Постанова № 58809535, 04.07.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2016 р. Справа №902/306/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демидюк О.О.

судді Крейбух О.Г. ,

судді Коломис В.В.

при секретарі Головченко Д.М.

За участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 28.01.2016), ОСОБА_2 (паспорт серії АВ №875002)

відповідача - ОСОБА_3 (довіреність від 15.12.2015)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" на рішення господарського суду Вінницької області від 26.05.2016 у справі №902/306/16

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке"

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин"

про визнання пунктів 2.2-2.5, 7.2 А), 7.2 Б), 7.2 В) договору поставки недійсними

Судом розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 26.05.2016 (ОСОБА_4А.) в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач товариство з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати оскаржене рішення та задовольнити позовні вимоги.

Свою апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що укладений між сторонами договір поставки на умовах товарного кредиту №07/05-01 від 07.05.2014, враховуючий зміст пунктів 2.2-2.5, 7.2. А), 7.2 Б), 7.2 В), укладено під впливом тяжких для ТОВ "Іллінецьке" обставин і на вкрай вигідних умовах, а тому в силу положень ч.1 ст.233 ЦК України вказані пункти Договору підлягають визнанню недійсними.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.06.2016 прийнято до розгляду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" на рішення господарського суду Вінницької області від 26.05.2016 у справі №902/306/16.

Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 року в зв'язку із перебуванням у відпустці судді Демянчука Ю.Г., та відповідно до п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.9.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено повторний автоматизований розподіл справи №924/320/16.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №902/306/16 у складі: головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Крейбух О.Г, суддя Коломис В.В.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" на рішення господарського суду Вінницької області від 26.05.2016 р. у справі №902/306/16 прийнято до свого провадження новою колегією.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин" подано суду відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду заслухала присутніх в судовому засіданні представників сторін, вивчила та дослідила матеріали справи та наявні в ній докази, розглянула матеріали апеляційнлї скарги та додані до неї документи, відзив на апеляційну скаргу, перевірила правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, та прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

07.05.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" (покупець) укладено договір поставки №07/05-01 на умовах товарного кредиту (Договір), відповідно до п.1.1. якого в строки, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

Відповідно до п.2.2. Договору сторони погодили, що на дату оплати авансової частини ціна товару підлягає обов'язковому уточненню без додаткового узгодження за формулою: Ц= Цдог х (Коп/Кдог), де Цдог - ціна товару на дату складання додатку до договору; Коп - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті оплати; Кдог - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті складання додатку до договору, якщо на дату, що передує даті постачання Коп/Кдог більший або дорівнює 1,01.

На дату поставки ціна товару (неоплачена частина) підлягає обовязковому уточненню без додаткового узгодження за наступною формулою: Ц= Цдог х (Кпост/Кдог), де Цдог - ціна товару на дату складання додатку до договору; Кпост - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті постачання; Кдог - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті складання додатку до договору, якщо на дату, що передує даті постачання Кпост/Кдог більший або дорівнює 1,01 (п. 2.3. Договору).

Згідно із п. 2.4. Договору у випадку коли на дату за поставлений товар Коп/Кпост більше або дорівнює 1,01 то ціна товару підлягає уточненню без додаткового узгодження. Постачальник виставляє рахунок на сплату вирахуваної гривневої різниці ціни договору, як плату за користування товарним кредитом, а покупець зобовязується сплатити даний рахунок не пізніше трьох банківських днів з дня виставлення рахунку. У цьому випадку ціна договору, що вказується в рахунку підлягає розрахунку за наступною формулою: Цоп= Цпост х (Коп/Кпост), де Пост - ціна постачання розрахована згідно п. 2.3; Коп. - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті оплати. Комерційним курсом гривні до іноземної валюти слід вважати міжбанківський валютний курс продажу іноземної валюти до гривні, який щоденно розміщується за адресою на Інтернет сторінці (http://minfin.com.ua/currency/mb/). Вид та комерційний курс іноземної валюти вказується в додатках до договору.

Відповідно до п.2.5. Договору вартість (ціна) товару, визначена на день підписання договору. У випадку введення нових або зміни існуючих ставок ввізного мита, при імпорті товару, введенні нових/додаткових обовязкових платежів/зборів, ціна договору збільшується на відповідну величину. В цьому разі покупець зобов'язаний компенсувати постачальнику суму збільшення.

Згідно із п.2.6. Договору покупець проводить розрахунки з постачальником на умовах внесення оплати вартості (ціни) товару, визначеної із врахуванням вимог п.п. 2.2-2.5 у вигляді авансової частини та відстроченого платежу, в розмірах, вказаних в додатках до договору, шляхом перерахування коштів в національній валюті на банківський рахунок постачальника.

Відповідно до п.5.1. Договору господарські зобов'язання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року із дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, крім зобов'язань покупця по оплаті вартості товару, процентів за користування товарним кредитом та відповідальності, які припиняються лише їх належним виконанням (крім випадку, передбаченого п.9.1. договору), а в частині проведення розрахунків за товар, по штрафним санкціям - до повного їх виконання.

Згідно із п.7.2. Договору у випадках порушення умов договору, постачальник має право притягти покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків за користування товарним кредитом. За порушення даних умов договору покупець:

А) сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення;

Б) сплачує штраф в розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалась на наступний день після прострочення виконання грошового зобов'язання;

В) сплачує на користь постачальника 28 (двадцять вісім) відсотків річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення (ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України).

Не погоджуючись з умовами договору, товариством з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" заявлено позов до товариства з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин" про визнання пунктів 2.2.-2.5., 7.2 А), 7.2 Б), 7.2 В) договору поставки на умовах товарного кредиту недійсними.

Виходячи зі змісту позовної заяви, ТОВ "Іллінецьке" вважає, що оспорювані умови договору є несправедливими та вкрай невигідними, оскільки містять занадто високі розміри пені, штрафу, річних, окрім того, вони передбачають право постачальника уточнювати без згоди з покупцем ціну товару в залежності від комерційного курсу гривні до іноземної валюти.

За результатами розгляду господарським судом Вінницької області прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

З такими висновками господарського суду першої інстанції погоджується судова колегія апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 20 Господарського кодексу України визначено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Відповідно п.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Однією з підстав визнання правочину недійсним є вчинення його під впливом тяжкої обставини. Так, ст.233 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно зі ст.233 ЦК для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину (Узагальнення Верховного Суду України "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

В пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Дослідивши та проаналізувавши умови договору поставки на умовах товарного кредиту №07/05-01 від 07.05.2014 на наявність вкрай невигідних умов, а також надаючи оцінку обставинам, які позивач визнає важкими та такими, що зумовили укладення договору на вкрай невигідних умовах, судовою колегією враховується наступне.

Правочини (угоди), вчинені на вкрай невигідних умовах внаслідок збігу тяжких обставин в цивілістичній науці одержали назву кабальних. Вони є такими, що укладені з вадами волі, оскільки формування волі до укладення правочину здійснювалося під тиском обставин, що змусили особу вчинити правочин на невигідних для себе умовах

Кабальний договір особа укладає добровільно і усвідомлено, крім того, вона сама може бути ініціатором такого правочину, вона також усвідомлює, що вчиняє правочин на вкрай невигідних для себе умовах, але вимушена це зробити під впливом тяжкої обставини.

Проте, підприємницька діяльність - це діяльність на власний ризик.

Варто виділити обставини, які можуть бути підставою для визнання угоди, укладеної юридичною особою, кабальною. Такі обставини мають бути дійсно невідворотними за наявних умов, коли засоби і кошти, якими володіє особа, є недостатніми для відвернення настання негативних наслідків, а наслідки, яких намагається уникнути особа, є такими, що змушують особу погодитись навіть на вкрай невигідні умови. Окрім того, якщо обставиною, що змушує особу укласти угоду є ситуація, яка повязана з економічними чи політичними обставинами, то слід зазначити, що ці обставини повинні бути такими, які за звичайних умов не можна було заздалегідь спрогнозувати, а також було неможливо їм запобігти, тобто ці умови є надзвичайними навіть з урахуванням звичайного підприємницького ризику. Тяжкі обставини повинні безпосередньо тягти за собою необхідність укладення кабальної угоди, а не просто існувати в час укладення угоди. Крім того, обставини, які особа називає тяжкими, повинні виникнути лише до укладення угоди.

Натомість розглядом справи не встановлено, а позивачем не доведено і не підтверджено доказами, що укладання спірного Договору було зумовлено тяжкими обставинами, а саме загрозою банкрутства.

Так, згідно довідок ТОВ "Іллінецьке", позивач станом на 01.05.2014 мав заборгованість перед контрагентами в загальній сумі 3 345 300 грн, в 2014 році позивач здійснював свою діяльність на орендованих землях, не маючи власної техніки для обробітку, оборотних коштів для придбання насіння, паливно-мастильних матеріалів і засобів для захисту рослин.

Однак, вказані обставини не свідчать про наявність пропозицій від інших контрагентів та безпосередньо не тягнуть за собою необхідність укладення спірного Договору.

Матеріали справи не містять відомостей щодо майнового стану і фінансових можливостей підприємства станом на момент укладення договору.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем за той же період укладались договори з іншими контрагентами на суттєво інших (вигідніших) умовах.

Також, судовою колегією враховується, що ухвалою господарського суду Вінницької області від 23.12.2015 у справі №902/1566/15 про визнання банкрутом товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке", відмовлено у порушенні провадження у справі у в'язку із тим, що боржник погасив заборгованість. Тобто обставина, на яку посилається позивач як на тяжку (загроза банкрутства), виникла після укладення Договору.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 22.06.2015 у справі №902/491/15 стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин" борг в сумі 2 054 107,80 грн., 28% річних в сумі 21 895,70 грн., 20% штрафу в сумі 427 621,60 грн., пеню в сумі 288 334,70 грн., інфляційні втрати в сумі 281 304,66 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 61 465,28 грн.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду №902/491/15 від 27.07.2015 (залишено без змін постановою ВГСУ від 06.10.2015) змінено рішення місцевого господарського суду та задоволено позов частково, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин" борг в сумі 2 054 107,80 грн., 28% річних в сумі 21 895,70 грн., 20% штрафу в сумі 427 621,60 грн., пеню в сумі 288 334,70 грн., інфляційні втрати в сумі 281 304,66 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 63 025,28 грн. Провадження у справі в частині стягнення 78 000 грн. 28% річних - припинено.

Задовольняючи позов у справі №902/491/15, судом надано оцінку змісту договору поставки на умовах товарного кредиту №07/05-01 від 07.05.2014.

Відповідно до ч.2 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже сторони, керуючись закріпленим статтями принципом свободи договору, самостійно врегулювали свої відносини при визначенні 2.2-2.5, 7.2 А), 7.2 Б), 7.2 В) Договору, що цілком узгоджується з вище зазначеними нормами законодавства України.

Таким чином, при укладенні оспорюваних пунктів договору, сторонами додержано всі загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, у розумінні ст.203 Цивільного кодексу України.

Згідно із п.2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Натомість в ході розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції не встановлено правових підстав для визнання оспорюваних п.п. 2.2-2.5., 7.2 А), 7.2 Б), 7.2 В) Договору поставки №07/05-01 від 07.05.2014 на умовах товарного кредиту недійсними відповідно до вимог ст.233 ЦК України.

В силу ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Судова колегія вважає, що посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, документально не підтвердженими, такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак, скаржник, в порушення вимог ст.33 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у звязку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 26.05.2016 у справі №902/306/16 - залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" - залишити без задоволення.

2. Справу №902/306/16 повернути до господарського суду Вінницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Демидюк О.О.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Коломис В.В.