Постанова № 58785113, 06.07.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Курбанова Н.М.

Суддя-доповідач - Арабей Т.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2016 року справа №266/970/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Сухарька М.Г., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Маріупольського міського центру зайнятості на постанову Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 квітня 2016 року у справі № 266/970/16-а за позовом ОСОБА_4 до Маріупольського міського центру зайнятості про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

16 березня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області з адміністративним позовом до Маріупольського міського центру зайнятості про визнання рішення відповідача про призначення допомоги по безробіттю у розмірі 544 грн. неправомірним та його скасування; зобов'язання відповідача призначити позивачу допомогу по безробіттю у розмірі 1 102,40 грн.; зобов'язання здійснити з 08 лютого 2016 року перерахунок з урахуванням виплачених сум та доплатити несплачену різницю (а.с. 1-3).

Постановою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 квітня 2016 року у справі №266/970/16-а позовні вимоги позивача задоволено. Визнано рішення - наказ Маріупольського міського центру зайнятості від 12 лютого 2016 року № НТ160212 про надання статусу безробітного позивача та наказ відповідача від 15 лютого 2016 року №НТ160215 про призначення позивачу допомоги по безробіттю у розмірі 544,00 грн. неправомірними та скасовано. Зобов'язано Маріупольський міський центр зайнятості призначити позивачу допомогу по безробіттю у розмірі 1 102,40 грн. Зобов'язано Маріупольський міський центр зайнятості здійснити з 08 лютого 2016 року перерахунок допомоги по безробіттю позивачу відповідно до законодавства (а.с. 49-50).

Не погодившись із судовим рішенням, Маріупольський міський центр зайнятості подав апеляційну скаргу, в обґрунтування якої посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апелянтом зазначено, що допомога по безробіттю обчислюється виходячи з даних про страховий стаж безробітного, який виникає в разі сплати страхових внесків. У разі, якщо роботодавцем або особою не сплачено страхові внески за певний період, такий період не входить до страхового стажу.

Враховуючи те, що позивач за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за 12 місяців, що передували моменту реєстрації в центрі зайнятості, має страховий стаж менше шести місяців, він має право на отримання допомоги по безробіттю у мінімальному розмірі - 544,00 грн., відтак, наказ центру зайнятості про призначення йому допомоги по безробіттю у мінімальному розмірі є правомірним.

Крім того, апелянт наголошує на тому, що посилання позивача на наявність у нього страхового стажу у зв'язку з отриманням позивачем пенсії по інвалідності не є обґрунтованим, оскільки цих відомостей немає у Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

При цьому, апелянт вважає, що суд першої інстанції, при прийнятті спірного рішення, невірно виходив з того, що наявність у позивача стажу роботу та заборгованості по заробітній платі від попереднього роботодавця дає підстави для ототожнення поняття «страховий стаж» із «стажем роботи».

У зв'язку із вищевказаним апелянт просив суд скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі (а.с. 52-56).

Позивач, представник відповідача у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

При поданні апеляційної скарги від апелянта надійшло клопотання про її розгляд за відсутності представника центру зайнятості (а.с. 56).

24 червня та 29 червня 2016 року до канцелярії суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу від позивача разом із клопотанням про розгляд справи за його відсутності (а.с. 79-84, 85-90).

Суд апеляційної інстанції розглядає дану справу відповідно до вимог ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 з 05 січня 2011 року по 03 лютого 2016 року перебував у трудових відносинах з Публічним акціонерним товариством «Азовзагальмаш».

03 лютого 2016 року позивача звільнено у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді за станом здоров'я (а.с. 7-8).

Позивачу також встановлена третя група інвалідності у зв'язку із пораненням (контузія) та захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків служби при знаходженні в країнах де відбувалися бойові дії, строком дії до 06 листопада 2016 року (а.с. 11) та видано посвідчення, підтверджуюче факт інвалідності терміном дії до 01 грудня 2016 року (а.с. 9).

Позивач є пенсіонером по інвалідності 3 групи як інвалід армії та перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України (а.с.9, 11).

Після звільнення позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому статусу безробітного та призначення допомоги по безробіттю.

12 лютого 2016 року Маріупольським міським центром зайнятості прийнято наказ №НТ160212, яким позивачу надано статус безробітного з 08 лютого 2016 року, на підставі положень ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення».

Наказом центру зайнятості від 15 лютого 2016 року №НТ160215 ОСОБА_4 призначено допомогу по безробіттю застрахованим особам без урахування страхового стажу відповідно до п.п. 2.4 ст. 22 , п. 2 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та п.п. 2.7, 2.9. «Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності» у розмірі установленому законодавством, протягом 360 календарних днів з 15 лютого 2016 року по 08 лютого 2017 року ( а.с. 41-42, 43-44).

Не погодившись із встановленням допомоги по безробіттю в мінімальному розмірі, без урахування страхового стажу, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Спірним питанням у справі, є правомірність призначення відповідачем виплати позивачу допомоги по безробіттю в мінімальному розмірі без урахування страхового стажу.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявний страховий стаж протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи, як безробітного, становить більш ніж шість місяців, відповідно нарахування йому допомоги по безробіттю в мінімальному розмірі, як для особи, визначеної ч. 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» є неправомірним, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції частково з наступних підстав.

Згідно з ч. 1ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02 березня 2000 року № 1533-III (далі - Закону № 1553-3) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем страхові внески в сумі не менш, як мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону № 1533-3 право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, позивач працював в Публічному акціонерному товаристві «Азовзагальмаш» з 01 січня 2011 року по 03 лютого 2016 року, звільнений за п.2 ст.40 Кодексу законів про працю України,що підтверджується записами в трудовій книжці ( а.с.7-8).

Як вбачається з довідки, наданою Відповідачем період зайнятості та страховий стаж особи позивача зазначено з 01 січня 2011 року по 03 лютого 2016 року (а.с. 35).

Згідно розрахунку стажу, здійсненим відповідачем, (з урахуванням відомостей, отриманих з державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування) станом на 14 березня 2016 року страховий стаж позивача складав 21 рік, страховий стаж за останні 12 місяців, що передують реєстрації 0 місяців (а.с.12-14,36-37).

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону № 1533 застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами, особи, зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, особи, зазначені в абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.

Що кореспондується з ч. 2 Поряду надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженої Наказом Міністерства соціальної політики України № 613 від 15 червня 2015 року (далі - Порядок № 613), відповідно до положень якого якщо страховий стаж протягом 12 місяців, які передують реєстрації особи як безробітної, менший шести місяців або особа була звільнена з останнього місця роботи на підставах, передбачених пунктами 3, 4, 7 і 8 частини першої статті 40, статтями 41 (крім пункту 5) і 45 Кодексу законів про працю України, та в разі, якщо ця робота була її останнім видом зайнятості, допомога по безробіттю призначається в мінімальному розмірі, який встановлюється правлінням Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Відповідно до пп.1 п.1 Постанови правління Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, затвердженого 04.12.2015 року № 77, мінімальний розмір допомоги по безробіттю для осіб, визначених у п.2 ст.22 Закону України № 1533-3 становить 544,0 гривень, що фактично було нараховане позивачу, з розміром яким він не погоджується.

Згідно розрахункових листів позивача Публічним акціонерним товариством «Азовзагальмаш» нараховувалася з вересня 2014 року по 03 лютого 2016 року заробітна плата, при цьому з заробітної плати позивача відраховувались страхові внески, однак не були підприємством сплачені (а.с. 27-30).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що із заробітної плати позивача щомісячно утримувались суми страхових внесків, які Публічне акціонерне товариство «Азовзагальмаш» не сплачувало до Пенсійного фонду, через що в персоніфікованому обліку по позивачу відсутній відпрацьований страховий час, однак позивач не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків підприємством, на якому він працював.

Керуючись принципом законності, закріпленого в ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає, що не сплата страхових платежів до Фонду на випадок безробіття несе підприємство-страхувальник, в якому працює/працювала застрахована особа, та такі дії не можуть порушувати прав робітника, який має достатній стаж роботи для нарахування допомоги по безробіттю.

Крім того, суд зазначає, що позивач є пенсіонером по інвалідності 3 групи як інвалід армії (а.с. 11), якому виплачувалась пенсія з 26 листопада 2012 року та по теперішній час, що підтверджується відповідними розпорядженнями пенсійного органу (а.с. 82, 101).

Відповідно до абз.2 п.1 ст. 21 ЗУ№1533-3,період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій (за винятком пенсії по інвалідності) та виплат за страхуванням на випадок безробіття, включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Отже ,позивач протягом 2015року отримував пенсію як інвалід 3 групи, а тому зазначений період позивач зобов'язаний був включити до страхового стажу як період за який сплачені страхові внески. Доводи апелянта ,що пенсійні виплати по інвалідності не внесені до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що позбавляє його права зараховувати відповідний страховий стаж, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються , оскільки не внесення таких даних ,при фактичній виплаті, відповідним органом до Державного реєстру, не можуть порушувати прав позивача.

Згідно ч.1 ст.23 ЗУ №1533-3 застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб:до 2 років - 50 відсотків; від 2 до 6 років - 55 відсотків;від 6 до 10 років - 60 відсотків; понад 10 років - 70 відсотків.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів - 100 відсотків; протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків;у подальшому - 70 відсотків.

Допомога по безробіттю не може перевищувати чотирикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом.

Отже позовні вимоги позивача, щодо встановлення допомоги по безробіттю необхідно пов'язувати з відсотками від прожиткового мінімуму для працездатних осіб є необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції щодо зобов'язання відповідача призначити допомогу в розмірі 1102,40 гривень є передчасним, оскільки розрахунок допомоги зобов'язаний проводити відповідач у відповідності до вимог ч.1 ст.23 ЗУ № 1533-3.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірності нарахування допомоги по безробіттю позивачу в мінімальному розмірі 544.0 грн. та вважає, що в даній частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки позивачем помилково в позовній заяві визначено розмір допомоги по безробіттю в розмірі 1102.40 грн., позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до положень ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Як вбачається з позовної заяви, позивач не звертався до суду із вимогами про визнання рішення - наказу Маріупольського міського центру зайнятості від 12 лютого 2016 року № НТ160212 про надання позивачу статусу безробітного , в мотивувальній частині суд першої інстанції також не надає оцінки неправомірності прийнятого наказу, а відтак суд апеляційної інстанції вважає, що в резолютивній частині судом помилково вказано на задоволення не заявлених позивачем вимог щодо правомірності прийняття зазначеного наказу, тому визнання рішення-наказу Маріупольського міського центру зайнятості від 12 лютого 2016 року № НТ160212 підлягає виключенню з резолютивної частини постанови Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 квітня 2016 року, оскільки в самому наказі йдеться мова про встановлення позивачу статусу безробітного.

Що стосується наказу від 15.02.2016 року №НТ160215 призначення допомоги по безробіттю у розмірі без урахування страхового стажу відповідно до п.п. 2.4 ст. 22 , п. 2 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та п.п. 2.7, 2.9. «Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності» у розмірі установленому законодавством, протягом 360 календарних днів з 15 лютого 2016 року по 08 лютого 2017 року, у розмірі установленому законодавством, суд апеляційної інстанції вважає його протиправним в частині не зарахування страхового стажу та відповідно призначення мінімального розміру допомоги по безробіттю, у зв'язку з чим рішення- наказ №НТ160215 підлягає скасуванню .

Відповідно до ч.3 Закону № 1533 -3 ,допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості, тому орган призначаючи допомогу саме з 15 лютого 2016 року( дата надання статусу безробітного 08.02.2016 року), діяв правомірно та в межах законодавства, тому рішення суду першої інстанції щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок з 08 лютог8о 2016 року підлягає скасуванню.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції були правильно встановлені обставини справи ,однак постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню с прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог із застосуванням ч.2 ст.11 КАС України, оскільки для повного захисту прав позивача, суд апеляційної інстанції виходить за межу позовних вимог та вважає можливим зобов'язати відповідача правильно розрахувати допомогу по безробіттю відповідно до вимог ч.1 ст.23 ЗУ № 1533-3 з урахуванням страхового стажу за період отримання пенсії по інвалідності з січня 2015 року по лютий 2016 року та періоду роботи позивача в Публічному акціонерному товаристві «Азовзагальмаш» з 01 січня 2015 року по 03 лютого 2016 року.

З огляду на вищезазначене та керуючись ст.ст. 195, 197, п. 3 ч. 1 ст. 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Маріупольського міського центру зайнятості - задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 квітня 2016 року у справі № 266/970/16-а - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати рішення - наказ Маріупольського міського центру зайнятості від 15.02.2016 року №НТ160215 про призначення ОСОБА_4 допомоги по безробіттю в мінімальному розмірі 544,0 грн. відповідно до Постанови Правління Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття від 04.12.2015 року № 77 без урахування страхового стажу відповідно до п.п. 2.4 ст. 22 , п. 2 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та п.п. 2.7, 2.9. «Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності» .

Зобов'язати Маріупольський міський центр зайнятості розрахувати та виплатити ОСОБА_4 з 15 лютого 2016 року по 8 лютого 2017 року, допомогу по безробіттю відповідно до вимог та розмірів, визначених ч.1 ст.23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02 березня 2000 року № 1533-III, з урахуванням страхового стажу за період отримання пенсії по інвалідності з січня 2015 року по лютий 2016 року та за період роботи в Публічному акціонерному товаристві «Азовзагальмаш» з 01 січня 2015 року по 03 лютого 2016 року, з урахуванням сум вже виплаченої допомоги по безробіттю.

В решті позовних вимог -відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.

Судді Т.Г.Арабей

І.В.Геращенко

М.Г. Сухарьок