Ухвала суду № 58785131, 30.06.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/4870/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Бабенко К.А

У Х В А Л А

Іменем України

30 червня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Кузьменка В.В., Степанюка А.Г., секретаря Нестеренко Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, за участю Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Молоко» про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить судове рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення Позивача та представників Сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а Постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Як вбачається з Договору купівлі-продажу квартири від 17 серпня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрованого в реєстрі за №9973, копія якого наявна в матеріалах справи (Т.1, а.с.33), Позивач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1.

04 березня 2014 року Третій особі Відповідачем видано Дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ 114140630824, копія якого також наявна в матеріалах справи (Т.1, а.с.101-102), з реставрації приміщень першого поверху та підвалу з пристосуванням під кафе у будинку АДРЕСА_1, IV категорії складності.

Як зазначено Позивачем в адміністративному позові, починаючи з 2010 року Третьою особою у підвальному приміщенні проводяться будівельно-монтажні роботи «по реконструкції підвалу» під кафе. Під виглядом «реконструкції» ним виконується виїмка ґрунту та збільшення висоти приміщень з двох метрів до п'яти, втручаються в фундамент будинку, робляться отвори в несучих стінах, самовільно перенесено тепловий пункт, який не є власністю Третьої особи, в інше приміщення. Внаслідок проведення зазначених робіт в межах «реконструкції» у квартирі Позивача з'явились тріщини у несучих стінах, перестали відкриватися вікна та двері. Крім того, в порушення п.18 Порядку виконання будівельних робіт, дозвіл на початок виконання будівельних робіт, виданий Інспекцією за відсутності письмової згоди Позивача, як співвласника житлового будинку.

Відповідно до частини п'ятої ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Як зазначено в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2015 року (К/800/56402/14), адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача. Отже, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Проте, позивачем не зазначено, а судами не з'ясовано, яким чином факт існування дозволу на проведення реставраційних робіт першого поверху та підвалу порушують права позивача у справі. Підставами для визнання дій суб'єкта владних повноважень неправомірними є невідповідність таких дій вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який вчиняє ці дії. Утім, обов'язковою умовою визнання дій неправомірними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів. Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясування питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до адміністративного суду чи на момент прийняття судом рішення, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Згідно з частиною третьою ст. 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року №3038-VI (надалі - Закон №3038-VI), до органів державного архітектурно-будівельного контролю належать: структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад. Органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Примірне положення про органи державного архітектурно-будівельного контролю затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 6 частини першої ст. 7 Закону №3038-VI, управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється шляхом контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог будівельних норм, державних стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об'єктів містобудування (далі - вихідні дані), проектної документації.

Згідно з п.п. 2, 3 частини четвертої ст. 41 Закону №3038-VI, посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право складати протоколи про вчинення правопорушень, акти перевірок та накладати штрафи відповідно до закону; видавати обов'язкові для виконання приписи щодо, зокрема усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Між тим, відповідно до п. 7 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року №553, зокрема позаплановою перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю. Підставами для проведення позапланової перевірки є: подання суб'єктом містобудування письмової заяви про проведення перевірки об'єкта будівництва або будівельної продукції за його бажанням; необхідність проведення перевірки достовірності даних, наведених у повідомленні та декларації про початок виконання підготовчих робіт, повідомленні та декларації про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об'єкта до експлуатації, протягом трьох місяців з дня подання зазначених документів; виявлення факту самочинного будівництва об'єкта; перевірка виконання суб'єктом містобудівної діяльності вимог приписів органів державного архітектурно-будівельного контролю; вимога Держархбудінспекції про проведення перевірки; звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб'єктом містобудування вимог містобудівного законодавства; вимога правоохоронних органів про проведення перевірки.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, зокрема кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

А відповідно до частини першої ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною першою ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини першої ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів Позивача має довести належними та допустимими доказами саме Позивач.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) №1-10/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

Згідно з частиною першою ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як зазначено в Постанові Верховного Суду України від 15 грудня 2015 року у справі №800/206/15 за позовом до Президента України Порошенка Петра Олексійовича, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, про визнання незаконним акта Президента України, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

А як зазначено в Постанові Верховного Суду України від 10 квітня 2012 року №21-1115во10 у справі за позовом Акціонерного товариства «Санофі-Авентіс Франція» до Міністерства охорони здоров'я України, треті особи: Державне підприємство «Державний фармакологічний центр Міністерства охорони здоров'я України», Відкрите акціонерне товариство «Фармак», Компанія «Мілі Хелскере Лімітед», Компанія «Новахім Індастріз Лімітед» про визнання протиправними та скасування рішень, відповідно до статті 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень. Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Із наведених положень убачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що встановити факт порушення Третьою особою вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил має право відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю при проведенні позапланової перевірки Третьої особи за зверненням Позивача.

Будь-які докази встановлення органом державного архітектурно-будівельного контролю при проведенні позапланової перевірки Третьої особи за зверненням Позивача факту порушення нею вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил відсутні, у зв'язку з чим Позивачем обрано невірний спосіб захисту свого порушеного права і підстави для задоволення його адміністративного позову відсутні.

Згідно зі ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, за таких підстав, апеляційна скарга залишається без задоволення, а Постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалу складено у повному обсязі 05.07.2016 року.

Головуючий суддя Бабенко К.А.

Судді: Кузьменко В.В.

Степанюк А.Г.

Головуючий суддя Бабенко К.А

Судді: Кузьменко В. В.

Степанюк А.Г.