Постанова № 58784462, 30.06.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2016 року № 813/856/16

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Зубач С.А.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому з асіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом державного підприємства «Стрийський вагоноремонтний завод» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

Встановив:

Державне підприємство «Стрийський вагоноремонтний завод» (далі ДП «Стрийський вагоноремонтний завод») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС (далі СДПІ ОВП у м. Львові Міжрегіонального ГУ ДФС), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС від 27.10.2015 №0000392220/4221.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки прийняте відповідачем на підставі висновків, які ґрунтуються не на первинних облікових звітних документах, а виключно на припущеннях. Зазначає, що в якості доказу не підтвердження реального виконання господарських операцій є припущення податкового органу про неможливість реального виконання правочинів через відсутність за місцезнаходженням, чи відсутність кваліфікованого персоналу, основних фондів, чи неможливість проведення зустрічної перевірки з посиланням на акти ДПІ за місцем їх реєстрації в податкових органах. Вважає, що зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів, вказаних в позовній заяві та додаткових поясненнях, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, вважає оскаржуване податкове повідомлення рішення таким, що винесене з урахуванням вимог чинного законодавства. Покликається на те, що в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентами з метою настання реальних наслідків. Господарські операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.

В судовому засіданні представник відповідача заперечення підтримав, просить в задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши думку сторін, зясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС проведено позапланову виїзну перевірку ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану варість за період 2012-2014.

За результатами вищевказаної перевірки складено акт від 08.10.2015 №145/28-06-42-10/20770332, яким встановлено порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.1, п.201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ, із змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» по взаєморозрахунках з його контрагентами, що призвело до заниження податку на додану вартість в розмірі 1 442 565 грн.

На підставі вказаного акта перевірки СДПІ ОВП у м. Львові Міжрегіонального ГУ ДФС 27.10.2015 винесено податкове повідомлення-рішення №0000392220/424, яким ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» збільшено суму грошового збовязання з податку на додану вартість в сумі 2 163 847,50 грн, в тому числі за основним платежем 1 442 565 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 721 282,50 грн.

Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» оскаржило його до суду.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами і доповненнями), ЦК України, ГК України, КАС України.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або формування валових витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або формування валових витрат.

З акта перевірки від 08.10.2015 №145/28-06-42-10/20770332 видно, що позивач здійснював господарську діяльність з ТОВ «Кальтаір», ТОВ «Ретус», ТОВ ВКП "Промислово-Будівельна група", ПВКП "Укрметалцентр", ПП "Велес", ПП "Бурштин-Львів", ТОВ "Галтехпостач", ТОВ "Логістика Дистриб'юдія Сервіс", ТОВ "Стек- комп'ютер", ТОВ "Оріон" ЛТД, ТОВ "Кварц постач", ТОВ "Контракт Менеджмент", ТОВ "Крафт електрик", ТОВ "Промекспосервіс", ТОВ "Техінструменткомплект", ТОВ «Українська нафто-газова компанія».

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва-підприємцями.

Господарською діяльністю в розумінні п. 14.1.36. ст. 14 ПК України є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України (норми кодексу у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 розділу V Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, та зазначено, що первинні документі - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом встановлено, що позивач здійснював господарські операції з рядом контрагентів, тому суд дослідив господарські операції ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» з кожним з них.

Судом встановлено, що ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» укладено з ТОВ «Кальтаір» договір підряду №СВРЗ-02-15-12-94/10 від 19.09.2012, згідно якого ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» (Замовник) доручає, а ТОВ «Кальтаір» (Виконавець) зобовязується в порядку та на умовах, визначених договором, виконати капітальний ремонт з модернізацією маневрового тепловоза ЧМЕ-2.

ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» згідно платіжного доручення №977 від 28.02.2013 оплачено послуги по ремонту в сумі 300 000 грн, в тому числі ПДВ 50 000 грн та ТОВ «Кальтаір» виписано позивачу податкову накладну №4 від 28.02.2013 на загальну суму 300 000 грн, в тому числі ПДВ 50 000 грн.

Податковий орган в акті перевірки вказує, що неможливо встановити транспортування та зберігання тепловоза, оскільки ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» не надано документів, які б підтверджували його транспортування, а також не надано документів, що б підтверджували подальше використання придбаних ТМЦ в господарській діяльності, таким чином господарська діяльність ТОВ «Кальтаір» має ознаки нереальності здійснення, зокрема: відстуні фізичні, технічні та технологічні можливості у підприємства ТОВ «Кальтаір» та підприємств-постачальників до вчинення господарських операцій, а саме: відстуній кваліфікований персонал, незначний штат працюючих осіб при тому, що статутна діяльність потребує участі більшої кількості людей, відстуні основні фонди: транспортні засоби, приміщення для зберігання товарів, неможливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придататності, доступності на ринку тощо.

Суд не може погодитись з такими доводами відповідача, оскільки між позивачем та ТОВ «Кальтаір» укладено договір підряду, а не поставки товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ), тому доводи про те, що підприємства-постачальники не здійснили реальних поставок ТМЦ ТОВ «Кальтаір», який в свою чергу не поставив їх позивачу є недоречними.

Також, слід зазначити, що за умовами договору підрядник має право залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Умовами договору №СВРЗ-02-15-12-94/10 від 19.09.2012 передбачено, що ремонт тепловоза позивача здійснюється на ремонтній базі ТОВ «Кальтаір» в локомотивному депо за адресою: м. Суми, вул. Перша Залізнична,1/1, тим самим спростовується відсутність основних фондів, транспортних засобів, приміщень тощо.

Твердження про відсутність у контрагента трудових ресурсів, мінімальна кількість працівників, відсутність у власності основних засобів, майна також не можуть спростовувати фактичне виконання спірних операцій. Адже контролюючим органом в акті перевірки не наведено, які саме ресурси необхідні для надання спірних послуг, а також не доведено зв'язку цього факту з неможливістю виконати розглядувані послуги із залученням інших осіб та орендованого майна.

Необхідність використання тепловозу в господарській діяльності підприємства зумовлюється специфікою виробництва - будівництвом напіввагонів та виконання поточних видів рухомого складу (вантажних вагонів). Використання в виробничій діяльності власних локомотивів передбачено Технологічним процесом № 067-25-016-00181, затвердженим 05.04.2005. та Інструкцією про порядок обслуговування і організацію руху на під'їзній колії ДП «Стрийський вагоноремонтний завод», затвердженою 24.03.2006. (копії містяться в матеріалах справи).

Суд дійшов висновку, що висновки контролюючого органу про те, що усі операції купівлі-продажу ТОВ «Кальтаір» є безтоварними та відсутність документів, які підтверджують використання позивачем даних ТМЦ у господарській діяльності є неогрунтоаними, та такими, що не мають жодного значення до господарських операцій з отримання послуг з ремонту тепловоза ЧМЕ-2.

Що стосується обґрунтування безтоварності господарських операцій з ТОВ «Ретус», ТОВ ВКП "Промислово-Будівельна група", ПВКП "Укрметалцентр", ПП "Велес", ПП "Бурштин-Львів", ТОВ "Галтехпостач", ТОВ "Логістика Дистриб'юдія Сервіс", ТОВ "Стек- комп'ютер", ТОВ "Оріон" ЛТД, ТОВ "Кварц постач", ТОВ "Контракт Менеджмент", ТОВ "Крафт електрик", ТОВ "Промекспосервіс", ТОВ "Техінструменткомплект", то податковий орган в акті перевірки посилається на відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей у підприємства та підприємств-постачальників до вчинення задекларованих господарських операцій.

Суд відзначає, що реальність проведених операцій позивача з вказаними вище контрагенами підтверджується наступними документами: договорами, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями про оплату ТМЦ, накладними на відпуск отриманого товару кінцевим споживачам, прихідними ордерами, актами приймання-передачі товару, банківськими виписками про оплату відпущених ТМЦ кінцевим споживачам та іншими документами, які містяться в матеріалах справи.

Досліджені податкові накладні, які відповідно до п.201.10 ПК України є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, були видані позивачу в період з 2012 по 2014 та надавали право на формування відповідного податкового кредиту та їх юридична дійсність податковою інспекцією не оспорюється.

Як видно з акта перевірки, єдиною обставиною, на яку посилається відповідач, як на підставу безтоварності господарських операцій є те, що неможливо встановити транспортування та зберігання товару, так як ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» не надав документів, що підтверджували б його транспортування та також не надано документів, які б підтверджували подальше використання придбаних ТМЦ в господарській діяльності.

З даного приводу суд зазначає, що Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполучені визначається Законом України «Про автомобільний транспорт» та Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 25.02.2009.

Згідно змісту п. 2 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009. № 207, для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб необхідно мати: накладну або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Для водія юридичної особи необхідним є також дорожній лист з відмітками про проведення передрейсових медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

Отже, наявність товарно-транспортної накладної не є обов'язковою умовою для водіїв юридичних осіб, що здійснюють перевезення для власних потреб.

Також листом від 19.09.2013. № 11569/6/99-99-22-01-03-15/1128 Міністерство доходів і зборів України повідомило, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, тому за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для невизнання витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, підставами для формування податкового кредиту є наявність належним чином оформленої податкової накладної, митної декларації, заяви зі скаргою на постачальника, поданої відповідно до пункту 201.10 статті 201 Кодексу, бухгалтерської довідки, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 Кодексу, або інших документів, передбачених пунктом 201.11 статті 201 Кодексу.

Товарно-транспортна накладна не міститься в переліку документів, що визначають право на формування податкового кредиту.

Отже, відсутність товарно-транспортних накладних не являється підставою для беззаперечного висновку щодо завищення позивачем суми податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки зазначені документи є обов'язковими у разі оподаткування операцій за договором перевезення, а не договору постачання, який було укладено позивачем із його контрагентами.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про реальність та товарність господарських операцій між ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» та ТОВ «Кальтаір», ТОВ «Ретус», ТОВ ВКП "Промислово-Будівельна група", ПВКП "Укрметалцентр", ПП "Велес", ПП "Бурштин-Львів", ТОВ "Галтехпостач", ТОВ "Логістика Дистриб'юдія Сервіс", ТОВ "Стек- комп'ютер", ТОВ "Оріон" ЛТД, ТОВ "Кварц постач", ТОВ "Контракт Менеджмент", ТОВ "Крафт електрик", ТОВ "Промекспосервіс", ТОВ "Техінструменткомплект" на підставі належним чином складених первинних документів, а відтак правомірність задекларованого податкового кредиту в сумі 421 993,88 грн.

Що стосується взаємовідносин ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» з ТОВ «Українська нафто-газова компанія», то судом встановлено, що між останніми укладено договір поставки природного газу від 14.11.2012 №П/12-254, згідно з яким ТОВ «Українська нафто-газова компанія» (Постачальник) зобовязується передати Покупцю природний газ (товар), а ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» (Покупець) прийняти та оплатити газ на умовах даного Договору.

На виконання умов даного договору позивач надав акти передачі-приймання природного газу №1 від 30.11.2012, №2 від 31.12.2012, №3 від 31.01.2013, №4 від 28.02.2013, б/н від 31.03.2013, б/н від 30.04.2013, б/н від 31.05.2013, б/н від 30.06.2013, б/н від 31.07.2013 відповідно до яких ТОВ «Українська нафто-газова компанія» передав, а ДП «Стрийський вагоноремонтний завод», який є кінцевим споживачем, прийняв природний газ, імпортований згідно з кодом УКТ ЗЕД НОМЕР_1 згідно договору №П12-254 від 14.11.2012 у період з листопада 2012 по липень 2013 в загальній кількості 1 625 719 тис.куб.м всього на загальну суму 6 836 118,40 грн в тому числі 1 139 353,07 грн. Дані акти підписані газотранспортною організацією ПАТ «Львівгаз», УЕГГ Стрийського відділення газового господарства.

ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» оплачено отриманий газ згідно платіжних доручень від 07.12.2012, від 18.12.2012, від 28.12.2012, від 09.01.2013, від 15.01.2013, від 07.02.2013, від 01.02.2013, від 08.02.2013, від 28.02.2013, від 04.03.2013, від 05.03.2013, від 28.03.2013, від 29.03.2013, від 15.04.2013, від 30.04.2013, від 17.05.2013, від 31.05.2013, від 12.06.2013, від 23.07.2013.

ТОВ «Українська нафто-газова компанія» виписало ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» податкові накладні №1042 від 30.11.2012 на загальну суму 497 561,05 грн, №738 від 30.12.2012 на загальну суму 885 451,02 грн, №65 від 07.02.2013 на загальну суму 2222,95 грн, №91 від 08.02.2013 на загальну суму 300 000 грн, №193 від 15.01.2013 на загальну суму 300 000,99 грн, №333 від 18.12.2013 на загальну суму 2438,95 грн, №775 від 31.01.2013 на загальну суму 797 777,05 грн, №723 від 28.12.2013 на загальну суму 300 000 грн, №40 від 05.03.2013 на загальну суму 42 913,53 грн, №491 від 28.03.2013 на загальну суму 500 000 грн, №534 від 29.03.2013 на загальну суму 100 000 грн, №671 від 31.03.2013 на загальну суму 547 692,01 грн, №644 від 28.02.2013 на загальну суму 457 086,47 грн, №643 від 28.02.2013 на загальну суму 300 000 грн, №514 від 30.04.2013 на загальну суму 700 000 грн, №142 від 30.04.2013 на загальну суму 2307,99 грн, №86 від 17.05.2013 на загальну суму 200 000 грн, №166 від 31.05.2013 на загальну суму 400 000 грн, №193 від 30.06.2013 на загальну суму 107 998,16 грн, №167 від 23.07.2013 на загальну суму 100 000 грн, №79 від 12.07.2013 на загальну суму 1,84 грн, №335 від 31.07.2013 на загальну суму 423 962,52 грн.

Як видно з акта перевірки згідно системи автоматизованого співставлення податкового зобовязання та податкового кредиту в розрізі контрагентів АІС Податковий блок встановлено розбіжність між контрагентами в сумі 1 161 235,75 грн.

Представник відповідача стверджує, що перевіркою не підтверджено фактичне погходження та отримання ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» від ТОВ «Українська нафто-газова компанія» газу природного імпортного походження, тому податкові та видаткові накладні, виписані ТОВ «Українська нафто-газова компанія» вважаються непідтвердженими і, відповідно, не надають права на податковий кредит та витрати.

Як на підставу таких тверджень відповідач вказує, що відповідно до ухвали слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 23.05.2016 у справі №776/316/16-к з матеріалів кримінального провадження №32016230000000026 від 28.03.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 366 КК України встановлено, що Основянською ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області складено акти «Про неможливість проведення зустрічної звірки субєкта господарювання ТОВ «Українська нафто-газова компанія» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.06.2012 по 16.01.2014» №1137/20-38-23-01-04/37764888 від 12.08.2014 та №1175/20-38-22-01-04 від 27.08.2014.

Також, 01.12.2015 оперативними співробітниками СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ ДФС до Реєстру облікових карток субєктів фіктивного підприємництва внесено відомості про ТОВ «Українська нафто-газова компанія» у звязку з внесенням до ЄДРС за №32015100110000200 відомостей про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 205 КК України.

В рамках цього кримінального провадження в якості свідка була допитана керівник ТОВ «Українська нафто-газова компанія», яка повідомила про непричетність до діяльності зазначеного підприємства.

Таким чином, відповідач стверджує, що особи які контролювали діяльність ТОВ «Українська нафто-газова компанія», використовуючи реквізити і банківські рахунки підконтрольного субєкта господарської діяльності, документально оформлювали неіснуючі операції на одержання й продаж товарно-матеріальних цінностей в адресу субєкта господарської діяльності реального сектору економіки, зокрема і ДП «Стрийський вагоноремонтний завод», для відображення в бухгалтерському й податковому обліку з метою незаконного формування податкового кредиту й валових витрат.

Крім того, відповідач як на доказ нереальності здійснення господарських операцій ТОВ «Українська нафто-газова компанія» посилається також на ухвалу Соломянського районного суду м. Києва від 11.03.2016 у справі №760/4396/16-к, відповідно до якої з матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32015100110000200 від 30.07.2015 за фактом умисного ухилення від сплати податків службовими особами ПАТ «Український графіт» за ознаками кримінальних правовопорушень, передбачених ч.3 ст. 212 КК України та ч.2 ст. 205 КК України встановлено, що під час проведення досудового розслідування було допитано в якості свідка директора ТОВ «Українська нафто-газова компанія», яка пояснила, що вона не має відношення до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Українська нафто-газова компанія», жодного документа вказаного підприємства не підписувала. Таким чином, в ході досудового розслідування встановлено, що ТОВ «Українська нафто-газова компанія» створено нестанволеними в ході досудового слідства особами без мети здійснення госопдарстької діяльності, а з метою прикриття незаконної діяльності ПАТ «Український графіт» та інших підприємств, спрямоване на незаконне формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віалових витрат підприємств.

Представник позивача стосовно таких тверджень відповідача в судових засіданнях заперечував та зазначав, що в податковому законодавстві діє принцип індивідуальної відповідальності кожного платника податків за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів, тому ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» не може відповідати за дії ТОВ «Українська нафто-газова компанія». Крім того вказував, що вина може бути встановлена лише вироком у кримінальній справі, а проведення досудового розслідування у кримінальній справі не може бути підставою для визнання господарських операцій ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» та ТОВ «Українська нафто-газова компанія» нереальними.

Зважаючи на доводи представників сторін, з даного приводу суд зазначає, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Судом встановлено, що позивач підтверджує реальність його господарських операцій з ТОВ «Українська нафто-газова компанія» наданими до дослідженими вище договором поставки природного газу, податковими та видатковими накладними, актами передачі-приймання природного газу, платіжними дорученнями, на підставі яких позивачем обґрунтовано віднесло суми ПДВ до податкового кредиту.

Водночас судом також встановлено, що за фактом фіктивного підприємства проводитися досудове слідство по кримінальному провадженню №32014100000000036 та порушено кримінальне провадження №32016230000000026 від 28.03.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 366 КК України та кримінальне провадження №32015100110000200 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 205 КК України ТОВ «Українська нафто-газова компанія».

В рамках цих кримінальних проваджень в якості свідка була допитана керівник ТОВ «Українська нафто-газова компанія», яка повідомила про непричетність до діяльності зазначеного підприємства, в тому числі й первинних документів.

Такі обставини не можуть залишитися неврахованим судами, оскільки ознаки фіктивного підприємства несумісні з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Відповідно до положень статті 244-2 КАС України Висновок Верховного Суду України прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про невідповідність даних податкового обліку ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» за операціями з ТОВ «Українська нафто-газоіа компанія» критеріям документальної підтвердженості, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення від 27.10.2015 №0000392220/4221 в частині визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість 1 741 853,62 грн є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем не надано суду достатніх доказів на підтвердження правомірності визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість 421 993,88 грн, а тому податкове повідомлення-рішення від 27.10.2015 №0000392220/4221 є протиправним та підлягає скасуванню в частині, а позов задоволенню частково.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,

Постановив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС від 27.10.2015 №0000392220/4221 в частині визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 421 993,88 грн.

Стягнути з Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС за рахунок її бюджетних асигнувань на користь державного підприємства «Стрийський вагоноремонтний завод» судовий збір в розмірі 6 329 (шість тисяч триста двадцять девять) грн 90 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Суддя Р.М. Брильовський