Постанова № 58784130, 11.04.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2016 р. Справа №805/157/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 11 година 20 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.

при секретарі судового засідання Проніні Д.С.

за участю

позивача ОСОБА_1 особисто

представника відповідача 1 ОСОБА_2 на підставі довіреності

представника відповідача 2 ОСОБА_3 на підставі довіреності

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, ОСОБА_4 міського відділу (з обслуговування міста Словянськ та Словянського району) ГУМВС України в Донецькій області про визнання незаконним та скасування наказу і поновлення на роботі, -

встановив:

22 січня 2016 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1, датований 22 січня 2016 року, до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання незаконним та скасування наказу і поновлення на роботі (а.с. 3-4).

Ухвалою від 25 січня 2016 року позовна заява залишена без руху із наданням позивачу строку для усунення її недоліків (а.с. 12).

02 лютого 2016 року позивач надала уточнений адміністративний позов, в якому просила:

-визнати незаконним і скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 385о/с про звільнення позивача з роботи відповідно до п. 8 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у звязку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників;

-поновити ОСОБА_1 на роботі (а.с. 16-17).

Ухвалою від 04 лютого 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі № 805/157/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - відповідач 1 або ГУМВС в області) про визнання незаконним та скасування наказу і поновлення на роботі (а.с. 1).

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що 15 травня 2004 року вона була прийнята на державну службу до ОСОБА_4 районного відділу ГУМВС України в Донецькій області бухгалтером-касиром фінансового відділу.

У звязку з ліквідацією ОСОБА_4 районного відділу ГУМВС України в Донецькій області позивач переведена на посаду спеціаліста ІІ категорії фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку, їй присвоєно 13 ранг 7 категорії посад державних службовців.

Наказом ГУМВС в області від 06 листопада 2015 року № 385о/с вона звільнена з роботи відповідно до п. 8 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію», п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Позивач вважала своє звільнення незаконним, оскільки вона має чотирьох неповнолітніх дітей, на час виникнення спірних правовідносин перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а тому на підставі ст.ст. 21, 22, 24 Конституції України, ст. 3 Декларації про загальні засади державної політики України стосовно сімї та жінок, затвердженої постановою Верховної Ради України від 05 березня 1999 року № 475-XIV, ст. 184 Кодексу законів про працю України просила задовольнити позов (а.с. 16-17).

В судовому засіданні позивач підтримала заявлені вимоги з підстав, викладених в адміністративному позові, надала пояснення, аналогічні тим, що наведені у позовній заяві, просила задовольнити позов.

Відповідач 1 ГУМВС в області позов не визнав, надав письмові заперечення, сутність яких полягала у наступному.

ОСОБА_1 проходила службу в ОСОБА_4 на посаді спеціаліста ІІ категорії фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку. Наказом ГУМВС в області від 05 серпня 2013 року № 260о/с їй була надана відпустка для догляду за дитиною з 30 червня 2013 року до 10 квітня 2016 року.

У рамках реформування правоохоронної системи України, 02 липня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Національну поліцію», який опубліковано в газеті «Голос України» №№ 141-142, 06 серпня 2015 року. Розділом ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, що цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, та з 07 листопада 2015 року Закон України «Про міліцію» втрачає чинність.

Посилаючись на ст. 57, ч. 5 ст. 94 Конституції України, ст. 4 Указу Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності», відповідач 1 стверджував, що законодавець надав можливість громадянам ознайомитись зі змістом нового акту законодавства та визначити заходи щодо його реалізації.

Згідно з п. 8 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи МВС України.

У постанові Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 йдеться про повну ліквідацію територіальних органів МВС України, в тому числі ГУМВС в області та ОСОБА_4 Накази МВС України про створення нових структурних підрозділів, які б дублювати або перейняли функції ГУМВС в області та ОСОБА_4 не видавалися. Жодних відомостей про правонаступництво ГУМВС в області та ОСОБА_4 в згаданій постанові не міститься. Окремих наказів щодо правонаступників відповідачів 1 і 2 МВС України також не видавало.

Таким чином, не існує рішення, яким визначено установи - правонаступники ГУМВС в області та ОСОБА_4, або факту проведення реорганізації, яка передбачає наявність осіб, які нестимуть права та обовязків установ, що ліквідуються.

Посилаючись на ст. 104 Цивільного кодексу України та розяснення Міністерства юстиції України від 25 січня 2011 року, відповідач 1 стверджував, що ліквідація це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обовязки. У разі ліквідації уся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується.

Прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи надає право роботодавцю або уповноваженому ним органу ініціювати звільнення працівників.

У разі, якщо вивільнення є масовим, відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане масове вивільнення працівників.

07 вересня 2015 року ОСОБА_4 надав до ОСОБА_4 міського центру зайнятості інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у звязку із змінами в організації виробництва і праці, заплановане на листопад 2015 року.

Обовязок щодо попередження не пізніш як за два місяці всіх працівників про звільнення у звязку з ліквідацією ОСОБА_4 виконано, про можливе майбутнє звільнення позивач повідомлена особисто.

Відповідач 1 наголошував, що вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до вказаного закону не є обовязком роботодавця. До того ж, ГУМВС в області та ОСОБА_4 повноваженнями щодо зобовязання іншої юридичної особи працевлаштувати працівників не наділені.

Перебування працівників на лікарняному чи у відпустці не перешкоджало їх звільненню, що визначено п. 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію», який неконституційним не визнавався.

З заявою про звільнення за переведенням на роботу до Національної поліції ОСОБА_1 не зверталася, заяву про прийняття на службу до Національної поліції вона не подавала, що свідчило про відсутність її бажання проходити службу в поліції.

Відповідач 1 доводив, що за сукупністю наведених обставин, враховуючи належне повідомлення позивача про можливість звільнення та не виявлення ОСОБА_1 бажання проходити службу в поліції, ГУМВС в області при прийнятті оскаржуваного наказу діяло в межах повноважень, в порядку та способом, що визначені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання незаконним і скасування наказу ГУМВС в області від 06 листопада 2015 року № 385о/с задоволенню не підлягають.

Поновлення позивача на попередній посаді неможливо у звязку з її скороченням.

Відповідач 1 стверджував, що у випадку відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю працівник на власний розсуд звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Посилаючись на положення Законів України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», відповідач 1 доводив, що позивач не була позбавлена гарантій соціального захисту та подальшого її працевлаштування, а тому просив відмовити в позові (а.с. 53-58, 93-95).

В судовому засіданні 01 квітня 2016 року представник відповідача 1 позов не визнала, надала пояснення, аналогічні тим, що наведені у письмових запереченнях, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 10 березня 2016 року до участі у справі у якості відповідача залучений ОСОБА_4 міський відділ (з обслуговування міста Словянськ та Словянського району) ГУМВС України в Донецькій області (далі відповідач 2 або ОСОБА_4) (а.с. 36-37).

Відповідач 2 ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення, аналогічні тим, що подані ГУМВС в області, просив відмовити в позові (а.с. 108-109).

В судовому засіданні представник відповідача 2 позовні вимоги не визнала, надала пояснення, аналогічні тим, що наведені у письмових запереченнях, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Про дату, час і місце судового розгляду сторони повідомлені належним чином з дотриманням вимог ст.ст. 33-36, 38 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Відповідач 1 явку свого представника до судового засідання не забезпечив.

На підставі ч. 4 ст. 128 КАС України справа розглянута за відсутності представника відповідача 1.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України здійснювалося повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Зясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Відповідач 1 Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (ідентифікаційний код 08592158) зареєстроване як юридична особа 10 липня 1994 року, про що 30 листопада 2006 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 266 120 0000 022578.

З 10 листопада 2015 року ГУМВС в області перебуває в стані припинення.

На час судового розгляду запис про державну реєстрацію припинення ГУМВС в області як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесений (а.с. 42-43, 100-104).

Відповідач 2 ОСОБА_4 міський відділ (з обслуговування міста Словянськ та Словянського району) ГУМВС України в Донецькій області (ідентифікаційний код 08671604) зареєстрований як юридична особа 10 серпня 2006 року, про що 25 травня 2007 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 277 120 0000 001476.

З 09 листопада 2015 року ОСОБА_4 перебуває в стані припинення.

На час судового розгляду запис про державну реєстрацію припинення ОСОБА_4 як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесений (а.с. 44-46).

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджено паспортом громадянина України серії ВК № 069325, виданим ОСОБА_4 УМВС України в Донецькій області 19 жовтня 2004 року (а.с. 5).

Позивач має чотирьох дітей:

- ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджено свідоцтвом про народження серії І-НО № 019247 (а.с. 8);

- ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджено свідоцтвом про народження серії 1-НО № 131854 (а.с. 9);

- ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, що підтверджено свідоцтвом про народження серії 1-НО № 287598 (а.с. 10);

- ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, що підтверджено свідоцтвом про народження серії І-НО № 512120 (а.с. 11).

Позивач працювала перебувала на державній службі, яку проходила в ОСОБА_4

На підставі наказу ГУМВС в області від 05 червня 2013 року № 1332 «Про оголошення наказу МВС України від 18.04.2013 № 373 «Про затвердження штатів органів і підрозділів ГУМВС України в Донецькій області» наказом ГУМВС в області від 05 серпня 2013 року № 260о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 з 05 серпня 2013 року переведена на посаду спеціаліста 2 категорії сектору фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ОСОБА_4 з одночасним увільненням її від посади спеціаліста 2 категорії фінансового сектору цього міського відділу (а.с. 110).

Наказом ГУМВС в області від 05 серпня 2013 року № 260о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 спеціалісту 2 категорії фінансового сектору ОСОБА_4 надана відпустка по догляду за дитиною з 30 червня 2013 року до 10 квітня 2016 року (а.с. 110).

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 обіймала посаду спеціаліста 2 категорії сектору фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ОСОБА_4 та знаходилась у відпустці по догляду за дитиною.

Зі змістом Закону України «Про Національну поліцію», зокрема з п.п. 8-11 розділу ХІ цього Закону, ОСОБА_1 ознайомлена під особистий підпис 20 серпня 2015 року, що підтверджено відповідною відомістю (а.с. 79, 97).

07 вересня 2015 року ОСОБА_4 надав до ОСОБА_4 міського центру зайнятості Інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у звязку із змінами виробництва і праці за формою № 4-ПН.

Відповідач 2 повідомив міський центр зайнятості про заплановане на 06 листопада 2015 року масове вивільнення 358 працівників, в тому числі спеціаліста ІІ категорії сектору фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку (а.с. 80-81).

Як свідчить довідка відділу документального забезпечення Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 22 березня 2016 року, звернення ОСОБА_1 щодо прийняття на службу до Головного управління Національної поліції в Донецькій області за обліками відділу документального забезпечення не значаться (а.с. 76).

06 листопада 2015 року ГУМВС в області виданий наказ № 385о/с «По особовому складу».

Цим наказом згідно з п. 8 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України ОСОБА_1, державний службовець 13-го рангу 7 категорії, спеціаліст ІІ категорії фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ОСОБА_4 міського відділу (з обслуговування міста Словянськ та Словянського району), звільнена у звязку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, скороченням чисельності або штату працівників (а.с. 6, 96, 111).

Листом від 06 листопада 2015 року № 13/642 ГУМВС в області повідомило ОСОБА_1 про те, що згідно з наказом ГУМВС від 06 листопада 2015 року № 385о/с вона звільнена з органів внутрішніх справ з 06 листопада 2015 року та їй необхідно прибути до ОСОБА_4 для ознайомлення з цим наказом та отримання трудової книжки (а.с. 70, 98, 112).

З наказом ГУМВС в області від 06 листопада 2015 року № 385о/с ОСОБА_1 ознайомлена під особистий підпис 18 січня 2016 року. Того ж дня вона отримала витяг з цього наказу (а.с. 99).

25 січня 2016 року позивачу передана телефонограма про необхідність прибуття до ОСОБА_4 для отримання дубліката трудової книжки (а.с. 122).

Позивач зазначала, що на час судового розгляду дублікат трудової книжки не отримала, оскільки до ОСОБА_4 не зверталася.

Докази, які б спростовували наведені вище обставини, суду не надані.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені норми права.

Відповідно до ст. 3 Конституції України юдина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Верховенство права належить до однієї з засад адміністративного судочинства, що передбачено п. 1 ч. 1 ст. 7, ст. 8 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на державній службі, отже до спірних правовідносин слід застосовувати положення Кодексу законів про працю України, в частині, що не врегульована спеціальним законодавством про державну службу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органам у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з положеннями ст. 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у звязку із змінами в організації виробництва і праці, повязаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.

Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.

Разом з цим ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України встановлено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обовязковим працевлаштуванням.

Таким чином, ОСОБА_1 могла бути звільнена лише у випадку повної ліквідації підприємства (установи, організації) за умови її обовязкового працевлаштування.

02 липня 2015 року Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII (далі Закон № 580), який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Закон № 580 офіційно оприлюднений 06 серпня 2015 року у газеті «Голос України» № 141-142.

Відповідно до п. 1 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580 цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Таким чином, з 07 серпня 2015 року набули чинності п.п. 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580.

Відповідно до п. 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580, який набув чинності з 07 серпня 2015 року, з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

В силу прямої норми Закону (п. 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580) з дня опублікування цього Закону, тобто з 06 серпня 2015 року, всі працівники міліції, в тому числі позивач, вважалися такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Разом з цим відповідачем 2 були вжиті заходи щодо попередження позивача про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

З огляду на це суд не приймає доводи позивача, що вона не була повідомлена про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Водночас жодної пропозиції щодо можливості подальшого працевлаштування позивач від керівництва відповідачів не отримувала.

Відповідно до п. 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580 працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Аналіз п. 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580 зумовлює висновок, що законодавець передбачив можливість прийняття працівників міліції на службу до поліції.

Така можливість обумовлена наявністю бажання працівника міліції проходити службу в поліції, а також відповідністю такого працівника міліції вимогам до поліцейських, які визначені Законом № 580.

При цьому п. 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580 передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме: прийняття на службу до поліції за їх згодою (шляхом видання наказів про призначення) чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Згідно з абз. 1 п. 10 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580 працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Системний аналіз правових норм, що містяться у п.п. 9 і 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580, зумовлює висновок, що питання стосовно подальшого проходження служби працівниками мало бути вирішено до 06 листопада 2015 року включно (впродовж трьох місяців з моменту попередження про наступне вивільнення).

Пп. 1 п. 7 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580, який набув чинності з 07 серпня 2015 року, Кабінету Міністрів України доручено в місячний строк забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 641 «Про утворення Національної поліції України» утворена Національна поліція України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

Відповідно до п. 1 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1, зокрема ГУНП в Донецькій області.

Цією ж постановою вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2, в тому числі ГУМВС України в Донецькій області та ОСОБА_4 ГУМВС України в Донецькій області.

Аналіз положень Законів № 565, № 580, постанов Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 641, від 28 жовтня 2015 року № 877, від 16 вересня 2015 року № 730 зумовлює висновок, що новоутворені територіальні органи Національної поліції не є правонаступниками територіальних органів Міністерства внутрішніх справ.

Територіальні органи Міністерства внутрішніх справ припиняються як юридичні особи шляхом їх ліквідації. При цьому в силу положень ст. 104 Цивільного кодексу України така форма припинення юридичної особи як ліквідація за своєю сутністю не передбачає правонаступництва.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1388 скорочено всі штати і посади, згідно з переліком змін у штатах Міністерства внутрішніх справ України.

У постанові від 19 січня 2016 року у справі № 21-2225а15 Верховний Суд України висловив позицію, що можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобовязання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Наказом ГУМВС в області від 06 листопада 2015 року № 385о/с позивач звільнена з органів внутрішніх справ за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

За висновком суду, оспорюваний наказ ГУМВС в області в частині звільнення позивача є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки виданий з порушенням вимог ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України та не відповідає критеріям, наведеним у п.п. 1, 3, 5, 6 ч. 3 ст. 2 КАС України.

Суд не приймає посилання відповідача 1 на п. 11 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580, відповідно до якого перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Ч. 3 ст. 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Положення п. 11 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580 не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки закріплена в них норма звужує зміст та обсяг прав жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, порівняно з нормою, закріпленою у ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України.

Так, у рішенні ОСОБА_9 у справі «Konstantin Markin v. Russia» № 30078/06 від 22 березня 2012 року Європейський Суд з прав людини відзначив, що відпустка по догляду за дитиною сприяє сімейному життю і неодмінно впливає на його організацію, а тому підпадає під дію ст. 8 Конвенції.

Вимога позивача про поновлення її на роботі не підлягає задоволенню, оскільки посада, яку вона обіймала, рівно як і решта посад в ГУМВС в області скорочені, а всі штати скасовані.

При цьому суд враховує, що на час судового розгляду записи про державу реєстрацію припинення ГУМВС в області до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесений, а тому в силу прямої норми ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України з метою захисту прав позивача вважає за необхідне зобовязати ГУМВС в області працевлаштувати ОСОБА_1

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Заслухавши пояснення позивача, представників відповідачів 1 і 2, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати присудженню не підлягають

Керуючись Конституцією України, ст.ст. 2-15, 17-20, 23, 26, 69-72, 94, 98, 159-163, 167, 185-186, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, ОСОБА_4 міського відділу (з обслуговування міста Словянськ та Словянського району) ГУМВС України в Донецькій області про визнання незаконним та скасування наказу і поновлення на роботі задовольнити частково.

2. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 385о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1, державного службовця 13 рангу 7 категорії, спеціаліста ІІ категорії фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ОСОБА_4 міського відділу (з обслуговування міста Словянськ та Словянського району) згідно з пунктом 8 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у звязку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, скорочення чисельності або штату працівників.

3. Зобовязати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області працевлаштувати ОСОБА_1.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частина проголошені у судовому засіданні 11 квітня 2016 року.

6. Повний текст постанови виготовлений 18 квітня 2016 року.

7. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

8. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

9. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.