Рішення № 58735819, 29.06.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2016 р.Справа № 922/1669/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Рученко К.Д.

розглянувши справу

за позовом Акціонерної компанії «Харківобленерго», м. Харків до Харківської установи виконання покарань Управління державної пенітенціарної служби України в Харківської області № 27, м. Харків про стягнення 10719,81 грн. за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 (довіреність № 01-16юр/3388 від 28.04.2016 р);

відповідача ОСОБА_2 (довіреність № 12/14-26 від 03.06.2016 р.).

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна компанія «Харківобленерго», м. Харків (далі за текстом - позивач) звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Харківської установи виконання покарань Управління державної пенітенціарної служби України в Харківської області № 27, м. Харків (далі за текстом - відповідач) 9021 грн. - пені за період з грудня 2015 р. по квітень 2016 р., 620,57 грн. - 3% річних за період з грудня 2015 р. по квітень 2016 р., 1077,91 грн. інфляційних за квітень 2016 р., посилаючись на прострочення відповідачем виконання своїх зобовязань зі сплати електроенергії за укладеним між сторонами договором № 0041.01 від 01.09.2009 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.05.2016 р. зазначений позов прийнято до провадження, та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.06.2016 р., зобовязано сторони надати суду документи та матеріали, необхідні для розгляду справи.

В судових засідання, що відбувалися 14.06.2016 р. та 21.06.2016 р. судом оголошувалась перерва в звязку з необхідністю надання сторонами додаткових документів та письмових пояснень по суті спору.

Відповідач надав суду клопотання (вх. № 19897 від 15.06.2016 р.), в якому просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, які підлягають стягненню з нього на користь позивача на 90%, посилаючись на те, що установа відповідача є бюджетною, та фінансується за рахунок державних коштів. При цьому, відповідач зазначає, що оплата заборгованості за договором № 0041,01 від 01.09.2009 р. здійснювалася з дати отримання рахунку, як це передбачено цим договором, а з дати надходження відповідного фінансування з бюджету, що і стало причиною наявності прострочень оплати спожитої за договором електроенергії.

Крім того, в даному клопотанні відповідач просить суд покласти на позивача судові витрати у даній справі, оскільки останній не звертався до нього з претензією про сплату боргу, а відразу обрав судових спосіб захисту своїх порушених прав.

Позивач надав суду заперечення (вх.. № 20474 від 21.06.2016 р.), в яких просить суд відмовити відповідачу в задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, посилаючись на те, що відповідно до Закону відсутність бюджетного фінансування, на якому наполягає відповідач, не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення своїх зобовязань за договором.

На судове засідання 29.06.2016 р. прибули представники позивача та відповідача.

Представник позивача підтримує позицію, викладену в позовній заяві, просить суд її задовольнити.

Представник відповідача факт наявності у відповідача простроченого зобовязання визнає, проте, просить суд задовольнити його клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, 01.09.2009 р. між позивачем, як постачальником та відповідачем, як споживачем, укладено договір про постачання електричної енергії № 0041.01 (далі договір; а. с. 10-19).

Відповідно до пункту 9.4 договір пролонгований на 2015 р. та 2016 р.

Відповідно до розділу 1 договору, постачальник продає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.

Згідно Закону України "Про електроенергетику" від 16 жовтня 1997 року № 575/97-ВР та "Правил користування електричною енергією", затверджених постановою Національної комісії з питання регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28 (зі змінами та доповненнями) (Правила), договір є основним документом, який регламентує відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Зокрема, укладення договору означає. що між сторонами досягнуто згоди з усіх його умов.

Відповідно до пункту 2.2.2 договору, постачальник електричної енергії зобов'язується постачати електричну енергію в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 договору, з урахуванням розділів 6, 7 договору, відповідно до додатка 1 "Договірні величини споживання" та додатка 2 "Порядок розрахунків".

Згідно з пунктом 2.3.3 договору, споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість електричної енергії та інші нарахування згідно з умовами додатку 2 "Порядок розрахунків".

Відповідно до п. 5 Додатка 2 до договору, остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі рахунка, який виставляється постачальником електричної енергії на основі даних про фактичне споживання електричної енергії.

Згідно з п 5 додатка 2 до договору про постачання електричної енергії від 01 вересня 2009 року, споживач повинен отримати рахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачений протягом 5 банківських днів з дня його відправлення.

Пунктом 6 Додатка № 2 до договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати обумовлених даним договором нарахувань Постачальник проводить споживачу за весь час прострочення, у тому числі за день оплати:

-пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюються нарахування, від суми боргу;

-3% річних з простроченої суми.

При цьому сума грошового зобовязання за цим договором повинна бути оплачена споживачем з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання умов договору в листопаді 2015 р. березні 2016 р. здійснював поставку відповідачу електроенергії в відповідних обсягах, про що свідчать залучені до матеріалів справи звіти про її використання, та рахунки на її оплату (а.с. 24-36), проте відповідач, всупереч умовам цього договору, систематично прострочував її оплату.

Внаслідок зазначених обставин, позивачем на підставі умов договору, та відповідних вимог чинного законодавства України нараховано останньому 9021 грн. - пені за період з грудня 2015 р. по квітень 2016 р., 620,57 грн. - 3% річних за період з грудня 2015 р. по квітень 2016 р., 1077,91 грн. інфляційних за квітень 2016 р.

Обставини щодо стягнення зазначених санкцій стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію існуючим між сторонами правовідносинам суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 1 ст. 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

За змістом ч. 6-7 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/ визначених відповідно до вимог закону.

Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Стаття 610 ЦК України вказує на те, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що в п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України" № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок інфляційних та річних, суд констатує, що розрахунок інфляційних позивачем здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства та рекомендацій, викладеній в вищезазначених постанові пленуму ВГСУ, тоді як розрахунок річних містить певні арифметичні помилки та неточності.

Здійснивши власний розрахунок, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення 564,15 грн. - 3% річних за період з грудня 2015 р. по квітень 2016 р., 1077,91 грн. інфляційних за квітень 2016 р. В решті позову про стягнення річних слід відмовити в звязку з безпідставністю їх заявлення до стягнення.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що

встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вже зазначено вище, пунктом 6 Додатка № 2 до договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати обумовлених даним договором нарахувань Постачальник проводить споживачу за весь час прострочення, у тому числі за день оплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюються нарахування, від суми боргу.

За таких обставин, вимоги позивача про покладення на відповідача відповідальності у вигляді сплати пені за період прострочення з грудня 2015 р. по квітень 2016 р. є правомірними.

Разом з тим, господарський суд, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 90% вважає за необхідне його частково задовольнити.

За змістом п. 3 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно зі ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3 ст. 551 ЦК України також передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», зокрема зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

За своєю правовою природою пеня, як один із видів штрафних санкцій, виконує стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобовязань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобовязання.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість, на яку позивач нараховує суму пені частково виникла в результаті неможливості проведення оплати у зв'язку з недостатнім та невчасним фінансуванням установи.

Харківська установа виконання покарань Управління державної пенітенціарної служби України в Харківської області № 27 є державною установою та фінансується за рахунок державного бюджету України. Кошторисом Управління на 2016 рік не передбачені видатки для сплати будь-яких штрафних санкцій (пені).

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем та те, що стягнення додаткових коштів у вигляді неустойки в заявленій до стягнення сумі негативно позначається на рівні матеріального забезпечення установи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе зменшити розмір пені на 50 % від заявленої позивачем до стягнення суми, а саме, стягнути з відповідача пеню у розмірі 4510,67 грн., а в решті позову про її стягнення відмовити.

Крім того, з урахуванням вимог ст. 44, 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню судовий збір в сумі 1370,75 грн.

Клопотання відповідача про покладення судового збору на позивача суперечить вищевказаним положенням ГПК України, та відповідно, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 22, 44, 49, 75, 83 84, 85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Харківської установи виконання покарань Управління державної пенітенціарної служби України в Харківської області № 27 (адреса: 61000, м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 99, код ЄДРПОУ 08564587) на користь Акціонерної компанії "Харківобленерго" (адреса: 61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 149; код ЄДРПОУ 00131954; на п/р 26005474695 в АТ «ОСОБА_3 ОСОБА_2» м. Київ, МФО 380805, код 00131954) 4510,67 грн. пені, 564,15 грн. - 3% річних, 1077,91 грн. інфляційних, 1370,75 грн. судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.07.2016 р.

Суддя ОСОБА_4