Рішення № 58799160, 04.07.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3817/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сидоренко І. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів Погорєлової С.О., Цюри Т.В., при секретарі Колмакові В.І, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_2» на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 29 січня 2016року по справі за позовом ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_2» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и л а:

14 серпня 2015р. представник ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_2» (надалі ПАТ «ВіЕйБі Банк») через пошту звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитом.

В обґрунтування позову представник банку послався на те, що 05 вересня 2006р. між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір за № 175/06ф, згідно якого останній отримав кредит на споживчі потреби в розмірі 43000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13% річних на терміном до 04 вересня 2012р. В якості забезпечення виконання зобов'язань по даному кредитному договору між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 05 вересня 2006р. було укладено договір поруки, згідно якого поручитель зобов'язався в повному обємі відповідати за невиконання відповідачем ОСОБА_3 взятих зобов'язань по кредитному договору. Позивач зі своєї сторони виконав договірні зобов'язання в повному обсязі, а відповідач в свою чергу зобов'язання по кредитному договору належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на 06 липня 2015р. заборгованість відповідача перед банком становить 35692,48 долари США, що складає 807964грн.66коп., які представник банку просив стягнути з відповідачів солідарно на користь ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_2» (а.с.1-2).

Відповідач ОСОБА_3 просив суд застосувати строки позовної давності до усіх вимог банку, крім платежу від 31 серпня 2012р. в розмірі 597,22 доларів США, що за курсом НБУ складає 14930грн. (а.с.5458). Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не зявилась, належним чином була повідомлена про слухання справи (а.с.46, 53).

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 29 січня 2016р. у задоволенні позову ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_2» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено (а.с.6770).

В апеляційній скарзі ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ставиться питання про скасування рішення суду та постановлення нового рішення про задоволення позову банку у повному обсязі, при цьому апелянт посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Апелянт вказав, що судом не враховано, що строк виконання кредитного договору встановлено 04 вересня 2012р. і початок строку позовної давності потрібно рахувати саме від цієї дати. Отже закінчення строку позовної давності припадає на 04 вересня 2015р., а позов банк предявив 26 серпня 2015р., тобто в межах строку позовної давності.

Судом помилково та необґрунтовано було відмовлено у задоволенні позову в звязку зі спливом позовної давності, суд помилково вважав договір поруки припиненим, не врахувавши при цьому, що відповідно до умов договору поруки від 05 вересня 2006р. порука діє до повного виконання зобовязання перед кредитодавцем ( а.с.79-80).

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, відповідача ОСОБА_3, адвоката в його інтересах, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції було встановлено, що 05 вересня 2006р. між ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_2» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 175/06ф, згідно якого останній отримав кредит на споживчі потреби в розмірі 43000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13% річних на терміном до 04 вересня 2012р. (а.с.37).

Згідно з пунктами 2.5.1, 2.5.2, 3.3.2 кредитного договору відповідач зобовязався щомісячно до дати, встановленої в графіку, наведеному в додатку № 1 до цього Договору поповнювати свій Поточний рахунок шляхом внесення готівкових коштів через касу банку або безготівковими перерахуваннями у сумі не менш суми чергового погашення відповідної частини кредиту, відсотків та інших плат, встановлених в графіку.

Додатковою угодою за №01 від 05 вересня 2006р. у пункті 2 встановлено графік повернення кредиту: щомісяця не пізніше останнього робочого дня з жовтня 2006р. по серпень 2012р. по 597,22 долари США, не пізніше 04 вересня 2012р. - 597,38 долари США (а.с.8).

З метою забезпечення виконання зобовязань Позичальника за Кредитним договором між Банком та ОСОБА_4 було укладено Договір поруки від 05.09.2006р. Згідно п. 2 Договору поруки, ОСОБА_4 солідарно відповідає перед Позивачем за виконання ОСОБА_3 зобовязань по Кредитному договору в повному обсязі, а саме: за погашення основної суми кредиту, за погашення суми відсотків відповідно до Кредитного договору, за інші виплати, належні Позивачеві та які випливають з Кредитного договору (в тому числі пені, штрафи та інші збитки) (а.с.9).

Позивач зі своєї сторони виконав договірні зобов'язання в повному обсязі, що визнав ОСОБА_3 (а.с.55), відповідач в свою чергу зобов'язання по кредитному договору належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на 06 липня 2015р. заборгованість відповідача перед банком становить 807964грн.19коп., з яких:

●заборгованість за кредитом - 21619,13 дол. США, що еквівалентно 454298грн.19коп. (по курсу НБУ за 1 долар США 21,013713грн.) ;

●заборгованість по сплаті відсотків - 14073,35 дол. США, що еквівалентно 295733грн.34коп.

●неустойка за несвоєчасне погашення кредиту 57932грн.66коп.

В позовній заяві представник банку визнав, що прострочена заборгованість виникла з 2011року (а.с.1 зворот).

З наданого суду розрахунку заборгованості на а.с.132-134 вбачається, що останній платіж по кредиту ОСОБА_3 сплатив 22 лютого 2012року в сумі 500 доларів США.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові №6-14-цс 14 від 19 березня 2014р., яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Як убачається з вищевказаного договору, сторони встановили строк його дії до 04 вересня 2012р. Відповідно до п. 3.2.2 позичальник зобовязаний щомісячно повертати частини кредитних коштів, згідно з умовами визначеними п. 2.5.1 вказаного Договору.

Згідно з умовами кредитного договору (п.п.2.5.1, 3.3.2) позичальник зобовязаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та строки, визначені в додатку № 1 до договору і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобовязання, які деталізують обовязок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обовязку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, беручи до уваги, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 1 числа кожного місяця, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобовязань.

Судом встановлено, що відповідач перестав виконувати належним чином щомісячні зобовязання з погашення кредиту та відсотків за користування кредитом 30 квітня 2009р. Останній платіж ОСОБА_3 був зроблений у лютому 2012р., у звязку з чим у позивача виникло право на дострокове виконання зобовязання, яке він не реалізував (а.с.132-134).

В судовому засіданні апеляційної інстанції сторони визнали, що останній платіж за кредитним договором відповідач ОСОБА_3 здійснив у лютому 2012році.

Суд першої інстанції зазначив, що з 2011р. утворилась заборгованість за кредитним договором, про що зазначає представник позивача у позовній заяві, в свою чергу позов банку пред'явлено 26 серпня 2015р. (згідно штемпелю вхідної кореспонденції суду), тобто з пропуском трирічного строку, встановленого ст. 257 ЦК України.

Однак, повністю з таким висновком суду погодитись не можна, з наступних підстав.

В позовній заяві, дійсно, представник банку зазначив, що з 2011р. у відповідачів утворилась заборгованість за кредитним договором (а.с.1 зворот). Але сторони визнали, що відповідач ОСОБА_3 останній платіж здійснив у лютому 2012році (а.с.57). Позов до суду представник банку пред'явив через пошту 14 серпня 2015р. (згідно штемпелю на конверті на а.с.23.

Враховуючи правову позицію висловлену Верховним Судом України у постанові №6-14-цс 14 від 19 березня 2014р., яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів, відносно того, що якщо відповідно до умов договору повернення кредиту визначено періодичними щомісячними платежами, позовна давність повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу, та умови кредитного договору та додаткової угоди за № 01 від 05 вересня 2006р., що укладені між банком та ОСОБА_3, колегія суддів приходить до висновку, що банком пропущено строк позовної давності за всіма черговими платежами окрім платежів за серпень 2012р. та вересень 2012р.

Відповідач ОСОБА_3 просив суд застосувати строки позовної давності до усіх вимог банку, крім платежу від 31 серпня 2012р. в розмірі 597,22 доларів США, що за курсом НБУ складає 14930грн. (а.с.5458). Тобто, ОСОБА_3 визнав позов частково, а саме черговий платіж за 31 серпня 2012р. в розмірі 597,22 доларів США.

Згідно додаткової угоди за № 01 від 05 вересня 2006р., укладеної між сторонами, за серпень 2012р. підлягало сплаті 597,22 долар США, а за вересень 2012р. - 597,38 доларів США (а.с.8).

Таким чином, з ОСОБА_3 підлягає стягненню на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 1194,60 доларів США (597,22+597,38=1194,60 доларів США), що за курсом НБУ на 04 липня 2016р. становить 29649грн.97коп.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що банком пропущено строк позовної давності за позовними вимогами про стягнення штрафу.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що банком пропущено шестимісячний строк предявлення вимоги до поручителя ОСОБА_4, і в цій частині апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Частиною 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлений, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З наведеного випливає, що порука припиняється у зв'язку із закінченням строку, який надається кредитору для пред'явлення вимоги поручителю. Вказаний строк може бути передбачений в договорі (договірний строк) або визначений в законі (законний строк).

За своєю правовою природою строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим) і його закінчення є підставою для припинення поруки. Строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а строком існування (дії) самого зобов'язання поруки, тому і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються.

Договором поруки від 05 вересня 2006р. строк дії поруки не визначений. Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання зобов'язання перед кредитодавцем не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Згідно умов даного договору пред'явленням вимоги до поручителя є направлення йому письмовоївимоги із зазначенням невиконаного обов'язку.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу, так і пред'явлення до нього позову. При цьому навіть в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012р. №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»).

Кредитним договором передбачено виконання основного зобов'язання до 04 вересня 2012р., а позов Банком пред'явлено 14 серпня 2015р. через пошту. Тому банком пропущено шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя ОСОБА_4, і колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір поруки між Банком та відповідачем ОСОБА_4 є припиненим і вимога Банку до неї про стягнення солідарно з боржником суми заборгованості за кредитним договором до задоволення не підлягає.

Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Наведені в апеляційній скарзі доводи, що початок перебігу строку позовної давності потрібно рахувати від 04 вересня 2012р. (строк виконання кредитного договору) не ґрунтуються на законі та спростовуються висновками Верховним Судом України, що викладені у постанові №6-14-цс 14 від 19 березня 2014р., які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

З урахуванням вищевикладеного апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині відмови у задоволені позову до ОСОБА_3, зі стягненням з ОСОБА_3 на користь банку заборгованості за кредитним договором за двома черговими платежами у розмірі 1194,60 доларів США (597,22+597,38=1194,60 доларів США), що за курсом НБУ на 04 липня 2016р. становить 29649грн.97коп.

Відповідно до вимог ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_3 на користь банку підлягає стягненню судовий збір в сумі 1378грн.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_2» задовольнити частково.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 29 січня 2016р. в частині відмови у задоволені позову ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_2» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - скасувати.

Позов ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_2» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» заборгованість за кредитним договором №175/06ф від 05 вересня 2006р. в сумі 1194,60 доларів США, що еквівалентно 29649грн.97коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» судовий збір в сумі 1378грн.

В іншій частині рішення Біляївського районного суду Одеської області від 29 січня 2016р. залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішення.

Головуючий: І.П.Сидоренко

Судді: Т.В.Цюра

ОСОБА_5