Постанова № 58809429, 29.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2016 р. Справа№ 910/2581/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Жук Г.А.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Палькевич Н.С. - представник, дов. № 1-184 від 22.12.2015;

від відповідача: Єршова С.В. - представник, дов. № 14-108 від 18.04.2014;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2016

у справі № 910/2581/16 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз"

до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про стягнення 3 241 690,34 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2016 визначено склад колегії суддів: Ропій Л.М. - головуючий суддя, Калатай Н.Ф., Рябуха В.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2016 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2016 у справі № 910/2581/16 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження; розгляд апеляційної скарги призначено на 13.06.2016.

Розпорядженням Начальника відділу Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 № 09-52/2222/16 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 15.05.2016 визначено склад колегії суддів: Ропій Л.М. - головуючий суддя, Жук Г.А., Рябуха В.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2016 у справі № 910/2581/16 прийнято до провадження.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України у судовому засіданні 13.06.2016 оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги у справі № 910/2581/16 до 29.06.2016.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2016 у справі № 910/2581/16 позов задоволено частково; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача інфляційна складова боргу у сумі 870 110,69 грн., 3% річних у сумі 234 922,33 грн., 16 575,49 грн. судового збору; у решті позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідач свої зобов'язання за договором № 14/977/13/12-30 від 21.01.2013 виконав неналежним чином, оплатив надані послуги з порушенням строку, внаслідок чого позивачем була нарахована пеня у сумі 872 459,19 грн. за період з 21.02.2014 по 16.06.2014 за послуги, надані в березні 2014р., на суму 17 003 687,22 грн.; остаточний розрахунок за фактично надані послуги здійснюється до 20 числа місяця, наступного за місяцем надання послуг, а оскільки позивач просить стягнути пеню за послуги, надані у березні 2014р., то строк виконання зобов'язання за березень 2014р. закінчується 20.04.2014 та з 21.04.2014 розпочинається перебіг строку позовної давності, який спливає, відповідно, 21.04.2015, при цьому, як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом до суду позивач звернувся 16.02.2016, тобто, зі спливом строку позовної давності в 1 рік; з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення пені в сумі 872 459,19 грн. задоволенню не підлягають; позивач, звертаючись до суду, просив фактично стягнути пеню за порушення основного зобов'язання, що мало місце у березні 2014р., але у позові вказав, як за січень 2014р., що не підтверджується матеріалами справи та є додатковою підставою для відмови у цій частині позовних вимог; зважаючи на норми законодавства та умови укладеного сторонами правочину, вимоги про стягнення інфляційної складової суми боргу та 3% річних є такими, що заявлені правомірно; провівши перерахунок заявленої до стягнення суми матеріальних втрат, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційна складова боргу у сумі 646 140,11 грн. та 3% річних у сумі 78 263,55 грн., тобто у менших сумах, ніж просить позивач, при цьому суд зазначає, що нарахування матеріальних втрат за надані послуги у березні 2014р. на суму 17 003 687,22 грн. повинні здійснюватись за період з 21.04.2014 по 15.06.2014 (16.06.2014 проведена оплата основного зобов'язання), а не, як вважає позивач, у період з 21.02.2014 по 16.06.2014; позивач невірно зарахував дні сплати основного боргу у дні прострочення основного зобов'язання.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2016 у справі № 910/2581/16 скасувати, в частині відмови у стягненні з відповідача 3% річних в розмірі 82 017,08 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1 173 254,31 грн. за несвоєчасну оплату послуг з розподілу природного газу в січні 2014р. за період з 21.02.2014 по 20.04.2014, з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 82 017,08 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 173 254,31 грн., у стягненні яких було відмовлено; в іншій частині рішення залишити без змін.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що оскільки позивач здійснив транспортування природного газу в січні 2014р. на загальну суму 17 003 687,22 грн., то нарахування інфляційних втрат та 3% річних за послуги в січні 2014р. повинні здійснюватись за період з 21.02.2014 по 15.06.2014, а не з 21.04.2014, як зазначено в рішенні суду першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача пені у розмірі 872 459,19 грн., 3% річних у розмірі 321 112,90 грн., інфляційних в розмірі 2 048 118,25 грн., а також витрат по оплаті судового збору у розмірі 48 625,36 грн.

07.04.2016 відповідачем надано до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому, зокрема, заявлено про застосування строку позовної давності в один рік для пені та відмовити у задоволенні позовної вимоги про стягнення 872 459,19 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, 21.01.2013 між позивачем та відповідачем укладено договір на розподіл природного газу № 14/977/13/12-30, відповідно до п.п. 2.1, 2.2 якого, позивач, за договором газорозподільне підприємство, зобов'язується у 2013 році надати відповідачу, за договором замовнику, послугу з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об'єктів відповідача або його споживачів, відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін; відповідач зобов'язується сплатити позивачу вартість послуги з транспортування природного газу ГРМ у розмірі, строки та порядку, передбаченими умовами договору.

У подальшому сторонами укладено до договору № 14/977/13/12-30 додаткові угоди № 1 від 24.04.2013, № 2 від 23.07.2013, № 3 від 28.07.2013, № 4 від 25.12.2013, № 4/1 від 08.01.2014.

Додатковою угодою № 4 від 25.12.2013 сторони погодили викласти п. 2.1, абзац перший пункту 11.1 договору № 14/977/13/12-30 у новій редакції, відповідно до якої, за договором позивач зобов'язується у 2013 році та у січні 2014 року надати відповідачу послугу з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об'єктів відповідача або його споживачів, відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін; договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, та розповсюджує свою дію на відносини сторін, що склалися з 01.01.2013 і діє в частині надання послуг до 31.01.2014, а в частині проведення розрахунків за надані позивачем послуги - до повного виконання відповідачем своїх зобов'язань за цим договором.

Згідно із п.п. 3.6, 3.10 договору № 14/977/13/12-30 обсяг протранспортованого природного газу ГРМ підтверджується підписаним сторонами актом наданих послуг з транспортування природного газу ГРМ, що оформлюється на підставі даних комерційних вузлів обліку; акти наданих послуг є підставою для остаточних розрахунків відповідача з позивачем.

Позивач на виконання вимог договору № 14/977/13/12-30 у період з вересня 2013р. по січень 2014р. надав відповідачу послуги з транспортування природного газу, що підтверджено актами наданих послуг з транспортування газу № 09 від 30.09.2013 на суму 3 188 175,46 грн., № 10 від 31.10.2013 на суму 8 496 691,95 грн., № 10.1 від 31.10.2013 на суму 88 019,17 грн., № 11 від 30.11.2013 на суму 11 241 224,86 грн., № 12 від 31.12.2013 на суму 16 120 930,68 грн., № 01 від 31.03.2014 на суму 16 965 256,33 грн., № 01.1 від 31.03.2014 на суму 38 430,89 грн.

Відповідно до п. 5.5 договору № 14/977/13/12-30 розрахунки за надані послуги здійснюються відповідачем у безготівковій формі шляхом перерахування відповідних сум на розрахунковий рахунок позивача на підставі акту наданих послуг, зазначеного в пункті 3.6 цього договору; остаточний розрахунок за фактично надані послуги здійснюється до 20-го числа місяця наступного за місяцем надання послуг.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно із ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано порушення останнім строків виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за надані позивачем послуги у строк, визначений у п. 5.5 договору № 14/977/13/12-30.

Згідно із ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до 7.2.1 договору № 14/977/13/12-30 у разі порушення відповідачем строків оплати, передбачених розділом V договору, із відповідача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача 872 459,19 грн. пені.

Апеляційний господарський суд, здійснивши власний розрахунок пені, з урахуванням того, що прострочення за актами наданих послуг з транспортування газу за січень 2014р., а саме: № 01 на суму 16 965 256,33 грн. та № 01.1 на суму 38 430,89 грн., розпочалось з 20.04.2014, оскільки вказані акти були підписані лише 31.03.2014 та враховуючи п.п. 3.10, 5.5 договору № 14/977/13/12-30, вважає, що правильною є сума пені у розмірі 504 520,36 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем подано позовну заяву до Господарського суду міста Києва 16.02.2016.

Згідно із розрахунком, доданим до позовної заяви, пеня за прострочення платежу нарахована за період з 21.02.2014 по 16.06.2014.

Враховуючи умови договору № 14/977/13/12-30, а саме п.п. 3.10, 5.5, прострочення оплати за актами наданих послуг з транспортування газу за січень 2014р. почалось з 20.04.2014.

Частиною 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін (п. 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Однак, із матеріалів справи не вбачається та позивачем не наведено поважних причин пропущення позовної давності, отже, немає підстав для висновку про існування зазначених поважних причин.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у позовній вимозі про стягнення пені у розмірі 504 520,36 грн. належить відмовити, у зв'язку із пропуском позовної давності, а у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 367 938,83 грн. належить відмовити, у зв'язку із безпідставним нарахування пені.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем, здійснивши перерахунок сум інфляційних втрат та 3% річних за період, який відповідає умовам договору № 14/977/13/12-30, а саме п.п. 3.10, 5.5, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають суми інфляційних нарахувань на суму боргу у розмірі 870 110,69 грн. та 3% річних у розмірі 234 922,33 грн. і вважає зазначені суми правильними та обгрунтованими.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Як вже зазначалось, відповідно до п. 5.5 договору № 14/977/13/12-30 розрахунки за надані послуги здійснюються відповідачем у безготівковій формі шляхом перерахування відповідних сум на розрахунковий рахунок позивача на підставі акту наданих послуг, зазначеного в пункті 3.6 цього договору.

Згідно із п. 2.2 договору № 14/977/13/12-30 відповідач зобов'язується сплатити позивачу вартість послуги з транспортування природного газу ГРМ у розмірі, строки та порядку, передбаченими умовами договору.

В п. 3.6 договору № 14/977/13/12-30 передбачено, що обсяг протранспортованого природного газу ГРМ підтверджується підписаним сторонами актом наданих послуг з транспортування природного газу ГРМ, що оформлюється на підставі даних комерційних вузлів обліку.

Згідно із п. 3.9 договору № 14/977/13/12-30 акт наданих послуг підписується на підставі реєстрів обсягів реалізації природного газу споживачам відповідача, протранспортованого газорозподільними трубопроводами позивача, в яких зазначаються виділені планові обсяги газу споживачам відповідача та фактично протранспортовані позивачем обсяги газу за формою, наведеною у додатку 2 до цього договору.

Як встановлено в п. 3.10 договору № 14/977/13/12-30, акти наданих послуг є підставою для остаточних розрахунків відповідача з позивачем.

Таким чином, до моменту складення актів наданих послуг від 31.03.2014 про надання послуг з транспортування газу на суму 16 965 256,33 грн. та про надання послуг з транспортування газу на суму 38 430,89 грн., у відповідача не було підстав для остаточного розрахунку із позивачем згідно із умовами договору № 14/977/13/12-30.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо порушення норм процесуального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Апеляційний господарський суд не вбачає порушень господарським судом першої інстанції норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2016 у справі № 910/2581/16 залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" залишити без задоволення.

2. Справу № 910/2581/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Г.А. Жук

В.І. Рябуха