Рішення № 58772629, 01.07.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/2488/16-ц 01.07.2016 01.07.2016 01.07.2016

Провадження №22-ц/784/1471/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 484/5761/15-ц

Провадження №22ц/784/1471/16

Категорія43 Головуючий у 1 - й інстанції: ОСОБА_1

Доповідач апеляційного суду: ОСОБА_2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Буренкової К.О.,

суддів: Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С.

за участі: позивача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5, її представника ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_6 - представника ОСОБА_5 та ОСОБА_7

на рішення Центрального районого суду м. Миколаєва від 04 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, ДКП "Житло", ТОВ "Житло", ОСОБА_5, ОСОБА_7, треті особи - ТОВ "Центральний -1", Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області, ОСОБА_8, про встановлення факту постійного проживання у квартирі, визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, свідоцтва на право власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И Л А:

В січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради (далі Управління), ДКП "Житло", ТОВ "Житло", ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - ТОВ "Центральний -1", про встановлення факту постійного проживання у квартирі, визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, свідоцтва на право власності на нерухоме майно.

ОСОБА_3 зазначав, що він та відповідач ОСОБА_5 були включені в ордер № 285 від 06 квітня 1979 року на отримання квартири №70, по вул. Колодязній, 10 у м. Миколаєві. З 03 листопада 1992 року він був зареєстрований у вказаній квартирі. Згодом він дізнався, що з 10 грудня 1992 року зареєстрований у квартирі №34, розташованій у будинку №5 по вул. Комсомольській у м. Миколаєві, в якій проживала його бабуся ОСОБА_8 Проте він продовжував постійно проживати у квартирі №70, по вул. Колодязній, 10 у м. Миколаєві.

В 2015 році йому стало відомо, що його мати ОСОБА_5 та сестра ОСОБА_7 на підставі розпорядження Управління №6213-р від 10 липня 2000 року в порядку безоплатної приватизації отримали квартиру №70 , по вул. Колодязній, 10 у м. Миколаєві, у власність.

Позивач також зазначав, що не давав згоду на приватизацію квартири №34, розташовану у будинку №5 по вул. Комсомольській у м. Миколаєві, але відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 28 лютого 2000 року якої він та ОСОБА_8 є власниками по ? частині кожен цієї квартири.

В червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся із заявою про збільшення позовних вимог, в якій просив встановити факт його постійного проживання у квартирі №70, по вул. Колодязній, 10 у м. Миколаєві, мотивуючи ці вимоги тим, що саме це жиле приміщення з квітня 1979 року є його постійним місцем проживання, за користування якого він сплачує комунальні платежі, здійснив у ньому капітальний ремонт. Позивач також зазначав, що майно відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у зазначеній квартирі відсутнє.

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_3 з урахуванням уточнених вимог просив, а саме: встановити факт постійного проживання у квартирі №70, по вул. Колодязній, 10 у м. Миколаєві; визнати недійсним та скасувати розпорядження Управління від 10 липня 2000 року №6213-р про передачу у спільну сумісну власність ОСОБА_5 та ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1; визнати недійсним свідоцтво про право власності, видане Управлінням 12 липня 2000 року ОСОБА_5 та ОСОБА_7; визнати недійсним та скасувати розпорядження Управління від 28 лютого 2000 року № 3830-р про передачу у спільну сумісну власність йому (позивача) та ОСОБА_8 квартири АДРЕСА_2; визнати недійсним свідоцтво про право власності, видане Управлінням 28 лютого 2000 року на йому та ОСОБА_8; виселити ОСОБА_5, ОСОБА_7 із квартири АДРЕСА_1; виселити його (позивача) із квартири №34, яка розташована у будинку №5 по вул. Комсомольській у м. Миколаєві та вселити його з малолітньою дитиною у квартиру АДРЕСА_1

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 березня 2016 року зазначені позовні вимоги ОСОБА_3 розєднані і до розгляду в даному провадженні призначені його вимоги щодо встановлення факту постійного проживання у квартирі №70, по вул. Колодязній, 10 у м. Миколаєві; визнання недійсним та скасування розпорядження Управління від 10 липня 2000 року №6213-р про передачу у спільну сумісну власність ОСОБА_5 та ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1; визнання недійсним свідоцтва про право власності на цю ж квартиру, видане відповідачам 12 липня 2000 року.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 травня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Постановлено встановити факт постійного проживання ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_3 з 06 квітня 1979 року..

Скасовано розпорядження Управління від 10 липня 2000 року № 6213-р про приватизацію ОСОБА_5 та ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане 12 липня 2000 року ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі розпорядження Управління від від 10 липня 2000 року № 6213-р

Представник відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_7 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити. Він посилається на те, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, наявним в ній доказам та положенням матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався тим, що позивач довів належними доказами факт постійного проживання в квартирі №70, по вул. Колодязній, 10 у м. Миколаєві з 06 квітня 1979 року. А оскільки згоди на приватизацію цієї квартири він не давав, то є підстави, визначені ст. 48 ЦК УРСР, положення якої були чинними на час виникнення спірних правовідносин, для визнання недійсними розпорядження Управління від 10 липня 2000 року №6213 р про приватизацію вказаного жилого приміщення та свідоцтва про право власності на це майно, виданого Управлінням 12 липня 2000 року відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_7 Суд також зазначив, приватизація квартири АДРЕСА_4 також була здійснена без згоди позивача, оскільки підпис в заяві на приватизацію виконаний не позивачем, а іншою особою.

Проте з таким висновком суду не можна погодитись із таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Ленінської ради депутатів трудящихся м. Миколаєва ОСОБА_9 06 квітня 1979 року було видано ордер на склад сімї із 3-х осіб на право зайняття 2-кімнатної квартири №70 загальною житловою площею 27, 4 кв. м, яка розташована у будинку №10, по вул. Колодязній, у м. Миколаєві (а.с.7).

Згідно копії довідки ЖЕК №13 Центрального райвиконкому м. Миколаєва, копії форми А, відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_7 зареєстровані у квартирі №70, яка розташована у будинку №10, по вул. Колодязній, у м. Миколаєві відповідно з 26 квітня 1979 року та з 11 червня 1998 року (а.с. 12зв.,15).

Із відновленої форми А, довідки ТОВ «Центральний 1», інформації Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області від 18 квітня 2015 року видно, що позивач був зареєстрований та внесений особовий рахунок, відкритий на імя ОСОБА_5 у квартирі №70, яка розташована у будинку №10, по вул. Колодязній, у м. Миколаєві. При отриманні вперше паспорта у листопаді 1992 року своїм місцем проживання зазначав цю квартиру (а.с. 10 зв., 13, 18 зв.).

Проте, як свідчить копія довідки ЖЕК №13 Центрального райвиконкому від 20 грудня 1999 року, копія довідки ТОВ «Центральний 1» від 07 квітня 2015 року №47 ОСОБА_3 з 10 грудня 1992 року зареєстрований у квартирі №34, яка розташована у будинку №5 по вул. Комсомольській у м. Миколаєві (а.с.12, 12 зв., 13).

Згідно свідоцтва на право власності на житло від 28 лютого 2000 року, виданого на підставі розпорядження Управління від 28 лютого 2000 року №3830 р, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 є співвласниками по ? частці кожен квартири АДРЕСА_5, яку отримали у власність в порядку приватизації. Вказане свідоцтво зареєстровано у Реєстрі праві власності за № 1646/ж (а.с.7зв. 8).

На підставі заяви ОСОБА_5 та ОСОБА_7 Управлінням на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» прийнято розпорядження № 6213-р від 10 липня 2000 року про передачу відповідачам у спільну часткову власність квартири №70, по вул. Колодязній, 10 у м. Миколаєві (а.с. 63 зв.) На підставі вказаного розпорядження 12 липня 2000 року ОСОБА_5 та ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на зазначену квартиру, яке зареєстровано МБТІ 22 серпня 2000 року (а.с.59).

Наполягаючи на задоволенні позову, ОСОБА_3 посилався на те, що на час здійснення відповідачами приватизації квартири №70, по вул. Колодязній, 10 у м. Миколаєві він постійно проживав у цьому жилому приміщенні, а про участь у приватизації іншої квартири АДРЕСА_4 йому не було відомо, оскільки заяву на участь у приватизації цієї квартири від не підписував.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Пунктом 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово- комунальному господарству від 15 вересня 1992 року №56 (далі - Положення) визначено, що передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Відповідна до пунктів 20, 21 Положення при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення. У довідці вказуються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

Із матеріалів справи вбачається, що на час приватизації квартири АДРЕСА_6, ОСОБА_3 був зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_1 та являвся власником її ? частки відповідно до свідоцтва про право власності від 28 лютого 2000 року (а.с.7 зв.-8).

Крім цього, в матеріалах справи наявна копія позовної заяви ОСОБА_3 від 04 липня 2014 року до ОСОБА_10 про поділ майна ( архівна цивільна справа № 2/487/2412/14, яка досліджувалась судом першої інстанції), в якій місцем свого проживання позивач зазначив квартиру АДРЕСА_5 (а.с.57 58). До цієї позовної заяви ОСОБА_3 додав копію договору оренди квартири у приватної особи від 01 вересня 2000 року, який підписаний ним та ОСОБА_5 Предметом цієї угоди була квартира №70, по вул. Колодязній, 10 у м. Миколаєві. В цій угоді місцем свого проживання позивач також зазначає квартиру АДРЕСА_7. У п. 1.1.6 цієї угоди зазначено, що вказана квартира як обєкт оренди належить на праві особистої власності орендодавцю ОСОБА_11 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 12 липня 2000 року, яке зареєстровано в МБТІ за №17006 (а.с. 60 -61).

На а.с. 9 зв. 10 є акт від 14 травня 2015 року щодо проживання позивача у квартирі №70, по вул. Колодязній, 10 у м. Миколаєві, складений мешканцями цього будинку, в якому зазначено, що він постійно проживає у цій квартирі з 1979 року. В іншому акті від 14 травня 2015 року, який складений мешканцями будинку № 5, по вул. Комсомольській у м. Миколаєві, зазначено, що позивач з 1979 року у квартирі № 34 цього будинку не проживає. Проте ці акти не належним доказами, оскільки зазначені в них обставини суперечать іншим письмовим доказам, в яких місцем свого проживання позивач зазначав квартиру АДРЕСА_8, співвласником ? частини якої він являється.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Аналізуючи наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність ОСОБА_3 належними доказами (ст. 58 ЦПК України) вимог щодо встановлення факту постійного проживання у ІНФОРМАЦІЯ_2 на час її приватизації відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_7 та права користування цією квартирою, як це передбачено ст. 64 ЖК УРСР, оскільки згідно договору оренди від 01 вересня 2000 року він орендував вказане жиле приміщення у ОСОБА_5 як власника. А тому відсутні підстави, передбачені ч.1 ст. 48 ЦК УРСР, положення якої були чинними на час виникнення спірних правовідносин, для визнання недійсними розпорядження Управління та свідоцтва про право власності на вказану квартиру, видане 12 липня 2000 року ОСОБА_5 та ОСОБА_7

Висновки суду щодо порушення закону позивачем та ОСОБА_8 при здійснення приватизації квартири АДРЕСА_4 є зайвими, оскільки ці вимоги вирішені в іншій цивільній справі.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право

якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно ст. 75 ЦК УРСР, позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Із матеріалів справи видно, що позивачем пропущено без поважних причин строк позовної давності, передбачений ст. 71 ЦК УРСР, положення якої були чинними на час приватизації вказаної спірної квартири, для звернення до суду з вимогами про визнання незаконним та скасування розпорядження Управління щодо приватизації квартири №70, по вул. Колодязній, 10 у м. Миколаєві та визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло від 12 липня 2000 року, виданого відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_7

Відповідно до розяснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

?Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не звернув належної уваги на обставини, якими обґрунтовував вимоги позивач та заперечення відповідачів, не дав належну правову оцінку доказам, які надала кожна із сторін, у звязку з чим висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та положенням матеріального права, якими були врегульовані спірні правовідносини, що відповідно до пунктів 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення, яким ОСОБА_3 слід відмовити в задоволенні позову за недоведеністю.

Керуючись ст.ст.303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Центрального районого суду м. Миколаєва від 04 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_3 до Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, ДКП "Житло", ТОВ "Житло", ОСОБА_5, ОСОБА_7, треті особи - ТОВ "Центральний -1", Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області, ОСОБА_8, про встановлення факту постійного проживання у ІНФОРМАЦІЯ_3, визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації та свідоцтва на право власності ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_9 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий :

Судді: