Рішення № 58740713, 17.06.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4119/16

Головуючий у першій інстанції Бабаков

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Кравця Ю.І.,

суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

з участю секретаря судового засідання Лопотана В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05.04.2016 року,

встановила:

06.08.2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що їй на підставі рішення Апеляційного суду Одеської області від 12.03.2015 року на праві власності належить автомобіль марки «Mitsubishi» модель «Outlander», легковий універсал, 2009 року випуску, номер шасі JMBXLCW6W9Z000925, реєстраційний номер НОМЕР_1. Оскільки відповідач утримує автомобіль у себе, користується ним, без законних на то підстав ОСОБА_1просила суд витребувати вказаний автомобіль у відповідача. Крім того позивачка просила суд стягнути з відповідача 114635 грн. 75 коп. матеріальної шкоди, а саме втрату вартості автомобіля, вартість титанових дисків та брелоку безключного доступу та ключів до автомобіля. Також вказувала, що незаконними діями відповідача по безпідставному утриманню її автомобіля та користування ним, позивачці заподіяно моральну шкоду яку вона оцінила у 30000 грн.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 05.04.2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Вирішено витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 та передати у володіння ОСОБА_1 автомобіль марки «Mitsubishi» модель «Outlander», легковий універсал, 2009 року випуску, номер шасі JMBXLCW6W9Z000925, реєстраційний номер НОМЕР_1. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 53654,08 грн. матеріальної шкоди, 5000,00 грн. моральної шкоди. Вирішено питання судових витрат/

Не погоджуючись із рішенням суду відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушенням судом норм процесуального та неправильне застосування матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що судом першої інстанції неправомірно стягнуто маральну шкоду, адже позивачем не надано підтвердження неправомірності дій ОСОБА_2 Крім того ОСОБА_2 вказує, що вищезазначений автомобіль він не використовував з моменту винесення рішення Апеляційним судом від 12.03.2015 року, тому вважає безпідставним висновок районного суду стосовно того, що з його вини вартість транспортного, автомобіля знизилась на 33 235,00 гривень. Також зазначив, що суд першої інстанції помилково вважав належними та допустимими доказами розміру матеріальної шкоди рахунок - фактуру від 17.12.2015 року та рахунку на сплату від 14.01.2016 року, оскільки вони не підтверджують розмір завданої позивачу матеріальної шкоди, а містять лише певну інформацію про вартість робіт з поліровки транспортного засобу, розхідних матеріалів та вартість основного та вторинного ключа та ОСОБА_2 у зазначених документах відзначений як змовник, тоді як він не замовляв і не оплачував данні послуги.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 та передачі у володіння ОСОБА_1 спірного автомобілю не оскаржується, то колегія суддів не перевіряє законність рішення в цій частині.

Відповідно до ст.ст. 11,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін впливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення районного суду в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачці на підставі рішення апеляційного суду Одеської області від 12.03.2015 року на праві власності належить автомобіль марки «Mitsubishi» модель «Outlander», легковий універсал, 2009 року випуску, номер шассі JMBXLCW6W9Z000925, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Колегією суддів встановлено, що жодних доказів звернення позивача, після ухвалення рішення, про повернення автомобіля, не надано.

Разом з тим, адвокат відповідача спрямовувала листа щодо визначення часу та місця передачі транспортного засобу (а.с.132). Крім того, одразу після отримання відповідачем постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №49493221 від 30.11.2015 року, про передачу на відповідальне зберігання автомобіля, виконав її передавши автомобіль (а.с.103).

Згідно висновків авто-товарознавчих досліджень вартість автомобіля на момент ухвалення рішення апеляційного суду в Одеській області від 12.03.2015 року становила 366271 гривень, а на час ухвалення оскаржуваного рішення 333036 грн., тобто різниця складала 33235 грн. (сума матеріальних збитків що визначена судом першої інстанції), разом з тим у експертному висновку не вказано у звязку з чим виникло зниження вартість автомобіля, у звязку економічною ситуацією, зниження попиту, зростання інфляції, тощо.

Доводи позову щодо неправомірного використанні автомобіля протягом 9 місяців, не підтверджені жодним належним доказом та спростовується тією обставиною, що з моменту першого автотоварнознавчого дослідження до постановлення рішення апеляційного суду про визнання права власності пройшло 4 місяці, за цей період відповідач на законних підставах міг використовувати автомобіль.

Розрахунки-фактури №3Н51144 від 17.12.2015 року та рахунку №0000000024 від 14.01.2016 року, на які посилається позивач не підтверджують розмір завданої позивачу матеріальної шкоди, а лише містять інформацію про вартість робіт з поліровки транспортного засобу, розхідних матеріалів та вартість основного та вторинного ключа.

Крім того сторони визнали, що автомобіль 2007 року, був придбаний у 2011 році, відповідач не був першим власником, таким чином не доведено чи був переданий другий ключ автомобіля відповідачеві та чи не було вказаних ушкоджень автомобіля при його покупці.

Підсумовуючи викладене колегія суддів, що позов в частині стягнення 53654,08 грн. матеріальної шкоди не підлягає задоволенню оскільки є необґрунтованим та не доведеним.

Вирішуючи питання щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Так, компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.

Згідно із п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Доказами є будь які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.ст. 57-58 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 статті 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст.212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст.213 ЦПК України).

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, щооскільки позивачка не довела протиправної поведінки відповідача, вимоги про стягнення моральної шкоди є похідними, а тому задоволенню не підлягають.

Таким чином ухвалюючи оскаржуване рішення судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, що привело до неправильного вирішення спору, тому рішення районного суду на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 308, 309 313, 317 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05.04.2016 року в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди - скасувати та у цій частині ухвалити нове про відмову у задоволені зазначених позовних вимог.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05.04.2016 року в частині стягнення судового збору змінити, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1591,39 грн.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

ГоловуючийЮ.І.Кравець

СуддіО.М. Таварткіладзе

ОСОБА_3