Ухвала суду № 58797088, 05.07.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №479/141/16-ц 05.07.2016 05.07.16 05.07.2016

Провадження №22-ц/784/1431/16 Головуючий у І інстанції Кондрачук А.П.

Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

У Х В А Л А

Іменем України

05 липня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т. М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Тищенку Л.С.,

за участю: представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 28 квітня 2016 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,-

в с т а н о в и л а :

24 лютого 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Позивач зазначала, що між нею та відповідачем 26 червня 2014 року було укладено договір позики на суму 2500 доларів США на підтвердження якого відповідач написала розписку та зобов'язалася повернути кошти протягом трьох місяців.

Посилаючись на те, що відповідач не виконав зобов'язання за договором позики, позивач просила стягнути на її користь суму боргу 67 250 грн., що на теперішній час еквівалентно 2500 доларам США, індекс інфляції - 34 293 грн., три проценти річних від простроченої суми - 2770 грн. 56 коп., а всього 104 313 грн.56 коп.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 28 квітня 2016 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 кошти в сумі 65 541 грн.58 коп., з яких: 63050 грн. сума боргу та 2491 грн.58 коп. - три проценти річних, судові витрати в сумі 655 грн.41 коп. В задоволенні решти вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неповноту та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила його скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з неї на користь ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 17034 грн.30 коп., з яких: основний борг - 16386 грн.50 коп., три проценти річних - 647 грн.80 коп.

Справа розглядалася у відсутність позивача та відповідача, які про дату та час розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши правильність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що згідно з розпискою від 26 червня 2014 року між сторонами укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_4 передала, а ОСОБА_3 отримала 2500 доларів США, зобов'язавшись їх повернути.

В силу положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13, від 11 листопада 2015 року № 6-1967цс15.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що на підтвердження позовних вимог, ОСОБА_4 надала розписку, складену 26 червня 2014 року ОСОБА_3, згідно тексту якої вона видала позивачеві дану розписку про те, що отримала у борг гроші 2 500 доларів США та зобов'язується їх повернути - кожного місяця по 100 доларів США.

Таким чином, зміст розписки чітко та однозначно свідчить про те, що між сторонами було укладено договір позики, оскільки містить найменування сторін зобов'язання (позикодавця та позичальника), грошову суму, яка передається, зобов'язання про повернення коштів, дату складання та особистий підпис позичальника,

Тобто в наданій позивачем розписці є усі складові боргового документа, що підтверджує укладання сторонами договору позики.

Саме про таке йдеться у правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 11 листопада 2015 р. по справі № 6-1967цс15.

За такого доводи апеляційної скарги про те, що письмового договору позики укладено не було, не існувало встановлених умов повернення боргу суперечить змісту розписки, а тому колегія суддів вважає доведеним факт укладання сторонами договору позики.

У відповідності до ч.1,3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

ОСОБА_3 у суді першої інстанції та її представник у суді апеляційної інстанції зазначали, що вона виконувала взяті на себе зобов'язання за договором позики та повернула позивачеві 1900 доларів США, проте остання відмовилася надавати розписку про повернення цієї суми. На підтвердження своїх доводів надала до суду запис розмови з позивачем зафіксованої на мобільний телефон.

Позивач у суді першої інстанції повернення відповідачем боргу частково заперечувала.

У ч. 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Порядок оголошення, дослідження та відтворення звукозапису (записів телефонних розмов), передбачений ст.ст.186,188 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, загальними нормами цивільно-процесуального законодавства України допускається залучення до справи в якості доказів звукозаписи, в тому числі, записи телефонних розмов, за виключенням вимог ч.2 ст.59 ЦПК України, відповідно до якої обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Зміст вищенаведених норм матеріального та процесуального права у сукупності свідчить про те, що прийняття часткового виконання позикового зобов'язання підлягає документальному оформленню та має підтверджуватися відповідною розпискою позикодавця про одержання часткового погашення боргу за позикою або розпискою про неможливість повернути борговий документ у зв'язку з неповним (частковим) поверненням позики.

За наведених обставин наданий відповідачем звукозапис телефонної розмови не є допустимим доказом виконання відповідачем боргового зобов'язання у відповідності до ч.2 ст.59 ЦПК України. А відтак, суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги даний звукозапис як належний та допустимий доказ по даній справі.

Доказів виконання зобов'язань з врахуванням вимог ст.545 ЦК України відповідач не надала. Наявність боргової розписки у позикодавця підтверджує наявність боргу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшли до правильного висновку про те, що відповідач, позичивши у позивача грошові кошти, їх не повернула, свої боргові зобов'язання не виконала, доказів часткового повернення коштів, що заперечує позивач, не довела.

Таким чином, за наслідками розгляду справи суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213 - 214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні, а наведені в апеляційній скарзі доводи не впливають на правильність цього рішення.

Керуючись ст.ст.307, 308, 314, 315 ЦПК, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 28 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: