Ухвала суду № 58732157, 12.05.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

12 травня 2016 р. Справа №805/405/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.

при секретарі судового засідання Проніні Д.С.

за участю

позивача ОСОБА_1 особисто

представника позивача ОСОБА_2 на підставі довіреності

представника відповідача 1 ОСОБА_3 на підставі довіреності

представника відповідача 2 не зявився

представника третьої особи ОСОБА_4 на підставі довіреності

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3057 Національної гвардії України, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Східне територіальне управління Національної гвардії України, про скасування наказів, поновлення на службі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобовязання нарахувати і виплатити премію і додаткову грошову винагороду, -

встановив:

18 лютого 2016 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Військової частини 3057 Національної гвардії України (далі відповідач 1 або ВЧ 3057), в якому позивач просив:

1. скасувати наказ командира ВЧ 3057 (по стройовій частині) від 16 жовтня 2015 року № 69;

2. скасувати п. 2.1. наказу командира ВЧ 3057 від 20 листопада 2015 року № 240 про виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення солдата ОСОБА_1, старшого стрільця 2-го відділення 1-го спеціального патрульного взводу спеціальної патрульної роти патрульного батальйону, з 20 листопада 2015 року;

3. поновити ОСОБА_1 на посаді старшого стрільця 2-го відділення 1-го спеціального патрульного взводу спеціальної патрульної роти патрульного батальйону з 21 листопада 2015 року;

4. стягнути з ВЧ 3057 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 21 листопада 2015 року по день фактичного поновлення на посаді;

5. стягнути з ВЧ 3057 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 5 000,00 грн.

6. зобовязати ВЧ 3057 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 премію і додаткову грошову винагороду за період з 01 по 20 листопада 2015 року.

Одночасно з поданням позовної заяви позивачем заявлене клопотання про поновлення строку звернення до суду як такого, що пропущений з поважних причин.

Позивач доводив, що про своє звільнення з військової служби він був повідомлений в телефонному режимі, з наказами від 16 жовтня 2015 року № 69о/с та від 20 листопада 2015 року № 240 ознайомлений не був та їх копії не отримував.

З цієї причини ОСОБА_1 був вимушений звертатися за правовою допомогою до правозахисника ОСОБА_5 та надати їй довіреність.

Тільки після письмового звернення ОСОБА_5 від 18 грудня 2015 року їй була вручена копія наказу від 20 листопада 2015 року № 240. На час звернення до суду наказ від 16 жовтня 2015 року № 69о/с позивач так і не отримав.

Відповідач 1 надав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, мотивоване тим, що про видання наказів від 16 жовтня 2015 року № 69о/с та від 20 листопада 2015 року № 240 ОСОБА_1 був повідомлений телефоном одразу після їх видання, а тому про порушення своїх прав мав дізнатися у жовтні-листопаді 2015 року. Крім того, 18 грудня 2015 року під особистий підпис представник позивача за довіреністю ОСОБА_5 отримала копію наказу від 20 листопада 2015 року № 240 (а.с. 86).

Вирішуючи вказані клопотання по суті, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що 16 жовтня 2015 року на підставі матеріалів спеціальної перевірки командиром ВЧ 3057 виданий наказ № 69о/с «По особовому складу».

Цим наказом відповідно до ст. 26 Закону № 2232 припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за п. «й» ч. 6 (у звязку із встановленням за результатами спеціальної перевірки відомостей, які не відповідають установленим законодавством вимогам для зайняття посади) солдата ОСОБА_1, старшого стрільця 2-го відділення 1-го спеціального патрульного взводу спеціальної патрульної роти патрульного батальйону (а.с. 80).

20 листопада 2015 року на підставі наказу командира ВЧ 3057 від 16 жовтня 2015 року № 69о/с та припису, виданого військовою частиною від 18 листопада 2015 року № 116, командиром ВЧ 3057 виданий наказ № 240 (по стройовій частині).

Відповідно до пп. 2.1. п. 2 наказу командира ВЧ 3057 від 18 листопада 2015 року № 240 солдата ОСОБА_1, старшого стрільця 2-го відділення 1-го спеціального патрульного взводу спеціальної патрульної роти патрульного батальйону, звільненого відповідно до ст. 26 ч. 6 п. «й» (у звязку із встановленням за результатами спеціальної перевірки відомостей, які не відповідають встановленим законодавством вимогам для зайняття посади) Закону № 2232 з військової служби наказом командира військової частини 3057 від 16 жовтня 2015 року № 69о/с в запас без права носіння військової форми одягу, та направленого на військовий облік до Маріупольського ОМВК Донецької області, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 20 листопада 2015 року (а.с. 81, 214).

Позивачу виданий припис № 117 про необхідність прибуття 21 листопада 2015 року до Білоцерківського ОМВК Київської області для прийняття на військовий облік (а.с. 215).

В особовій справі позивача наявний Лист співбесід, в кому містяться записи стосовно проведення з ним бесід 23 червня 2015 року, 28 липня 2015 року, 24 вересня 2015 року та 30 вересня 2015 року, жодна з яких не стосуються результатів спеціальної перевірки та звільнення ОСОБА_1 з військової служби (а.с. 219-220).

Також встановлено, що 28 жовтня 2015 року солдат ОСОБА_1 звернувся до командира спеціальної патрульної роти патрульного батальйону капітана ОСОБА_6 з рапортом про надання щорічної відпустки за 2015 рік з 28 жовтня 2015 року.

Того ж дня рапорт погоджений командиром спеціальної патрульної роти патрульного батальйону капітаном ОСОБА_6, командиром патрульного батальйону ВЧ 3057 підполковником ОСОБА_7, за результатами розгляду рапорту командиром ВЧ 3057 підполковником ОСОБА_8 накладена резолюція «до наказу» (а.с. 44).

Солдату ОСОБА_1 виданий відпускний квиток № 848 за підписом командира ВЧ 3057 підполковника ОСОБА_8, відповідно до якого позивач звільнений у щорічну основну відпустку строком на двадцять діб з 28 жовтня 2015 року по 16 листопада 2015 року, після закінчення строку відпустки ОСОБА_1 зобовязаний був зявитися до місця служби ВЧ 3057 17 листопада 2015 року (а.с. 45).

Докази на підтвердження дати ознайомлення ОСОБА_1 з наказами від 16 жовтня 2015 року № 69о/с та від 20 листопада 2015 року № 240 під особистий підпис, надання позивачу цих наказів або витягів з них суду не надані.

Позивач та відповідач 1 зазначали, що про звільнення з військової служби ОСОБА_1 повідомлений телефоном після видання відповідних наказів, що, за висновком суду, не може вважатися належним повідомленням особи про звільнення.

На підтвердження цих пояснень сторони надали нотаріально посвідчену довіреність від 17 грудня 2015 року, видану ним на імя ОСОБА_5, заяву ОСОБА_5 на імя командира ВЧ 3057 від 18 грудня 2015 року про надання наказів про звільнення ОСОБА_1, витяг з наказу від 20 листопада 2015 року № 240 з підписом ОСОБА_5 про його отримання 18 грудня 2015 року, звернення позивача до командира ВЧ 3057 від 08 лютого 2016 року про надання йому копії наказу від 16 жовтня 2015 року № 69о/с та матеріалів спеціальної перевірки, опис вкладення до поштового відправлення адресованого позивачем до ВЧ 3057 09 лютого 2016 року (а.с. 15-19, 87-90).

З цим позовом ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду 11 лютого 2016 року, про що свідчать штампи підприємства поштового звязку на конверті, в якому здійснено поштове відправлення та описі вкладення до листа (а.с. 23-24).

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 3 ст. 99 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

При цьому публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Спірні правовідносини виникли з приводу звільнення позивача з військової служби, тобто з публічної служби, отже строк звернення до суду становить один місяць.

За загальним правилом, яке міститься у ст. 99 КАС України, початок перебігу строку для звернення до суду законодавець повязав з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Винятки з цього правила мають були передбачені законом.

Правові наслідки пропуску строку звернення до суду передбачені ст. 100 КАС України, відповідно до ч. 1 якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Вирішуючи питання щодо можливості визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до суду, суд виходить з того, що сам по собі цей інститут має на меті полегшення надання учасниками процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.

Поряд із цим, право особи на судовий захист гарантується ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а тому має пріоритетне значення під час здійснення правосуддя, зокрема, при вирішенні судом питання щодо надання можливості його реалізації особою, якій воно надано.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема з п.п. 22-23 рішення від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги; однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність; ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями. Правила регулювання строків подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту.

В п. 30 рішення від 25 жовтня 2007 року у справі «Балацький проти України» йдеться, що неможливо припустити, щоб п. 1 ст. 6 Конвенції детально описував процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не гарантував сторонам, що спір щодо їх прав та обов'язків буде остаточно вирішено.

В п. 62 рішення від 19 квітня 2007 року у справі «Vilho Eskelinen and Others v. Finland» Європейський Суд з прав людини зазначив, що в принципі не може бути виправданням виключень з гарантій статті 6 звичайного трудового спору на підставі специфічного характеру відносин між конкретним державним службовцем і відповідною державою. Відтак, прийнятним вважатиметься застосування в таких випадках статті 6. Саме держава-відповідач повинна буде довести, по-перше, що заявник-державний службовець не мав права на розгляд його справи в суді відповідно до національного права, і, по-друге, що виключення права з-під дії статті 6 для державного службовця є виправданим.

У п. 22 рішення від 11 лютого 2008 року у праві «Мітін проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що відповідно до рішення Великої палати у справі Вілхо Ескалайнена, стаття 6 Конвенції у «цивільному» аспекті має застосовуватися до всіх спорів, які стосуються державних службовців, якщо національне законодавство не виключає можливості звернення до суду осіб, що обіймають певні посади, чи категорій працівників, про яких йдеться, і таке виключення базується на обєктивних підставах.

Будучи повідомленим про своє звільнення в телефонному режимі в жовтні-листопаді 2015 року, позивач був позбавлений можливості ефективно реалізувати своє право на судовий захист. Він вимушений був звертатися за правовою допомогою та вживати додаткових заходів для ознайомлення з спірними наказами та отримання їх копій.

За цих обставин суд дійшов висновку про можливість визнання поважними причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду.

Правовим наслідком визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду є можливість розгляду та вирішення справи з прийняттям рішення по суті позовних вимог.

Стосовно клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Однак, відповідно до ч. 4 ст. 102 КАС України правила даної статті не поширюються на строк звернення до адміністративного суду, а тому клопотання позивача про поновлення цього строку не підлягає задоволенню.

Клопотання відповідача 1 про залишення позовної заяви без розгляду на підставі ч. 1 ст. 100 задоволенню не підлягає, оскільки притичини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду визнані поважними.

Керуючись ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 49, ст. 51, ч. ч.1, 3 ст. 99, ст. 100, ст. 102, ст. 133, ст. 155, ст. 160, ст. 165, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, -

ухвалив:

1.Визнати поважними причини пропуску позивачем ОСОБА_1 строку для звернення до адміністративного суду з позовом до Військової частини 3057 Національної гвардії України, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Східне територіальне управління Національної гвардії України, про скасування наказів, поновлення на службі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобовязання нарахувати і виплатити премію і додаткову грошову винагороду.

2. Відмовити у задоволенні клопотання відповідача 1 - Військової частини 3057 Національної гвардії України про залишення позовної заяви без розгляду.

3. Відмовити у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про поновлення строку для звернення до адміністративного суду.

4. Ухвала постановлена у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частина проголошені у судовому засіданні 12 травня 2016 року.

5. Повний текст ухвали виготовлений 17 травня 2016 року.

6. Ухвала окремо не оскаржується і набирає законної сили з моменту постановлення. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення у справі.

Суддя Кравченко Т.О.