Ухвала суду № 58738598, 30.06.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 128/3082/15-ц Провадження № 22-ц/772/2275/2016Головуючий в суді першої інстанції Ганкіна І. А.Категорія 23Доповідач Сопрун В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого: Сопруна В.В.,

суддів: Луценко В.В., Матківської М.В.,

при секретарі: Маркевич Я.С.,

за участю: позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон»» про визнання договору недійсним та стягнення коштів,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон»» на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 12 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

В серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Лізингова компанія «Еталон»» про визнання договору недійсним та стягнення коштів, мотивуючи позовні вимоги тим, що 01.08.2015 року він уклав з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» договір №002698 фінансового лізингу з додатками. Позивач, вважає, що укладений договір не відповідає законодавству про фінансовий лізинг, нормам Цивільного кодексу України та порушує права споживача.

Просив визнати недійсним договір фінансового лізингу №002698 від 01.08.2015 року укладений між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон»» та стягнути з відповідача на свою користь, внесені за договором фінансового лізингу №002698 від 01.08.2015 року кошти в сумі 20292,92 грн.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 12 травня 2016 року позов задоволено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, відповідач, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 12 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Колегія суддів, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, прийшла до висновку, що остання задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішенням, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що умови договору лізингу від 01.08.2015 року №002698 є несправедливими, а тому такий договір на підставі ст..203, 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним. Крім того, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сплачена сума комісії в розмірі 20292,92 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» було укладено договір фінансового лізингу № 002698 (т.1 а.с.8-19).

З додатку №1 до Договору фінансового лізингу №002698 від 01.08.2015 року вбачається, що вартість предмета лізингу складає 200920,00 грн. (т.1 а.с.20).

Відповідно до додатку № 2 до Договору фінансового лізингу № 002698 від 01.08.2015 року, встановлено графік сплати лізингових платежів (т.1 а.с.21).

Згідно додатку №3 до Договору фінансового лізингу №002698 від 01.08.2015 року, відповідач взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - автомобіль «Chevrolet Aveo», без визначення предмету лізингу, що відповідають поняттю індивідуально визначеної речі (рік випуску, колір, об'єм двигуна, індивідуальних технічних характеристик, індивідуальної комплектації, тощо) (т.1 а.с.22).

На виконання договору фінансового лізингу позивач ОСОБА_2 сплатив на користь відповідача 20292,92 грн., що підтверджується копією квитанції № 0.0.416870858.1 від 01.08.2015 року (т.1 а.с.23).

Як вбачається з п. 3.5 Договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

Згідно з п. 3.1 вище вказаного Договору фінансового лізингу, лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (Chevrolet, модель Aveo), зазначений у п. 1.1 договору та специфікації, що є додатком № 2 до договору у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором.

Як вбачається з зазначеного договору лізингу, у ньому відсутні відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Крім того, всупереч вимогам Закону України «Про фінансовий лізинг» та норм ЦК України, у договорі і у специфікації відсутня обов'язкова для договору фінансового лізингу істотна умова щодо його предмету у обсягах, визначених законом.

Згідно ч.2 ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» до таких істотних умов договору лізингу відноситься умова про предмет лізингу, який згідно ч. 1 ст. 3 закону та ч. 1 ст. 807 ЦК України визначається як неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Згідно ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що відрізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивіалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками є незамінними.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право: обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю; відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям; вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках; вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

У пунктах 3.1 і 3.2 договору зазначено, що предметом лізингу по договору є автомобіль Chevrolet Aveo, вартість якого вказана у додатку №1: 200920,00 грн. (т.1 а.с.21).

Специфікація у додатку №3 до договору містить лише: марку автомобіля Chevrolet Aveo, кількість 1, еквівалент - 8747,06, ціна 200920,00 грн. (т.1 а.с.22).

Зі змісту договору і додатку №3 (специфікація) вбачається, що предмет фінансового лізингу автомобіль, не визначений, оскільки відсутні його технічні й індивідуальні характеристики, рік випуску, продавець тощо.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що укладений сторонами договір фінансового лізингу не містить обов»язкових істотних умов договору, оскільки він не містить таких індивідуальних ознак автомобіля, який наділений тільки йому властивими ознаками, що вирізняють цей автомобіль із поміж інших однорідних авто.

Пунктом 8 договору передбачені лізингові платежі, які складаються із: першого лізингового платежу (пункт 8.2.1), періодичного авансового платежу ціни предмета лізингу (пункт 8.2.2) і другого лізингового платежу (пункт 8.2.3).

Перший лізинговий платіж (пункт 8.2.1.) складається із: комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладенням цього договору (надалі «комісія за організацію», яка розраховується у додатку № 1 до договору; авансу ціни предмета лізингу, який розраховується як авансовий платіж, який визначений у додатку № 1 до договору; комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, як платіж, що покриває витрати лізингодавця повязані з організацією передачі предмета лізингу на користь лізингоодержувача, визначений в додатку № 1 до договору.

Періодичний авансовий платіж ціни предмета лізингу (пункт 8.2.2) вираховується за формулою: ПАП = АП : ТС, де ПАП періодичний авансовий платіж; АП авансовий платіж, ТС термін сплати авансового платежу.

Другий лізинговий платіж (пункт 8.2.3) складається з періодичних лізингових платежів, кількість яких відповідає кількості періодів лізингу, зазначених у додатку №2 до договору. Періодичний лізинговий платіж складається з: відшкодування частини вартості предмета лізингу; сплата відсоткової ставки за користування предметом лізингу (вказаної в додатку №2 до договору); сплата комісії за супроводження договору (розмір комісії вказано в додатку №2 до договору.

У випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів, лізонгодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобовязаний прийняти такі зміни (пункт 8.3 договору).

Лізингодавець може письмово повідомити лізингоодержувача про суму лізингового платежу, що належить до сплати згідно з цим договором, до чергової дати платежу (пункт 8.4 договору).

Коригування розмірів лізингових платежів, у випадках, передбачених цим договором, не призводить до збільшення загальної вартості предмета лізингу. Відповідно також не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості предмета лізингу. Зазначене коригування індексує частину лізингових платежів комісію (винагороду) лізингодавцю в частині витрат на фінансування предмету лізингу (пункт 8.8 договору).

Пунктом 2.1 договору термін «авансовий платіж» визначений як сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, в розмірі вказаному у додатку № 1 до договору, сплачена лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця до дати передачі предмета лізингу; дата платежу означає дату сплати лізингоодержувачем будь-якого лізингового платежу, визначеного в додатку № 1 та № 2 до цього договору.

У додатку №1 до договору вартість предмета лізингу вказана у розмірі 200920,00 грн., відсоток платежу (з урахуванням посилання договору у п.2.1 на додаток № 1) 50,00 %, авансовий платіж 100 460,00 грн.; щомісячний платіж 8 371,67 грн., комісія за організацію (10%) 20 092,00 грн., комісія за передачу (3 %) 6 027,60 грн. (т.1 а.с.20).

Зокрема, у додатку №1 період лізингу зазначений 12, погашення вартості предмета лізингу по 8 371,67 грн., всього 100 460,00 грн. (т.1 а.с.20).

Пунктом 1.2 договору визначено строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу, який складається з періодів (місяців) згідно з графіком сплати лізингових платежів (додаток № 2 до договору) та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу за формою встановленою лізингодавцем.

Пунктом 2.1 договору визначено поняття графіка сплати періодичних лізингових платежів це додаток № 2 до договору, в якому визначається строк лізингу, графік платежів (розмір лізингових платежів після отримання предмету лізингу, періодичність сплати лізингових платежів).

У додатку №2 до договору зазначена вартість предмета лізингу 200920,00 грн., авансовий платіж 50,00 %, сума авансу 100460,00 грн., викупна вартість 3014,00 грн., відсоткова ставка 12,50 %, комісія 5,00 %, період лізингу 60 місяців, щомісячний платіж 2 523,78 грн.

Крім того, у додатку № 2 міститься графік сплати періодичних лізингових платежів, у якому відображено: період лізингу - 60 місяців, погашення вартості предмета лізингу починаючи із суми 1058,74 грн. і закінчуючи сумою 2 487,50 грн.; погашення відсотків починаючи із суми 1 046,46 грн. і закінчуючи сумою 25,91 грн.; комісія 418,58 грн. (т.1 а.с.21).

У пункті 2 договору фінансового лізингу, який дає визначення термінів, зазначено, що предметом лізингу є транспортний засіб, зазначений в п. 3.1 договору (автомобіль, сільськогосподарська техніка, навісне обладнання, механізми та інше), що підлягає обов»язковій державній реєстрації; специфікація додаток №3 до договору, в якому визначаються певні особливості предмета лізингу (марка, модель, вартість).

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Поняття фінансового лізингу надається у статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», який являє собою вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Пунктом 1.1 договору відповідач взяв на себе зобовязання придбати і передати позивачу майно автомобіль, тобто даний договір є договором непрямого лізингу.

Згідно до ч.1 ст.807 ЦК України, ч.1 ст.3 Закону України «Про фінансовий лізинг» предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

За змістом ч.1 ст.808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Суд першої інстанції прийшов вірного висновку, що оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, то пункт 3.5 Договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням ст.808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця, що в свою чергу обмежує права споживача на захист і отримання відшкодування у передбачених законом випадках, а тому такі умови договору не відповідають вимогам ст.203 ЦК України та є несправедливими.

Договором фінансового лізингу у пункті 4.3 визначені права лізингодавця. Пунктом 4.3.5 договору надано право лізингодавцю на розірвання договору в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем умов цього договору, при цьому, лізингодавець не зобовязаний завчасно повідомляти лізингоодержувача про розірвання даного договору.

Пунктом 4.3.6 надано права лізингодавцеві в односторонньому порядку розірвати даний договір у випадку неможливості продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу, який визначив лізингоодержувач, по причинам, які не залежать від лізингодавця. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу кошти на умовах пункту 12.12 цього договору.

З пункту 5.4 договору вбачається, що розмір комісії за організацію та комісії за передачу предмета лізингу встановлюється в додатку № 1. У разі збільшення вартості предмета лізингу до моменту його замовлення лізингодавцем, відповідно до п.1.3 цього договору, лізингоодержувач повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу визначеного в додатку № 1 до цього договору фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі у продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем. У разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію поверненню не підлягає. В такому випадку остаточна вартість предмета лізингу та поточні лізингові платежі будуть розраховані, визначені та встановлені в додатковій угоді до даного договору.

Згідно пункту 12.11 договору у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

Частинами 1,2,3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Наведений у частині 3 статті 18 Закону перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (частина 4).

У п. 6.4 договору передбачено, що лізингодавець звільняється від відповідальності стосовно будь-яких претензій, вимог або проваджень проти лізингодавця як власника предмета лізингу щодо будь-якого травмування, смерті, пошкодження або втрати, спричинених навколишньому середовищу, юридичним або фізичним особам або майну, що пов'язано з володінням, експлуатацією, транспортуванням та ін. предмета лізингу.

Однак, на підставі п. 10.3 договору, страхування предмета лізингу здійснюється за рахунок споживача, але на користь лізингодавця.

Пунктом 8.13 договору встановлено, що у разі зміни розміру лізингових платежів, сторони укладають відповідну додаткову угоду до основного договору та підписують акт коригування вартості предмета лізингу. При цьому, передбачено, що у разі відмови споживача від підписання такої додаткової угоди, лізингодавець має право розірвати договір в односторонньому порядку, вимагати повернення предмета лізингу, а вже сплачені споживачем лізингові платежі поверенню не підлягають.

Таким чином, позивачу як споживачу фактично не надається можливість відмовитися від зміни (збільшення) розміру лізингових платежів відповідачем в процесі виконання договору, а за таку відмову встановлена відповідальність у вигляді розірвання договору відповідачем і неповернення вже сплачених платежів.

Як встановлено судом, умовами договору передбачено такі лізингові платежі (ст. 8 договору): перший лізинговий платіж, який складається із: комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору («комісія за організацію»); авансу ціни предмета лізингу; комісію за передачу предмета лізингу.

Позивач зобов'язується за договором сплачувати «другий лізинговий платіж» (п. 8.2.3), який складається з: відшкодування вартості предмета лізингу; сплати відсоткової ставки за користування предметом лізингу; сплати комісії за супроводження договору.

Таким чином, як вбачається із наведених договірних умов, складові першого лізингового платежу - «комісія за організацію» та «аванс ціни предмету лізингу» - виходять за межі переліку таких платежів, передбачених законом.

Розділом 12 договору «Відповідальність сторін і порядок повернення предмета лізингу» встановлена відповідальність споживача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору, і водночас відсутня така відповідальність лізингодавця перед споживачем, що створює значну перевагу у правах лізінгодавця над правами та обов»язками лізінгоотримувача.

П. 12.1-12.12 договору стосовно лізингоодержувача встановлена відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій, одностороннього розірвання договору лізингодавцем, відшкодування збитків, повернення предмета лізингу. Споживач же позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору.

Згідно п. 12.11 договору, у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до сплати останнім на рахунок лізингодавця авансового платежу, лізинговадець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору в сумі 20 % від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

Відповідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до несправедливих умов договору відноситься надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору.

Враховуючи наведене, положення розділу 12 договору є несправедливими, так як встановлюють жорстку відповідальність за порушення умов договору лише споживача, усувають відповідальність відповідача, не надають право споживачу вимагати дострокового розірвання договору, передбачають покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору, і надають відповідачу право не повертати суму комісії за організацію договору у випадку дострокового розірвання договору споживачем.

Згідно ч.ч 5, 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

За змістом ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється.

Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що, якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману, зокрема, стосовно: ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг (пункт 3).

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

У частині третій зазначеної статті міститься перелік форм підприємницької діяльності, заборонених як таких, що вводять в оману, який

не є вичерпним.

ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» укладаючи із позивачем ОСОБА_2 договір фінансового лізингу, ввів останнього в оману, приховавши призначення першого платежу комісії за організацію в сумі 16180 гр. під платіж за договором, який за умовами договору не повертається та не є сплатою першого платежу по договору.

Згідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першоютретьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Ст.. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З огляду на вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про несправедливі відносно споживача умови спірного договору фінансового лізингу та наявність у зв'язку із цим підстав для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів», а також суд вірно застосував положення ст..216 ЦК України, щодо стягнення з відповідача на користь позивача сплачену ним суму комісії за організацію договору в розмірі 20292,92 грн.

Відповідно до ст..308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон»» - відхилити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 12 травня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: підпис Сопрун В.В.

Судді: підписи Луценко В.В.

Матківська М.В.

З оригіналом вірно: Сопрун В.В.