Рішення № 58735543, 30.05.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2016 р. Справа № 911/837/16

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сател Україна

до Товариства з обмеженою відповідальністю Арт-Спец

про стягнення 131908,19 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Мамчур А.О.

за участю представників:

від позивача: не зявився

від відповідача: не зявився

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю Сател Україна (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Арт-Спец (далі відповідач) про стягнення 131908,19 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на укладення 24.10.2014 р. з ТОВ Арт-Спец договору субпідряду № 24/10, відповідно до якого відповідач в якості субпідрядника зобовязувався виконати передбачені договором роботи. Позивачем на виконання п. 4.2 договору було сплачено на користь відповідача 100000,00 грн. авансу, однак передбачені договором будівельні роботи виконані відповідачем не були, у звязку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 100000,00 грн. авансу, 31908,19 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, а також судовий збір.

Розгляд справи відкладався.

До господарського суду Київської області від позивача було подано клопотання б/н від 21.04.2016 р. (вх. № 8657/16 від 21.04.2016 р.) про відкладення розгляду справи.

12.05.2016 р. до господарського суду Київської області від позивача було подано уточнення до позовних вимог б/н від 12.05.2016 р. (вх. № 10110/16 від 12.05.2016 р.).

До господарського суду Київської області представником позивача було подано клопотання б/н від 16.05.2016 р. (вх. № 10233/16 від 16.05.2016 р.) про продовження строку розгляду справи на 15 днів в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, яке було задоволено судом ухвалою від 16.05.2016 р.

У судових засіданнях 31.03.2016 р. та 16.05.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримував.

Відповідач у судові засідання представника не направив, хоча про дату і час розгляду справи був повідомлений належно. Відзиву на позов відповідачем не надано.

Згідно із абз. 3 пп. 3.9.1 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України в разі, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

24.10.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Сател Україна (підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Арт-Спец (субпідрядник) було укладено договір субпідряду № 24/10, відповідно до п. 2.1 якого предметом договору є монтаж субпідрядником віконних склопакетів на обєкті будівництва житловому будинку по вул. Здолбунівській у м. Києві.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що роботи за договором вважаються виконаними субпідрядником і прийнятими підрядником після підписання сторонами останнього (у часі) акта виконаних робіт (форма № КБ-2в) і довідки про вартість виконаних робіт (форма № КБ-3), підписанням яких завершується виконання робіт, передбачених графіком.

Сторони визначили, що вартість 1 кв. м віконного склопакету складає 700,00 грн. з ПДВ (п. 3.1 договору).

Згідно з п. 4.1 договору оплата виконаних робіт за договором проводиться щомісяця з урахуванням сплаченого авансу, на підставі підписаних сторонами актів виконаних робіт (форма № КБ-2в) і довідки про вартість виконаних робіт (форма № КБ-3) протягом 10 банківських днів з дати підписання підрядником зазначених актів і довідок.

До початку робіт підрядник перераховує субпідряднику аванс, розмір якого погоджується сторонами окремо (п. 4.2 договору).

З матеріалів справи вбачається, що платіжними дорученнями № 195 та № 196 від 28.10.2014 р. (оригінали яких долучено до матеріалів справи) позивачем на користь відповідача було перераховано за договором № 24/10 від 24.10.2014 р. 57000,00 грн. та 43000,00 грн. авансу відповідно.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що роботи, передбачені договором, повинні бути розпочатими протягом 5 робочих днів з моменту підписання договору та виконуватися згідно графіку виконання робіт.

Як зазначає позивач, відповідачем передбачені договором субпідряду № 24/10 від 24.10.2014 р. роботи розпочаті та виконані не були, у звязку з чим позивач і звернувся до суду з даним позовом, за яким просить суд стягнути з відповідача 100000,00 грн. сплаченого позивачем авансу та 31908,19 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобовязання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з приписами ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник (ч. 1 ст. 838 ЦК України).

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (ст. 846 ЦК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 849 ЦК України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Як встановлено у ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Поряд з цим, за приписами ч.ч. 1, 3 ст. 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Поряд з цим, приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідач у судові засідання представника не направив, відзиву на позов, доказів на підтвердження факту виконання робіт за договором субпідряду № 24/10 від 24.10.2014 р. чи повернення позивачеві сплаченого останнім авансу суду не надав.

Поряд з цим, слід зазначити, що пунктом 10.1 укладеного між сторонами договору передбачено, що підрядник має право в односторонньому порядку розірвати даний договір без додаткового погодження з субпідрядником у разі порушення субпідрядником зобовязань за договором, що створили передумови для невиконання робіт у встановлені строки та/або якість робіт не відповідає вимогам, що визначені договором, державними нормами та правилами.

Згідно з п. 10.2 договору в разі його розірвання з підстав порушення субпідрядником строків виконання робіт та невідповідності якості робіт, підрядник направляє субпідряднику повідомлення про таке рішення та розриває договір без виконання вимог п.п. 10.4-10.7 даного договору. При цьому договір вважається розірваним з моменту прийняття такого рішення.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено відповідачеві повідомлення від 10.05.2016 р. про розірвання договору та зобовязання повернути аванс.

Таким чином, з 10.05.2016 р. укладений між сторонами даної справи договір субпідряду № 24/10 від 24.10.2014 р. є розірваним, і правові підстави для утримання відповідачем перерахованих позивачем в якості авансу за вказаним договором коштів є відсутніми.

Як встановлено у статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги ТОВ «Сател Україна» про стягнення 100000,00 грн. авансу.

Окрім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 31908,19 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Слід зазначити, що частиною 2 ст. 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

За приписами статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Позивач, зазначаючи про відсутність визначення в укладеному з відповідачем договорі розміру процентів, посилається на приписи ст. 8 Цивільного кодексу України, яка передбачає можливість застосування аналогії закону, а також на те, що відповідно до статті 1048 Кодексу позикодавець має право на отримання від позичальника процентів від суми позики, а якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Між тим, відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами внаслідок припинення договору субпідряду і безпідставного збереження грошових коштів, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 р. у справі № 910/2899/14.

Згідно з приписами статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами, і, відповідно, щодо часткового задоволення позовних вимог ТОВ Сател Україна.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Арт-Спец (07400, АДРЕСА_1, код 38893211) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сател Україна (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 4-А, оф. 39, код 38780849) 100000 (сто тисяч) грн. 00 коп. авансу, 1499 (одну тисячу чотириста девяносто девять) грн. 99 коп. судового збору.

3. У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 06.06.2016 р.

Суддя В.М. Бабкіна