Рішення № 58803113, 05.07.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5186/16 Справа № 175/5018/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Міхеєва В.Ю.

Категорія 5

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Міхеєвої В.Ю.

суддів Ремеза В.А., Свистунової О.В.

за участю секретаря Синенка Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу Дніпропетровської місцевої прокуратури №3

на заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2016 року по справі

за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Дніпропетровська міська рада про визнання права власності,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_3, третя особа Дніпропетровська міська рада, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на неможливість виконати умови договору оренди щодо надання копій правовстановлюючих документів на об'єкти оренди у зв'язку з їх реконструкцією та капітальним ремонтом.

Оскільки відповідач не визнає право позивача на обєкти нерухомого майна, ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на нежитлові будівлі та споруди, що розташовані у м. Дніпропетровську по вул. Набережна Заводська, буд.78Б та у селищі Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області, вул. Совхозна, буд.110.

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлові будівлі та споруди, що розташовані у м. Дніпропетровську по вул. Набережна Заводська, буд.78Б, та складаються з: майстерні літ. А-1, гаражів літ. А1-1, А2-1, А3-1, А4-1, А5-1, загальною площею 293,5 кв.м., спортивно-тренувального комплексу літ. Б-1, загальною площею 249,9 кв.м., ґанку літ. б, навісу літ. б-1, будівлі охорони літ. В-2, загальною площею 37,1 кв.м., тераси літ. в-1,сходи літ. в, в1, тренувальний комплекс літ. Д, вбиральня літ. З, ворота №1, огорожа №2,3, ворота №4, смуга перешкод №5, мостіння І, II.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Дніпропетровська місцева прокуратура №3, діючи в інтересах держави в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Дніпропетровської міської ради та Управління поліції охорони в Дніпропетровській області, подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасуватирішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2016 року в частині задоволення позову та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 121 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

На підставі ч. 2 ст. 45 ЦПК України з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи за ОСОБА_2 право власності на нежитлові будівлі та споруди, суд першої інстанції застосував положення ст.ст. 317, 319, 321, 328 ЦК України та виходив з обставин укладання між сторонами договору оренди нерухомого майна та відсутності правовстановлюючих документів на майно у орендодавця.

З такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного зясування дійсних обставин справи, прав та обовязків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Зі змісту ч.5 ст. 11 ЦК України випливає, що цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що 16 листопада 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі укладено договір оренди № 01/2015, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 у користування нежитлові будівлі та споруди, що розташовані ум. Дніпропетровську по вул. Набережна Заводська, буд.78Б та нежитлові будівлі, розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, селище Ювілейне, вул. Совхозна, буд. 110.

Відповідно до п.5.1.2. вказаного договору, ОСОБА_4, зобов'язувався надати ОСОБА_3 не пізніше 5 днів з моменту передачі Об'єктів оренди копії правовстановлюючих документів на зазначені вище Об'єкти оренди (а.с.5-6).

Згідно зі ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Набуття права власності на нерухоме майно внаслідок правовідносин, що виникли з договору найму (оренди), законом не передбачено.

Як убачається з копії технічного паспорту на будівлі та споруди, виготовленого станом на 04 серпня 2015 року ФОП ОСОБА_5 на замовлення ОСОБА_2, майстерня з гаражами літ. А-1 - А5-1, загальною площею 293,5 кв.м., спортивно-тренувальний комплекс літ. Б-1 з навісом б-1, ґанком б, загальною площею 249,9 кв.м., будівля охорони літ. В-2 з терасою в-1, сходами в, в1, загальною площею 37,1 кв.м., тренувальний комплекс літ. Д, розташовані по вул. Набережна Заводська, буд.78Б у м. Дніпропетровську, збудовані самочинно (а.с.11-21).

Згідно із ч. ч. 1-3, 5 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Із аналізу зазначених норм матеріального права випливає, що вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними, чи порушує таке майно права інших осіб.

Зазначені норми права при ухваленні рішення судом першої інстанції не були враховані та безпідставно визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлові будівлі та споруди, що розташовані у м. Дніпропетровську по вул. Набережна Заводська, буд.78Б, які є обєктами самочинного будівництва.

Також судом не було перевірено та не надано оцінки розпорядженню Дніпропетровського міського голови № 1028 від 08 липня 2008 року, згідно з яким адреса спірному обєкту нерухомого майна присвоювалася за заявою Управління державної служби охорони при УМВС України в Дніпропетровській області (тепер - Управління поліції охорони в Дніпропетровській області) (а.с.7).

Колегією суддів встановлено, що обєкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою м. Дніпропетровськ по вул. Набережна Заводська, буд.78Б відповідно до довідки від 07 червня 2016 року № 1568/43/23/01-2016, перебувають на балансі Управління поліції охорони в Дніпропетровській області (а.с.124), яке судом першої інстанції у порушення норм процесуального права до участі у справі залучено не було.

Допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справиу відповідності з положеннями ст. 309 ЦПК України, тягне за собою скасування рішення суду у частині задоволених позовних вимог з ухваленням нового рішення про відмову у їх задоволенні.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалося та не було предметом апеляційного розгляду.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів відповідно до вимог ч.5 ст. 88 ЦПК України, стягує з ОСОБА_2 на користь Прокуратури Дніпропетровської області сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги згідно платіжного доручення № 1096 від 23 травня 2016 року в сумі 1650 грн. (а.с.78).

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 задовольнити.

Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2016 рокув частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Дніпропетровська міська рада про визнання права власності скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_2 права власності на нежитлові будівлі та споруди, що розташовані у м. Дніпропетровську по вул. Набережна Заводська, буд.78Б, та складаються з: майстерні літ. А-1, гаражів літ. А1-1, А2-1, А3-1, А4-1, А5-1, загальною площею 293,5 кв.м., спортивно-тренувального комплексу літ. Б-1, загальною площею 249,9 кв.м., ґанку літ. б, навісу літ. б-1 будівлі охорони літ. В-2, загальною площею 37,1 кв.м., тераси літ. в-1,сходи літ. в, в1, тренувальний комплекс літ. Д, вбиральня літ. З, ворота №1, огорожа №2,3, ворота №4, смуга перешкод №5, мостіння І, II, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Прокуратури Дніпропетровської області витрати по сплаті судового збору у розмірі 1650,00 грн. (тисяча шістсот пятдесят грн. 00 коп.).

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді