Ухвала суду № 58785162, 05.07.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/21324/15 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

05 липня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є. В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Топіар" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2016 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Топіар" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень - задоволено.

Зокрема, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 18 серпня 2015 року №0003122204 та №0003132204.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, в період з 16 по 22 липня 2015 року Державною податковою інспекцією у у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві була проведена документальна виїзна позапланова перевірка ТОВ "Топіар" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Сенсатіка Груп» за період з 01 січня 2014 року по 01 березня 2015 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 29 липня 2015 року №47/26-57-22-04-10/38442023 про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ТОВ "Сенсатіка Груп" за період із 01 січня 2014 року по 01 березня 2015 року, згідно з висновками якого позивачем занижено податок на прибуток за 2014 рік у загальному розмірі 44 708,00 грн. та ПДВ за листопад 2014 року у розмірі 49 675,00 грн.

На підставі складеного акту перевірки, 18 серпня 2015 року відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення №0003122204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 44 708,00 грн. за основним платежем та у розмірі 11 177,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №0003132204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 49 675,00 грн. за основним платежем та у розмірі 12 418,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що в періоді, який перевірявся податковим органом, позивач мав господарські правовідносини з ТОВ "Сенсатіка Груп", зокрема, між ТОВ "Сенсатіка Груп", як постачальником, та позивачем, як покупцем, 03 листопада 2014 року укладено договір поставки, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію (багаторічні насадження), а покупець - прийняти і оплатити товар.

Відповідно до пункту 4 договору, загальна ціна даного договору становить 298 052 грн. Розрахунки за товар проводяться в готівковому порядку, щляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Сплачені за отриманий за договором товар кошти були включені позивачем до валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідного звітного періоду.

Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Згідно п. 138.1 статті 138 ПК України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит на підставі таких первинних документів: видаткових накладних від 13 листопада 2014 року №41, №42 на загальну суму 298 052,00 грн., платіжних доручень, якими підтверджується перерахування позивачем на рахунок ТОВ "Сенсатіка Груп" грошових коштів у розмірі 298 052,00 грн., податкових накладних, виписаних ТОВ "Сенсатіка Груп" на ім'я позивача, у загальному розмірі 298 052,00 грн.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.

Крім того, придбаний у контрагента товар був використаний позивачем у його подальшій господарській діяльності. Так, 31 жовтня 2014 року між КП "Міський житлово-комунальний центр", як замовником, та позивачем, як учасником, укладено договір про закупівлю товарів (робіт, послуг) за державні кошти, за умовами якого учасник зобов'язується передати у власність замовника продукцію, а замовник - прийняти та оплатити товар. Загальна вартість товару складає 346 944,00 грн.

У зв'язку з виконанням умов договору від 31 жовтня 2014 року, позивачем видано КП "Міський житлово-комунальний центр" видаткову накладу від 14 листопада 2014 року на суму 346 944,00 грн., виписано на ім'я КП "Міський житлово-комунальний центр" податку накладну від 14 листопада 2014 року №6 на суму 346 944,00 грн.

На підтвердження виконання договору від 31 жовтня 2014 року до позову також додано копії довіреності від 14 листопада 2014 року №212/1, переліку цінностей, які належить отримати, акту звіряння взаємних розрахунків позивача та КП "Міський житлово-комунальний центр".

24 листопада 2014 року на виконання умов договору КП "Міський житлово-комунальний центр" здійснило оплату вартості поставленого позивачем товару, що підтверджується копіями платіжних доручень від 18 листопада 2014 року.

Відтак, вищевказані обставини доводять факт реальності господарських операцій, здійснених позивачем за участю ТОВ "Сенсатіка Груп".

Отже позивачем правомірно було сформовано податковий кредит, оскільки наведена вище первинна документація чітко відображає операції які були здійсненні між позивачем та його контрагентом.

Позиція апелянта ґрунтується на тому, що перевіркою ТОВ «Топіар» не виявлено, а посадовими особами підприємства не надано транспортні документи, що засвідчують транспортування товару від постачальника до покупця.

Водночас, податковим органом не враховано той факт, що відповідно до умов п 3.1 договору поставки від 03 листопада 2014 року, укладеного між позивачем та ТОВ "Сенсатіка Груп" днем виконання постачальником зобов'язання по постачанню продукції вважається дата здачі продукції представникові покупця на складі за адресою: м.Южне, Одеська обл, що обумовлено необхідністю виконання позивачем умов договору про закупівлю товарів за державні кошти від 31 жовтня 2014 року.

Таким чином, витрати на перевезення товару за договором поніс постачальник, відтак, жодних первинних документів, що засвідчують транспортування товару від постачальника до покупця, окрім підписаної видаткової накладної, бути не може у зв'язку з відсутністю факту понесення таких витрат.

Отже, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товару, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем не спростовано.

Крім того, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірних сум податку по господарським операціям з контрагентом - ТОВ "Сенсатіка Груп".

Також, відповідач в обґрунтування своєї позиції посилається на протокол допиту свідка ОСОБА_3 (засновника та директора ТОВ "Сенсатіка Груп") щодо проведення ним реєстрації названого товариства за грошову винагороду та нездійснення ним від імені ТОВ "Сенсатіка Груп" фінансово-господарської діяльності.

З урахуванням матеріалів протоколу допиту свідка ОСОБА_3, за змістом якого ОСОБА_3 заперечив свою причетність до ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ "Сенсатіка Груп", податковий орган дійшов висновку, що надані позивачем документи на підтвердження господарських правовідносин з контрагентом не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування спірних сум валових витрат і податкового кредиту з ПДВ.

Суд апеляційної інстанції вважає такі висновки відповідача передчасними, такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, оскільки на час розгляду справи в суді жодного вироку щодо ОСОБА_3 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 статтею 212 КК України не винесено, а протокол допиту свідка не є належним та допустимим доказом в розумінні КАС, оскільки такі показання можуть неодноразово змінюватися впродовж проведення розслідування чи розгляду кримінальної справи.

Так, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

При цьому, висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

Будь-яких інших доводів, відмінних від наведених в суді першої інстанції, відповідачем в апеляційній скарзі не зазначено, доводів, викладених в оскаржуваному рішенні не спростовано, порушення суд норм права не доведено.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення договору між позивачем та його контрагентом, останній був зареєстрований як платник податку на додану вартість та мав свідоцтво платника податків на додану вартість у встановленому законом порядку.

Також необхідно зазначити, що невиконання контрагентом зобов'язання по сплаті податку до бюджету не являється підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість.

Крім цього, невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Як вже зазначалося, судом на момент прийняття рішення у справі не встановлено наявність постановлених у судовому порядку обвинувальних вироків стосовно посадових осіб контрагентів за фактом фіктивного підприємництва.

Враховуючи зазначене, та оскільки судом не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентом правочинів, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства

А як наслідок, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Чаку Є.В.

Мєзєнцев Є.І.