Ухвала суду № 58785492, 05.07.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2016 р. Справа № 876/3789/16

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,

участю секретаря Гользбергер А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.05.2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИЛА :

ОСОБА_1 01.04.2016року звернулась до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом уточнивши свої позовні вимоги та просить: 1. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату на загальну суму 1761,48 грн. 2. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 01.02.2016 року до набрання рішенням суду законної сили з розрахунку 89,67 грн. середньоденної заробітної плати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при її звільненні 01 лютого 2016 року відповідачем не проведено з нею повного розрахунку на загальну суму 1761,48 грн., що складається з: - 537,96 грн. - середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 25.01.2016 року по 01.02.2016 року в зв'язку з несвоєчасним поновленням на роботі; - 823,36 грн. - недоплачена частина грошової компенсації за невикористану відпустку; - 400,16 грн. - надбавки в розмірі 30% за жовтень, листопад 2014 року.

Оскаржуваною постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.05.2016 року - позов задоволено частково.

У поданій апеляційній скарзі позивач просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою задоволити позовні вимоги в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує, тим, що при її звільненні 01 лютого 2016 року відповідачем не проведено з нею повного розрахунку на загальну суму 1761,48 грн., що складається з:- 537,96 грн. - середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 25.01.2016 року по 01.02.2016 року в зв'язку з несвоєчасним поновленням на роботі; - 823,36 грн. - недоплачена частина грошової компенсації за невикористану відпустку; - 400,16 грн. - надбавки в розмірі 30% за жовтень, листопад 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.12.2014 року уточнений позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано п.п. 1 наказу № 84-к від 09.09.2014 року "Про попередження ОСОБА_1 та скасування наказів РВ ФДМУ", визнано протиправним та скасувано наказ № 88-к від 24.09.2014 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1", визнано протиправним та скасувано наказ № 92-к від 29.09.2014 року "Про скасування надбавки ОСОБА_1" у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Так, в жовтні 2014 року позивачем відпрацьовано 8 днів (перебування у

відпустці), в листопаді місяці 2014 року - 14 днів, отже підлягає сплаті 400,16 грн., яку відповідач визнав в судовому засіданні. Даючи правову оцінку вимозі позивача щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.02.2016 року до набрання рішенням суду законної сили з розрахунку 89,67 грн. середньоденної заробітної плати, суд зважає на наступне.

Статтею 116 Кодексу Законів про Працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу Законів про Працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується відповідачем, відповідач не виплатив позивачу при звільненні кошти в розмірі 400,16 грн.

Суд зауважує, що ухвалення судового рішення про стягнення компенсації за затримку розрахунку, не звільняє роботодавця від відповідальності згідно зі статтею 117 КЗпП України. Оскільки, в день звільнення позивача, відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, що належать позивачу, суд дійшов висновку, що позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з цим, суд вважає, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості (заробітну плату з урахуванням індексації) - 400,16 грн., істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи. Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, суд вважає, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 1036,00 грн. Стягуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача у сумі 1036,00 грн., суд при визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні врахував розмір спірної суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті, та прийшов до висновку про застосування принципу співмірності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-113цс16 від 27 квітня 2016 року. Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 1036 (одну тисячу тридцять шість) грн. 00 коп.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права.

Судом встановлено, що постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.01.2016 року по справі № 807/3/15, яка набула законної сили, ОСОБА_1 з 29.11.2014 року було поновлено на посаді головного спеціаліста юристконсульта юридичного відділу РВ ФДМУ по Закарпатській області, стягнуто з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 29.11.2014 року по 22.01.2016 року в розмірі 25645,62 грн., стягуто з відповідача моральну шкоду в розмірі 2500,00 грн. та допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 2017,58 грн. .

Так, начальник відділення РВ ФДМУ по Закарпатській області наказом від 25.01.2016 року за №5-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1", на виконання постанови суду, скасовує наказ РВ ФДМУ по Закарпатській області від 28.11.2014 року №122-К "Про звільнення ОСОБА_1", поновлює з 29 листопада 2014 року ОСОБА_1 на роботі на посаді головного спеціаліста сектору правового забезпечення на період відпустки основного працівника для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до дня фактичного виходу з відпустки працівника, наказує виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 29.11.2014 року по 22.01.2016 року в розмірі 25645,62 грн. за виключенням обов'язкових платежів, у т.ч. середній заробіток за час вимушеного прогулу - у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 2017,58 грн. та моральну шкоду у розмірі 2500 грн..

Позивач, заперечуючи проти такого поновлення на тимчасовій посаді, ставить резолюцію на такому: "заперечую поновлення на тимчасовій посаді, 25.01.2016р., підпис".

Наказом від 26.01.2016 року за №9-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1" начальник відділення РВ ФДМУ по Закарпатській області на виконання постанови суду, скасовує наказ РВ ФДМУ по Закарпатській області від 28.11.2014 року №122-К "Про звільнення ОСОБА_1", поновлює з 29 листопада 2014 року ОСОБА_1 на роботі на посаді головного спеціаліста сектору правового забезпечення на період відпустки основного працівника для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до дня фактичного виходу з відпустки працівника, наказує виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 29.11.2014 року по 22.01.2016 року в розмірі 25645,62 грн. за виключенням обов'язкових платежів, у т.ч. середній заробіток за час вимушеного прогулу - у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 2017,58 грн. та моральну шкоду у розмірі 2500 грн. без виключення обов'язкових платежів .

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з метою надання вказаного наказу для ознайомлення та у зв'язку з відсутністю позивача в приміщенні регіонального відділення, відповідачем 26.01.2016 року засобом телефонного зв'язку о 15:55 год. було надіслано на адресу позивача телефонограму за №11-1-00265. Номер відправленої телеграми 102020 .Згідно поштового повідомлення, регіональне відділення повідомлено, що "телеграма адресату не доставлена квартира зачинена, адресат по повідомленню за телеграмою не являється" .Так, регіональним відділенням додатково 28.01.2016 року скеровано лист з копією наказу від 26.01.2016 року №9-к на зареєстровану адресу ОСОБА_1 (з повідомленням про вручення) щодо поновлення на роботі на посаді головного спеціаліста сектору правового забезпечення . Як зазначила ОСОБА_1, копію наказу від 26.01.2016 року № 9-к разом із супровідним листом від 28.01.2016 року №1-09-00291 отримала засобами потового зв'язку 29.01.2016 року. Згідно з наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення від 27.01.2016 року №8 вбачається, що відповідачем було виплачено позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі стягнення за один місяць .

Такі дії відповідача, на переконання суду, спростовують твердження позивача, щодо ухилення відповідача від виконання рішення суду про поновлення останньої на роботі.

Щодо заявленої позивачем суми у розмірі 537,96 грн. - середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 25.01.2016 року по 01.02.2016 року у зв'язку з несвоєчасним поновленням на роботі, суд зазначає наступне.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідачем було вжито всіх необхідних заходів щодо поновлення позивача вчасно, однак відповідно до табелю обліку використання робочого часу, позивач в період з 26.01.2016 року по 01.02.2016 року на роботі у регіональному відділенні була відсутня, на телефонний зв'язок не виходила .

Для обліку використання робочого часу працівників підприємства застосовується табель обліку робочого часу - поіменний список усіх працівників відділу, служби чи іншого структурного підрозділу підприємства з відмітками навпроти кожного прізвища про використання працівником робочого часу протягом облікового періоду. У табель вносяться відомості про відпрацьований час, надурочні години, запізнення та неявки на роботу. Отже, згідно з табелем обліку використання робочого часу, позивачем в період з 26.01.2016 року по 01.02.2016 року відпрацьовано 0 годин. На переконання суду, даний факт підтверджує необґрунтованість вимог щодо виплати середнього заробітку в сумі 537,96 грн. за несвоєчасне поновлення на роботі.

Щодо заявленої позивачем суми у розмірі 823,36 грн. - недоплачена частина грошової компенсації за невикористану відпустку, суд зазначає наступне.

Алгоритм обчислення компенсації за невикористану відпустку, визначений п.7 Постанови КМ України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 року № 100. Так, пункт 7 Порядку визначає, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.01.2016 року у справі № 807/3/15 визначений середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 29.11.2014 року по 22.01.2016 року в сумі 25645,62 грн., а середньоденна заробітна плата становить 89,67 грн. із розрахунку 286 робочих днів вимушеного прогулу.

Так, згідно Порядку при розрахунку компенсації за невикористану відпустку застосовується алгоритм множення суми середньоденної заробітної плати на кількість фактично відпрацьованих днів за останні 12 місяців. При цьому, отримуємо результат сумарного заробітку за останні 12 місяців (2015 рік), який ділимо на відповідну кількість календарних днів року. Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки (п. 7 Порядку). Таким чином, виходячи із вказаного алгоритму, нарахування компенсації за невикористану відпустку складає 1956,41 грн., яку відповідач і виплатив ОСОБА_1 02.02.2016 року, згідно платіжного доручення № 20 (а.с.47).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання що у цій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо заявленої позивачем суми у розмірі 400,16 грн. - надбавка в розмірі 30% за жовтень-листопад 2014 року, суд зазначає наступне.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.12.2014 року уточнений позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасувано п.п. 1 наказу № 84-к від 09.09.2014 року "Про попередження ОСОБА_1 та скасування наказів РВ ФДМУ", визнано протиправним та скасувано наказ № 88-к від 24.09.2014 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1", визнано протиправним та скасувано наказ № 92-к від 29.09.2014 року "Про скасування надбавки ОСОБА_1" у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Так, в жовтні 2014 року позивачем відпрацьовано 8 днів (перебування у

відпустці), в листопаді місяці 2014 року - 14 днів, отже підлягає сплаті 400,16 грн., яку відповідач визнав в судовому засіданні. Даючи правову оцінку вимозі позивача щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.02.2016 року до набрання рішенням суду законної сили з розрахунку 89,67 грн. середньоденної заробітної плати, суд зважає на наступне.

Статтею 116 Кодексу Законів про Працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу Законів про Працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується відповідачем, відповідач не виплатив позивачу при звільненні кошти в розмірі 400,16 грн.

Суд зауважує, що ухвалення судового рішення про стягнення компенсації за затримку розрахунку, не звільняє роботодавця від відповідальності згідно зі статтею 117 КЗпП України. Оскільки, в день звільнення позивача, відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, що належать позивачу, суд дійшов висновку, що позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з цим, суд вважає, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості (заробітну плату з урахуванням індексації) - 400,16 грн., істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, суд вважає, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 1036,00 грн.

Стягуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача у сумі 1036,00 грн., суд при визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні врахував розмір спірної суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті, та прийшов до висновку про застосування принципу співмірності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-113цс16 від 27 квітня 2016 року.

Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 1036 (одну тисячу тридцять шість) грн. 00 коп.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

А тому висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного колегія судів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.05.2016 року у справі № 807/259/16 - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду у порядку адміністративного судочинства протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий В.В. Ніколін

Судді О.М. Гінда

В.Я. Качмар