Постанова № 58769130, 14.06.2016, Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/1173/13-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2016 Лубенський міськрайонний суд

Полтавської області

В складі: головуючого судді - Жаги Е. Г.

при секретарі судового засідання Гусак А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Лубни адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Полтавській області, про визнання бездіяльності неправомірною, оскарження дій і бездіяльності посадових чи службових осіб, вчинення певних дій, відшкодування моральної шкоди, заподіяної невиконанням рішення суду, та своїх обов'язків.

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду від 25 квітня 2016 року, відповідно до ст.52 КАС України, було замінено неналежного відповідача, відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Полтавській області, на належного відповідача, а саме, на управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Полтавській області.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 жовтня 2009 року задоволені її позовні вимоги. Було зобов'язано Головне управління праці та соціального захисту населення Полтавської облдержадміністрації і Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову допомогу до 5 травня, як інваліду війни 3 групи за 2008рік - в розмірі шести мінімальних пенсій за віком, як інваліду війни 2 групи за 2009 рік в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до вимог ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи із розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого ЗУ «Про державний бюджет України на 2008 рік», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2009 рік», з урахуванням виплаченої суми разової щорічної допомоги за вказані періоди.

На виконання постанови суду було відкрито виконавче провадження управлінням Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Полтавській області. По виконавчому провадженню виконувалися необхідні дії направлені на виконання постанови суду. Провадження по виконанню постанови закривалось чотири рази, в результаті вона оскаржувала зазначені постанови про закриття провадження до суду, які рішеннями суду були скасовані. Відповідач неодноразово звертався до суду про заміну способу виконання постанови, але йому було відмовлено. Також було неодноразово відмовлено позивачу, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Відповідач закривав виконавче провадження 10 вересня 2012 року та 3 травня 2012 року , дані постанови були скасовані судом. 25.11.13 року в черговий раз було скасовано постанову про закриття провадження по виконанню судового рішення та зобов'язано виконувати постанову суду. Через певний час провадження по виконанню судового рішення вкотре було закрито, після чого 16.01.2014 року дана постанова була скасована та продовжено термін виконання постанови та видачу виконавчих листів.

Позивач вважає дії державних виконавців управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Полтавській області неправомірними, як службову бездіяльність, та такими , що спричинили їй моральну шкоду.

Заподіяння їй моральної шкоди позивач мотивувала, тим, що має захворювання, повинна постійно лікуватись. На ліки коштів їй не вистачає, нею понесені витрати на посилення харчування. Не виконується рішення суду і через це їй не вистачає коштів, а ще вона має утримувати родину та оплачувати навчання дочки. Не має змоги мати предмети першої необхідності. Про погіршення стану її здоров'я свідчить те, що у 2008 році у неї була 3 група інвалідності, а з 2009 року їй встановлена 2 група інвалідності. У зв'язку з цим вона і її сім'я позбавлена можливості ведення звичайного способу проживання. Отже завдану моральну та матеріальну шкоду, вона оцінює у 10 000 (десять тисяч) гривень .

В судовому засіданні позивач позовні вимоги уточнила, прохала врахувати інфляцію, індексацію, витрати на ліки та погіршення стану її здоров'я. А суму завданої їй моральної шкоди вона зменшує до 7000 грн.

Представник відповідача управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Полтавській області в судове засідання не з'явився, звернувшись до суду з клопотанням, в якому прохав справу розглядати без їх участі, за наявними у справі матеріалами.

Судом встановлено, що в провадженні відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області перебуває виконавче провадження ВП 32797493 та ВП 32797372 з примусового виконання виконавчих листів № 2а-2076/09 від 08.05.2012 року, виданих Лубенським міськрайонним судом Полтавської області про зобов'язання Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської облдержадміністрації та Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову допомогу до 5 травня, як інваліду війни 3 групи за 2008 рік - в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, як інваліду війни 2 групи за 2009 рік в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до вимог ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи із розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність встановленого ЗУ "Про державний бюджет України на 2008 рік", ЗУ "Про державний бюджет України на 2009 рік" з урахуванням виплаченої суми разової щорічної допомоги за вказані періоди та виконавче провадження № 36826613 з виконання виконавчого листа № 2а-7921/11 від 22.02.2013 року Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.

Постановами відділу ВП 32797493 та ВП 32797372 від 31.05.2012 року відкриті виконавчі провадження та надано боржнику 7-денний строк з моменту винесення постанови для самостійного виконання.

Постановою відділу ВП 36826613 від 18.03.2013 року відкрито виконавче провадження та надано боржнику 7-денний строк з моменту винесення постанови для самостійного виконання.

По виконавчих провадженнях ВП 32797493 та ВП 32797372 Головним управлінням праці та соціального захисту населення Полтавської облдержадміністрації проведено перерахунок ОСОБА_1, відповідно до розрахунку від 12.06.2012 року до виплати належить 3554,00 грн. та листом від 18.06.2012 року повідомлено, що виплати не можуть бути проведені, оскільки кошти на зазначену статтю видатків на рахунок Головного управління не надходили.

Суд бере до уваги те, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Згідно ст. 1 зазначеного Закону, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну виконавчу службу», завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Таким чином, відповідач у справі - суб'єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством України покладений обов'язок по примусовому виконанню рішень.

Частиною 2 статті 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку передбаченому законом.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження: розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 9 ч. І ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Згідно ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ ( Порядок №845).

Відповідно до пунктів 25-29 Порядку №845 в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, державний виконавець виносить протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає, зокрема, про необхідність самостійного виконання боржником рішення про стягнення коштів з його рахунків і подання відповідних підтверджуючих документів або подання боржником повідомлення про коди програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (коди тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) і економічної класифікації видатків бюджету, за якими здійснюватиметься безспірне списання коштів з його рахунків, чи реквізитів рахунків, на яких наявні кошти для безспірного списання.

Боржник для виконання рішення про стягнення коштів з його рахунків отримує належним чином завірені державним виконавцем копії матеріалів виконавчого провадження, які подаються до виконання відповідно до порядку казначейського обслуговування державного або місцевих бюджетів за видатками.

На підставі зазначеного повідомлення боржника державний виконавець подає органові Казначейства платіжні вимоги для стягнення коштів з рахунків боржника, згідно з пунктом 33 цього Порядку.

Примусове виконання рішень про стягнення коштів з рахунків боржника здійснюється після закінчення строку, передбаченого для самостійного виконання таких рішень, у разі не подання боржником повідомлення, зазначеного у пункті 25 цього Порядку, або подання повідомлення, що містить недостовірну інформацію, або недостатнього обсягу коштів на рахунках боржника.

У разі встановлення факту наявності у боржника необхідних для виконання рішення про стягнення коштів з його рахунків бюджетних асигнувань або фактичних власних надходжень державний виконавець подає органові Казначейства платіжні вимоги згідно з пунктом 33 цього Порядку.

Державний виконавець накладає арешт на рахунки боржника, відкриті в органі Казначейства, які встановлюються у процесі проведення виконавчих дій.

Орган Казначейства приймає до виконання постанову державного виконавця про арешт рахунків боржника, оформлену в установленому порядку, із зазначенням найменування боржника, номерів його рахунків, відкритих в органі Казначейства, та суми коштів, яка підлягає арешту та стягненню.

Арешт накладається на реєстраційні і спеціальні реєстраційні рахунки боржника.

У разі накладення арешту на окремий рахунок боржника або за окремим кодом економічної класифікації видатків бюджету рахунка боржника державний виконавець у постанові про арешт рахунків боржника може зазначити номер такого рахунка чи коду.

У разі відсутності відкритих асигнувань за відповідними кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (кодами тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) і економічної класифікації видатків бюджету, за якими здійснюватиметься безспірне списання коштів з рахунків боржника, платіжні вимоги для стягнення коштів із зазначених рахунків повертаються разом з постановою про арешт рахунків боржника відповідно до абзацу другого пункту 28 цього Порядку.

Пунктом 30 Порядку №845 визначено, що у разі недостатності або відсутності коштів на рахунках боржника, необхідних для виконання рішення про стягнення коштів із зазначених рахунків, на виконання якого прийнято постанову про арешт рахунків боржника, боржник може здійснити з метою виконання такого рішення за погодженням з державним виконавцем операції, пов'язані з перерозподілом коштів, на підставі відповідних документів, поданих ним до органу Казначейства.

Із змісту наведених вище положень Закону та Порядку №845 вбачається, що у разі неможливості виконання боржником рішення суду у повному обсязі на державного виконавця покладається обов'язок встановити факт наявності або відсутності у боржника необхідних для виконання рішення про стягнення коштів з його рахунків бюджетних асигнувань або фактичних власних надходжень.

Але, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було вчинено всіх передбачених Законом дій щодо встановлення такого факту. При цьому, встановивши факт відсутності у боржника коштів, на які можливо звернути стягнення, державний виконавець був зобов'язаний скласти відповідний акт, як це передбачено ч. 2 ст. 47 Закону. Однак, всупереч вимогам чинного законодавства, відповідачем вказаних дій вчинено не було, що свідчить про неправомірність дій державного виконавця та його протиправну бездіяльності.

Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу.

Відповідно ДО П. 2 ст. З Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до Державної казначейської служби України у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.

У відповідності до ст. З Закону України «Про виконавче провадження» у випадках, передбачених Законом, рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установлено КМУ порядку (постанова КМУ № 845 від 03.08.2011 року, із змінами внесеними згідно з Постановою КМ № 45 від 30.01.2013 року).

Судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України. Крім того, згідно ч.2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року, є частиною національного законодавства. Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

В рішенні Європейського суду з прав людини Гордєєви і Гурбик проти України від 17 січня 2006 року зазначено, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду. Таким чином, відмовою протягом декількох років здійснити необхідні заходи для виконання остаточних судових рішень державні органи України частково позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції її корисного ефекту. Цього достатньо для того, щоб Суд міг зробити висновок про те, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, відповідно до правової позиції Європейського суду, в тому числі по справі Кечко проти України (рішення від 08.11.2005 р.), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Аналізуючи приведене законодавство і нормативні акти, які врегульовують спірні правовідносини, та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача.

Таким чином, державним виконавцем на виконання судового рішення не були здійснені усі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» виконавчі дії.

Слід також відзначити, що ні Кодексом адміністративного судочинства України, ні Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено право суду зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконати рішення суду, а також відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України, такі функції на адміністративний суд не покладено.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної немайнової шкоди, суд приходить до наступного: загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.

Так, відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я: 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів: 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна: 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3 ) в інших випадках, встановлених законом.

У відповідності до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Беручи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем в порушення вимог ч. 1 ст. 71 КАС України, не доведено передбачених ст.ст. 23, 1167 Цивільного кодексу України обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, зокрема матеріали справи не містять жодних свідчень та відповідних доказів про ступінь його моральних чи фізичних страждань або шкоди завданої його здоров'ю.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Полтавській області підлягають задоволенню, а в задоволенні вимог щодо відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8-11, 71, 86, 160-163 КАС України, ст.ст. 75, 89 ЗУ «Про виконавче провадження» суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати дії та бездіяльність Головного територіального управління юстиції в Полтавській області щодо невиконання рішення Лубенського міськрайонного суду від 30.10.2009 року про стягнення щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2008, 2009 роки протиправними.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Лубенський міськрайонний суд Полтавської області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення постанови.

Суддя Лубенського

міськрайонного суду Жага Е. Г.