2107.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТДВ «Шахта «Білозерська» з питань повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при здійснені господарських операцій з ПП «Аннтей-В» за січень, лютий, квітень та травень 2015 року, за результатами чого складено акт від 10.09.2015 року за №104/15/36028628, яким встановлено порушення вимог Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 424468 грн. На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.09.2015 року №0000422200/2106, яким позивачу зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 43648 грн. та №0000432200/2107, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 571230 грн., з яких 380820 грн. за основним платежем та 190410 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Позивач вважає висновки акту перевірки безпідставними, а винесені податкові повідомлення-рішення від 21.09.2015 року №0000422200/2106 та №0000432200/2107 такими, що не відповідають податковому законодавству. Просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.09.2015 року №0000422200/2106 та №0000432200/2107.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач надав суду заперечення до позовної заяви, просив відмовити у задоволені позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням вимог ст. 41, ст. 122, ст. 128 КАС України, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи за наявними в справі матеріалами та доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Позивач, Товариство з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» зареєстрований як юридична особа, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за кодом 36028628, є платником податку на додану вартість.

Відповідач, Добропільська об’єднана державна податкова інспекція Головного Управління ДФС у Донецькій області є суб’єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.

Посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТДВ «Білозерська» з питань повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при здійснені господарських операцій з ПП «Аннтей-В» за січень, лютий, квітень та травень 2015 року за результатами чого складено акт від 10.09.2015 року за №104/15/36028628.

Згідно висновків акту перевірки, перевіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ТДВ «Шахта «Білозерська» з придбання продукції виробничо-технічного призначення в січні, лютому, квітні та травні 2015 року у ПП «Аннтей-В» на суму 2546808 грн., у тому числі ПДВ – 424468 грн. та подальшого їх використання у господарській діяльності підприємства.

Позивачем на порушення п.198.1, п.198.3 ст.198.6, ст.198 Податкового кодексу України, зі змінами та доповненнями, безпідставно завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 424468 грн. у т.ч.:

- за січень 2015 року – 43648 грн., що призвело до завищення залишку від’ємного значення різниць між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту за січень 2015 року у сумі 43648 грн.

- за лютий 2015 року – 88965 грн. що призвело до заниження суми податку на додану вартість за лютий 2015 року у сумі 88965 грн.;

- за квітень 2015 року – 142955 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість за квітень 2015 року у сумі 142955 грн.;

- за травень 2015 року – 148900 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість за квітень 2015 року у сумі 148900 грн.

Позивач не погоджуючись з висновками акту перевірки подав до Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції Головного Управління ДФС у Донецькій області заперечення на акт перевірки від 16.09.2015 року №07-1110.

За результатами розгляду заперечень, відповідачем підтверджено правомірність висновків акту перевірки, а тому вони залишені без змін (лист про надання відповіді від 18.09.2015 року №2038/10/05-07-22-13).

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 21 вересня 2015 року прийнято податкові повідомлення-рішення №0000422200/2106, яким зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 43648 грн. та №0000432200/2107, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 571230 грн., з яких 380820 грн. за основним платежем та 190410 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями звернувся до Головного управління ДФС у Донецькій області зі скаргою від 29.09.5015 року №07-1227, відповідно до якої просив переглянути та скасувати податкові повідомлення – рішення. Рішенням Головного управління ДФС у Донецькій області від 247.11.2015 року №11486/10/05-99-10-03-0-1 скаргу залишено без задоволення, податкові повідомлення-рішення без змін.

17 грудня 2015 року позивач звернувся зі скаргою на податкові повідомлення-рішення до Головного управління ДФС у Донецькій області, яка також залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін (рішення ГУ ДФС від 05.02.2016 року №3148/6/99-99-10-01-04-25).

Зі змісту акту перевірки вбачається, що у наданих позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних не вказано конкретну адресу навантаження та розвантаження продукції, а отже не можливо стверджувати, звідки й коли конкретно вибула та куди й коли конкретно прибула поставлена продукція. Крім того, у деяких ТТН відсутні такі реквізити як ПІБ водія, який здав та прийняв вантаж, на печатці ПП «Аннтей-В» зазначено не його юридичну адресу, дата виписки ТТН не відповідає даті виписки видаткової накладної, що в свою чергу, як зазначає відповідач, свідчить про несвоєчасне складання первинних документів та про проведення ПП «Аннтей-В» транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди контрагентам з метою зменшення сплати податків. Крім того, відповідачем робиться висновок, що виписані ТТН на постачання товару від ПП «Аннтей-В» не можна вважати належно оформленими, так як не має можливості дослідити час прибуття вантажу, час вибуття вантажу, можливого простою та вони ставлять під сумнів факт перевезення товару.

Крім того, перевіряючими в акті перевірки вказується на відсутність укладених договорів з фізичними особами щодо оренди транспортних засобів або щодо надання послуг перевезення вантажів, оскільки згідно наданого ПП «Аннтей-В» податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 1 та 2 квартал 2015 року, доходи фізичним особам, які є власниками транспортних засобів не виплачувались.

Таким чином, відповідач стверджує, що операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу їх здійснення, місцезнаходження майна, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської економічної діяльності, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Відповідач крім того, вказує, що під час проведення аналізу Єдиного реєстру податкових накладних встановлена невідповідність груп придбаних та реалізованих товарів (робіт, послуг) від постачальників ПП «Аннтей-В» - ТОВ «БК «Сітна зірка», ТОВ «Укртехстройімпорт», ТОВ «Авіто-нікс», ТОВ «Іса Груп» та подальшої реалізації ПП «Аннтей-В» товарів (робіт, послуг) контрагентам-покупцям, що, на його думку, може свідчити про формальне оформлення первинних документів, в тому числі реєстрацію податкових накладних, без реального здійснення господарських операцій, що додатково свідчить про відсутність реального здійснення господарських операцій ТДВ «Шахта «Білозерська». Таким чином, відповідачем робиться висновок, що постачання ТМЦ по ланцюгу від інших контрагентів ПП «Аннтей-В» фактично не відбувалось, проведено лише документування транзитних фінансових потоків з метою мінімізації сплати ПДВ в бюджет контрагентами – покупцям ПП «Аннтей-В».

Суд не погоджується з висновками відповідача викладеними у акті документальної позапланової виїзної перевірки з огляду на наступне.

Судом під час розгляду справи, встановлено, що між позивачем ТДВ «Шахта «Білозерська» (покупцем) та ПП «АННТЕЙ-В» (постачальником) укладено договори постачання від 01 листопада 2013 року №177-ШБ та від 11 грудня 2014 року №1615-ШБ, відповідно до умов яких постачальник зобов’язується поставити у власність покупця продукцію або обладнання виробничо-технічного призначення в асортименті, кількості, у терміни, за ціною та за якісними характеристиками, узгодженими сторонами в договорі та специфікаціях до нього, а покупець прийняти та оплатити продукцію.

Предметом поставки по зазначених вище договорів, у відповідності до укладених до них специфікацій, є поставка лісоматеріалів.

Позивачем на підтвердження фактичного виконання господарських операцій із ПП «Аннтей-В» надано до суду договори постачання, специфікації до них, акти приймання, прибуткові ордери, видаткові накладні, накладні вимоги, рахунки на оплату товару, платіжні доручення та товарно –транспортні накладні.

На вартість поставленої продукції позивачем від ПП «Аннтей-В» отримано податкові накладні №21 від 15.01.2015 р., №22 від 16.01.2015 р., №23 від 16.01.2015 р., №37 від 19.01.2015 р., №38 від 19.01.2015 р., №106 від 28.01.2015 р., №112 від 28.01.2015 р., №40 від 02.02.2015 р., №41 від 02.02.2015 р., №42 від 04.02.2015 р., №43 від 04.02.2015р., №59 від 11.02.2015 р., №60 від 11.02.2015 р., №77 від 17.02.2015 р., №78 від 17.02.2015 р., №92 від 18.02.2015 р., №93 від 18.02.2015 р., №97 від 16.02.2015 р., №108 від 18.02.2015 р., №109 від 23.02.2015 р., №57 від 15.04.2015 р., №64 від 21.04.2015 р., №65 від 21.04.2015 р., №66 від 22.04.2015 р., №72 від 23.04.2015 р., №87 від 23.04.2015 р., №88 від 27.04.2015 р., №89 від 27.04.2015 р., №90 від 27.04.2015 р., №91 від 27.04.2015 р., №98 від 28.04.2015 р., №102 від 29.04.2015 р., №112 від 30.04.2015 р., №21 від 07.05.2015 р., №22 від 07.05.2015 р., №32 від 12.05.2015 р., №34 від 12.05.2015 р., №37 від 13.05.2015 р., №41 від 13.05.2015 р., №40 від 12.05.2015 р., №50 від 18.05.2015 р., №68 від 22.05.2015 р., №69 від 22.05.2015 р., №90 від 27.05.2015 р., №91 від 27.05.2015 р., №92 від 27.05.2015 р., що містяться в матеріалах справи.

Суми податку на додану вартість по вищезазначених податкових накладних було включено позивачем до складу податкового кредиту у січні, лютому, квітні та травні 2015 року.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється господарська діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь- яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Статтею 204 Цивільного кодексу України, встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо фактичного не здійснення позивачем фінансово - господарських операцій з ПП «Аннтей-В», оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, та не підтверджуються належними доказами.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку що укладені між позивачем та ПП «Аннтей-В», договори в межах спірних правовідносин, є такими, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п.138.5, пп.138.10.5, пп.138.10.6 п.138.10, п.138.11, п.138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу.

Згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України закріплено, що не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цьогоКодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Судом встановлено, що позивач у податкових деклараціях з податку на додану вартість за січень, лютий, квітень та травень 2015 року відобразив, зокрема, суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаної ПП «Аннтей-В».

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача – ПП «Аннтей-В», був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі якої позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Порушень з приводу реєстрації таких податкових накладних, виписаних постачальником, у Єдиному реєстрі податкових накладних в акті перевірки відповідачем не встановлено.

При цьому, суд зазначає, що податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складання яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Співставлення первинних, податкових та платіжних документів по спірним господарським операція із документами, які підтверджують реальність таких господарських операцій, вказує, на те що ТДВ «Шахта «Білозерська» придбавало у ПП «Аннтей-В» товар з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.

При вирішенні даного спору суд враховує вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ПП «Аннтей-В» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Доказів на підтвердження висновків акту перевірки про те, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, транспортування товару згідно договору постачання здійснювалось автомобільним транспортом за рахунок Постачальника, на підтвердження чого позивачем надано до суду товарно-транспортні накладні.

Щодо посилання відповідача у акті перевірки на неналежне оформлення товарно-транспортних накладних, що ставить під сумнів факт перевезення товару, суд зазначає наступне.

Правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язковості ведення і зберігання товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів автомобільним транспортом для підтвердження обставин щодо правомірності віднесення до складу валових витрат вартості придбаних позивачем ТМЦ.

Відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» та наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. №363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія. Позивач же, до зазначеної категорії суб'єктів господарювання не відноситься.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників) (дана позиція висловлена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 р. №К/9991/64514/11).

Таким чином, коли перевезення вантажу здійснюється власним транспортом продавця (вантажовідправника) чи покупця (вантажуотримувача), товарно-транспортні накладні не оформлюються.

Таким чином, навіть у разі відсутності деяких реквізитів у товарно-транспортних накладних, це може свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства, а отже таке посилання відповідача не приймаються до уваги, оскільки це не є підставою для обмеження позивача, як покупця, у праві формувати витрати за умови реальності господарських операцій.

Суд звертає увагу, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства, оскільки з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат позивача не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що відповідачем суду не доведено) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Крім того, позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентом, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 року (далі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст. 9 Конституції України. Зокрема, стаття 1 Протоколу до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України" якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Згідно з рішенням Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10 платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з придбанням товарів та робіт у випадку, коли останній має необхідні документальні підтвердження розміру таких витрат і податкового кредиту.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних доказів, що фінансово-господарські операції між ТДВ «Шахта «Білозерська» та ПП «Аннтей-В» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статі 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтті 72 цього Кодексу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржувані податкові повідомлення – рішення від 21.09.2015 року №0000422200/2106 та №0000432200/2107 були прийняті законно та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх фактичних обставин.

З огляду на вищевикладене позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Податковим кодексом України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» до Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції Головного Управління ДФС у Донецькій області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.09.2015 року №0000422200/2106 та №0000432200/2107 – задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції Головного Управління ДФС у Донецькій області від 21.09.2015 року №0000422200/2106, яким позивачу зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 43648 грн.

Визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції Головного Управління ДФС у Донецькій області від 21.09.2015 року №0000432200/2107, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 380820 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 190410 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції Головного Управління ДФС у Донецькій області на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» (85013, Донецька область, м.Добропілля, г. Білозерське, вул. Строїтельна, 17, код ЄДРПОУ 36028628) судовий збір у розмірі 10601,17 грн. (десять тисяч шістсот одну гривню сімнадцять копійок).

Повний текст постанови складено та підписано 05 липня 2016 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кониченко О.М.