Постанова № 58796121, 06.07.2016, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/6417/16-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2016 року Рівненський міський суд

під головуванням судді - Ковальова І.М.

при секретарі - Грицаюк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Рівненське об'єднане управління пенсійного фонду України Рівненської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

В Рівненський міський суд з позовом до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Рівненське об'єднане управління пенсійного фонду України Рівненської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії звернулась ОСОБА_1, у якому просить суд визнати протиправними дії Національного банку України, які полягають у відмові видати їй довідку про заробітну плату встановленого зразка, затвердженого постановою пенсійного фонду України від 04 вересня 2013 року №15-1; зобов'язати Національний банк України видати їй довідку про заробітну плату встановленого зразка, затвердженого постановою пенсійного фонду України від 04 вересня 2013 року №15-1, включивши до складових заробітної плати, середній розмір виплат, що повинні були виплачуватись старшим касирам сектору касових операцій та збереження цінностей відділу готівкового обігу і касових операцій управління Національного банку України в Рівненській області в грудні 2015 року, тобто за посадою з якої вона вийшла на пенсію.

В судове засідання позивач не з'явилась, просила суд провести розгляд справи у її відсутності.

В судове засідання представник відповідача не з'явився. Про день та час розгляду справи повідомлявся судовою повісткою. Причин своєї неявки суду не повідомив, заяв чи клопотань про перенесення розгляду справи до суду не подавав.

В судовому засіданні представник третьої особи заявлені позовні вимоги позивача не визнав та просить суд відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у письмових поясненнях на позов.

Заслухавши представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають до повного задоволення.

Судом встановлено, що позивач перебуваючи на обліку в Рівненському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Рівненської області, отримує пенсію державного службовця починаючи із 22 вересня 2009 року, обчислену виходячи із 82 % заробітної плати, з урахуванням повних 12 років стажу державної служби.

Призначення та перерахунок пенсії державним службовцям проводиться відповідно до Закону України «Про державну службу» та постанови КМУ від 31 травня 2000 року №865 на підставі поданих до управління документів.

Відповідно до постанови КМУ від 31 травня 2000 року №865 (в редакції на момент призначення позивачу пенсії та наступних перерахунків) було передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям відповідно до рішень Кабінету Міністрів України (після набрання чинності Законом України від 16 січня 2003 року N 432-IV ( 432-15 ) "Про внесення змін до Закону України "Про державну службу" заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України "Про державну службу", визначається в такому порядку: 1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, - на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку; 2) іншим пенсіонерам - на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.

Відповідно до п.5 Постанови КМУ від 31 травня 2000 року (в редакції на момент призначення та послідующих перерахунків пенсії позивача), перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики.

Постановою Пенсійного фонду України від 04 вересня 2013 року №15-1 була затверджена нова форма довідки про заробітну плату для обчислення пенсії державним службовцям. Дана постанова прийнята на виконання рішення суду, що набрало законної сили. У довідку про заробітну плату додатково включено поле (*інші виплати: матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань та винагорода за вислугою років).

09 грудня 2015 року було прийнято постанову КМУ №1013 про підвищення посадових окладів працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, в тому числі працівникам Національного банку України, в якому позивач працювала на момент виходу на пенсію державного службовця. З урахуванням цього, вона набула право і на перерахунок пенсії, що призначена згідно Закону України «Про державну службу».

На письмову заяву позивача до Національного банку України (Оскільки управління Національного банку України в Рівненській області (ЄДРПОУ №09333329) реорганізоване без наявності структурних підрозділів, які мають право видавати документи) з проханням видати довідку про заробітну плату для перерахунку пенсії, відповідач листом за №17-0008/19544 від 04 березня 2016 року повідомив, що він звернувся до Пенсійного фонду України для надання роз'яснень щодо можливості видачі довідки.

Пенсійний фонд України, в свою чергу, вказав, що згідно із Законом України №213 від 02 березня 2015 року, пенсії державним службовцям не призначаються, а як наслідок - не перераховуються. Таким чином, з урахуванням викладеного, відповідач фактично відмовив позивачу у видачі довідки про заробітну плату.

З урахуванням оглянутої відповіді на заяву позивача та системного і детального аналізу норм чинного пенсійного законодавства, вважаю дії Національного банку України, які полягають у відмові видати мені довідку про заробітну плату встановленого зразка протиправними, та такими, що ґрунтуються лише на припущеннях, а не на нормах чинного законодавства, враховуючи загальновизнані державою принципи верховенства права, законності та соціальної справедливості.

Так, статтею 49 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Аналогічні довідки про заробітну плату державних службовців протягом 2016 року неодноразово видавались працівникам виконавчого комітету Рівненської міської ради, управління соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради, Рівненської обласної державної адміністрації, на підставі них у 2016 році Пенсійними управліннями проводились перерахунки пенсійних виплат.

Вказані вище обставини не можуть заперечуватись Рівненським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Рівненської області, яке отримувало заяви про перерахунок пенсії державним службовцям, а також рішення судів про зобов'язання їх провести перерахунок пенсії.

Суд вважає, що застосування відповідачем норм Закону, які обмежують конституційні права позивача на соціальне забезпечення є прямим порушенням Конституції України, Європейської соціальної Хартії (ратифікованої Україною), Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Протоколів до неї та принципів верховенства права і законності. Окрім того, ці норми законодавства не поширюються на правовідносини, які виникли до моменту їх прийняття.

Згідно зі ст. 2 КАС України, завдання адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень тому числі органів державної влади.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо гарантується на підставі Конституції України.

Згідно з ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається та діє принцип верховенства права. Конституція України має вищу юридичну силу, а Закон та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на підставі Конституції України та повинні відповідати їй. Водночас із цим, наведеною нормою Конституції України передбачено, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантовано.

Пункт 6 ст. 92 Конституції України встановлює, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.

Ст. 37 Закону України «Про державну службу» до внесення в неї змін згідно Закону України №213-VIII від 02 березня 2015 року надавала право державним службовцям на призначення пенсії, в тому числі, у разі наявності у них 10 років стажу державної служби та за умови роботи на посадах державних службовців на момент призначення такої пенсії.

Відтак, обіймаючи посаду державного службовця позивач мала надію і намір досягнути визначеного Законом віку та звернутись до Пенсійного управління для призначення мені пенсії згідно Закону України «Про державну службу», що відбулось, коли управлінням Пенсійного фонду України в м. Рівне їй було призначено пенсію.

Застосувавши до позивача Закон №213-VIII від 02 березня 2015 року (скасування положень щодо призначення пенсій державним службовцям та виключення норм стосовно їх перерахунку) відповідач фактично звузив соціальні гарантії позивача на достатній рівень матеріального забезпечення по старості (за віком), які полягають у можливості перераховувати призначену пенсію.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну службу», державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Відповідно до частини другої статті 9 зазначеного Закону регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів державної влади, прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав свобод.

Частина 1 ст. 5 КАС України визначає, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, п.1 ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України (принцип законності) визначає, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу (ч. 4 ст. 9 КАСУ).

Тобто, законодавством чітко встановлено, що якщо Закон України №213-VIII (в частині призупинення призначення та перерахунку пенсії державним службовцям) суперечить нормам міжнародних договорів та Конституції України, як відповідач, так і суд, при розгляді даної справи, повинні застосувати принцип верховенства права та неможливості звуження існуючих прав, свобод та інтересів із прийняттям нових Законів. Закон України №213-VIII, згідно якого скасовані положення щодо призначення пенсій державним службовцям не повинен застосовуватись до моїх правовідносин (порядку перерахунку пенсії), оскільки така пенсія була призначена ще в 2009 році.

В абзаці третьому пункту 4, абзацах другому, третьому пункту 7 мотивувальної частини свого Рішення від 11 жовтня 2005 року N 8-рп Конституційний Суд України зазначив, що "... конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях,що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Конституційний Суд України в Рішенні від 11 жовтня 2005 року N 8-рп зазначив: "В Україні, як соціальній, правовій державі, політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовчих органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.

Згідно п.п.4,23 ч.1 Європейської соціальної хартії від 03 травня 1996 року, ратифікованої Закону України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» №137-V 14 вересня 2006 року усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей та кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до Розділу 11 Конституції України право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, а саме - конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.

Аналізуючи категорію «звуження змісту прав і свобод» Конституційний Суд України в мотивувальній частині свого Рішення від 11.10.2005 року №8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) констатував: «Зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики» (абзаци п'ятий, шостий пункту 4).

Крім того, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) роз'яснив своє розуміння словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». При цьому Конституційний Суд України зазначив, що «загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного прав в жодному разі не може бути порушена».

Отже, визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дій, внесення до них змін і доповнень стосовно закінчених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасування або обмеженням цих прав і свобод.

Відповідач, застосовуючи до спірних правовідносин Закон №213 від 02 березня 2015 року фактично допустив звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод шляхом скасування або обмеження наданих державою соціальних прав, гарантій, пільг, компенсацій, які були встановлені Законами України. Зазначене дає підстави вважати, що цим порушено приписи частин другої та третьої статті 22 Конституції України та частини 1 статті 58 статті 21 та 24 Конституції України.

Варто зазначити, що частиною 2 ст. 8 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (пункт 1), Україна визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання, вимог, які він виводить з цього принципу.

Європейський суд з прав людини ще в 1974 році у справі «Міллер проти Австрії» (ухвала щодо прийняття заяви №6849/72 від 16 грудня 1974 року) сформулював позицію щодо права власності громадянина на пенсію. Зокрема, у рішенні суду було зазначено, що у зв'язку із сплатою обов'язкових внесків до пенсійного фонду виникає право власності на пенсію щодо внесеної частини до цього фонду.

Згідно зі змісту ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Аналіз прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу "правомірних або законних очікувань" та захисту прав людини через призму цього принципу.

Зокрема, у справах "Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" та "Федоренко проти України" ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, N 332, с. 21, п. 31; пункт 21 рішення ЄСПЛ у справі "Федоренко проти України").

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як "існуюче майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення від 2 березня 2005 року ЄСПЛ від MALTZAN and Others v. Germany). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися "активом", вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.

Враховуючи вищевикладений аналіз висновків ЄСПЛ, сплата внесків із заробітної плати державного службовця надає право в майбутньому на використання позитивного права щодо призначення та перерахунку спеціального виду пенсії згідно Закону України «Про державну службу».

Відповідно до пункту 1 Постанови Верховної Ради України від 21 травня 2015 року N 462-VIII "Про Заяву Верховної Ради України "Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод" (Постанова N 462-VIII) схвалено заяву Верховної Ради України про відступ від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5,6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Водночас Україна не зробила відступу від Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому наголошую, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі щодо законних очікувань стосовно ефективного здійснення свого "права власності", а саме розміру щомісячної пенсії, повинна застосовуватися в Україні.

Таким чином, статтю 1 зазначеного Першого протоколу слід застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.

Тобто в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність "правомірних (законних) очікувань" є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності "правомірних очікувань" у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, "правомірні (законні) очікування" - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції" (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Ст. 12 Європейської соціальної Хартії (Ратифікована Україною 14.09.2006 року) визначає, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов'язуються: 1.започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування. 2.підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення; 3 докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень; 4.вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх і багатосторонніх угод або в інший спосіб і відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення: a) рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін; b) надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.

Оскільки з заробітної плати позивача роботодавцями постійно утримувалися та сплачувалися до Пенсійного фонду України страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, тому, на глибоке переконання, дії відповідача (відмова видачі довідки) є прямим втручанням у її право на мирне володіння особистим майном (пенсією, у обґрунтованому розмірі).

Із системного аналізу ч. 1 ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV вбачається рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином, дії відповідача щодо вибіркового застосування норм чинного законодавства до позивача, як державного службовця, є беззаперечною дискримінацією її, як особи, котра такий довгий проміжок часу служила згідно присяги.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави». А встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».

Також Конституційний суд України у рішенні від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження: «звуження обсягу прав та свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики».

Однак, положеннями Закону N 213-VIII (Закон N 213-VIII), предметом регулювання якого є інше коло питань, ніж пенсійне забезпечення державних службовців, а саме: реалізація заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів і приведення до фінансових можливостей дії положень окремих законів України (пояснювальна записка до Закону N 213-VIII).

Так, у пункті 4 мотивувальної частини свого Рішення від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Бюджетного кодексу України при підготовці, прийнятті та введенні в дію Закону про Державний бюджет. Зокрема, Конституційний Суд України вважає, що "... закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. ... При прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України). Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України".

У зв'язку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що "зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України"(абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України N 6-рп/2007).

Як зазначено в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як вказано в ст. 8 має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого рішення нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії. Судові рішення повинні ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Станом момент звернення до відповідача позивач досягнула пенсійного віку та виконала усі необхідні умови щодо призначення та отримання пенсії за віком, передбаченої Законом України «Про державну службу» (така пенсія призначена ще у 2009 року), у зв'язку з чим, їй повинна і перераховуватись така пенсія на підставі довідок про заробітну плату, виходячи з посади, яку вона обіймала на момент виходу на пенсію (завідувач каси сектора касових операцій та зберігання цінностей відділу готівкового обігу і касових операцій).

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.

Згідно частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням листа - відповіді Національного банку України, відповідачем не надано жодних доказів стосовно правомірності прийнятого ним рішення.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає що порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень з одночасним відновленням права, шляхом зобов'язання відповідача видати мені довідку про заробітну плату встановленого зразка, включивши до складових заробітної плати середні розмір виплат, що повинні були виплачуватись завідувачу каси сектора касових операцій та зберігання цінностей відділу готівкового обігу і касових операцій управління Національного банку України в Рівненській області в грудні 2015 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11,17,18,71,160,161,162,183-2,186 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Рівненське об'єднане управління пенсійного фонду України Рівненської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволити.

Визнати протиправними дії Національного банку України, які полягають у відмові ОСОБА_1 видати довідку про заробітну плату встановленого зразка, затвердженого постановою пенсійного фонду України від 04 вересня 2013 року №15-1.

Зобов'язати Національний банк України видати ОСОБА_1 довідку про заробітну плату встановленого зразка, затвердженого постановою пенсійного фонду України від 04 вересня 2013 року №15-1, включивши до складових заробітної плати, середній розмір виплат, що повинні були виплачуватись старшим касирам сектору касових операцій та збереження цінностей відділу готівкового обігу і касових операцій управління Національного банку України в Рівненській області в грудні 2015 року, тобто за посадою з якої ОСОБА_1 вийшла на пенсію.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку сторонами, а також іншими особами у зв'язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки.

Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови до Житомирського апеляцiйного адміністративного суду через Рiвненський мiський суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Головуючий :