Рішення № 58808864, 04.07.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" липня 2016 р.Справа № 916/1497/16

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Муніципальна служба охорони"

про стягнення 409 532грн.

Суддя Літвінов С.В.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 по паспорту

Від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Муніципальна служба охорони" про стягнення заборгованості в розмірі 409 532грн., яка складається з основного боргу в розмірі 288 000грн., 3% річних в сумі 13 300грн. та інфляційних втрат в сумі 108 232грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.06.2016р. було порушено провадження по справі №916/1497/16 із призначенням до розгляду в судовому засіданні.

06.06.2016р. за вх. № 2-3042 Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю „Муніципальна служба охорони", в обґрунтування якої заявник посилається на значну суму заборгованості, скрутне становищ відповідача та ухилення його від сплати заборгованості.

Розглянувши подану позивачем заяву в порядку ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, суд відмовив у її задоволенні, з огляду на недоведеність позивачем, яким саме чином невжиття заходів по забезпеченню позову зможуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Так, у відповідності до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому суд зазначає, що в обґрунтування необхідності вжиття судом відповідних заходів до забезпечення позову позивачем лише зазначено про значний розмір заборгованості та ухиленні відповідача на протязі тривалого часту від ї погашення, натомість жодного доказу можливості невиконання в подальшому рішення суду не надано.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи заявою про знайомлення з матеріалами справи від 30.06.2016р. за вх. №16229/16 з відміткою відповідача про ознайомлення 01.07.2016р.

Крім того 01.07.2016р. до суду від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи. При цьому відповідна заява обґрунтована пізнім отримання доручення на представлення інтересів відповідача та необхідністю надання доказів, заперечень та узгодження позиції з клієнтом.

Судом в задоволенні зазначеної зави було відмовлено, з огляду на той факт, що як вказує сам представник відповідача в заяві про відкладення розгляду справи, повідомлення про призначення судового засідання на 04.07.2016р. було отримано відповідачем за 6 днів до засідання, що на думку суму є достатнім часом для вчасного надання доручення на представлення інтересів в судді, надання заперечень, доказів та узгодження позиції по справі. Зволікання з видачею представнику довіреності та в подальшому надання заяви про відкладення розгляду справи, свідчить про зловживання відповідачем своїми процесуальними правами, які полягають в затягування розгляду справи та напалені на уникнення відповідальності.

Більш того представник відповідача мав змогу з'явить до суду та надати під протокол усті пояснення по справі, проте відповідні дії представником відповідача здійснені не були.

Відповідач відзиву на позов не надав в зв'язку з чим справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 04.07.2016р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив.

01.01.2013р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Муніципальна служба охорони" (Орендар) був укладений договір оренди обладнання №030113 (далі - договір).

Пунктом 1.1 договору передбачено, що Орендодавець надає Орендарю за обумовлену договором плату в тимчасове володіння та користування обладнання, яке зазначено в Додатку №1 к договору який є невід'ємною його частиною, для використання в підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

Відповідно до Додатку №1 в оренду передається наступне обладнання: пульт централізованого спостереження „Орлан" з чотирма виносними модемами, НАSP - ключ апаратного захисту, настільний комп'ютер AMD, монітор НР, клавіатура з мишкою.

Підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 договору передбачено, що Орендодавець зобов'язується передати, згідно з Додатком №1 до договору, обладнання яке є об'єктом оренди на протязі п'яти днів з моменту підписання дійсного договору, а Орендар зобов'язаний в строки узгоджені сторонами відповідним договором вносити оренду плату за користування отриманим в оренду обладнання (пп. 2.2.4 п.2.2 договору).

Сторони відповідного договору встановили, що орендна плата по дійсному договору складає 8 000 (вісім тисяч) грн.. на місяць (п.5.1 договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та дії на протязі дванадцяти місяців з моменту його підписання, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним та припиняє свою дію 25.12.2013р. (п.9.1, п.9.2 договору). Якщо за 5 днів до спливу строку договору ні одна з його сторін не заявить про свій намір не продовжувати оренду по договору або укласти новий договір оренди на істотно інших умовах використання обладнання, договір автоматично продовжується на наступні дванадцять місяців (п.9.7 договору). Відповідної заяви до теперішнього часу від відповідача не надходило.

Позивач вказує, що свої зобов'язання за договором оренди виконав належним чином та в повному обсязі, передав відповідачу в оренду об'єкт оренди, що підтверджується підписами сторонами актом приймання передачі в оренду обладнання (Додаток 2 до договору оренди №030113 від 01.01.2013р.).

Проте відповідача свої грошові зобов'язання належним чином та в повному обсязі не виконав, в Зузку з чим у нього утворилась заборгованість з орендної плати за період з червня 2013р. по травень 2016р. в розмірі 288 000 грн. (36 місяців х 8 000грн.)

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди щодо своєчасної оплати орендної плати, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулось з відповідним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як свідчать матеріали справи, між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Муніципальна служба охорони" (Орендар) був укладений договір оренди обладнання №030113, умовами якого передбачено що Орендодавець надає Орендарю за обумовлену договором плату в тимчасове володіння та користування обладнання.

Згідно ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст.762 Цивільний кодекс України).

Згідно до ст. 193 ГК України, яка цілком кореспондується із ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення взятих на себе зобов'язань Товариство з обмеженою відповідальністю „Муніципальна служба охорони" орендну плату сплачував не в повному обсязі в зв'язку уз чим у нього утворилась заборгованість за період з червня 2013р. по травень 2016р. в розмірі 288 000 грн.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди обладнання №030113 від 01.01.2013р. в сумі 288 000грн. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення 3% річних за період з 01.06.2013р. по 31.05.2016р. в розмірі 13 300грн. та інфляційні втрати за період з липня 2013р. по квітень 2016р. в сумі 108 232грн.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз.5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові... Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011 по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі № 6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011 по справі № 11/109.

Розглянувши надані позивачем розрахунки трьох відсотків річних за прострочення виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань та інфляційних втрат, суд доходить висновку, що вказані розрахунки було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Муніципальна служба охорони" трьох відсотків річних в сумі 13 300грн. та інфляційні втрати в сумі 108 232грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідач своїм правом на захист у судовому порядку не скористався.

За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно зі ст.ст. 44,49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Муніципальна служба охорони" (65026, м. Одеса, вул. Ланжеронівська, буд.. 24А, код ЄДРОПУ 37678588) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; код: НОМЕР_1) 288 000 (двісті вісімдесят вісім тисяч)грн. 00 коп. - заборгованості з орендної плати, 13 300 (тринадцять тисяч триста)грн. 00 коп. - 3% річних, 108 232 (сто вісім тисяч двісті тридцять дві)грн. 00 коп. - інфляційних втрат та 6 142 (шість тисяч сто сорок дві)грн. 98 коп. - судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 07 липня 2016 р.

Суддя С.В. Літвінов