Постанова № 58762798, 30.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2016 р. Справа№ 910/32912/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

за участю представників:

від позивача - Лизуненко А.В.

від відповідача - Сергєєва В.С.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" Білої Ірини Володимирівни на рішення Господарського суду м. Києва від 31.03.2016 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" Білої Ірини Володимирівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Д"

про визнання недійсними договорів та зобов'язати вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до відповідача про визнання недійсними договорів факторингу та відступлення права вимоги.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.03.2016 в задоволені позвоних вимог було відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального права, з неповним дослідженням всіх обставин справи, а тому просить скасувати рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Відповідно до протоколу про автоматизований розподіл судової справи апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.06.2016.

В судовому засіданні 16.06.2016 по справі було оголошено перерву відповідно до ст. 77 ГПК України до 30.06.2016.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду є обґрунтованим та правомірним, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представником позивача до суду 24.05.2016 подавалась заява про забезпечення позову, відповідно до якої він просив суд заборонити відповідачу розпоряджатись правом вимоги за кредитним договором від 17.10.2008, набутим на підставі договору факторингу № 12 від 08.12.2014 шляхом продажу, міни, дарування, відступлення, зарахування зустрічних вимог, поєднання боржника та кредитора в одній особі.

Колегія суддів, вивчивши доводи клопотання, заслухавши думку представника відповідача, прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання, з урахуванням наступного.

Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.11 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

На обґрунтування заявленого клопотання, представником позивача були надані копії документів, що підтверджують укладання відповідачем договорів відступлення прав вимоги, що були набуті за іншими аналогічними договорами факторингу.

Проте, суд зазначає, що позивачем були надані докази укладання відповідачем договорів з третіми особами за іншим договором факторингу, а саме № 8 від 05.12.2014, в той час як предметом спору в рамках даної справи є договір факторингу № 12 від 08.12.2014 та застосовувати аналогією в даних відносинах є нелогічним, оскільки заявником не було надано суду жодних доказів того, що позивач буде здійснювати будь-які дії щодо передачі третім особам набутих прав саме за договором факторингу № 12 від 08.12.2014, а як зазначалось вище, саме лише припущення можливості вчинення тих чи інших дій не може бути підставою для забезпечення позову в заявлений позивачем спосіб.

Також позивачем через відділ документального забезпечення суду було подане клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки будь-яке прийняте рішення в рамках даної справи вплине на права або обов`язки Фонду щодо забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Суд апеляційної інстанції, вивчивши доводи клопотання, заслухавши з даного питання думку представника відповідача, вважає, що заявлене клопотання не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 27 Господарського процесуального кодексу України третя особа може бути залучена до участі у справі за її заявою, а також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду, який виносить з даного питання ухвалу з обов'язковим зазначенням у ній, на стороні кого (позивача чи відповідача) залучається ця третя особа.

Згідно п. 1.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі.

Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Беручи до уваги той факт, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження впливу винесення рішення з даного господарського спору безпосередньо на права та/або обов'язки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та залучення вказаного Фонду в якості третьої особи до участі у справі жодним чином предметно на розгляд даної справи не впливає, за відсутності достатнього обґрунтування, підстави для задоволення такого роду клопотання відсутні.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 48 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює свої повноваження.

Позов по даній справі заявлений Публічним акціонерним товариством "Український Бізнес Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" Білої Ірини Володимирівни.

24.03.2016 Фонд прийняв рішення № 404 про продовження строків здійснення процедури ліквідації банку ПАТ «Укрбізнесбанк» до 23.04.2018 та продовжено повноваження ліквідатора білої І.В. також до 23.04.2018.

Отже, Фонд визначив чітко уповноважену особу, яка представляє інтереси Фонду відповідно до ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка й заявляла даний позов, а тому потреби в залучені Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як самостійну тертю особу на стороні позивача для розгляду даного спору не є доцільним.

29.06.2016 до суду також надійшло клопотання безпосередньо від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про залучення їх до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, з тим самим обґрунтування.

Колегією суддів також в задоволені такого клопотання було відмовлено з підстав вище зазначених.

Крім того, 14.06.2016 представником позивача суду подавалось клопотання про призначення судової експертизи для вирішення питань:

- якою була ринкова вартість об`єкта оцінки станом на 08.12.2014?

- чи відповідає, визначена у договорі ціна, ринкової вартості об`єкта оцінки станом на 08.12.2014?

- чи є ціна, визначена в договорі заниженою/завищеною по відношенню до ринкової вартості об`єкта оцінки?

Суд апеляційної інстанції, вивчивши доводи клопотання. заслухавши думку представника відповідача, не знаходить підстав для його задоволення, враховуючи таке.

Відповідно до ч. 1 ст.41 ГПК України, для роз`яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Як вбачається з клопотання представника позивача, на вирішення експертам ставляться питання щодо визначення ринкової вартості права вимоги за кредитними договорами.

З метою забезпечення єдиного підходу при проведенні судових експертиз і підвищення якості проведення судових експертиз було затверджено Інструкцію про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень.

Як вбачається із копії листа КНДІСЕ від 10.06.2016 за підписом Т.в.о. директора інституту станом на сьогоднішній день методика з чітко встановленим алгоритмом визначення ринкової вартості права вимоги за кредитним договором відсутня.

Отже, з огляду на все зазначене, призначення такого виду судової експертизи є недоцільним, через неможливість її проведення та це приведе до затягування процесуального строку у випадку направлення матеріалів справи до експертної установи та зупинення провадження по справі.

Крім того, як вбачається з тексту оскаржуваного рішення, судом в судовому засіданні 31.03.16 запропоновано сторонам провести судову економічну експертизу з метою встановлення оцінки права вимоги за кредитними договорами ПАТ "Укрбізнесбанк", однак уповноважені представники сторін повідомили суд, що не вбачають за необхідне та доцільне проведення судової експертизи по даній справі.

В судові засідання 16.06.2016 та 30.06.2016 з`явилися представники сторін та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

08.12.2014 між Публічним акціонерним товариством "Український Бізнес Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес-Д" був укладений договір факторингу № 12.

Відповідно до умов договору клієнт продає (переуступає) фактору право вимоги до боржника, які включають в себе кредитний договір, а фактор приймає такі права вимоги та зобов'язується передати фінансування в розпорядження клієнта за плату.

Розділами 2 - 10 Договору факторингу сторони узгодили строки та умови взаєморозрахунків, права та обов'язки сторін, вирішення спорів, строк дії договору, порядок його зміни і припинення дії, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору тощо.

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін, зокрема, в.о. Голови правління ПАТ "Український бізнес банк" ОСОБА_7, що діяв на підставі Протоколу засідання Спостережної ради від 20.10.14 та Статуту та представником ТОВ "Велес-Д" за довіреністю від 01.12.14, зареєстрованою в реєстрі за номером 1988 ОСОБА_8 та скріплений печатками сторін.

Відповідно до п. 1.1.1 договору факторингу фактор підтверджує наявність у нього права за чинним в Україні законодавством укладати та виконувати цей договір.

Клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, але не відповідає за невиконання або неналежне виконання вимоги боржником (п. 1.1.2 договору факторингу).

Внаслідок укладення спірного договору факторингу ПАТ "Український Бізнес Банк" було відступлено право вимоги виконання зобов'язань ОСОБА_9 на користь ТОВ "Велес-Д" у загальному розмірі 26692542,67 грн., натомість, як стверджує позивач в позовній заяві та відповідачем не заперечувалось, ТОВ "Велес-Д" було здійснено оплату коштів в сумі 266925,43 грн. на користь позивача - ПАТ "Український Бізнес Банк".

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, посилається на той факт, що укладення договір факторингу № 12 від 08.12.14 р. між сторонами відбулось з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: на підставі підробленого протоколу спільного засідання комітету управління активами і пасивами та тарифного комітету ПАТ "Укрбізнесбанк" від 07.11.2014; за заниженою вартістю (без проведення попередньої оцінки); з перевищенням повноважень (одноособово без колегіального рішення правління ПАТ "Укрбізнесбанк"), в зв'язку з чим позивач вважає, що договір факторингу № 12 від 08.12.2014 містить ознаки нікчемності, визначені ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Одночасно позивач зазначає, що оспорюваний правочин був забезпечений іпотекою, заставою та порукою, отже, останні договори також є недійсними.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, обґрунтовує свої заперечення зокрема щодо наявності ознак підроблення рішення спільного засідання Комітету управління активами і пасивами та тарифного комітету ПАТ "Укрбізнесбанк" від 07.11.2014 не відповідає дійсності, оскільки за результатами розгляду заяви позивача про вчинення кримінального правопорушення щодо підроблення відповідного рішення постановою слідчого Селидівського МВ ГУ МВС України в Донецькій області капітаном міліції Желтухіним А.О. від 22.10.2015, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015050500001167 від 09.06.2015, закрито у зв'язку з встановленою відсутністю в діях посадових осіб ПАТ "Укрбізнесбанк" складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України.

На думку відповідача, твердження позивача щодо відчуження активу за заниженою вартістю також не відповідає дійсності, зважаючи на той факт, що таке відчуження відбулося за винагороду у розмірі 266 925,43 грн., яку позивач прийняв у повному розмірі, а заборгованість фізичних осіб-кредиторів на момент укладення спірного договору факторингу, а саме на 08.12.2014 вже списана, як безнадійна.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договору факторингу, який підпадає під правове регулювання норм глави 73 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1078 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Як вірно було встановлено місцевим судом, кредитний договір № МРОО1/Мо1 від 17.10.2008, укладений між ПАТ "Український бізнес банк" та гр. ОСОБА_9.

Загальна сума заборгованості за кредитним договором на дату набрання чинності цього договору, складає 1522855,83 доларів США, 3 211 699,15 грн. та 5 261,00 грн., що еквівалентно 26692542,67 грн., згідно з офіційним обмінним курсом Національного банку України на дату укладення договору; у тому числі:

- сума основного боргу 750017,01 доларів США та 1191250,61 грн.;

- нараховані несплачені проценти 688 387,24 доларів США та 1767298,54 грн.;

- нараховані несплачені комісії у відповідності до кредитного договору 84 451,58 доларів США та 253150 грн.;

- сума сплачених клієнтом судових витрат, які зазначені в рішенні суду, але несплачені боржником 5261 грн. (пункт 1.1.4. договору факторингу).

Відповідно до пункту 2.1. договору факторингу відповідач надає фінансування позивачу у національній валюті України в сумі 266 925, 43 грн. без ПДВ. При цьому, клієнт перераховує фактору плату у розмірі 1 % від суми фінансування у національній валюті України. Сума фінансування і плати не підлягають оподаткуванню ПДВ згідно з ст. 196,1.5 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 №2755-VI.

Як свідчать матеріали справи, з метою виконання умов договору факторингу згідно з актом приймання-передачі прав вимоги від 08.12.2014 (додаток № 2 до договору факторингу), копія якого міститься в матеріалах справи, клієнт передав, а фактор прийняв права вимоги (з усією документацією), як визначено у договорі факторингу та у додатку № 1 до цього договору, фінансування під відступлення прав вимоги складає 266925,43 грн., плата складає 1% від суми фінансування у національній валюті України.

Окрім цього, згідно з актом прийому-передачі документів до договору факторингу від 08.12.2014 (додаток № 3 до договору факторингу), копія якого наявна в матеріалах справи, позивач передав, а відповідач прийняв документи в кількості 197 штук, перелік яких визначений в цьому акті.

Тобто, внаслідок укладення спірного договору факторингу ПАТ "Український Бізнес Банк" було відступлено право вимоги виконання зобов'язань ОСОБА_9 на користь ТОВ "Велес-Д" у загальному розмірі 26692542,67 грн., натомість, як стверджує позивач в позовній заяві та відповідачем не заперечувалось, ТОВ "Велес-Д" було здійснено оплату коштів в сумі 266925,43 грн. на користь позивача - ПАТ "Український Бізнес Банк".

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.

Згідно ст. ст. 513, 514 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Статтею 517 Цивільного кодексу передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

У відповідності до положень ст. 519 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Постановою правління Національного банку України № 844 від 25.12.2014 Публічне акціонерне товариство "Український Бізнес Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 164 від 25.12.2014 з 26.12.2014 розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації та призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Укрбізнесбанк" - Бобчука І.П.

Постановою правління Національного банку України № 265 від 23.04.2015 постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати Публічне акціонерне товариство "Український Бізнес Банк".

На підставі Постанови Правління Національного банку України № 265 від 23.04.2015 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Укрбізнесбанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 24.04.2015 прийнято Рішення №87, яким з 24.04.2015 розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Укрбізнесбанк" Білу І.В.

Частинами 1, 2, 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно із поясненнями, викладеними представником позивача, на думку останнього, внаслідок того, що за результатами проведеної робочою комісією з перевірки договорів, укладених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених в ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" перевіркою встановлено, що укладення договору факторингу № 12 від 08.12.2014 відбулось з порушенням вимог законодавства, а саме: на підставі підробленого протоколу спільного засідання комітету управління активами і пасивами та тарифного комітету ПАТ "Укрбізнесбанк" від 07.11.2014; за заниженою вартістю (без проведення попередньої оцінки); з перевищенням повноважень (одноособово без колегіального рішення правління ПАТ "Укрбізнесбанк").

08.12.2015 за результатом проведення суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Ако-Експерт" незалежної оцінки ринкової вартості активів ПАТ "Укрбізнесбанк" у вигляді права грошової вимоги до позичальників за кредитними договорами (в тому числі й за кредитним договором №МР001/МО1 від 17.10.2008, укладеним між ПАТ "Укрбізнесбанк" та ОСОБА_9.), станом на момент продажу активів (тобто станом на дату укладення договору факторингу 08.12.2014) - складено № 07-09/08-15/РД1 Звіт про незалежну оцінку прав вимоги за кредитними договорами, на який останній посилається як на підставу позовних вимог.

Відповідно до вказаного звіту ринкова вартість активу ПАТ "Укрбізнесбанк" у вигляді права вимоги за кредитними договорами №МР001/МО1 від 17.10.2008 перевищує ціну продажу цього активу більше ніж на 97 %:

- розмір відступленого права вимоги - 26 692 542,67 грн.;

- ринкова вартість відступленого права вимоги - 9 454 733,63 грн.;

- ціна продажу - 266 825,43 грн.;

- процентне відношення ціни продажу до ринкової вартості - 2,8 %.

Рішенням № 11 від 08.12.2015, прийнятим на підставі акту від 08.12.2015 про встановлення факту нікчемності договору факторингу, позивачем визнано нікчемними спірний Договір факторингу № 12 від 08.12.2014 та вищезазначені договори про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та застави, укладеними на виконання договору факторингу, з моменту їх укладення.

Відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

09.12.2015 позивач направив на адресу відповідачу вимогу № 8387 про повернення позивачу всіх грошових коштів, які були перераховані боржниками (позичальниками банку за кредитними договорами) на користь відповідача; надати банку розгорнутий розрахунок платежів, сплачених боржником (позичальниками банку за кредитним договором) на користь ТОВ "Велес-Д" відповідно до умов договорів факторингу, із зазначенням суми і дати перерахунку - по кожному боржнику; надати банку всю документально підтверджену інформацію, яка стосується виконання боржниками (позичальниками банку за кредитними договорами) грошових зобов'язань на користь ТОВ "Велес-Д" відповідно до умов договорів факторингу, зокрема, договору факторингу № 12 від 08.12.2014; повідомити всіх боржників (позичальників банку за кредитними договорами), які сплачують заборгованість на користь ТОВ "Велес-Д" відповідно до умов договорів факторингу, про припинення виконання грошових зобов'язань на користь ТОВ "Велес-Д"; повернути ПАТ "Укрбізнесбанк" оригінали всіх кредитних договорів та договорів забезпечення (іпотеки, застави, поруки тощо), додатків до них, та інших документів, пов'язаних з виконанням сторонами умов цього договору. Заявлені вимоги підлягали виконанню протягом 7 днів з моменту отримання цієї вимоги.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Недодержання вказаного положення в момент вчинення правочину, а також частин другої, третьої, п'ятої, шостої ст.203 Цивільного кодексу України є підставою для недійсності правочину (ст.215 Цивільного кодексу України). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За приписами ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, зокрема, що укладення Договору факторингу відбулось на підставі підробленого протоколу спільного засідання комітету управління активами і пасивами та тарифного комітету Публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" від 07.11.2014.

Місцевим судом встановлено за матеріалами справи та зазначено позивачем, що 15.05.2015 до органів МВС України уповноваженою особою Фонду Білою І.В. було подано заяву про вчинення кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України - складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів. Відомості про вчинення кримінального правопорушення та початок досудового розслідування внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050500001167 від 09.06.2015, що підтверджується відповідним витягом з реєстру.

Проте, як вбачається з постанови слідчого Селидівського МВ ГУ МВС України в Донецькій області від 22.10.2015 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050500001167 від 09.06.2015, було закрито у зв'язку з встановленою відсутністю в діях посадових осіб Публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України.

Окрім цього з постанови слідчого вбачається, що в результаті досудового розслідування факт внесення неправдивих відомостей до протоколу спільного засідання комітету управління активами і пасивами та тарифного комітету Публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" від 07.11.2014 не підтвердився.

Щодо посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на факт укладення договору факторингу представником позивача з перевищенням повноважень, а саме в.о. Голови правління ПАТ "Український бізнес банк" ОСОБА_7, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 9.9. статуту Публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" голова правління має право самостійно (без попереднього або додаткового погодження з органами управління банку) приймати рішення про укладення (в тому числі, укладати або делегувати іншим особам право укладати) будь-яких угод/договорів, крім випадків, коли прийняття рішення про укладення певних угод/договорів віднесено цим статутом до виключної компетенції спостережної ради або загальних зборів акціонерів.

Згідно з підпункту 17 пункту 8.2.1. статуту Публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" до виключної компетенції Спостережної ради Публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" належить зокрема прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, передбачених чинним законодавством.

Пункт 12.1. статуту Публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" визначає, що значний правочин це правочин, учинений банком, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10-ть (десять) і більше відсотків вартості активів банка, за даними останньої річної фінансової звітності.

Відповідачем надана отримана з інтернет мережі інформація щодо вартості активів банку станом на 01.01.2014., яка становила 577 096 161,28 грн.

Враховуючи вказану вартість активів договір факторингу не є значним правочином в розумінні пункту 12.1. статуту, оскільки сума, що є його предметом складає менше ніж 10 (десять) відсотків вартості активів банку, які у 2013 році становили 577096 161,28 грн. та 10% поріг, достатній для визнання правочину таким, що є значним, складає 577 096,28 грн.

Крім того, оскільки позивачем на підтвердження своїх вимог в частині перевищення повноважень представником банку під часу укладення договору факторингу не надано копії статуту, а також не наведено відповідної редакції статуту у письмових поясненнях, окрім як відповідачем у письмових поясненнях, вказані твердження позивача щодо перевищення в.о. Голови правління ПАТ "Український бізнес банк" ОСОБА_7 своїх повноважень під час укладення спірного договору факторингу до уваги не приймаються.

Стосовно твердження позивача щодо заниженої вартості придбаного правива вимоги з боку відповідача, суд зазначає таке.

Договір факторингу не є безоплатним, оскільки передача права вимоги до боржника передана в обмін на фінансування позивача в сумі 266 925,43 грн., передбаченій умовами спірного правочину.

В матеріалах справи міститься копія меморіального ордеру № 293-23 від 05.12.2014, згідно якого відповідач перерахував банку 275 026,28 грн. як відображення дебіторської заборгованості від продажу активу контрагенту ТОВ "Велес-Д".

Матеріали справи свідчать та сторонами не заперечувалось, що заборгованість фізичної особи ОСОБА_9 на момент укладення договору факторингу списана як безнадійна.

Постановою Правління Національного банку України № 172 від 01.06.2011 року затверджено Порядок відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву (далі - Порядок), згідно пункту 2 якого банк визначає заборгованість за активними банківськими операціями як безнадійну (далі - безнадійна заборгованість) відповідно до методики, установленої Положенням про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 23 від 25.01.2012.

Відповідно до пункту 3 Порядку банк має право відшкодувати (списати) за рахунок резерву безнадійну заборгованість, яка включає суму основної заборгованості перед банком та/або нараховані доходи (борг боржника), за якою є прострочення погашення боргу або його частини понад 180 днів.

Згідно глави 2 Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України № 23 від 25.01.2012, банк з метою формування резерву за активами/наданими фінансовими зобов'язаннями здійснює оцінку ризиків таких активів/наданих фінансових зобов'язань, починаючи з дати визнання їх в обліку до дати припинення такого визнання.

Банк з метою розрахунку резервів класифікує активи/надані фінансові зобов'язання за такими категоріями якості: І (найвища) - немає ризику або ризик є мінімальним; ІІ - помірний ризик; ІІІ - значний ризик; IV - високий ризик; V (найнижча) - реалізований ризик.

Заборгованість за активами/наданими фінансовими зобов'язаннями, віднесеними до V категорії, є безнадійною.

Банк самостійно встановлює порядок визначення показника ризику активу в межах діапазонів, визначених для відповідних категорій якості активів/наданих фінансових зобов'язань, у тому числі з урахуванням кредитної історії боржника, а також іншої інформації, що забезпечує об'єктивну оцінку подій та обставин, які можуть свідчити про наявність ризиків погашення боргу боржником із перевищенням строків, передбачених умовами договору, або невиконанням договірних умов.

Банк класифікує не вище V категорії якості актив, за яким більше ніж 50 відсотків боргу прострочено понад 90 днів.

Як встановлено судом за матеріалами справи, кількість днів прострочення заборгованості боржника за кредитним договором ОСОБА_9 склала - 945 днів.

Згідно викладеного в звіті висновку категорія ризику приймалася V, з огляду на прострочку за основним боргом понад 180 днів, при цьому аналіз фінансового стану позичальника експерт не проводив.

У звіті зазначено, що якщо прострочка за кредитом становить більше 180 діб, то ризик такого кредиту приймається 100 % (V категорія якості), і є реалізованим ризиком, таким що настав.

Згідно з пункту 5 Порядку рішення про відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості приймається виконавчим органом банку (правлінням або радою директорів банку).

Отже, твердження позивача, що договір факторингу укладено за заниженою вартістю не відповідають дійсності та спростовуються всім вище зазначеним та наявними документами в матеріалах справи.

Щодо наданого позивачем в обґрунтування визнання нікчемними спірних правочинів звіту про незалежну оцінку прав вимоги за кредитними договорами № 07-09/08-15/РД1 від 12.08.2015 колегія суддів зазначає, що пунктом 1.19 Положення про виведення неплатоспроспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16.04.2015 № 75, визначено порядок проведення аналізу договорів на предмет їх нікчемності.

Так, уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію має право запланувати у кошторисі витрат, пов'язаних зі здійсненням тимчасової адміністрації, витрати на залучення аудитора(ів) для проведення спільної перевірки правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення таких, що є нікчемними, та інвентаризації банківських активів.

У разі необхідності залучення аудитора(ів) для неплатоспроможного банку та оплати їх послуг уповноважена особа Фонду після затвердження виконавчою дирекцією Фонду кошторису витрат, пов'язаних зі здійсненням тимчасової адміністрації, вносить на розгляд виконавчої дирекції Фонду відповідно до цього Положення зміни до такого кошторису разом з кандидатурами аудитора(ів).

За умови недостатності коштів у банку для оплати витрат, пов'язаних із залученням до роботи аудитора(ів), виконавча дирекція Фонду може прийняти рішення про надання цільової позики на оплату таких витрат банку за рахунок коштів Фонду.

Таким чином, зазначеним Положенням чітко зазначено, що для проведення перевірки правочинів на предмет виявлення таких, що є нікчемними, залучається аудитор, який у своїй діяльності керується Законом України "Про аудиторську діяльність".

Як вірно встановлено судом першої інстанції, уповноважена особа Фонду не проводила аудиторський аналіз договорів факторингу, у тому числі, спірного договору, як це передбачено п. 1.19 Положення, а замість цього звернулась до суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "Ако Експерт", який у своїй діяльності керується Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України", відповідно до якого оцінка майна, майнових прав - це визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Таким чином, посилання позивача як на одну з правових підстав поданого позову на вказаний Звіт про незалежну оцінку судом до уваги не приймаються з огляд на неможливість розцінювати останній в якості належного доказу по справі.

Окрім того, визначення позивачем на підставі вказаного звіту ринкової вартості активів як 9456 733,63 грн. та розмір відступленого права вимоги як 26692542,67 грн., не приймаєтья до уваги, оскільки позивачем не надано суду, зокрема, первинних документів за кредитним договором, що свідчать про стан виконання цього договору, доказів звернення стягнення на предмет іпотеки або застави, за рахунок яких могла бути погашена кредитна заборгованість, або відомості про те, що звернення стягнення не відбулось станом на 08.12.2014.

Як наголошено в постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. Однак під час укладення договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з фактичних обставин справи суд доходить висновку, що позивачем не доведено обставини, з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання спірного договору недійсним., а саме не надано суду доказів того, що вартість переданого позивачем права грошової вимоги за спірним договором факторингу є заниженою у порівнянні з фактичною заборгованістю за кредитним договором, за яким передавалось право вимоги відповідно до ст.. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не підтверджено належними та допустимими доказами факт укладення спірного договору факторингу на підставі підробленого протоколу спільного засідання Комітету управлінні активами і пасивами банку та з перевищенням повноважень представника банк при його укладенні тощо.

На виконання умов договору факторингу 08.12.2014 між Публічним акціонерним товариством "Український Бізнес Банк" (первісний заставодержатель/іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес-Д" (новий заставодержатель/іпотекодержатель) укладено:

- Договір про відступлення права вимоги за Договором поруки від 17.10.2008;

- Договір про відступлення права вимоги за Договором застави від 29.01.2011;

- Договір про відступлення права вимоги за Договором іпотеки № Р-И/07;

- Договір про відступлення права вимоги за Договором застави, посвідченим 30.01.2009 приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Рябоконь Ю.С.;

- Договір про відступлення права вимоги за Договором застави, посвідченим 23.03.2009 приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Рябоконь Ю.С;

- Договір про відступлення права вимоги за Договором застави, посвідченим 07.04.2009 приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Рябоконь Ю.С.;

- Договір про відступлення права вимоги за Договором застави, посвідченим 24.04.2009 нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Рябоконь Ю.С.;

- Договір про відступлення права вимоги за Договором застави, посвідченим 23.06.2009 приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Рябоконь Ю.С.

Вказані договори позивач також просив визнати недійсними, які безпосередньо пов`язані із укладеним між сторонами договором факторингу № 12 від 08.12.2014.

Зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, місцевий суд вірно дійшов висновку, що правові підстави для визнання недійсними договору факторингу № 12 від 08.12.2014 та договорів про відступлення права вимоги за договорами іпотеки/застави від 08.12.14, укладених між позивачем та відповідачем, відсутні, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

З огляду на той факт, що вимога про зобов'язання відповідача повернути позивачу документи, передані за спірним договором факторингу, є похідною від вимоги про визнання недійсним договору факторингу № 12 від 08.12.2014, позовні вимоги в цій частині також правомірно не були задоволені Господарським судом міста Києва.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Всі доводи, викладені позивачем, як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі спростовуються всім вище викладеним та доказами, наявними в матеріалах справи, що були в повному обсязі, всебічно та об`єктивно досліджені при розгляді спору як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції.

Посилання представника позивача на практику Київського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України щодо розгляду аналогічних спорів, якими позовні вимоги задовольнялись в повному обсязі, зокрема на постанову у справі № 910/27916/14, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки представниками сторін в рамках даної справи подавались докази та досліджувались обставини, які не були предметом розгляду в рамках справи № 910/27916/14, та правовідносни щодо укладання спірного договору факторингу в рамках даної справи мають свої особливості, зокрема щодо списання банком боргу фізичної особи ОСОБА_9 на момент укладання договору факторингу, як безнадійного.

Враховуючи все вище викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що Господарським судом міста Києва повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк", а тому апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2016 у справі № 910/32912/15- без змін.

Матеріали справи № 910/32912/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко