Рішення № 58787242, 05.07.2016, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2016 року

Справа № 912/1781/16

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Балика В.М. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 912/1781/16

за позовом Фермерського господарства "Лопоцюки"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Трейд Інвест"

про стягнення 44039,16 грн

за участі представників:

від позивача - участі не брали;

від відповідача - участі не брали.

Фермерським господарством "Лопоцюки" подано до Господарського суду Кіровоградської області позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Трейд Інвест" заборгованості у сумі 44039,16 грн, з яких 42210,00 грн неповернутих коштів, 468,36 грн 3% річних та 1360,80 грн інфляційних втрат.

Ухвалою від 05.05.2016 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 912/1781/16, розгляд справи у судовому засіданні призначено на 15.06.2016 на 12:00.

Ухвалою від 15.06.2016 розгляд даної справи відкладено до 12:00 05.07.2016.

Позивачем направлено на адресу господарського суду клопотання, яке отримано судом 04.07.2016, за змістом якого позовні вимоги підтримує повністю та просить розглядати спір за наявними у справі матеріалами та без участі представника Фермерського господарства "Лопоцюки".

Відповідач участі повноважного представника у судових засіданнях не забезпечив, відзив на позовну заяву не подав, позовні вимоги не заперечив.

Конверти з ухвалами господарського суду від 05.05.2016 про порушення провадження у даній справі та від 15.06.2016 про відкладення розгляду справи, направлені судом на юридичну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Трейд Інвест", підтверджену Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 05.05.2016 – 25006, м. Кіровоград, вул. Ельворті, 7, офіс 200, повернуті органом поштового зв'язку з відміткою на конверті "За не запитом" та "Фірма вибула".

Як зазначено у пункті 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Господарський суд враховує, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду спору по суті у даному судовому засіданні, явка учасників судового процесу у судове засідання обов'язковою судом не визнавалась, а відтак суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Водночас, суд враховує, що визначений статтею 69 Господарського процесуального кодексу України процесуальний строк розгляду спору у даній справі спливає 05.07.2016.

Розглянувши наявні матеріали справи, господарський суд встановив такі обставини справи.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобал Трейд Інвест" (відповідач у справі, Постачальник) виставлено Фермерському господарству "Лопоцюки" (позивач у справі, Платник) рахунок від 09.11.2015 № 248 на оплату селітри аміачної N 34,4% (мішок) на суму 42210,00 грн.

Позивачем згідно з квитанцією від 09.11.2015 № 0.0.45862423.1 було сплачено на користь відповідача визначену у рахунку вартість товару на суму 42210,00 грн в якості передоплати за товар. Призначення платежу у вказаній квитанції – "селітра аміачна № 34.4 платник ФГ "Лопоцюки".

Позивач у позовній заяві стверджує, що в порушення досягнутих між сторонами домовленостей відповідач поставку товару не здійснив.

Позивачем на адресу відповідача направлено вимогу-повідомлення від 23.03.2016 № 23/03/2016, яку відповідач отримав 05.04.2016 (а.с. 24), за змістом якої позивач повідомив відповідача про втрачений інтерес до поставки товару, а відтак вимагає повернути протягом 7 календарних днів з моменту отримання такої вимоги суму грошових коштів у розмірі 42210,00 грн, а також сплатити на користь ФГ "Лопоцюки" 3% річних у сумі 468,36 грн та інфляційні збитки у сумі 1360,80 грн.

Дану вимогу відповідачем не виконано, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за даним позовом.

Зобов'язанням на підставі статті 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та правочинів.

Положеннями статей 525, 526, 527 ЦК України, статті 193 ГК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов'язання на підставі статті 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Відповідно до приписів статей 174, 181 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається в формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальних вимог до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Правочин, для якого законом не встановлено обов'язкової письмової форми, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частина 2 статті 205 Цивільного кодексу України).

Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина 2 статті 640 Цивільного кодексу України).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб.

За статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до частини 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідачем було виставлено позивачеві рахунок від 09.11.2015 № 248 на оплату товару на суму 42210,00 грн.

Позивачем сплачено на користь відповідача 42210,00 грн попередньої оплати за вказаним рахунком.

У зв'язку з порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами у спрощений спосіб договору поставки позивач з вимогою про повернення сплачених коштів у сумі 42210,00 грн, яку відповідачем не виконано.

Поряд з цим, господарський суд не погоджується з посиланням позивача на обов'язок відповідача повернути сплачені на його користь грошові кошти у сумі 42210,00 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України з огляду на таке.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, аналіз наведеної норми свідчить, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

Оскільки кошти в розмірі 42210,00 грн набуто відповідачем за наявності правової підстави (укладеного у спрощений спосіб договору поставки), тому їх не може бути витребувано в порядку статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України (постанова від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14).

У разі, коли позовні вимоги не відповідають матеріально-правовим способам захисту, або обраний особою, яка звернулася з позовом, спосіб захисту не призводить до поновлення його порушеного права, але при розгляді спору буде встановлений факт порушення прав цієї особи (позивача), то суд має право сам визначити належний спосіб судового захисту і ухвалити відповідне рішення щодо захисту порушеного права.

В силу статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право самостійно визначитися стосовно законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні конкретного господарського спору незалежно від змісту вимог, викладених у позовній заяві, та не застосовує лише акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. При цьому, самостійне визначення судом законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог та порушення останнім положень статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з постановою пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, зміна посилання на норми права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України (постанова від 18.12.2012 у справі № 6/5005/3915/2012).

Таким чином, господарський суд повинен надати належну правову оцінку фактичним обставинам справи (тобто підставам позову) та застосувати відповідну норму права.

Позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми грошових коштів у розмірі 42210,00 грн підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Водночас, поставку товару протягом встановленого строку та згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України відповідач не здійснив, доказів належного виконання зобов'язання відповідачем до господарського суду відповідачем не надано.

Згідно зі статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

У відповідності з частиною першою статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

В силу статті 610, частини першої статті 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина друга статті 693 Цивільного кодексу України).

У справі, що розглядається, позивач обрав способом захисту свого порушеного права повернення сплаченої суми попередньої оплати товару, що є його безспірним правом.

Відповідачем в силу вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України позовні вимоги не спростовано, заперечення щодо позову суду не надано з власної ініціативи.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з ТОВ "Глобал Трейд Інвест" 42210,00 грн здійсненої позивачем передоплати товару.

Водночас, суд не вбачає достатніх підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 468,36 грн 3% річних та 1360,80 грн інфляційних втрат з огляду на таке.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Разом з цим, зобов'язання відповідача з поставки товару за укладеним між сторонами у спрощений спосіб договору поставки не є грошовим.

Окрім того, у пункті 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Відтак позивач безпідставно нарахував до сплати відповідачеві визначені статтею 625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційні втрати.

У цій частині позовних вимог суд відмовляє.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1378,00 грн покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Трейд Інвест" (25006, м. Кіровоград, вул. Ельворті, 7, офіс 200, ідентифікаційний код 36991570) на користь Фермерського господарства "Лопоцюки" (13044, Житомирська область, Романівський район, с. Хижинці, ідентифікаційний код 34841856) заборгованість у сумі 42210,00 грн, а також 1378,00 грн судового збору.

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області протягом десяти днів з дня його підписання.

Суддя В.М. Балик