Постанова № 58762907, 21.06.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2016 р. Справа № 922/4955/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Потапенко В.І., суддя Гребенюк Н. В. , суддя Істоміна О.А.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю № 3804/18 від 16.12.2015 р.;

відповідача- Коваленко А.О., за довіреністю № 677 від 13.05.2016 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1150 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 06.04.2016 р. у справі № 922/4955/15

за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "АХА Страхування", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Відкрите акціонерне товариство "Завод ім. Фрунзе", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальності "Міжнародна страхова компанія", м. Харків

про стягнення коштів у сумі 20122,20 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Приватне акціонерне товариство Страхова компанія АХА Страхування звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" про стягнення в порядку регресу страхового відшкодування в сумі 20122,20 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06 квітня 2016 року у справі № 922/4955/15 (суддя Чистякова І.О.) позов задоволено частково.

З відповідача на користь позивача стягнуто 19122,20 грн. страхового відшкодування та 1157,47 грн. судових витрат по сплаті судового збору.

Відповідач подав на зазначене рішення до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить: рішення скасувати; призначити у справі судову автотоварознавчу експертизу, на вирішення якої поставити наступне питання: "яка вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіціенту зносу складових пошкодженого внаслідок ДТП 31.07.2013 р. автомобілю Ford Fusion, д.н.з. АХ 7278СК" ?;при розрахунку коефіцієнту зносу враховувати, що вказаний транспортний засіб був пошкоджений до ДТП-деформація кришки багажнику, що вбачається з фототаблиці до експертного автотоварознавчого дослідження № 1787 від 13.05.2014 р. та фотознімків, доданих позивачем до позовної заяви. Розрахунок просить здійснити станом на дату настання ДТП, а експертизу виконати на підставі матеріалів справи.Проведення експертизи просить доручити фахівцям ХНДІСЕ ім. засл. проф. ОСОБА_2 та в залежності від її висновків прийняти нове рішення по суті позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає на те, що господарський суд першої інстанції неправомірно поклав в основу рішення надані позивачем в обґрунтування розміру збитків, які повинен відшкодовувати відповідач як страховик цивільно-правової відповідальності особи заподіювача винного у ДТП докази (документи), в яких такий розмір визначався виходячи з вартості відновлювального ремонту без урахування зносу транспортного засобу, що суперечить статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка визначає склад збитків, які повинен відшкодовувати страховик відповідальної за ДТП особи і прямо вказує на те, що до них входить відновлювальний ремонт з урахуванням зносу автомобіля.

При цьому апелянт зазначає, що при попередньому розгляді справи Вищий господарський суд України, повертаючи справу на новий розгляд в постанові від 09.02.2016 р. чітко зазначив на помилковість правової позиції судів попередніх інстанцій щодо незастосування цієї статті Закону та пункту 7.39 ОСОБА_2 до спірних правовідносин.Зокрема вказав, що розмір відшкодування, який має бути сплачений відповідачем на користь позивача має розраховуватись виключно відповідно до положень статті 29 Закону-в розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, з урахуванням зносу. Єдиним наявним у матеріалах справи документом, що визначає вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу є висновок експертного товарознавчого дослідження ХНІДСЕ ім. засл. ОСОБА_3 ОСОБА_2 № 1787 від 13.05.2014 р., а жоден з наданих позивачем доказів коефіцієнту зносу не враховує.

Проте, господарський суд першої інстанції в порушення обовязкових для нього вказівок Вищого господарського суду України не прийняв до уваги вказаний висновок, а поклав в основу рішення рахунок СТО № Зиф-0203888 від 07.08.2013 р., який взагалі не містить переліку і вартості робіт , запасних частин та використаних матеріалів, оскільки в графі найменування зазначено лише-«ремонт автомобілю» та не враховує коефіцієнту зносу.

Також апелянт зазначає, що господарський суд першої інстанції безпідставно, в порушення статей 41-42 ГПК України відхилив його клопотання про призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи з підстав відсутності необхідності у її проведенні, оскільки, на думку відповідача, для визначення вартості відновлювального ремонту автомобілю з урахуванням зносу потрібні спеціальні знання і такі висновки мають право надавати лише особи, що мають статус оцінювача або судового експерта і лише висновок експерта може усунути наявні у справі суперечності у доказах.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу ( вх. № 6422 від 21.06.2016 р.) та в судовому засіданні проти її задоволення заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Третя особа, яка належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання не скористалась своїм правом на участь в ньому, у зв'язку з чим справа розглядається за відсутністю її представника.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши пояснення представників сторін, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.09.2012 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АХА Страхування" (страховик) та Відкритим акціонерним товариством "Завод ім. Фрунзе" (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №1248а/12х, відповідно до якого здійснено добровільне страхування транспортного засобу FORD FUSION, реєстраційний номер АХ7278CК, номер кузова НОМЕР_1, 2011 року випуску. Страхова сума на транспортний засіб визначена в розмірі 93627,50грн, страховий тариф 3,76%.

Договором визначені наступні страхові ризики: викрадення, збитки внаслідок ДТП, збитки внаслідок інших подій. Франшиза за страховим випадком - збитки внаслідок ДТП встановлена в сумі 468,14грн (0,5 % від страхової суми).

Період дії Договору добровільного страхування встановлено з 20.09.2012 р. по 19.09.2013 р.

31.07.2013 р. о 10 годині 30 хв. на перехресті проспекту Московського та вулиці 17-го партзїзду в місті Харкові відбулась дорожньо-транспортна пригода, учасниками якої були ОСОБА_4 (транспортний засіб FORD FUSION, реєстраційний номер АХ7278CК, номер кузова НОМЕР_1) та ОСОБА_5 (транспортний засіб ВАЗ 21093, номерний знак НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_3). Дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_5 правил маневрування (п. п. 10.1, 10.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306), що підтверджується постановою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24.10.2014 р. у справі №644/7554/13-п (провадження № 3/644/2123/13), якою ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення в розмірі 340,00грн.

09.08.2013 р. позивачем здійснено розрахунок суми страхового відшкодування та складено страховий акт №1.001.13.10537/VESKO28508, відповідно до якого розмір страхового відшкодування складає 27087,04 грн. (з урахування франшизи за договором про добровільне страхування).

12.08.2013 р. позивач сплатив на користь Відкритого акціонерного товариства "Завод ім. Фрунзе" суму страхового відшкодування в розмірі 27087,04грн, що підтверджується платіжним дорученням №50860 від 12.08.2013 р.

При цьому, відповідно до акту виконаних робіт №ЗиФ-600091 від 16.09.2013 р., загальна вартість виконаних робіт по відновленню автомобіля FORD FUSION, реєстраційний номер АХ7278CК, номер кузова НОМЕР_1, склала 26745,63грн.

Цивільно-правова відповідальність особи, винної у ДТП -ОСОБА_5 застрахована відповідачем у даній справі - Товариством з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АС за номером 5200369-100 з терміном дії до 26.06.2014 р.. Згідно з вказаним полісу розмір франшизи складає 1000,00грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" до Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" з вимогою №4054/10537/УБК від 06.05.2015 про відшкодування 27087,04грн виплаченої потерпілій особі страхової суми.

Втім, зазначена вимога задоволена відповідачем частково, в сумі 6964,84грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача- Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" до відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" з позовними вимогами у даній справі про відшкодування 27087,04грн виплаченої потерпілій особі страхової суми за договором добровільного майнового страхування автомобіля, в обґрунтування яких позивач посилається, що до нього на підставі статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування», як до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат перейшло право вимоги, яке страхувальник за цим договором-потерпілий від ДТП, що одержав страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток-страховика заподіювача за договором страхування цивільно-правової відповідальності, яким є відповідач.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (надалі - Закону) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Пунктом 37.4. статті 37 зазначеного Закону ( у редакції, чинній на момент виплати позивачем страхового відшкодування потерпілому у ДТП) передбачено право страховика в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з відшкодування збитків.

Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

За змістом норм статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", у правовідносинах, що ними регулюються відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий -страхувальник за договором майнового страхування передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.

Особою, відповідальною за завдані збитки, може бути як безпосередній заподіювач шкоди, так і страхова компанія, відповідальна за останнього відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Отже, страховик за договором майнового страхування виступає замість потерпілого у зобовязанні з відшкодування шкоди, у звязку з чим він має право на відшкодування лише тих витрат в межах здійсненого потерпілому страхового відшкодування, на відшкодування яких мав сам потерпілий від особи, відповідальної за збитки (заподіювача чи страховика цивільної відповідальності заподіювача).

Тобто до позивача у спірних правовідносинах суброгації, яка передбачена статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" перейшло саме те право на відшкодування збитків від ДТП, яке мав сам потерпілий до страховика цивільної відповідальності заподіювача збитків-відповідача, а сума сплаченого страхового відшкодування за договором добровільного майнового страхування визначає межі такого відшкодування.

Тобто зі змісту зазначених норм прямо вбачається, що страховик за договором майнового страхування не має права вимагати від страховика цивільної відповідальності заподіювача збитків відшкодування в розмірі, більшому ніж розмір, який підлягав відшкодуванню самому потерпілому від страховика цивільної відповідальності заподіювача.

Натомість склад збитків, який відшкодовує страховик цивільно-правової відповідальності визначається статтею 29 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Ця стаття визначає, що потерпілому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

При попередньому розгляді справи, Вищий господарський суд України, повертаючи справу на новий розгляд, в постанові від 09.02.2016 р. ( т. 1 а.с. 173-177) чітко зазначив, що розмір відшкодування, який має бути сплачений відповідачем на користь позивача має розраховуватись виключно відповідно до положень статті 29 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"-в розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, з урахуванням зносу.

Так, Вищий господарський суд України в постанові від 09.02.2016 р. (т. 1 а.с. 173-177) зазначив наступне.

Вирішуючи спір у даній справі, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків про обґрунтованість позовних вимог в частині 18780,79грн, зазначивши, що після виплати страхового відшкодування потерпілій особі до позивача, в межах фактичних витрат, перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдання матеріальної шкоди або до страховика цієї особи При цьому, суди встановили, що сума страхового відшкодування підлягала сплаті позивачем в розмірі фактичної вартості ремонтних робіт - 26745,63грн, а з вирахуванням з цієї суми 1000грн франшизи та 6964,84грн сплачених відповідачем, з останнього підлягає стягненню решта суми 18780,79грн.

Втім, такі висновки судів попередніх інстанцій є передчасним, тобто, такими, що стали наслідком порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, з огляду на таке.

Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Системний аналіз положень цього Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування відповідальності страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди на умовах, визначених саме цим законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно з ч. 2 ст. 512 та ст. 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого.

Особою, відповідальною за завдану шкоду, може бути як безпосередній її заподіювач, так і страхова компанія, відповідальна за останнього.

Саме наведеними нормами матеріального права регулюються правовідносини між сторонами у справі, яка розглядається: новий кредитор - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування", виплативши страхове відшкодування потерпілому Відкритому акціонерному товариству "Завод ім. Фрунзе" за договором добровільного страхування, отримав від останнього як від первісного кредитора право вимоги до Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія", яким застрахована відповідальність перед третіми особами винного у заподіянні шкоди водія ОСОБА_5

Оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу, який вчинив дорожньо-транспортну пригоду, застрахована Товариством з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" відповідно до поліса №АС5200369-100 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, то особою, відповідальною за завдані в даному випадку збитки, відповідно положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів", у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності та нормами вказаного Закону, є відповідач.

Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 цього Закону визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством.

Згідно з п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відносини у сфері обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Втім, вирішуючи спір у справі, господарські суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що дійсний зміст правовідносин, які виникли між сторонами, регулюється не тільки приписами Закону України "Про страхування" та умовами договору №1248а/12х добровільного страхування, пунктом 28.10 якого Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" та Відкрите акціонерне товариство "Завод ім. Фрунзе" узгодили не враховувати експлуатаційний знос при визначенні суми страхового відшкодування, а і загальними нормами цивільного законодавства та спеціальними нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів", за змістом якого обсяг відповідальності страховика, що виник за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є обмеженим лімітом відповідальності, зазначеним в полісі, і розраховується з урахуванням зносу деталей, замінених у процесі відновлення транспортного засобу.

При цьому, обмеження законом обсягу відповідальності страховика цивільно-правової відповідальності не порушує право на відшкодування фактичних витрат особи, яка здійснила страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування майна, адже це право може бути реалізоване шляхом подання позову до винної особи (тобто не до страховика заподіювача, а до самого заподіювача-особи винної у ДТП) про відшкодування здійснених на відновлення пошкодженого майна витрат в частині, яку у відповідності до спеціального законодавства страховик цивільно-правової відповідальності відшкодовувати не зобов'язаний (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.06.2014 №6-49цс14 та від 02.12.2015 №6-691цс15).

На зазначеному вище відповідач наголошував, заперечуючи проти розміру позовних вимог, втім, місцевий господарський суд, відхиляючи вказані доводи дійшов хибного висновку про те, що приписи ст. 29 Закону України "Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, не врахувавши наведених вище законодавчих норм, тоді як апеляційний господарський суд, повторно розглядаючи справу, не визначився із правовою кваліфікацією відносин сторін (регрес чи суброгація) та із нормами законодавства, які підлягають застосуванню, а, відхиляючи доводи відповідача про обмеженість його відповідальності, зокрема, внаслідок необхідності врахування коефіцієнту фізичного зносу при розрахунку суми відшкодування, послався на приписи п. 7.38 ОСОБА_2 товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, зазначивши, що коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу потерпілої особи дорівнює нулю, втім не спростував доводів відповідача про те, що вказаний пункт ОСОБА_2 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин через наявність підстав, вказаних у п. 7.39 цієї ОСОБА_2.

Пославшись на наведене, Вищий господарський суд України у зазначеній постанові вказав на необхідність при новому розгляді справи встановити зазначені обставини та дослідити всі докази і надати їм належну правову оцінку з врахуванням викладених вище вказівок цієї постанови.

Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обовязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Колегія суддів зазначає, що при новому розгляді справи, господарський суд першої інстанції зазначені вказівки не врахував та в порушення вищенаведених норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини суброгації, на застосування яких наголошував суд касаційної інстанції у вказаній постанові, господарський суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні неправильно зазначив про те, що: здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі на користь страхувальника не суперечить приписам статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки, вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за договором добровільного страхування наземного транспортну, а Закон України "Про страхування" відповідних застережень не містить, а з приписів вищевказаних норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язки, пов'язані з оцінкою шкоди, не стосуються позивача (страховика за договором добровільного страхування майна), дії якого не регулюються цим Законом, а тому в даній правовій ситуації відсутні правові підстави перекладати на позивача обов'язки відповідача, який є страховиком за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

При цьому колегія суддів наголошує на тому, що як було наведено вище, стаття 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює не порядок оцінки збитків у відносинах з обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що відбуваються у правовідносинах між потерпілим і страховиком заподіювача до заміни кредитора по суброгації і який (порядок оцінки) не поширюється на страховика за договором добровільного майнового страхування ( відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 03.12.2014 р. у справі № 910/17223/13), а визначає саме склад збитків, який відшкодовує страховик цивільно-правової відповідальності заподіювача ДТП потерпілому, тобто визначає ті витрати, на відшкодування яких має потерпілий від зазначеного страховика заподіювача, а оскільки, як зазначалось вище (в тому числі в постанові ВГСУ по цій справі), у відносинах суброгації відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування», страховик за договором майнового страхування, виплативши потерпілому від ДТП страхове відшкодування займає місце потерпілого у зобовязанні з відшкодування шкоди, він має право на відшкодування лише тих витрат в межах здійсненого потерпілому страхового відшкодування, на відшкодування яких мав сам потерпілий від страховика заподіювача, тобто на відшкодування виключно тих витрат, що визначені на підставі статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Окрім цього колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 1194 Цивільного кодексу України, особа, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобовязана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Ті витрати від ДТП, які не передбачені статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", але увійшли в суму страхового відшкодування потерпілому за договором добровільного майнового страхування автомобіля можуть бути стягнуті на користь страховика за договором майнового страхування в порядку статті 994 Цивільного кодексу України лише із самої особи, винної в ДТП, а не з його страховика.

Саме таку правову позицію наведено в постановах Верховного суду України від 04.06.2014 у справі №6-49цс14 та від 02.12.2015 у справі №6-691цс15і про це зазначав Вищий господарський суд України в постанові від 09.02.2016 р. у даній справі(т. 1 а.с. 173-177).

Як зазначалось вище, суд касаційної інстанції в постанові від 09.02.2016 р. у даній справі наголошував,що обмеження законом обсягу відповідальності страховика цивільно-правової відповідальності не порушує право на відшкодування фактичних витрат особи, яка здійснила страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування майна, адже це право може бути реалізоване шляхом подання позову до винної особи (тобто не до страховика заподіювача, а до самого заподіювача-особи винної у ДТП) про відшкодування здійснених на відновлення пошкодженого майна витрат в частині, яку у відповідності до спеціального законодавства страховик цивільно-правової відповідальності відшкодовувати не зобов'язаний.

Внаслідок порушення зазначених норм, господарський суд першої інстанції визначив неправильний розмір відшкодування, який повинен сплатити відповідач на користь позивача-19122,20 грн., а саме у межах фактичних витрат на сплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування автомобіля в сумі 27087,04 грн. ( включає вартість відновлювального ремонту без врахування зносу автомобіля) за вирахуванням добровільно сплачених відповідачем 6964,84грн. та франшизи в сумі 1000 грн.

Натомість у матеріалах справи наявний належний, допустимий та достовірний письмовий доказ визначення в порядку статті 29 Закону Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" збитків від ДТП з урахуванням зносу автомобіля-наданий відповідачем висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 1787 від 13.05.2014 р. (т. 1 а.с. 81-84), в якому зазначено, що розмір відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових пошкодженого в результаті ДТП автомобіля FORD FUSION, реєстраційний номер АХ7278CК, складає 15929,67 грн.

Позивач не навів будь-яких доводів щодо необґрунтованості цього висновку, окрім безпідставного посилання на неправильне врахування коефіцієнту зносу автомобіля, який, як зазначалось вище слід враховувати при визначення спірного розміру збитків.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Розмір франшизи за страховим полісом № АС/5200369-100 становить 1000 грн.

Зважаючи на цю норму та встановлений в полісі № АС/5200369-100 розмір франшизи, та добровільно сплачені відповідачем 6964,84грн. відповідач повинен відшкодувати позивачу 7 964,83 грн. збитків від ДТП.

Щодо клопотання про призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи, колегія суддів вражає за необхідне відмовити в його задоволенні, зважаючи на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

У п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року N 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" господарським судам України надані роз'яснення, що відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизи" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Тобто належність питання, що входить до предмету доказування до галузі спеціальних знань, ще не є підставою для проведення експертизи.В такому випадку суд повинен врахувати вимогу щодо достатності доказів.Якщо в матеріалах справи наявні належні, допустимі і достовірні докази, які підтверджують зазначене питання, необхідність в призначенні експертизи відсутня.

Висновок спеціаліста у господарському процесі також є джерелом доказування і відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України оформлюється у вигляді висновку спеціаліста або пояснень посадової особи щодо відомих їй фактів або в іншій прийнятній для суду формі.

При цьому, за наявності в одній і тій же справі протилежних за змістом висновків як спеціаліста, так і судового експерта, їх оцінка здійснюється за правилами статей 42, 43 ГПК України з наданням у зазначеному випадку переваги висновкові судового експерта (абзац 4 пункту 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»).

Проте в даній справі виникла суперечність у доводах сторін при визначенні спірного розміру збитків, яка викликана не суперечністю наданих сторонами доказів, тобто не суперечністю самих фактичних даних, а відмінністю правових позицій щодо необхідності врахування при визначення такого розміру зносу автомобіля в порядку статті 29 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Наданий відповідачем висновок є достовірним, належним та допустимим доказом у справі в розумінні статей 32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, оскільки містить дані лише щодо обставин, що мають значення для справи, складений відповідним спеціалістом, та законодавство не містить вимог щодо визначення розміру збитків від ДТП лише висновком судового експерта

Позивач не навів доводів щодо недостовірності цього висновку, зокрема неправильного обрахування вартості відновлювального ремонту.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд першої інстанції внаслідок порушення та неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, визначив неправильну суму збитків, яка підлягає відшкодуванню позивачу з відповідача, а саме замість 7 964,83 грн. стягнув 19122,20 грн.

Зазначені обставини відповідно до п. 4 статті 103, п. 4 ч. 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для зміни оскаржуваного рішення, а саме, замість стягнутих господарським судом 19122,20 грн. позовні вимоги слід задовольнити в сумі 7 964,83 грн., а в решті позову відмовити за необґрунтованістю.

Виходячи з викладеного, керуючись ст. 99, п. 4 ст. 103, п. 4 ч. 1 статті 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.04.2016 р. у справі № 922/4955/15 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" (61023, м. Харків, вул. Мироносицька, буд. 99, А3, код ЄДРПОУ 31236795) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, код ЄДРПОУ 20474912) суму страхового відшкодування в розмірі 7 964,83 грн. , судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 721,66 грн.

В іншій частині позову відмовити».

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, код ЄДРПОУ 20474912) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" (61023, м. Харків, вул. Мироносицька, буд. 99, А3, код ЄДРПОУ 31236795) 2009 грн. 70 коп. судових витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 29.06.16 р.

Головуючий суддя Потапенко В.І.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Істоміна О.А.