Постанова № 58757152, 02.07.2016, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2016 року Справа № 803/853/15-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.

при секретарі судового засідання Шикун О.С.,

з участю представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Панхім» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №0013172201, № НОМЕР_1 від 24.12.2014 року,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Панхім» (далі ТзОВ фірма «Панхім», позивач) звернулося з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі Луцька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0013172201, № НОМЕР_1 від 24.12.2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Луцькою ОДПІ була проведена документальна планова виїзна перевірка ТзОВ фірма «Панхім» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2013 року, за результатами якої 04.12.2014 року був складений акт № 157/22-1/307333394.

Висновками даного акту перевірки встановлено порушення підпункту 14.1.36, пункту 14.1 статті 14, статтей 135, 137 138 ПК України у звязку з чим позивачем занижено податок на прибуток на суму 3157549,00 грн., та підпункту 14.1.36, пункту 14.1 статті 14, статтей 185, 187, 188 Податкового кодексу України (далі ПК України), в результаті чого ТзОВ фірма «Панхім» занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті за грудень 2013 року на загальну суму 3323736,00 грн.

На підставі даного акту прийняті податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 24.12.2014 року про збільшення грошового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 4985604,00 грн. та № НОМЕР_2 від 24.12.2014 року про збільшення грошового зобовязання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 4736323,50 грн.

Висновки даного акту ґрунтуються на тому, що позивачем неправильно переведено бензин марки А-92 в кількості 1741000 кг на марки А-80 і А-76 і безоплатно передано покупцям нафтопродукти в такій кількості.

Позивач вважає необґрунтованими висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, оскільки вони є припущеннями, що не підтверджені жодними доказами. Крім того, в акті перевірки не зазначено причин не прийняття до уваги первинних документів зокрема, актів переведення нафтопродуктів з однієї марки в іншу. Твердження відповідача, що під час перевірки не були надані документи, які свідчать про зміни октанового числа бензину не відповідають дійсності, оскільки такі документи не повязані зі сплатою податків, а стосуються якості товару, перевірка якої не віднесена до компетенції податкових органів.

Також позивач зазначає, що в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях належним чином не зазначено посилань на конкретні норми ПК України, які складають зміст порушення податкового законодавства. Також відповідач не додав розрахунків податкових зобовязань, у звязку з чим не зрозуміло, в якому звітному періоді виявлено порушення та стосовно яких декларацій.

Приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідач порушив процедуру їх винесення та розгляду заперечення на акт перевірки.

Позивач зазначає, що посилання податкового органу на порушення процедури переведення октанового числа бензину ніяким чином не стосуються дотримання товариством податкового та бухгалтерського обліку та не впливає на виникнення податкових зобовязань.

З наведених підстав позивач просив задовольнити позов.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві, додатково суду пояснив, що операція з переведення нафтопродуктів не є обєктом оподаткування, не має фінансового результату, а стосується виключно виконання підприємством вимог законодавства щодо контролю якості нафтопродуктів.

Вважає помилковими посилання в акті перевірки на норми законодавства щодо приймання, транспортування, зберігання нафтопродуктів та контролювання їх якості, оскільки вони не регулюють спірні відносини.

Крім того, зазначає, що всі документи, які стосуються причин псування нафтопродукту наявні в матеріалах справи, а твердження відповідача щодо їх відсутності не відповідають дійсності.

Зазначив, що носієм доказової бази у спірних правовідносинах є акт перевірки, в якому не зафіксовано факту відсутності нафтопродуктів на зберіганні у платника податків під час переведення нафтопродуктів з однієї марки в іншу, а також факту реалізації переведених нафтопродуктів за ціною нижчою від ціни придбання.

Представник позивача з врахуванням позовних вимог на додаткових пояснень просив позов задовольнити.

У письмових запереченнях на адміністративний позов відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на правомірність висновків податкового органу, зроблених при проведенні перевірки. Зазначає, що під час проведення перевірки було встановлено, що в квітні, липні, та грудні 2013 року на підставі паспортів, виданих акредитованою лабораторією МПП «ВК Імпекс», позивачем переводився бензин марки А-92 на марку А-80 або А-76. Проте, позивачем при проведенні перевірки не було надано належним чином оформлених паспортів якості, виписаних МПП ВК «Імпекс». Також відповідач вказує, що до перевірки позивач не надав документів, які б свідчили про зміну октанового числа, на підставі яких було здійснено перевід одного виду марки пального на інший. Крім того, в ході проведення перевірки позивачеві були надані вимоги про проведення інвентаризації та щодо надання завірених копій первинних документів на придбання, переміщення, транспортування бензину марки А-92, перевід його на А-80 та А-76, але у відповідь на дану вимогу позивач не провів інвентаризації, не надав товарно-транспортних накладних, шляхових листів, договору укладеного з МПП ВК «Імпекс». Тому Луцькою ОДПІ зроблено висновок про безоплатність передачі вказаного бензину покупцям, у звязку з чим позивачу нараховано грошові зобовязання по податку на прибуток та податку на додану вартість.

Представники відповідача в судовому засіданні у задоволенні позову просив відмовити з наведених у письмових запереченнях та доповнень до заперечень підстав.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Луцькою ОДПІ було проведено документальну планову виїзну перевірку ТзОВ фірма «Панхім» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2013 року, за результатами якої 04.12.2014 року був складений акт № 157/22-1/307333394 (а.с.12).

За результатами проведеної перевірки Луцькою ОДПІ зроблено висновок про порушення позивачем, серед іншого, підпункту 14.1.36, пункту 14.1 статті 14, статтей 135, 137, 138 ПК України, у звязку з чим ТзОВ фірма «Панхім» занижено податок на прибуток на суму 3157549,00 грн., в тому числі за 2013 рік на суму 3323736,00 грн., а також порушення статтей 185, 187, 188 ПК України, в результаті чого ТзОВ фірма «Панхім» занижено податок на додану вартість на загальну суму 3323736,00 грн., в тому числі за грудень 2013 року на суму 3323736,00 грн.

В основу даного акту перевірки покладено дані, отримані працівниками Луцької ОДПІ під час її проведення щодо питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2013 року.

Висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що позивачем під час перевірки не надано документів, що свідчать про зміну октанового числа бензину, а, відтак, позивачем безоплатно передано покупцям нафтопродукти в кількості 1741000 кг., в результаті чого підприємством занижено доходи, що враховуються при визначені обєкта оподаткування, на загальну суму 16618679 грн., в тому числі за 2013 рік на суму 16618679 грн.

У результаті таких дій позивач занизив податкові зобовязання по оподаткованих операціях з реалізації нафтопродуктів, а саме бензину марки А-92, що є обєктом оподаткування ПДВ на суму 3323736,в тому числі за грудень 2013 року 3323736 грн.

На підставі акту перевірки 24.12.2014 року Луцькою ОДПІ було винесено податкові повідомлення-рішення №0013172201, яким позивачу збільшено грошове зобовязання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 4736323,50 грн., в тому числі: за основним платежем 3157549,00 грн.. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1578774,50 грн., а також №0013162201, яким збільшено грошове зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 4985604,00 грн., в тому числі: за основним платежем 3323736,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1661868,00 грн. (а.с.10-11).

Позивач оскаржував дані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку. Рішеннями ГУ ДФС України у Волинській області від 04.02.2015 року №864/10/03-20-10-03-06 (а.с.52-54), та ДФС України від 15.04.2015 року №7831/6/99-99-10-01-01-25 (а.с.55-57), скарга позивача була залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України передбачено, що з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з нормами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Проаналізувавши зібрані та досліджені докази суд вважає, що податкові повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 24.12.2014 року №0013172201, № НОМЕР_1 прийняті всупереч вимогам чинного законодавства з огляду на наступне.

Нормами підпункту 14.1.36 пункту 14.1 ПК України надано визначення господарської діяльності, згідно з яким це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні обєкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються, зокрема, з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті.

Згідно з пунктом 135.4 статті 135 ПК України дохід від операційної діяльності визначається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобовязань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента, тощо).

Як встановлено підпунктом 185.1 статті 185 ПК України, обєктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Кодексу. Згідно з пунктом 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання і товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості у разі здійснення і контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього кодексу), з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - субєктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обовязкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у звязку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобовязань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання и товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, ПК України визначає, що обов'язковою умовою для правомірного формування платником податків податкового кредиту є податкова накладна, яка засвідчує факт придбання товарів (послуг) з метою їх подальшого використання в межах господарської діяльності, при цьому облік доходів, витрат та інших показників, повязаних з визначенням обєктів оподаткування та податкових зобовязань здійснюється на підставі належним чином оформлених первинних документів.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є висновок податкового органу про безоплатну передачу позивачем покупцям нафтопродуктів - бензину марки А-92 в кількості 1741000 кг., що призвело до заниження підприємством доходів, які враховуються при визначенні обєкта оподаткування за 2013 рік на загальну суму 16618679,00 грн.

Так, Луцька ОДПІ вважає, що позивачем не підтверджено факт переводу нафтопродуктів марки А-92 на марки А-80 та А-76, так як до перевірки не надані акти приймання продукції за якістю форми № 14-НК, акти відібрання проб за формою № 2-НК, журнал реєстрації проб за формою № 3-НК.

Однак, суд не погоджується з такими висновками Луцької ОДПІ, враховуючи наступне.

Із досліджених в судовому засіданні доказів вбачається, що позивачем протягом 2013 року придбавалися нафтопродукти марки А-92. Зазначені операції відображені позивачем у податкових деклараціях з податку на прибуток підприємства від 08.05.2012 року, від 08.02.2013 року, від 10.02.2014 року (а.с.142-149)

Судом також встановлено, що між ТзОВ фірма «Панхім» (замовник) та МПП «ВК Імпекс» (виконавець) 01.02.2012 року укладено договір про надання лабораторних послуг №99-Л (а.с.164), відповідно до якого виконавець зобовязується проводити лабораторні дослідження нафтопродуктів на відповідність ГОСТ, РСТ, ДСТУ, іншій нормативно-технічній документації та надавати науково-технічну допомогу за дорученням замовника, а замовник зобовязується оплатити вартість таких робіт в порядку і на умовах, визначених даним договором.

Відповідно до наказу від 29.04.2013 року позивачем утворено комісію з розслідування випадків встановлення наявності нестандартних нафтопродуктів під час зберігання та складено відповідні акти розслідування (а.с.160-163), якими було зафіксовано зниження октанового числа бензину.

Наведене підтверджується первинними документами - актами переведення нафтопродуктів за формою № 18-НП та паспортами якості, які були наявні в позивача на момент проведення перевірки та надавались під час перевірки Луцькій ОДПІ.

В матеріалах справи містяться акти відбирання проб нафти та нафтопродуктів від 02.12.2013 року №01-02.12.13, від 26.07.2013 року №01-26.07.13, від 26.04.2013 року №01-26.04.13 (а.с.103-106), видані МПП «ВК Імпекс» паспорти якості нафтопродуктів №214 від 29.04.2013 року, №580 від 26.07.2013 року, №1015 від 03.12.2013 року (а.с.64-66), акти здачі-прийняття послуг №1550 від 30.04.2013 року, №2317 від 31.07.2013 року, №4394 від 31.12.2013 року (а.с.67-69); акти про переведення нафтопродуктів (нафти) з однієї марки в іншу №01-26.07.13 від 26.07.2013 року, №01-06.12.13 від 06.12.2013 року, №01-27.12.13 від 27.12.2013 року, №01-31.12.13 від 31.12.2013 року (а.с.59-63); бухгалтерські довідки №31-12/1 від 31.12.2013 року, №27-12/1 від 27.12.2013 року, №06-12/1 від 06.12.2013 року, №26-07/1 від 26.07.2013 року, №29-04/1 від 29.04.2013 року (а.с.115-119); паспорти якості №4-0652 від 02.12.2013 року, №4-0331 від 26.07.2013 року, №4-0125 від 26.04.2013 року (а.с.126-128), якими засвідчено невідповідність нафтопродуктів стандартам бензину А-92, відбирання яких засвідчено актами відбирання проб нафти та нафтопродуктів №4-0125 від 26.04.2013 року, №4-0331 від 26.07.2013 року, №4-0652 від 02.12.2013 року (а.с. 129-131), акти розслідування випадку установлення наявності нестандартних нафтопродуктів під час зберігання від 29.04.2013 року, від 26.07.2013 року, від 06.12.2013 року, виданих акредитованою установою МПП «ВК Імпекс» (а.с. 161-163).

Переведення бензину повністю відображено в бухгалтерському обліку по рахунку 28 «Товари» та підтверджується відповідними бухгалтерськими довідками (а.с.115-119).

Крім того, реальність проведення платником податків операцій переведення в 2013 році перевірялась слідчим управлінням ФР ГУ ДФС у Волинській області під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №32014030000000102 від 11.12.2014 року за частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, з приводу чого були допитані представники МПП «ВК Імпекс», які підтвердили факт проведення у 2013 році випробувальних досліджень нафтопродуктів ТзОВ фірма «Панхім», а також працівники ТзОВ фірма «Панхім», які підтвердили факт відбирання зразків нафтопродуктів для дослідження та їх передачі для проведення дослідження у випробувальну лабораторію МПП «ВК Імпекс», а також подальше переведення нафтопродуктів з однієї марки в іншу на підставі результатів даних випробувальних досліджень. Проведення випробувальних досліджень підтверджено також вилученими в МПП «ВК Імпекс» документами під час проведення досудового розслідування (а.с.202 206).

Операції з переведення платником податків нафтопродуктів з однієї марки в іншу були також предметом експертного економічного дослідження, яке проводилось Волинським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, що відображено у відповідному висновку № 8233 від 24.03.2015 року (а.с. 98 102).

Вказаним дослідженням підтверджено операції щодо переведення ТзОВ фірма «Панхім» залишків бензину марки А-92 в бензин марки А-80, бензин марки А-76 загальною кількістю 1 741 000,00 кг., на загальну суму 16 618 679,02 грн. за період 2013 року (а.с. 101).

Крім цього, вищевказані операції з переведення нафтопродуктів з однієї марки в іншу підтверджені судово-економічною експертизою за матеріалами кримінального провадження №32014030000000102, що підтверджується Висновком судово-економічної експертизи №430-7431 від 30 вересня 2015 року (а.с. 207 221).

Також в ході судового розгляду даної справи позивачем доведено факт реалізації бензину марки А-80, А-76 покупцям, що підтверджується реєстром реалізації ТМЦ по рахунку 281, аналізом рахунку 90, реєстром реалізації ТМЦ по рахунку 20 «Виробничі запаси» за 2013 рік. Наведене означає, що безоплатно товарів позивач не реалізовував, що, в свою чергу, вказує на помилковість висновків податкового органу, викладених в акті перевірки.

Тобто висновки податкового органу про безоплатність передачі покупцям бензину марки А-92 ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджуються будь-якими належними та допустимими доказами та повністю спростовані позивачем в ході судового розгляду справи.

Суд також враховує, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №32014030000000102 від 11.12.2014 року встановлено факти реалізації бензину марки А-80 та А-76 СГ ТзОВ «Городище», СВК «Зоря», ТзОВ «Пятидні», ПСП «Стир-Агро», СП «Агро-Дар» ТзОВ «Ютрейд», ТДВ «Шумське АТП-2065», СГВК «Урожай», СГПП «Рать», «Луцьке підприємство електротранспорту», що спростовує твердження відповідача, викладені в акті перевірки 157/22-01/30733394 від 04.12.2014 року, щодо безоплатної передачі платником податків покупцям нафтопродуктів в кількості 1741000 кг.

Крім того, під час даного досудового розслідування не було зібрано фактичних даних, які б свідчили про фіктивність проведених господарських операцій, наявність в діях службових осіб позивача умислу на ухилення від сплати податків за наслідками відображених в податковому обліку фінансово-господарських операцій з реалізації бензину марки А-80 та А-76 контрагентам позивача. Проведеним комплексом слідчих та процесуальних дій, направлених на відпрацювання контрагентів ТОВ фірма «Панхім», не було зібрано фактичних даних, які б свідчили про фіктивність проведених господарських операцій.

Заперечуючи проти задоволення адміністративного позову, представник відповідача зазначив, що товариством на усну та письмову вимогу контролюючого органу під час проведення перевірки не було забезпечено проведення інвентаризації нафтопродуктів з метою виявлення фактичної їх наявності.

Проте, суд не приймає до уваги такі твердження відповідача та його представника в судовому засіданні, оскільки доказів надання такої вимоги позивачу в ході судового розгляду справи Луцькою ОДПІ не представлено.

Доводи відповідача про відсутність у позивача під час перевірки актів приймання продукції за якістю форми № 14-НК, актів відібрання проб за формою № 2-НК, журналу реєстрації проб за формою № 3-НК, журналу реєстрації видачі для підтвердження факт переводу нафтопродуктів марки А92 на марки А80 та А 76 відповідно до Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 04.06.2007 року не можуть бути доказом порушення позивачем податкового законодавства, оскільки вказані акти стосуються контролю якості нафтопродуктів і не повязанні з обчисленням і сплатою податкових платежів та не можуть підтверджувати чи спростовувати правильність обчислення податкових зобовязань.

Суд не приймає до уваги твердження представника Луцької ОДПІ про фактичну відсутність нафтопродуктів на зберіганні у ТзОВ фірма «Панхім» під час проведення операцій з переведення нафтопродуктів з однієї марки на іншу, а також факту реалізації переведених нафтопродуктів за ціною нижчою від ціни придбання з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З положень наведеної норми слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені субєктом владних повноважень в основу спірного рішення. Перевірка судом інших обставин спірних правовідносин виходить за межі предмету доказування в адміністративній справі і має своїм фактичним наслідком перебирання судом на себе функцій субєкта владних повноважень, а правовим мотивування спірного рішення додатковими фактичними підставами, що не відповідає запровадженому статтею 6 Конституції України принципу розподілу державної влади та запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

При цьому суд зазначає, що принцип офіційного зясування всіх обставин у справі, закріплений в статті 11 КАС України, зводиться до зясування всіх обставин, необхідних для захисту інтересів осіб від порушень з боку державних органів у межах претензій субєктів владних повноважень, тобто має свої межі з урахування принципу розподілу влади та верховенства права.

За таких обставин, при вирішенні справи суду належить перевірити обґрунтованість тверджень Луцької ОДПІ про порушення позивачем пункту 14.1 статті 14, статтей 135, 137, 138, 185, 187, 188 ПК України з мотивів, викладених в акті перевірки, на підставі зясованих на встановлених контролюючим органом обставин.

Як слідує із акту перевірки, у ньому не зафіксовано факту відсутності нафтопродуктів на зберіганні у ТзОВ фірма «Панхім» під час проведення операцій з переведення нафтопродуктів з однієї марки на іншу, а також факту реалізації переведених нафтопродуктів за ціною нижчою від ціни придбання. Належних доказів, які підтверджують вказані обставини, що відповідають пунктам 85.4, 85.7, 85.8 статті 85 ПК України представниками відповідача суду не надано.

Також, як зазначено в акті перевірки, донарахування податкових зобов'язань відбулось у зв'язку з встановленим ревізорами-інспекторами під час перевірки факту безоплатної передачі платником податків покупцям в 2013 році бензину марки А-92 в кількості 1741000 кг. Між тим, твердження відповідача, що наведені в додаткових запереченнях, не підтверджують вказаний факт, а навпаки його спростовують, оскільки Луцька ОДПІ в даних запереченнях стверджує, що переведений бензин марки А-76 реалізовувався покупцям за певною ціною і ця операція відображена в податковому обліку, на підтвердження чого надає окремі податкові накладні.

Разом з тим, з акту перевірки вбачається, що під час її проведення Луцькою ОДПІ зроблені висновки про заниження позивачем податкових зобовязнь за період з 01.04.2012 по 31.12.2012 року, в тому числі за грудень 2013 року, з податку на додану вартість на загальну суму 3323736 грн., які не були нараховані при оподатковуваних операціях з реалізації нафтопродуктів, а саме бензину марки А-92 на підставі вибірково перевірених видаткових, податкових накладних, рахунків-фактур на відпуск товарів, реєстрів виданих податкових накладних, первинних документів, договорів, контрактів, декларацій з податку на додану вартість, а також в результаті встановлених порушень, описаних в пункті 3.1.1 Акту «Доходи, що враховуються при визначені обєкта оподаткування».

При цьому відповідачем не наведено первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів та заниження податкових зобовязань саме на цю суму, що, в свою чергу, свідчить про неповноту зясування обставин під час перевірки та субєктивні, непідтверджені жодними доказами припущення перевіряючих про порушення позивачем податкового законодавства.

Ревізори-інспектори під час податкової перевірки платника податків не встановили порушення податкового законодавства платником податків під час придбання бензину А-92 та реалізації бензину А-80 та А-76, про що свідчить акт перевірки №157/22-01/30733394 від 04.12.2014 року, зокрема розділи 3.1.1, 3.1.2, 3.2.1, 3.2.2. Під час проведення перевірки та в ході судового розгляду даної справи відповідачем реальність вчинення господарських операцій по придбанню платником податків бензину А-92 та реалізації бензину А-80 та А-76 під сумнів не ставилась.

При розгляді даної справи суд також враховує висновок експертного економічного дослідження № 8233 від 24.03.2015 року та висновок судово-економічної експертизи №7430-7431 від 30.09.2015 року, якими не підтверджено встановлене актом Луцької ОДПІ №157/22-1/30733394 від 04.12.2014 року порушення ТзОВ фірма «Панхім» заниження податку на прибуток та податку на додану вартість.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується також з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

При цьому суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», а наведені Луцькою ОДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень відносно позивача.

Суд при вирішенні справи також звертає увагу на те, що у контексті податкових спорів практика Європейського Суду з прав людини свідчить, що встановлення обовязку сплатити податок/позбавлення права отримати податкову вигоду розглядається як позбавлення власності. Відповідно, воно повинно здійснюватися лише на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (п.53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії»). Також, у рішенні у справі «Щокін проти України» (п.49) Європейський Суд з прав людини вказав, що збільшення податковим органом зобовязання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 року. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом, чого у даному випадку податковим органом дотримано не було. У звязку з викладеним, протиправне винесення податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень становить втручання у мирне володіння майном субєкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що субєкт владних повноважень, прийнявши оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства України та передбачених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.

Отже, виходячи із вищенаведеного, оскаржувані податкові повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 10.12.2014 року №0012712202, №0012702202 підлягають скасуванню, а адміністративний позов із врахуванням повноважень, визначених суду частиною другою статті 162 КАС України, задоволенню шляхом визнання їх протиправними та скасування.

Керуючись статтями 11, 17, 158, частиною третьою статті 160, статтями 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Волинській області №0013172201, № НОМЕР_1 від 24.12.2014 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі 05 липня 2016 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий О.А. Лозовський