Ухвала суду № 58758348, 30.06.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/339/16 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А. І. Суддя-доповідач: Кузьменко В. В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2016 року м. Київ

Колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Кузьменка В. В.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А. Г.,

за участю секретаря Видмеденко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Київській області, Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.04.2016, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасувати рішення (лист) ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 13.07.2015 №8400/10/10-13-11-02-10; визнати незаконним та скасувати рішення ГУ ДФС у Київській області про результати розгляду скарги від 10.09.2015 №2399/10/10-36-11-01-10; визнати незаконним та скасувати рішення ДФС України про результати розгляду скарги від 23.11.2015 №24883/6/99-99-11-02-02-15; зобов'язати ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області включити відомості з поданої ТОВ "Вітаполіс" податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року (з доповненнями та додатками до неї) до облікових даних позивача в інформаційних базах даних ДФС України.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.04.2016 позовні вимоги задоволено частково.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу в частині незадоволених вимог.

ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області також подано апеляційну скарги, просить скасувати оскаржувану постанову як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального права та винести нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2016 вказана апеляційна скарга повернута апелянту у зв'язку з не усуненням її недоліків.

Таким чином предметом апеляційного розгляду є апеляційна скарга позивача.

В засідання з'явилися представник відповідачів, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Представники апелянта в судове засідання не з'явився, про апеляційний розгляд повідомлений належним чином, що не перешкоджає розгляду спірного питання відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що податкова декларація з податку на додану вартість за березень 2015р. була подана за встановленою формою, а визнання відповідачем її неподаної є перевищенням повноважень. Щодо решти позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що рішення про результати розгляду скарг не є юридично значеними для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, отже самі по собі не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки, що виключає передумови для здійснення захисту права або законного інтересу позивача шляхом скасування таких рішень, а тому відповідні позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Вітаполіс" зареєстроване як юридична особа 25.05.2006, як платник податків, зборів та обов'язкових платежів перебуває на податковому обліку в ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

ТОВ "Вітаполіс" 09.07.2015 було подано до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний період червень 2015 року разом із додатками.

Разом з податковою декларацією позивачем були подані доповнення до податкової декларації від 09.07.2015 за вих. №51/15, в яких позивач зазначив про те, що товариство позбавлено можливості скласти звітність за червень 2015 року в електронному вигляді через відсутність електронного шаблона цієї звітності.

Судом встановлено, що вказана податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2015 року була зареєстрована контролюючим органом 09.07.2015 за реєстраційним №1500029046.

ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області листом від 13.07.2015 №8400/10/10-13-11-02-10 "Про відмову у прийнятті податкової звітності" повідомила позивача про те, що податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2015 року від 09.07.2015 за реєстраційним №1500029046 вважається не визнаною як податкова звітність у зв'язку з тим, що вона подана з порушенням вимог п. 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України. Запропоновано позивачу надати податкову декларацію з податку на додану вартість за відповідний період у спосіб, який передбачений чинним законодавством.

Вважаючи прийняте ДПІ у Києво-Святошинському районі рішення протиправним, позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

Рішенням Головного управління ДФС у Київській області про результати розгляду скарги від 10.09.2015 №2399/10/10-36-11-01-10 рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 13.07.2015 №8400/10/10-13-11-02-10 "Про відмову у прийнятті податкової звітності" залишено без змін, а скаргу позивача залишено без задоволення.

Позивач оскаржив спірне рішення до Державної фіскальної служби України.

Рішенням ДФС України про результати розгляду скарги від 23.11.2015 №24883/6/99-99-11-02-02-15 залишено без змін рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 13.07.2015 №8400/10/10-13-11-02-10 "Про відмову у прийнятті податкової звітності" та рішення Головного управління ДФС у Київській області від 10.09.2015 №2399/10/10-36-11-01-10 про результати розгляду скарги, а скаргу позивача залишено без задоволення.

Відповідно до пункту 46.1. статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

Згідно з пунктом 48.1 статті 48 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Обов'язковими реквізитами податкової декларації є інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків (п.48.2 статті 48 ПК України).

Відповідно до п. 48.3 статті 48 ПК України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Згідно з пунктом 48.4 названої статті у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.

У той же час, податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією.

Відповідно до пункту 49.8 ст. 49 ПК України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу.

Імперативний характер наведеної норми означає, що податковий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію, подану платником податків в один із способів, передбачених пунктом 49.3 статті 49 ПК України (особисто або через представника, поштою чи засобами електронного зв'язку).

Як передбачено нормою абзацу першого пункту 49.9 статті 49 ПК України за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

Згідно з пунктом 49.8 статті 49 ПК України під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Отже, процедура прийняття податкової декларації полягає у вчиненні посадовою особою податкового органу фактичних дій із: 1) перевірки наявності та достовірності заповнення обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 Податкового кодексу України; 2) реєстрації податкової декларації у день її отримання органом державної податкової служби.

При цьому, Податковим кодексом України передбачені спеціальні наслідки подання платником податків податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України. У такому разі на підставі пункту 49.11 статті 49 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови: у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника - протягом трьох робочих днів з дня її отримання.

Пунктом 49.15 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація, надіслана платником податків або його представником поштою або засобами електронного зв'язку, вважається неподаною за умови її заповнення з порушенням норм пунктів 48.3 і 48.4 статті 48 цього Кодексу та надсилання контролюючим органом платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації.

Як свідчить зміст повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації, помилок не встановлено у поданій позивачем податковій декларації, тоді як контролюючим органом відмовлено у прийнятті у зв'язку з її поданням на паперовому носії.

При цьому, обмеження щодо подання податкових декларацій до контролюючого органу в електронній формі, встановлені пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, розповсюджуються лише на платників податків, що належать до великих та середніх підприємств.

Разом з тим, відповідачем не надано доказів віднесення позивача, як платника податків, до великих та середніх підприємств.

Статтею 49 Податкового кодексу України платникам податків надано право подання податкової звітності як в електронному так і в паперовому вигляді, обмеження прав платників податків на звітування не допускається.

Не подання податкової звітності в електронній формі не є порушенням вимог п. 48.3 та п. 48.4 ст. 48 Податкового кодексу України.

Також суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 48.7 ст. 48 Податкового кодексу України податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.

Таким чином, подання податкової звітності в паперовій формі відповідає положенням Податкового кодексу України та не може бути підставою для відмови у прийнятті такої податкової звітності.

12.01.2015 між ТОВ «ВІТАПОЛІС» та ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області було укладено договір про визнання електронних документів № 1 від 12.01.2015.

Предметом даного договору, згідно з п. 1, є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів), поданих Платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.

Згідно з п. 2 договору договір надає платнику податків можливість, а не зобов'язує його подавати до органів ДПС податкові документи у електронному вигляді, якщо інше не передбачено законом.

Отже, даний договір регулює виключно відносини, що виникають між сторонами у разі подання позивачем податкових документів в електронній формі, а тому його дія не може бути поширена на випадки подання позивачем на власний розсуд податкової звітності у паперовій формі.

При цьому, посилання відповідачів на п. 1.1 цього договору, як на підставу виникнення у позивача обов'язку подавати документи в електронній формі, суд вважає хибним, адже вказаний пункт визначає виключно обов'язковість певного формату (стандарту) надсилання документів в електронному вигляді.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку щодо помилковості висновків контролюючих органів про те, що подання платниками податків податкової декларації з податку на додану вартість в паперовій формі є підставою для відмови в її прийнятті.

Відповідно до п. 49.13 ст. 49 Податкового кодексу України у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що оскільки встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом у прийнятті декларацій з ПДВ за червень 2015 року, то така податкова декларація з додатками до неї вважається поданою у момент її фактичного отримання ДПІ у Києво-Святошинському районі, тобто 09 липня 2015 року.

Посилаючись на порушення Державною фіскальною службою України вимог чинного законодавства під час розгляду адресованої їй скарги, позивач стверджує, що цей орган взагалі позбавлений повноважень на розгляд таких скарг.

Пунктом 56.2 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня зі скаргою про перегляд цього рішення.

Згідно з пунктом 56.3 Податкового кодексу України скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Рішення контролюючого органу можуть бути оскаржені в адміністративному порядку шляхом подання скарги платника податків. При цьому, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги.

При цьому, згідно з п. 55.2 ст. 55 ПК України контролюючими органами вищого рівня є: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, - для контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць; контролюючі органи в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональні територіальні органи - для державних податкових інспекцій, які їм підпорядковуються.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 р. N 236 (далі - Положення №236), Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Згідно з п.1 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року N 446/2011 (далі - Положення №446/2011), Мінфін України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної фінансової, бюджетної, а також податкової і митної політики (крім адміністрування податків, зборів, митних платежів та реалізації податкової і митної політики), політики у сфері державного фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку, випуску і проведення лотерей, організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності, видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку, у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Одним з основних завдань Мінфіну України, згідно з п. 3 Положення №446/2011, є формування та забезпечення реалізації державної фінансової, бюджетної, а також податкової і митної політики, крім адміністрування податків, зборів, митних платежів та реалізації податкової і митної політики.

Таким чином, за твердженням позивача, Державна фіскальна служба України є органом, який лише реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, проте не забезпечує її формування (таким органом є Мінфін України), а тому позбавлений права на розгляд скарг, поданий платниками податків в порядку статті 56 Податкового кодексу України.

Проте, суд не може погодитися з таким тлумаченням позивачем норм чинного законодавства та зазначає, що згідно з вищевказаним Положенням №446/2011 Мінфін України не забезпечує формування державної податкової і митної політики, а формує її та забезпечує її реалізацію, у той час як відповідно до п. 3 Положення №236 одним з основних завдань ДФС є, зокрема, внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної податкової політики та державної політики у сфері державної митної справи.

Таким чином, відповідні висновки позивача засновані на невірному тлумаченні правових норм, адже саме Державна фіскальна служба України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, а тому уповноважений на розгляд в порядку статті 56 ПК України скарг на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць.

З аналогічних підстав суд не погоджується з твердженнями позивача щодо відсутності у ГУ ДФС у Київській області повноважень на розгляд скарги на рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимими, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Позивач не зазначає, яким чином рішення ДФС України та ГУ ДФС у Київській області, прийняті за результатами розгляду скарг, порушують його права, враховуючи можливість оскарження рішення контролюючого органу, що було предметом розгляду скарг, у судовому порядку.

Отже, рішення про результати розгляду скарг не є юридично значеними для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, отже самі по собі не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки, що виключає передумови для здійснення захисту права або законного інтересу позивача шляхом скасування таких рішень, а тому відповідні позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що, оскільки рішення відповідачів з приводу розгляду скарг позивача не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки.

Враховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги правові позиції Вищого адміністративного суду України в ухвалі від 22.06.2015 у справі № 2а/0370/675/11, в постанові від 12.01.2015 у справі № 2а/0470/2350/11, в постанові від 20.05.2015 у справі № 2а-6970/12/1370 та в інформаційному листі від 15.06.2012 № 1503/12/13-12, висновки суду першої інстанції є такими, що відповідають вимогам закону і доводами апелянта не спростовуються.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення позову в частині, через що постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 8, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, п. 2, 3, 4, 5, 6, 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7 колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.04.2016 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Київській області, Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.04.2016- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

А. Г. Степанюк

Повний текст ухвали виготовлено 05.07.2016.

Головуючий суддя Кузьменко В. В.

Судді: Степанюк А.Г.

Василенко Я.М.