Ухвала суду № 58796917, 29.06.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/4579/12 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю.М.

Провадження № 22-ц/783/246/16 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Кабаля І.І., Струс Л.Б.,

секретаря - Юзефович Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Франківської районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 липня 2015 року у справі за позовом Франківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, з участю третіх осіб: Львівської міської ради, Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у Львівській області, Львівського комунального підприємства «Магістральне», ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 про скасування реєстрації права власності, визнання договорів не чинними та демонтаж самовільної надбудови, -

в с т а н о в и л а:

Франківська районна адміністрація Львівської міської ради звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила суд зобов'язати Реєстраційну службу Львівського міського управління юстиції скасувати реєстрацію права власності на квартири № 81, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 93, 94, 95, 96, що по АДРЕСА_5, визнати нечинними договори купівлі - продажу квартири № 90 за вказаною адресою від 13.09.2011 року, квартири № 86 на за вказаною адресою від 16.12.2011 року, квартири № 85 за вказаною адресою від 13.12.2011 року, квартири № 84 за вказаною адресою від 14.07.2011 року, квартири № 83 за вказаною адресою від 22.12.2011 року, зобовязати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 демонтувати самовільно збудовані конструкції, відновити покрівлю та привести будинок АДРЕСА_5 до попереднього стану, що існував станом на січень 2008 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 611 від 19.06.2008 року дозволено ЖБК № 38 за власні кошти здійснити реконструкцію будинку АДРЕСА_5 та влаштувати дворівневі квартири за рахунок обєму шатрового даху, згідно з проектними пропозиціями. 10 грудня 2009 року вказане розпорядження на підставі розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 768 скасоване з тих підстав, що відповідачі не отримали дозволу на виконання будівельних робіт, а розпочали будівельні роботи самовільно. 22 грудня 2009 року розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 798 зобовязано ЖБК № 38 та ОСОБА_3 терміново припинити самовільно розпочаті будівельні роботи з надбудови будинку АДРЕСА_5 та в двотижневий термін демонтувати самовільно збудовані конструкції, відновити покрівлю та привести будинок у попередній стан. З огляду на таке, будівельні роботи, що виконувались відповідачами, є самочинним будівництвом.

У подальшому, на підставі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17.05.2011 року у справі № 2-1037/11, що набрало законної сили, здійснено державну реєстрацію права власності на квартири № 81, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 93, 94, 95, 96, що по АДРЕСА_5, за гр. ОСОБА_8 Разом з тим, рішенням Апеляційного суду Львівської області від 24.05.2013 року у справі № 22-ц/783/3057/13 зазначене вище рішення суду першої інстанції скасовано, а у позові гр. ОСОБА_8 у частині визнання за нею права власності на перелічені вище квартири відмовлено. Відтак, слід зобов'язати Реєстраційну службу Львівського міського управління юстиції скасувати реєстрацію права власності на квартири № 81, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 93, 94, 95, 96, що по АДРЕСА_5.

В той же час, за час апеляційного розгляду, гр. ОСОБА_8 укладено договори купівлі - продажу окремих квартир у будинку АДРЕСА_5, а саме квартири № 90 (договір від 13.09.2011 року), квартири № 86 (договір від 16.12.2011 року), квартири № 85 (договір від 13.12.2011 року), квартири № 84 (договір від 14.07.2011 року), квартири № 83 (договір від 22.12.2011 року), які слід визнати нечинними, так як такі договори не могли бути укладені.

Оскаржуваним рішенням в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 липня 2015 року оскаржила Франківська районна адміністрація Львівської міської ради.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необгрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно, підлягає скасуванню.

Зазначає, що на території ЛКП «Магістральне» Франківської районної адміністрації Львівської міської ради за адресою АДРЕСА_5 знаходиться п'ятиповерховий багатоквартирний житловий будинок, 1967 року забудови, що належить ЖБК № 38, головою якого є відповідач ОСОБА_2 Відповідно до протоколу загальних зборів ЖБК № 38 від 05.06.2007 року № 3/07, голові ЖБК № 38 ОСОБА_2 надано право укладати відповідні договори про надбудову шостого поверху. Розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 611 від 19.06.2008 року «Про реконструкцію будинку АДРЕСА_5 з надбудовою мансардного поверху» дозволено ЖБК № 38 за власні кошти здійснити реконструкцію п'ятиповерхового будинку та влаштування дворівневих квартир за рахунок об'єму шатрового даху, згідно з проектними пропозиціями. Оскільки ЖБК № 38 проводило виконання робіт з надбудови без дозволу Інспекції ДАБК у Львівській області, то 10.12.2009 року розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 768 «Про скасування розпорядження районної адміністрації від 19.06.2008 року № 611 «Про реконструкцію будинку АДРЕСА_5 з надбудовою мансардного поверху»», скасовано.

Вважає, що дане будівництво має всі ознаки самочинного, оскільки проводилося без відповідного на те дозволу, неналежно затвердженого проекту та призвело до порушення прав та інтересів інших осіб. Відтак, є усі підстави застосувати наслідки, передбачені ст. 376 ЦК України, із подальшим скасуванням державної реєстрації права власності на новозбудовані квартири та визнанням нечинними договорів купівлі-продажу на окремі квартири.

Просить рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 липня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, судові витрати стягнути з відповідачів солідарно.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з правильністю висновків суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі правильно встановлених обставин у справі, існуючих правовідносин між сторонами, а доводи апеляційної скарги правильності оскаржуваного рішення не спростовують. До такого висновку колегія суддів дійшла з врахуванням наступного.

За приписами ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши усі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пленум Верховного Суду України у п.11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до положень ст. ст. 11, 15 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

На підставі ст. ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень ст. ст. 57, 64 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які що мають значення для вирішення справи. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно протоколу № 3/07 загальних зборів Житлового-будівельного кооперативу № 38 (надалі ЖБК № 38) від 05.06.2007 року надано дозвіл на надбудову шостого поверху над п'ятиповерховим багатоквартирним житловим будинком АДРЕСА_5, з влаштуванням шатрового даху.

Згідно довіреності, посвідченої 19.06.2007 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І. і зареєстрованої у реєстрі за № 688, гр. ОСОБА_3 уповноважена на вчинення юридично значимих дій від імені ЖБК № 38.

Розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 611 від 19.06.2008 року «Про реконструкцію будинку АДРЕСА_5 з надбудовою мансардного поверху» ЖБК № 38 надано дозвіл за власні кошти здійснити реконструкцію п'ятиповерхового житлового будинку АДРЕСА_5 з надбудовою мансардного поверху та влаштуванням дворівневих квартир за рахунок шатрового даху, згідно з проектними пропозиціями.

Розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 768 від 10.12.2009 року «Про скасування розпорядження районної адміністрації від 19.06.2008 року № 611 «Про реконструкцію будинку АДРЕСА_5 з надбудовою мансардного поверху»» згадане вище розпорядження скасовано, оскільки будівельні роботи проводились без відповідного дозволу інспекції ДАБК у Львівській області, а тому самочинно.

З протоколу засідання міжвідомчої комісії у Франківському районі № 37 від 15.09.2009 року вбачається, що самочинні роботи з надбудови будинку АДРЕСА_5 здійснюють ЖБК № 38 як юридична особа та фізична особа ОСОБА_3, що діє за довіреністю від 19.06.2007 року.

У зв'язку з цим, розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 798 від 22.12.2009 року «Про демонтаж самовільної надбудови на АДРЕСА_5» саме ЖБК № 38 та гр. ОСОБА_3 зобов'язано припинити самочинно розпочаті будівельні роботи з надбудови будинку АДРЕСА_5, у двотижневий термін демонтувати самовільно збудовані конструкції, відновити покрівлю та привести будинок у попередній стан.

З листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області від 02.07.2010 року № 7/13-06-5158 вбачається, що самовільне виконання робіт з надбудови будинку АДРЕСА_5 за даними перевірок, проводить ЖБК № 38. На усунення виявлених порушень ЖБК № 38 видано припис № 1/85-ф від 11.12.2009 року про приведення покрівлі за адресою: АДРЕСА_5, до попереднього стану. Повторною перевіркою, проведеною 29.01.2010 року, встановлено факт невиконання припису, про що складено акт № 1-ф.

Судом встановлено й те, що згадані вище будівельні роботи у 2010 році було завершено, здійснено розподіл новозбудованого шостого (мансардного) поверху на окремі квартири із присвоєнням їм номерів з 81 по 96. Таким чином усі ці квартири фактично є надбудовою у будинку АДРЕСА_5 та, відповідно, становлять предмет даного спору.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 17.05.2011 року у справі № 2-1037/11, що набрало законної сили, визнано право власності на квартири № 81, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 93, 94, 95, 96, що по АДРЕСА_5, за гр. ОСОБА_8. На підставі цього-ж рішення суду здійснено державну реєстрацію таких прав власності на вищевказані квартири за гр. ОСОБА_8.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 24.05.2013 року у справі № 22-ц/783/3057/13 рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17.05.2011 року у справі № 2-1037/11 у частині визнання за гр. ОСОБА_8 права власності на квартири № 81, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 93, 94, 95, 96, що по АДРЕСА_5, скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у позові відмовлено.

Разом з тим, як вбачається з довідки, виданої 26.06.2012 року ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» за вих. № 5440, станом на 12.06.2012 року право власності на квартири № 82, № 87, № 88, № 89, № 91, № 92, № 93, № 94, № 95, № 96 в будинку АДРЕСА_5 зареєстроване за гр. ОСОБА_8 на підставі вже згаданого вище рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17.05.2011 року. Право власності ж на інші квартири у зазначеному будинку на підставі відповідних договорів купівлі-продажу уже було зареєстроване за наступними фізичними особами: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_18, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15.

Незважаючи на наведене, усі зазначені особи - власники квартир № 83, 84, 85, 86, 90 у будинку АДРЕСА_5, чи їх правонаступники, за клопотанням позивача (апелянта) до участі у даній справі у якості співвідповідачів залучені не були, хоча одні із позовних вимог стосуються визнання нечинними договорів купівлі-продажу, на підставі яких ті стали власниками згаданих квартир та скасування державної реєстрації прав власності на квартири. Незважаючи на виконання судом першої інстанції вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо роз'яснення наслідків невчинення відповідної процесуальної дії, клопотання про залучення співвідповідачів не були заявлені у встановленому процесуальним законом порядку. Належно посвідчені копії самих договорів в матеріалах справи відсутні.

Судом встановлено й те, що після набрання законної сили рішенням Апеляційного суду Львівської області від 24.05.2013 року у справі № 22-ц/783/3057/13 (24.05.2013 року) і до часу ухвалення рішення суду, що оскаржується (22.07.2015 року), а колегією суддів встановлено, що і до часу постановлення даної ухвали за результатами апеляційного перегляду справи, до Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції із заявою про скасування проведеної державної реєстрації права власності на квартири № 81, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 93, 94, 95, 96 на АДРЕСА_5 у відповідності до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ніхто, у тому числі і позивач, не звертався.

Відповідно, Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції не приймались будь-які рішення з питань відмови у скасуванні державної реєстрації права власності на квартири № 81, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 93, 94, 95, 96 на АДРЕСА_5 чи скасування такої державної реєстрації.

За таких обставин, у відповідності до вимог ст. ст. 2, 15, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і приписи діючого на момент виникнення спірних правовідносин Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 N 7/5, суд дійшов вірного висновку про передчасність пред'явлення позовної вимоги до Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції про зобов'язання до вчинення дій у вигляді скасування державної реєстрації прав власності на перелічені вище квартири, як і про те, що у випадку задоволення позову у наведеній частині, буде мати місце втручання суду у дискреційні повноваження державного органу влади, чим суд обмежений.

Відтак, позовні вимоги у частині зобов'язання Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції до вчинення дій у вигляді скасування державної реєстрації прав власності на квартири в силу того, що жодного рішення з цього приводу останньою не приймалось, а прийняття такого рішення (як про скасування реєстрації, так і про відмову у скасуванні реєстрації) належить до виключної компетенції згаданого органу влади, є безпідставними і до задоволення не підлягають.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині визнання нечинними договорів купівлі-продажу квартир № 83, 84, 85, 86, 90 у будинку АДРЕСА_5, укладених гр. ОСОБА_8 з гр. ОСОБА_10, ОСОБА_15, ОСОБА_12, ОСОБА_18, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_9 та ОСОБА_11 14.07.2011 року, 13.09.2011 року, 16.12.2011 року, 22.12.2011 року та 30.12.2011 року відповідно, суд вірно виходив з того, що приписами ст. 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права, як визнання правочину нечинним. Враховуючи ту обставину, що зазначений перелік способів захисту прав та інтересів не є вичерпним, суд конкретизував про відсутність такого способу захисту порушеного права, як визнання правочину нечинним, й в інших, спеціальних актах цивільного законодавства.

Як роз'яснюється у п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суди, відповідно до ст. ст. 215 та 216 ЦК України, розглядають справи за позовами: 1) про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; 2) про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Пред'явлення позову в інший спосіб (наприклад про визнання правочину нечинним; визнання правочину неукладеним тощо) не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом.

Обрання позивачем (апелянтом) заздалегідь невірного способу захисту свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права, а також пред'явлення позовних вимог не до тих осіб, які мають відповідати за такими вимогами, є самостійними підставами для відмови у позові у частині визнання договорів купівлі-продажу квартир нечинними. Крім того, позивачем (апелянтом) жодним чином не вказується та не наводиться, у який-же спосіб порушуються, не визнаються чи оспорюються їхні права укладеними договорами купівлі-продажу квартир, що є предметом спору.

Суд першої інстанції дійшов також висновку про безпідставність позовних вимог у частині демонтажу самовільно збудованих конструкцій та відновлення покрівлі з приведенням будинку АДРЕСА_5 у попередній стан.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що усі будівельні роботи, результатом яких стало спорудження надбудови - шостого (мансардного) поверху будинку АДРЕСА_5 і облаштування у ньому квартир № 81, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 93, 94, 95, 96, виконувались на замовлення ЖБК № 38 (замовник надбудови). Відтак, саме ЖБК № 38, як замовник, в силу положень Закону України «Про планування і забудову територій», діючого на момент виникнення спірних правовідносин, несе відповідальність за проведення будівельних робіт у встановлений законом спосіб, у тому числі і одержання необхідної дозвільної документації, виготовлення проектної документації тощо. Відповідно, наслідки невиконання зазначених умов, у тому числі і приведення об'єкта у відповідність до проектної документації, перебудова об'єкта чи його демонтаж, лежать на замовнику - ЖБК № 38, а не на відповідачах у справі - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які кожен свого часу були лише представниками ЖБК № 38 за довіреністю.

Доказом цього є також винесення Інспекцією ДАБК у Львівській області на усунення виявлених перевіркою порушень припису № 1/85-ф від 11.12.2009 року про приведення покрівлі за адресою: АДРЕСА_5 до попереднього стану, а також складення у результаті повторної перевірки акта № 1-ф від 29.01.2010 року про його невиконання. Обидва документи стосувалися саме замовника надбудови - ЖБК № 38, а не його довірених осіб.

Ухвала Господарського суду Львівської області від 08.07.2010 року у справі № 22/53 зазначеної вище обставини не спростовує, оскільки є ухвалою процесуального характеру, під час постановлення якої судом не встановлювались фактичні обставини справи, у тому числі і щодо суб'єкта, на замовлення якого виконувалась надбудова.

Незважаючи на наведене, замовника надбудови будинку АДРЕСА_5, за клопотанням позивача (апелянта) у даній справі у якості належного відповідача замість його довірених осіб замінено не було, хоча саме ЖБК № 38, як замовник, повинен відповідати за пред'явленими позовними вимогами у частині зобов'язання демонтажу надбудови і приведення покрівлі будинку у попередній стан. Незважаючи на виконання судом першої інстанції вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо роз'яснення наслідків невчинення відповідної процесуальної дії, клопотання про заміну неналежних відповідачів належним не було заявлене у встановленому процесуальним законом порядку.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про недоведеність факту здійснення безпосередньо відповідачами у справі як фізичними особами надбудови будинку АДРЕСА_5 - вірні.

Окрім того, як уже йшлося вище, пред'явлення позовних вимог не до тих осіб, які мають відповідати за такими вимогами, є самостійними підставами для відмови у позові (у даному випадку - у частині демонтажу самочинної надбудови та приведення покрівлі будинку у попередній стан).

Вірним є і висновок суду про те, що демонтаж надбудови у вигляді шостого (мансардного) поверху з розподіленими квартирами, частина яких, у свою чергу, перебуває у приватній власності фізичних осіб на підставі договорів купівлі-продажу і такі правочини не визнані недійсними у встановленому законом порядкуіз застосуванням наслідків їх недійсності, є чинними та створюють певні юридичні наслідки, призведе до грубого порушення прав вказаних осіб на власність, що є неприпустимим.

Колегія суддів також вважає безпідставним покликання позивача (апелянта) як на підставу пред'явлених позовних вимог у частині демонтажу самочинного будівництва та приведення об'єкта до попереднього стану на положення ст. 376 ЦК України, яка встановлює поняття самочинно збудованого майна і регламентує наслідки самочинної забудови, оскільки, в силу роз'яснень, що містяться у п. 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», вирішуючи позови про знесення самовільно збудованих (прибудованих, надбудованих) балконів, мансард, горищ тощо у багатоповерхових багатоквартирних будинках, суди повинні враховувати, що положення ст. 376 ЦК України до цих правовідносин не застосовуються.

Враховуючи, що спірна надбудова за рахунок горища, яка складається із шістнадцяти квартир, розташована не на першому (цокольному) поверсі багатоквартирного будинку, здійснена без одночасного зайняття частини прибудинкової земельної ділянки, то положення ст. 376 ЦК України у даному випадку застосуванню не підлягають.

Щодо покликань позивача (апелянта) на положення ст. ст. 382-383 ЦК України, то останній, як особа, котра не має повноважень щодо квартир, розміщених як у надбудові багатоквартирного житлового будинку, так і у такому будинку в цілому, з підстав, наведених у згаданих вище нормах, не довів будь-якими належними та допустимими доказами порушення своїх законних прав чи інтересів (позивач не є власником будинку чи квартир у ньому).

Відтак, надаючи правову оцінку зібраним у справі доказам та встановленим судом обставинам справи, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги позивача у цілому пред'явлені невірно, у невстановлений законом спосіб захисту, не до належних осіб, які мають відповідати за позовними вимогами, у зв'язку з чим є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги Франківської районної адміністрації Львівської міської ради висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки такі є вірними та відповідають нормам як матеріального, так і процесуального права, ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні поданих суду доказів.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення ухвалене судом на підставі наявних у справі доказів, а висновки суду ґрунтуються на їх всебічному аналізі.

З висновками суду слід погодитись, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України. Підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 липня 2015 року відсутні.

Керуючись ст. ст. 209 ч. 3, 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Франківської районної адміністрації Львівської міської ради - відхилити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 липня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Кабаль І.І.

Струс Л.Б.