Ухвала суду № 58809680, 06.07.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 22-8317 Головуючий у 1-й інстанції - Макаренко І.О.

Доповідач - Пікуль А.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

6 липня 2016 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого Пікуль А.А.

суддів Невідомої Т.О.

УсикаГ.І.

секретар Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 9 березня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до Генеральної прокуратури України, Національної поліції України про звільнення майна з-під арешту, -

в с т а н о в и л а:

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 9 березня 2016 року закрите провадження у справі за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до Генеральної прокуратури України, Національної поліції України про звільнення майна з-під арешту з підстав, визначених п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ПАТ "Укрсоцбанк" через свого представника Лець Ю.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної та необґрунтованої ухвали, просить ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В суд апеляційної інстанції Національна поліція України явку свого представника не забезпечила, про місце та час апеляційного розгляду повідомлені належним чином, про що свідчить завірене штемпелем поштового відділення та підписом начальника відділення зв'язку зворотне повідомлення про вручення судової повістки уповноваженій особі 2 червня 2016 року (а.с.207).

Суд ухвалив розглядати справу у відсутність представника Національної поліції України, оскільки відповідно до положень ч.2 ст. 305 ЦПК неявка сторони, належним чином повідомленої про час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення учасників судового розгляду: представника позивача, Діхтяренко О.М., яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити, представника Генеральної прокуратури України, Орленка А.О., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, позивач пред'явив позов до відповідачів про звільнення майна з-під арешту. Позов обґрунтовано тим, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2012 року у справі №2-10714/11 задоволені позовні вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_6 про визнання права власності на предмет іпотеки: суд звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ "Укрсоцбанк" права власності не нерухоме майно в рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_6

Зазначене судове рішення набрало законної сили (а.с.48-52).

Водночас, вжиті постановою Генеральної прокуратури України №49-2544 від 12 липня 2010 року заходи щодо накладення арешту на все нерухоме майно ОСОБА_6, перешкоджають позивачу здійснити державну реєстрацію права власності на належне йому майно.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2015 року відкрите провадження у справі.

Судом першої інстанції встановлено, що арешт на все майно ОСОБА_6 було накладено постановою слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Корнелюка М.В. від 12 липня 2010 року (а.с.110).

У відповідності до листа Генеральної прокуратури України №17/1/1-36322-08 від 29 грудня 2015 року матеріали кримінального провадження № 42015000000002783 за фактом вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, направлено до Головного слідчого управління Національної поліції України для організації проведення досудового розслідування, у відповідності до постанови заступника Генерального прокурора України.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки арешт на майно було накладено слідчим в рамках розслідування кримінальної справи та в передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, відтак і скасовувати його слід також за правилами, встановленими діючим КПК України.

Проте з таким висновком районного суду неможливо погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За правилом п.1 ч.1 ст.15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) (далі - КАС), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12; далі - ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. В порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви боржників на правильність арешту майна. Саме до цього зводяться роз'яснення, надані Пленумом Верховного Суду України у п. 4 постанови "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" від 27 серпня 1976 року № 6 з подальшими змінами та доповненнями.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові №6-26цс13 від 15 травня 2013 року, що в силу положень цивільного процесуального законодавства має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні подібних правових норм.

Ураховуючи, що позивач ПАТ "Укрсоцбанк", який визнаний заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2012 року власником майна, на яке був накладений арешт, обґрунтовує свої вимоги на праві власності на арештоване майно та не є учасником кримінальної справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що позивач має право звернутись до суду за захистом свого порушеного права шляхом пред'явлення позову про звільнення майна з-під арешту в порядку цивільного судочинства.

Суд першої інстанції також не врахував, що арешт накладений під час дії Кримінально-процесуального кодексу України (1960 р.), а згідно з пунктом 9 розділу XI "Перехідні положення" КПК (2012 р.) питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, тобто КПК (1960 р.).

Відтак, вирішуючи питання про закриття провадження у справі, суд безпідставно послався на положення КПК (2012 р.), зокрема ч.1 ст.174, яка в свою чергу не носить імперативного характеру, оскільки надає особі право звернутись з клопотанням про скасування арешту в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, що, відповідно, не обмежує таку особу у праві звернутись до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту в порядку цивільного судочинства.

Наведене узгоджується з роз'ясненнями Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданими судам в п.1 Постанови №5 від 3 червня 2016 року "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна".

Таким чином, районний суд дійшов помилкового висновку про те, що пред'явлені ПАТ "Укрсоцбанк" вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

З урахування викладеного оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 311, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 9 березня 2016 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: А.А. Пікуль

Судді: Т.О. Невідома

Г.І. Усик