Рішення № 58735582, 29.06.2016, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.06.2016 Справа № 920/447/16За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохім-Партнер» (м. Київ)

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Угроїдський цукровий завод» (м. Суми)

про стягнення 352665 грн. 38 коп.

Суддя О.Ю. Резніченко

За участю представників сторін:

від позивача - не зявився,

від відповідача ОСОБА_1, довіреність від 03.03.2016 № 7 - юр.

У засіданні брали участь: секретар судового засідання Бублик Т.Д.

Суть спору: Позивач просить суд стягнути з відповідача 103127 грн. 99 коп. курсової різниці, 108853 грн. 19 коп. 30% річних, 140684 грн. 20 коп. пені за неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами 31.03.2014 договору поставки товару № 30.

Представник позивача в судове засідання не зявився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, проте подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача та зазначив, що підтримує позовні вимоги.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позовних вимог заперечує та просить суд зменшити розмір пені до 1000 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні усно зазначив, що проти позовних вимог заперечує.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

31.03.2014 між сторонами було укладено договір поставки товару на умовах відстрочення платежу № 30 разом з додатками № 1-3 (надалі Договір).

02.11.2015 господарським судом Сумської області було винесено рішення по справі № 920/1444/15 за позовом ТОВ «Агрохім-партнер» до ТОВ агрофірми «Угроїдський цукровий завод» про стягнення 1342890 грн. 02 коп.

Вищезазначеним рішенням було встановлено факт наявності боргу та стягнуто з відповідача основний борг по Договору у розмірі 542778 грн. 90 коп., 472217 грн. 64 коп. курсової різниці, 30% річних у розмірі 127552 грн. 78 коп., пеню у розмірі 10000 грн. за неналежне виконання Договору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 вищезазначене рішення залишено без змін.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вищезазначеним рішенням було стягнуто суму основного боргу, курсову різницю, 30% річних та пеню за загальний період з 02.11.2014 по 13.08.2015.

Як зазначає позивач, на момент звернення з позовом рішення суду по справі № 920/1444/15 виконано в повному обсязі, що підтверджується випискою по рахунку від 14.04.2016.

Враховуючи встановлений факт та період існування боргу та те, що рішенням по справі № 920/1444/15 було стягнуто борг, курсову різницю, 30% річних та пеню по 13.08.2015, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача 103127 грн. 99 коп. курсової різниці, 108853 грн. 19 коп. 30% річних, 140684 грн. 20 коп. пені за загальний період з 14.08.2015 по 13.04.2016.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача курсової різниці, то суд дійшов висновку, що вимога не підлягає задоволенню, оскільки:

Згідно з п. 5.1. Договору покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною у додатках та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), що є невід'ємною частиною цього Договору із врахуванням положень п. 2.4. та розділу 5 Договору.

За умовами п. 5.2. Договору, відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони дійшли згоди, що ціна на товар та загальна сума Договору, зазначені у додатках і визначені у національній валюті України, еквівалентна курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України на день підписання даного договору.

Відповідно до п. 5.3. Договору вартість товару оплачується на поточний рахунок постачальника в національній валюті, скоригованій пропорційно зміні курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару.

Ціна відповідно до ч. статті 189 ГК України визнається як форма грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують субєкти господарювання. Частиною 2 цієї статті передбачено, що ціна є істотною умовою господарського договору, зазначається в договорі у гривнях.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобовязання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті .

Частиною 2 статті 533 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Таким чином, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак дозволяють виражати грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті (встановлювати валютне застереження у вигляді грошового еквівалента) та здійснювати перерахунок грошового зобовязання, що підлягає виконанню у гривнях, у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти по відношенню до іноземної валюти.

З наведених норм законодавства та умов Договору вбачається, що грошовий еквівалент в іноземній валюті є складовим елементом ціни договору, а тому сума, на яку збільшилась вартість товару в результаті відповідного перерахунку ціни з урахуванням зміни курсу валюти еквіваленту (курсова різниця) входить до ціни договору (вартості товару).

За Договором позивачем відповідачу було поставлено товар на загальну суму 542778 грн. 90 коп.

Згідно з додатками № 1, № 2 до Договору, визначено грошовий еквівалент та валюта еквівалента (долар США).

Сторонами погоджено, у випадку, якщо курс долара США до гривні на день оплати вище, ніж курс долара США до гривні на день підписання договору сторони, для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовують наступну формулу: S = (А1/А2)*В, де S - ціна товару на момент проплати; В ціна товару на момент підписання даного договору; А2 - курс долара США до гривні, що встановлений на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день підписання договору; А1 - курс долара США до гривні, що встановлений на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день перерахування грошей.

Згідно з умовами Договору та додатків, позивачем розраховано курсову різницю в сумі 103127 грн. 99 коп. виходячи з суми заборгованості в розмірі 542778 грн. 90 коп., а також з курсу долара США на міжбанківському валютному ринку України до гривні станом на 14.04.2016 день сплати основної суми боргу (25.70 грн. за 1 долар) та станом на 13.08.2015 - день розрахунку первісних позовних вимог у справі № 920/1444/15 (21.55 грн. за 1 долар США).

Курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти за різних валютних курсів.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Судом встановлено, що згідно з рішенням господарського суду Сумської області від 02.11.2015 у справі № 920/1444/15, з відповідача на користь позивача стягнуто, в тому числі заборгованість за товар поставлений по Договору скориговану пропорційно зміні курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару, а саме 542778 грн. 90 коп. основної заборгованості, 472217 грн. 64 коп. курсової різниці, у відповідності до п. 5.2.3. Договору та додатку № 1 та № 2 до Договору.

Оскільки Договором та ч. 2 статті 533 ЦК України, передбачено можливість визначати суму оплати шляхом перерахунку грошового еквіваленту вартості товару в іноземній валюті за її офіційним курсом на день платежу, а сума, на яку відповідно до умов Договору збільшилась вартість товару в результаті відповідного перерахунку ціни на конкретний день платежу (курсова різниця) вже встановлена та стягнута вищенаведеним рішенням суду у справі № 920/1444/15, її повторний перерахунок у зв'язку з невиконанням боржником своїх зобов'язань після ухвалення судового рішення є безпідставним.

З огляду на вказане, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 103127 грн. 99 коп. курсової різниці, за їх необґрунтованістю та безпідставністю.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача 30% річних, то суд дійшов висновку, що вимога підлягає задоволенню, оскільки:

Позивач просить суд стягнути з відповідача 108853 грн. 19 коп. 30% річних, за загальний період з 14.08.2015 по 13.04.2016.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Ця правова позиція підтверджена судовою практикою Верховного Суду України (Постанова Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі № 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі № 3-65гс11, від 12 вересня 2011 р. у справі № 3-73гс11, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 3-89гс11, від 14 листопада 2011 р. у справі № 3-116гс11, від 23 січня 2012 р. у справі № 3-142гс11), яка повинна бути врахована при винесенні рішення, відповідно до ст. 82 ГПК.

Відповідно до п. 8.6. Договору, сторони, згідно з п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, дійшли згоди, що відповідач у випадку прострочення оплати товару за неправомірне користування коштами позивача сплачує на користь останнього 30 % річних.

Судом встановлено, що заборгованість відповідачем сплачена 14.04.2016.

На підставі викладеного, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати отриманого товару, а також те, що право позивача щодо стягнення з відповідача 30 % річних, передбачене діючим законодавством України та умовами укладеного між сторонами Договору, обґрунтованими, правомірними і такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 108853 грн. 19 коп. 30% річних, за загальний період з 14.08.2015 по 13.04.2016.

Також, відповідно до ст. ст. 230, 231 ГК України у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання до учасника господарських відносин застосовуються штрафні санкції, у розмірі, встановленому законом або договором.

Відповідно до п. 8.2., 8.3. Договору за прострочення виконання зобов`язання відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Сторони, відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязань за договором, здійснюється протягом 5 років з моменту підписання договору.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 140684 грн. 20 коп. пені, за загальний період з 14.08.2015 по 04.03.2016.

Відповідач заявив клопотання про зменшення розміру пені до 1000 грн.

Відповідач зазначає, що є сільськогосподарським виробником, доходи відповідно мають сезонний характер, відповідач вчасно сплачує обовязкові платежі - податки, заробітну плату, тощо, а підприємство є збитковим, що підтверджується звітами про фінансові результати.

Суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню, в тому числі і підлягає частковому задоволенню клопотання відповідача, оскільки:

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання пункт 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Відповідно до ст. 551 ЦК України розмір неустойки (пені) може бути зменшений, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно до. ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторні, які беруть участь у зобов'язання; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У даному випадку, враховуючи, що відповідачем у повному обсязі сплачено основний борг та стягнуті за судовим рішенням у справі № 920/1444/15 курсову різницю, пеню, 30% річних, заявлена до стягнення сума пені є великою та з урахуванням нарахованих позивачем 30 % річних, не узгоджується з передбаченими у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадами справедливості та добросовісності, як складовими елементами загального конституційного принципу верховенства права, суд, відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК, зменшує розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача до 5000 грн.

Вказане зменшення, з урахуванням всіх обставин справи, відповідає вимогам співрозмірності та враховує інтереси позивача, що у свою чергу, не суперечить принципу рівності сторін у господарському процесі.

Суд дійшов висновку, що відповідачем порушені строки виконання грошового зобовязання, які встановлені Договором, однак: порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин позивачем не надано належних та допустимих доказів таких збитків; відповідач вчинив активні дії щодо забезпечення розрахунку за даним Договором; вина відповідача в порушенні строків сплати боргу часткова.

Тому суд дійшов висновку, що нарахування позивачем штрафних санкцій у вигляді пені на загальну суму 140684 грн. 20 коп., за вищезазначених обставин, є надмірно великою сумою, а тому розмір пені підлягає зменшенню до 5000 грн.

Суд частково задовольняє позовну вимогу позивача про стягнення пені, а саме зменшує розмір заявленої пені до 5000 грн., за загальний період з 14.08.2015 по 13.04.2016.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК витрати по сплаті судового збору понесені позивачем покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Угроїдський цукровий завод» (АДРЕСА_1, 40021, код 37053194) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохім-Партнер» (вул. Ямська, 8, м. Київ, 03038, код 38397547) 108853 грн. 19 коп. 30% річних, 5000 грн. пені, 3750 грн. 15 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 04.07.2016.

Суддя ОСОБА_2