Рішення № 58777531, 04.07.2016, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Чернобривко Л.Б.

Доповідач - Фарятьєв С.О.

Справа № 415/367/16-ц

Провадження № 22ц/782/417/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2016 року колегія суддів судової палати з цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого судді - Фарятьєва С.О.

суддів: Гаврилюка В.К., Коновалової В.А.

за участю секретаря Козубської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Луганської області у місті Сєвєродонецьку цивільну справу по апеляційній скарзі прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області і Управління Пенсійного фонду України у м. Лисичанськ Луганської області на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 01 березня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним та визнання права власності,

в с т а н о в и л а :

В січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_4, обґрунтовуючи його тим, що відповідачам на праві власності належить квартира розташована у АДРЕСА_1.

17 грудня 2015 року він сплатив відповідачам за вказану квартиру грошову суму у розмірі 33 400 грн. На підтвердження продажу цієї квартири вони передали йому комплект ключів від неї та розписку, а він прийняв це майно у своє володіння і розпочав ремонт приміщень.

Однак посвідчити цей договір купівлі-продажу у нотаріальному порядку вони одразу не змогли, оскільки відповідачі повідомили йому, що для цього їм потрібен час аби провести всі необхідні дії та зібрати документи, на що знадобиться не більше 5 днів.

Після спливу обумовленої ними дати відповідачі свою обіцянку щодо нотаріального посвідчення договору не виконали.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ним та відповідачами дійсним та визнати за ним право власності на вищевказану квартиру.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 01 березня 2016 року постановлено прийняти визнання позову ОСОБА_3 і ОСОБА_4.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним та визнання права власності задовольнити

Визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_2, як покупцем та ОСОБА_3 і ОСОБА_4, як продавцями, дійсним.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на вказану квартиру.

В апеляційній скарзі прокуратура Луганської області в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області і Управління Пенсійного фонду України у м. Лисичанськ Луганської області просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на те, що висновки суду суперечать нормам матеріального і процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Заперечень на апеляційну скаргу до матеріалів справи не надійшло.

Позивач та відповідачі про місце та час розгляду справи в апеляційному суді повідомлені були, але до судового засідання не з'явились.

Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

У статті 55 Конституції України закріплено положення про те, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а ч.2 ст. 124 Конституції України передбачає що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

Згідно з вимогами ст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України.

У відповідності із вимогами ч. ч. 1, 3 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

В силу ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право спільної часткової власності від 05.10.2008 року № НОМЕР_1, копія якого знаходиться в матеріалах справи, виданого Управлінням економіки, ринкових відносин та інвестицій Алчевської міської ради Луганської області ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є власниками по ? частки кожний, квартири АДРЕСА_1 (а.с.10).

Зазначена квартира була зареєстрована у вказаних частках за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у вставленому законом порядку, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Алчевське бюро технічної інвентаризації» від 21.10.2008 року номер витягу 20641685. (а.с.11).

На ім'я ОСОБА_4 і ОСОБА_3 було видано також технічний паспорт на вищезазначену квартиру (а.с.12-13).

17 грудня 2015 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у простій письмовій формі склали розписку, згідно якої отримали від ОСОБА_5 33 400 грн. за продану йому квартиру АДРЕСА_1 (а.с.14)

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції послався на те, що визнання позову відповідачами не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, сторони дійшли згоди по всім істотним умовам договору, крім того, укладення договору підтверджує передання майна у фактичне володіння позивача і відповідачами вчинені дії, що є умовами договору купівлі-продажу.

Проте з такими висновком суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки складена між сторонами розписка від 17 грудня 2015 року, на яку посилається позивач договором купівлі-продажу вказаної квартири ані за змістом ані за формою не є.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

В силу ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до вимог ст.220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Положеннями ч. 1 ст.182 Цивільного Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. А відповідно до вимог ч. 3 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Проте суд першої інстанції на зазначені положення закону певної уваги не звернув, не визначився з характером спірних правовідносин і не врахував, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між сторонами по справі, підлягав державній реєстрації, тому не може бути визнаний дійсним на підставі ч. 2 ст.220 ЦК України, в зв'язку з чим відсутні і підстави для визнання права власності на це нерухоме майно за ОСОБА_6

Такий висновок міститься і у п. 13 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до якого, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Крім того, доказів про те, що відповідачі ухилялись від нотаріального посвідчення вищезазначеного договору купівлі-продажу квартири і з яких підстав, позивачем суду не надано.

Постановляючи своє рішення суд першої інстанції фактично затвердив перехід права власності на нерухоме майно від ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до ОСОБА_2, реалізувавши таким чином повноваження, які згідно з чинним законодавством України відносяться до компетенції інших установ.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що у даному випадку судом першої інстанції при розгляді вказаної справи було допущено порушення норм процесуального та матеріального права, висновки суду не відповідають вимогам закону і обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Згідно зі ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З урахуванням вищевикладеного, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню та прийняттям по справі нового рішення про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.2. ч.1. ст.307, ст. ст. 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Державної фіскальної служби у м.Лисичанську Луганської області і Управління Пенсійного фонду України у м. Лисичанськ Луганської області задовольнити.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 01 березня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним та визнання права власності відмовити за необґрунтованістю.

Рішення набирає чинності негайно, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів після його проголошення.

Головуючий

Судді: