Рішення № 58770437, 23.05.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/5106/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Марцинкевича В.А.,

при секретарі Іова О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Омегабанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання частково недійсними договорів, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1, звертаючись з позовом до суду, просить суд визнати недійсним договір факторингу від 28 листопада 2012 року укладеного між ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в частині, що стосується передачі права вимоги за Кредитним договором від 02 серпня 2007 року №2608/0807/71-008 укладеного між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омегабанк» та ОСОБА_1 Крім того позивач просить суд визнати недійсним договір від 28 листопада 2012 року про передачу прав за іпотечним договором, укладеним між ПАТ «Сведбанк», правонаступником, якого є ПАТ «Омега банк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в частині що стосується передачі права вимоги за іпотечним договором від 02 серпня 2007 року, укладеним між АКБ «ТАС-Комерцбанк» правонаступником якого є ПАТ «Омегабанк» та ОСОБА_1

Позивач мотивує свої вимоги тим, що 02 серпня 2007 року між ним та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омегабанк» було укладено кредитний договір №2608/0807/71-008. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 02 серпня 2007 року між ними було укладено іпотечний договір за яким в іпотеку було передано майно- квартира АДРЕСА_1.

28 листопада 2012 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» правонаступником якого є ПАТ «Омегабанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено Договір факторингу та Договір про передачу прав за іпотечними договорами за яким відбулось відступлення права вимоги за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами.

На думку позивача зазначені дії відповідачів є порушенням норм Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки такі умови договору не містять істотної умови про загальну вартість кредиту позивача. Крім того позивач зазначає що оспорюванні договори не містять додатків та сторони не мали права їх укладати, оскільки вони порушують вимоги Розпорядження Держфінпослуг №231 від 06.02.2014 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року»

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала в повному обсязі, просила в позові відмовити.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, наведені сторонами доводи та заперечення, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно положення частини 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України)

Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Перш за все, необхідно зазначити, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов?язки, які покладаються на них за договором.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, крім договорів, цивільні права та обов'язки виникають також з актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 02 серпня 2007 року між позивачем та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омегабанк» було укладено кредитний договір №2608/0807/71-008. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 02 серпня 2007 року між ними було укладено іпотечний договір за яким в іпотеку було передано майно- квартира АДРЕСА_1.

28 листопада 2012 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» правонаступником якого є ПАТ «Омегабанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено Договір факторингу №15 з реєстром заборгованості боржників №1-Б за яким відбулось відступлення права вимоги за вищевказаними кредитним договором (№553) та Договір про передачу прав за іпотечними договорами №157881 з Додатком за яким відбулось відступлення права вимоги за вищевказаним іпотечним договорам (графа 451 Додатку №1).

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст. 203 ЦК України. Тобто, зміст правочину не може суперечити Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі.

Відповідно до частини 1, 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до пунктів 3, 4, 5, 6 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положенням частини 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинено, якщо він підписаний сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Аналізуючи спірні договори, обсяг та зміст прав і обов'язків сторін, які передбачені зазначеними договорами, умови користування наданих за договорами послуг, які є невід'ємною частиною договору, враховуючи, що при підписанні спірних договорів, сторони погодились з його умовами та не заперечував проти надання, суд приходить до висновку, що умови договорів не суперечать загальним засадам цивільного законодавства, принципу добросовісності і його наслідком не є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, тому відсутні підстави визнання спірних Договорів частково недійсними

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 3, 6, 11, 15, 202 - 204, 207, 215, 257, 258, 267, 526, 626, 629, Глави 73 Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 10, 58, 60, 208, 212-215, 218, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

В позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Омегабанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання частково недійсними договорів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С у д д я: