Рішення № 58756225, 29.06.2016, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/6763/15-ц Головуючий у 1-й інстанції Стельмащук П.Я. Провадження № 22-ц/789/877/16 Доповідач - Храпак Н.М.Категорія - 53

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2016 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Дикун С. І., Парандюк Т. С.,

при секретарі Коваль О.І.

з участю сторін позивача ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Тернопільського національного економічного університету на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 31 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського національного економічного університету, Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та вихідної допомоги, -

ВСТАНОВИЛА:

в квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Тернопільського національного економічного університету, Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про стягнення з відповідача на її користь невиплаченої заробітної плату за період з 01.02.2015 року по 01.04.2015 рік у розмірі 3039,93грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01.04.2015 року по час ухвалення судового рішення та вихідної допомоги у розмірі не менше середньомісячного заробітку.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 31.01.1985 року її було прийнято на посаду кухонного працівника в їдальню санаторію-профілакторію ТНЕУ. У зв'язку із скороченням чисельності працівників, пов'язаним із ліквідацією санаторію-профілакторію 27 січня 2015 року її попереджено про майбутнє звільнення та 01 квітня 2015 року звільнено із займаної посади у зв'язку із скороченням чисельності працівників. Відповідно до виданої їй довідки про середню заробітну плату, заробітна плата з моменту повідомлення про ліквідацію санаторію профілакторію Тернопільського національного економічного університету не нараховувалась. При звільненні їй не виплачено належних сум.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 31 березня 2016 року позов ОСОБА_1 до Тернопільського національного економічного університету, Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про стягнення невиплаченої заробітної плати, середньо заробітку за час затримки розрахунку та вихідної допомоги - задоволено частково.

Стягнуто з Тернопільського національного економічного університету ТНЕУ на користь ОСОБА_1 3039,93 грн.- невиплаченої заробітної плати, 1519,83 грн. - вихідної допомоги, 17460,43 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за вирахуванням із цих сум податків та інших обов'язкових платежів.

Стягнуто з Тернопільського національного економічного університету на користь держави 243,60 грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду в частині присудження до виплати ОСОБА_1 заробітної плати за 1 місяць у розмірі 1519,96 грн. допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі Тернопільський національний економічний університет просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що відповідно до положень ст. ст. 1,2 Закону України Про оплату праці, заробітна плата виплачується працівнику на підставі трудового договору за виконану ним роботу. З січня по квітень позивачка не виконувала трудових обов'язків, оскільки санаторій-профілакторій ТНЕУ господарської діяльності не здійснював, що підтверджується доказами, які знаходяться у матеріалах справи. ТНЕУ не проводив фінансування санаторію-профілакторію, оплата праці позивачки здійснювалася на підставі виділених коштів Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що підтверджується кошторисами та відповідним договором про фінансування на 2014 рік. Такі документи не оформлялись у 2015 році у зв'язку із відсутністю фінансування. Відповідно до Прикінцевих положень Інструкції про порядок складання та виконання бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженої постановою правління Фонду від 18.03.2003р. № 10 із змінами та доповненнями, рішення постійної комісії правління Фонду з питань страхових тарифів та бюджету (від 05.12.2014р. Протокол № 5) та враховуючи відсутність затвердженого бюджету Фонду на 2015р. кошти на фінансування Санаторіїв-профілакторії ВНЗ у 2015р. не виділялися. У зв'язку з цим у діях ТНЕУ відсутня вина, оскільки припинення фінансування Санаторію-профілакторію та виплата заробітної оплати позивачу не залежить від університету, а кошторис ВНЗ не передбачав витрат на оплату праці працівників санаторію.

Представник Тернопільського національного економічного університету ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на доводи, викладені в ній.

ОСОБА_1 апеляційну скаргу не визнала, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим.

Представник Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності ОСОБА_3 в судовому засіданні 21.06.2016 апеляційної скарги не визнав, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим. 29.06.2016 ОСОБА_3 в судове засідання не зявився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала його неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що упродовж січня березня 2015 року санаторій-профілакторій хоча й не працював, заробітна плата працівникам не нараховувалась, проте підлягає виплаті в повному обсязі, оскільки позивачка 27 січня 2015 року повідомлена про наступне звільнення 30 березня 2015 року та фактично звільнена з роботи 1 квітня 2015 року, а тому має право на отримання заробітної плати за цей період відповідно до закону.

Проте, колегія суддів повністю не може погодитися з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки судом неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального права.

Тому, згідно ст. 309 ч. 1 п. 2 ЦПК України рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення, виходячи з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України Про оплату праці та частини1 статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу.

Частиною 1 ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Як вбачається із матеріалів справи, що ОСОБА_1 31 січня 1985 року була прийнята на посаду кухонного працівника санаторію-профілакторію Тернопільського національного економічного університету, що підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с.137) та не оспорюється представниками сторін.

У зв'язку зі скороченням чисельності працівників, пов'язаним із ліквідацією санаторію-профілакторію ТНЕУ, на підставі наказу від 22.01.2015 року № 32, відповідно до ст. 49-2 КЗпП України, ОСОБА_1 27.01.2015 року було попереджено про майбутнє звільнення із посади за п.1 ст. 40 КЗпП України і згідно наказу від 01.04.2015 року № 4 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади кухонного працівника санаторію-профілакторію ТНЕУ за п. 1 ст.40 КЗпП України, у зв'язку із скороченням чисельності працівників.

Згідно довідки санаторію-профілакторію ТНЕУ ОСОБА_1 у жовтні 2014 року нараховано заробітну плату в розмірі 1517,03 року, в листопаді 2014 року 1568,89 гривень, в грудні 2014 року 1471,04 гривень. З січня 2015 року по березень 2015 року заробітна плата позивачу не нараховувалася (а.с.88).

З наказу № 1 по санаторію-профілакторію ТНЕУ від 02.01.2015 року вбачається, що було надано відпустку без збереження заробітної працівникам пенсійного віку з 2 січня 2015 року по 1 лютого 2015 року. (а.с.129)

І дійсно, позивач ОСОБА_1, яка є пенсійного віку, не заперечила той факт, що у вказаний період вона перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, хоча заяви про це не писала.

Тому, колегія суддів приходить до висновку, що надання працівникові відпустки без збереження заробітної плати без його заяви в період з 2 січня 2015 року по 1 лютого 2015 року фактично є простоєм не з вини працівника, який підлягає оплаті у відповідності до ст. 113 КЗпП України з розрахунку не нижче від 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) в сумі 833,33 грн., виходячи з наступного розрахунку: 1250 грн. - ставка за місяць одного кухонного робітника (а.с.135), з яких 2/3 посадового окладу буде становити 1250:3 х 2 = 833,33 грн.

Щодо стягнення заробітної плати за період з 1 лютого 2015 рік по 1 квітня 2015 рік колегія суддів вважає, що слід відмовити, оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження про її нарахування позивачу за вказаний період, а також відсутні будь-які докази відносно того, що позивач працювала в даний період (в т.ч. табель обліку робочого часу) відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України.

У відповідності до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника належних звільненому працівникові сум у встановлений строк підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, що позивач перебувала у трудових відносинах з відокремленим підрозділом - санаторієм-профілакторієм Тернопільського національного економічного університету. Цим же підрозділом їй нараховувалася та виплачувалася заробітна плата, кошти для виплати якої, перераховувалися виконавчою дирекцією Тернопільського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Кошти на виплату заробітної плати працівникам відокремленого підрозділу санаторію-профілакторію ТНЕУ, кошторисом ТНЕУ не передбачені. Внаслідок змін у законодавстві, а саме прийняття Закону України від 28.12.2014р. № 77-УІІІ, фінансування та утримання санаторіїв-профілакторіїв за рахунок коштів фонду не передбачено, що стало наслідком ліквідації відокремленого підрозділу та звільнення всіх працівників.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вина відповідача ТНЕУ відсутня, а тому на нього не може бути покладено відповідальність, передбачену ст.117 КЗпП України.

Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що рішення Тернопільського міськрайонного суду від 31 березня 2016 року в частині стягнення з ТНЕУ невиплаченої заробітної плати в сумі 3039,93 грн. та 17460 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ТНЕУ в користь ОСОБА_1 833,33 грн. невиплаченої заробітної плати за вирахуванням з вказаної суму прибуткового податку та інших обов'язкових платежів, а в позові ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.

Крім цього, колегія суддів вважає, що не заслуговують на увагу доводи представника ТНЕУ щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті вихідної допомоги, оскільки згідно ст.44 КзпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1,2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середньомісячного заробітку, тому рішення Тернопільського міськрайонного суду від 31 березня 2016 року щодо стягнення із ТНЕУ в користь ОСОБА_1 вихідної допомоги в сумі 1519,83 грн. є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

Вирішила :

Апеляційну скаргу Тернопільського національного економічного університету задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 31 березня 2016 року в частині стягнення з Тернопільського національного економічного університету невиплаченої заробітної плати в сумі 3039,93 грн. та 17460 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Тернопільського національного економічного університету (46020, м.Тернопіль, вул. Львівська 11, ідентифікаційний номер 33680120) в користь ОСОБА_1 833,33грн. невиплаченої заробітної плати за вирахуванням з вказаної суму прибуткового податку та інших обов'язкових платежів, а в позові ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.

В решті рішення Тернопільського міськрайонного суду від 31 березня 2016 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_4