Ухвала суду № 58736207, 21.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/11864/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/6934/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Савицький О.А. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М. У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді: Білич І.М.

Суддів: Болотова Є.В., Поліщук Н.В.

при секретарі: Горбачовій В.С.

за участю позивача ОСОБА_3

представника позивача ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_5, про виселення з квартири без надання іншого жилого приміщення.

в с т а н о в и л а :

Позивач звертаючись в квітні 2015 року до суду з вищевказаним позовом та з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, ставила питання про визнання дій ОСОБА_6 щодо здачі в оренду частини квартири АДРЕСА_1 без її згоди, як співвласника цієї квартири, незаконними. А також виселення ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до свідоцтва про право власності вона є співвласником 1/2 частини квартири АДРЕСА_2. У вказаній квартирі зареєстровані: вона та її колишній чоловік ОСОБА_6, а також ОСОБА_11 Колишній чоловік без її згоди та відома поселяє до квартири невідомих осіб. У зв'язку з тим, що незважаючи на її неодноразові звернення до органів міліції з приводу протиправних дій відповідачів, жодних дій щодо їх виселення прийнято не було, Тому звернулась до суду з вказаним позовом, оскільки вважає, що порушено її право власника, так як вселення відповідачів можливе лише за наявності її згоди, яку вона не надавала.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2016 року позов було задоволено.

Визнано незаконними дії ОСОБА_6 щодо здачі в оренду частини квартири АДРЕСА_3 без згоди іншого співвласника цієї квартири ОСОБА_3.

Виселено з квартири АДРЕСА_3 без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу. Де ставив питання про його скасування та ухвалення нового по про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Вказуючи при цьому, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_6 та третя особа по справі ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримала та просила суд її задовольнити.

Позивач та її представник проти задоволення апеляційної скарги заперечували.

Інші учасники судового розгляду будучи належним чином повідомленими про день і час розгляду справи за адресами визначеними в матеріалах справи. У судове засідання не з'явилися, поважність причин своєї неявки суду не повідомили.

Колегія суддів, вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність в силу вимог ст. 305 ЦПК України.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Так, судом при розгляді справи було встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 є власниками в рівних частках квартири АДРЕСА_1 у відповідності до свідоцтва про право власності на житло, виданим 02.06.1998 року за № 243.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28.08.2007 року між сторонами було визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1. Жилу кімнату площею 14, 3 кв.м та балкон виділено в користування ОСОБА_3 в той час як жилу кімнату площею 13,1 кв.м виділено у користування ОСОБА_6 Ванну, коридор, туалет, кухню залишено у загальному користуванні.

Згідно довідки Комунального підприємства Київської обласної ради «Рембудексплуатація» від 25.12.2015 року № 108, у квартирі зареєстровані три особи: позивач - ОСОБА_3, відповідач - ОСОБА_6 та ОСОБА_11, опікований ОСОБА_6

20 березня 2015 року між ОСОБА_5 яка діяла в інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було укладено договір оренди квартири на строк з 20 березня 2015 року по 19 лютого 2016 року.

02 грудня 2015 року, ОСОБА_5 уклала договір оренди квартири з ОСОБА_10 починаючи з 02 грудня 2015 року по 06 липня 2016 року.

Відповідно до рапортів ДІМ Шевченківського РУ ГУ MB С України в м. Києві ст. лейтенанта міліції ОСОБА_12 та ОСОБА_13 від 30.07.2015 року та 19.08.2015 року вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1, окрім позивача також проживають відповідачі ОСОБА_9 та ОСОБА_8, які орендують кімнату у вказаній квартирі згідно договору оренди квартири, укладеного між ними та ОСОБА_5, яка діяла в інтересах ОСОБА_6 на підставі довіреності від 16.07.2014 року.

Згідно до інформації викладеної у рапорті Старшого інспектора відділу Шевченківського управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві майора поліції Кляпка Б.М. вбачається, що у спірній кватирі також проживає відповідач ОСОБА_15

Суд першої інстанції задовольняючи позов виходив з того, що відповідачі ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 були вселені в квартиру АДРЕСА_4 без надання згоди на їх проживання позивачем.

При цьому, суд вважав безпідставними посилання відповідача ОСОБА_6 на положення ст. 361 ЦК України, за якими співвласник має право самостійно розпорядитись своєю часткою у праві спільної часткової власності. Оскільки дана норма застосовується до правовідносин, коли частки співвласників виділені в натурі, у зв'язку з чим, вказана норма закону в даному випадку не підлягає застосуванню, так як частки сторін не виділені в натурі за рішенням суду між сторонами, як співвласниками встановлено порядок користування їх спільним майном.

А відтак, суд дійшов висновку, що дії ОСОБА_6 щодо здачі в оренду квартири АДРЕСА_5 без згоди іншого співвласника цієї квартири, а саме ОСОБА_3, є такими, що не відповідають вищевказаним вимогам закону.

Розглядаючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, представник відповідача вказував на те, що судом першої інстанції залишилось поза увагою наявність між сторонами у справі погіршення особистих стосунків, до яких призвела саме поведінка позивача, колишньої дружини. Яка постійно спричиняла конфлікти, чинила перешкоди у доступі до квартири. У зв'язку з чим спільне проживання та користування квартирою стало неможливим. А відтак, відповідач прийняв рішення, з метою забезпечення схоронності свого майна, розпоряджатись своєю часткою спірної квартири шляхом передання її в оренду.

Колегія суддів вважає, що наявність між сторонами неприязних стосунків, що виникли після розірвання шлюбу та на підтвердження яких відповідачем були надані докази щодо його звернень відносно дій позивача до компетентних органів , самі по собі не можуть бути підставою для скасування постановленого рішення з урахуванням того, що сторони є співвласниками квартири.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України регламентовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

При цьому, згідно положень ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Як в суді першої так і апеляційної інстанції позивач вказувала на відсутність надання нею згоди щодо зміни порядку користування квартирою між нею та відповідачем визначеного у відповідності до рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28.08.2007 року у зв'язку з укладенням відповідачем договору оренди.

Крім того, як вбачається із тексту укладених договорів оренди квартири від 20 березня 2015 року та 02 грудня 2015 року вони укладалися відносно квартири яка мала загальну площу що орендувалася 25 кв.м., житлову 13, 1 кв.м, кухні, ванної кімнати та інших приміщень ( а.с. 187, а.с. 58).

У той час, як згідно даних технічної характеристики квартири що належить сторонам по справі на праві приватної власності вказані інші характеристики загальної площі квартири.

Зазначені характеристики орендованого приміщення за договорами оренди також не відповідають даним відображеним у довідці форми № 3 ( а.с. 7)

Також в апеляційній скарзі вказувалось на те, що суд першої інстанції в своєму рішенні посилався на необхідність застосування до спірних правовідносин положення ч.1 ст. 109, ч. 3 ст.116 ЖК України що є неможливим. Так як зазначені норми права регулюють відносини що стосуються користування житловими приміщеннями громадського та державного житлового фонду в той час як спірна квартира є приватним житлом. Тому неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду.

Однак, погодитися з такими доводами апеляційної скарги не можна, так як посилання суду першої інстанції на зазначені норми права мало місце при вирішенні заявлених вимог позивача щодо виселення. Нормами ЦК питання щодо виселення не врегульовані.

Однією з підстав щодо скасування рішення суду згідно доводів апеляційної скарги є також те, що на день постановлення судового рішення відповідачі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в спірній квартирі вже не проживали, так як закінчився строк дії договору оренди який було укладено з ними.

Зазначені доводи є необґрунтованими, так як судом при розгляді справи встановлювалися обставини, що мали місце на час звернення позивача з позовом до суду за захистом порушених прав.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права, зокрема в частині розгляду поданої уточненої позовної заяви ( яка є фактичною зміною підстав та предмету позову) без сплати судового збору за кожну вимогу не заслуговують на увагу, так як не свідчать про неправильне вирішення справи. Враховуючи, що за ч. 3 ст. 309 ЦПК - порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З урахуванням вищевикладеного та беручи до уваги положення ст. 303 ЦПК України, а саме те, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Шевченківськогорайонного суду м. Києва від 11 березня2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: